Фанфіки українською мовою

    Війна все триває, сирени лунають,
    А десь ті сирени заглушує грім,
    Проте у тім світі, де про нас — мабуть — знають,
    Й досі є ті, хто не вірить у Крим;

    Про те, як убили дітей, катували й вбивали,
    Й з жінок українських робили рабів,
    І як без причини ходили й кричали,
    Що визволяють рідний наш дім;

    Що наш Президент і вся наша влада —
    То зграя нацистів, собак, крадіїв,
    А ті, що кидають в нас смерчі і гради —
    Рятівники, що глушать наш спів.

    Дитячі садки, школи, лікарні,
    Вагітні жінки, малята — та всі!
    Невже вони вже настільки погані,
    Що помирають за те, що ви всі

    Придурки, що слідують волі “царя”,
    Комуніста, вбивці, тирана й терориста?
    Невже знову з’явиться червона зоря,
    І забудете ви, що ж таке “душа чиста”?

    Невже ви щиро вірите в те,
    Що говорять ті люди з екранів,
    І як цуценятко сліпе,
    Кричите своє: “Так, вони праві”?

    У вас ні слова, ні думки — нічого,
    Й кажете лиш: “Не ми! Це все влада!”
    Але ж… Ви не зробили нічого,
    Щоб прийшло все нарешті до ладу.

    І навіть зараз, коли час розплати,
    За ту бездіяльність, байдужість, тупізм,
    Ви тільки й кажете: “Нє ми ж вінавати”,
    Проте провина ваша тут є.

    Коли всі кричать: “Боріться! Вставайте!” —
    Ви боїтесь штрафу за крик.
    “Жертви тут ми!” — кричите… Пам’ятайте,
    Що колись один з вас мав дробовик,

    І ним застрілив цілу родину,
    Де були діти… й одне немовля,
    І бачив він, вірте, тую дитину…
    А ви пиздите, що він визволяв?

    Де тут політик? Де є військовий?
    Де загроза в любові малій?
    Чи її зброя — ведмідь іграшковий?
    Чи те майбутнє на вільній землі?

    Ви — егоїсти, яким за життя
    Важливіша та кава, чи бургер, чи гроші…
    А, натомість, мертва земля,
    Для вас лиш меми в інеті хороші?

    І навіть сраку з крісла здійняти не в силах,
    Бо: “Це десь далеко”, та й вам не на часі,
    Кажете, ви: “Могутняя сила!”,
    А навіть не здатні розплющити очі.

    Майдан для вас — безсенсова бійка,
    А Донбас та Крим — казка і міт,
    Вбивства цивільних — дурна така байка,
    В яку чогось вірить весь світ.

    Росня — не люди… І зараз, й тоді,
    Коли помирали від голоду люди,
    Ви ніжились в своїй любій москві,
    Думаючи: “Ой, як же за вас болять груди”.

    А дехто пиздів: “Вони ж самі винні!
    Ми тут вас визволяти прийшли!”
    А хуй вам, а не той наш хліб з сіллю.
    Ось — котлету москальську вам принесли.

     

    1 Коментар

    1. Jun 15, '22 at 21:38

      Боляче!!!
      В саме серце!!!