Коли нікого немає вдома

· · ─────── ·𖥸· ─────── · · · · ─────── ·𖥸· ─────── · ·

‼️ До вашої уваги представлено реальність, де Альбедо та Ітер зустрілися у таборі в Карпатах і там же почалися зустрічатися, а потім виявилося, що вони обоє живуть у Києві. В основу цього сюжету покладена чудова ролка у телеграмі, у якій я на цей момент (22.09.22) вже 4 місяці і ролю за Ітера. ‼️ (весь текст я писала сама, а не стягувала його з усіх постів, бо ми досі ролимо час у таборі)

У творі багато хедканонів. Наприклад, на спільне життя Ітера та Люмін, на їх хоббі і так далі. Сподіваюся, вас це ніяким чином не буде дратувати вас при прочитанні. Це хедканони з тієї ж рп.

· · ─────── ·𖥸· ─────── · · · · ─────── ·𖥸· ─────── · ·

 

(…)

Складний та напружений день плавно змінився на більш спокійний і розслаблений вечір. І нарешті у двох закоханих з’явився вільний час, який вони планували провести разом. Театром дій виступала світла простора зала квартири батьків Ітера. На щастя, нікого, окрім парубків, там не було, тому хвилюватися немає про що. Хоча поки що пара лише розмовляла, сидячи на великому дивані. Матір, батько, сестра пана косички – всі повинні бути зайняті ще як мінімум декілька годин.

Варто Альбедо тільки почати розповідати про щось… Наприклад, про свої хоббі та досягнення. Все це так красиво. Золотоокий слухав би об’єкт симпатії годинами.

Від витончених рухів генія, від кожного його погляду та приємного ніжного голосу під час розмови на Ітера високої хвилею нахлинуло нестримне бажання торкнутися коханого вустами. Пара миттєвостей, і ось бліда шкіра книгоїда взяла на себе роль магніту для яскравих золотих очей. Саме за рухами художника слідував погляд цих двох крапельок меду, саме на його талію хотіли лягти юнацькі руки, саме його бажали цілувати малинові губи. Уявлені фотографом картини з незліченними любовними витівками перепліталися між собою у його голові, тим самим підсилюючи емоційне збудження. Поглядом блондин вже наче роздягав пепельноволосого, щоб залишити на коханому сліди своєї пристрасті, а от перетворювати це у реальність збирався доволі повільно.

Однак не витримавши тиску сильних бажань, косичка врешті решт наважився на наступні дії.

— Постривай… — почувся тихий голос хлопця, що хотів якимось чином зупинити промову власника чарівних блакитних очей і не образити його. Побачивши емоцію нерозуміння, юнак зітхнув. — Я просто хотів сказати, що люблю тебе, котику, — він поклав руку на талію коханого та притягнув його ще ближче до себе. Їх тіла зіткнулися, тому відстань між обличчями зменшилася. Від бажаного поцілунку підлітків розділяли лише кілька нікчемних сантиметрів.

Довговолосий хлопець м’яко поцілував курця, на мить глянувши у його світло-блакитні очі. Здалося, ніби геній теж чекав цього моменту так само сильно, як і любитель незабутніх подорожей, через що поцілунок стрімко змінився з милого на пристрасний. Якби майстер фотографій існував у цьому величезному світі як айсберг, то повністю розтанув би від любові митця…

Згодом вуста коханців роз’єдналися, хоча обидва вже зрозуміли, що цього недостатньо. Кров голосніше й голосніше стукала у скронях Ітера, а його дихання зрадливо збилося. Погляд сам собою ковзнув на ледь-ледь відкриті губи коханої людини. Старшокласники не могли зустрітися всього декілька днів, а вже хочеться отримати години палких обіймів й довгих поцілунків.

— Я також люблю тебе, мій принце, — солодким голосом мовив блідношкірий. — Тож… Може, продовжимо? — він був приємно здивований тим, що подорожувальник проявив ініціативу, бо збирався сам якось підвести свого хлопця до пестощів.

— Так, давай… — жар уже розтікався по тілу блондина, поступово скручуючи всі м’язи і нерви в хитромудрий клубок бажання. Його грудна клітина то здіймалася то спускалася від збитого дихання і очікування подальших дій бойфренда. Для більшого комфорту він скинув домашні капці на підлогу й заліз на диван разом з ногами, повертаючись обличчям до обдарованого розумника.

Альбедо наблизився до Ітера, спираючись на диванну поверхню, після чого губи самі линули на шию коханого, залишаючи ледь помітні мітки, які швидко зализувалися язиком. Художник любив пестити шкіру фотографа, насолоджуватися її смаком, ароматом. Золотоокий теж насолоджувався, прикривши очі, бо шия є одним з його найчуттєвіших місць. Але несподіваний укус, який у наступну секунду вже зализувався гарячим язиком, змусив Ітера здригнутися, покриваючись хвилею мурашок.

— Вибач, просто… Ти зводиш мене з розуму, Ітер… — прошепотів геній на почервоніле від цих слів вухо містера косички.

Мандрівника наче вдарило струмом, по нерухомому тілу знов пройшлося приємне тепло, всі знані слова раптом зникли з голови… Отже спочатку відповісти нічого не вдалося. Від цього ефекту хлопчина навіть повністю влігся, залишивши коліна зігнутими, тому алхімік, спираючись на руки, повис над привабливим обличчям свого принца, яке відображало здивування та сором, задоволено посміхаючись.

— Ти не уявляєш… як від тебе у мене їде дах, — ледве склав речення блондин, добре відчуваючи своє голосне й швидке серцебиття.

Книгоїд ліг на диван так, щоб слухати серце коханця та його глибоке дихання.

— Якщо твої батьки ще довго не будуть вдома, то може повністю втратимо розум один від одного? — він провів прохолодними кінчиками пальців від ключиць до талії шукача пригод, спостерігаючи за потішною реакцією.

— Що це значить? — мандрівник з цікавістю поглянув на алхіміка, все ще соромлячись. — Не дуже тебе зрозумів, — хоча здогадувався.

— Ну… Кхм-… — або Ітеру здалося, або Альбедо все ж таки трішки зніяковів, перш ніж розпочати. — Добре, — хлопець помітив довіру в очах своєї спорідненої душі, тому зітхнув з полегшенням. Подумки він почав налаштовуватися на чітке й зрозуміле пояснення своїх бажань.

Блондин лише мовчав, заспокоюючи ритм дихання. Він був упевнений, що коханий завжди буде піклуватися про його комфорт, тому незважаючи на будь-яку безглуздість, яка може звучати у пропозиції, все одно збирався погодитися. Це ж називається – безмежна довіра другій половинці? Так?…

— Але дуже прошу не погоджуватися, якщо тобі не хочеться робити це саме зараз, — перевіривши, чи фотограф й далі добрими очима дивиться на нього, художник продовжив. — Отже… Я пропоную зайнятися сексом.

Косичка відповів не одразу. Лише повністю зрозумівши сенс сказаного, той спочатку засоромився, а потім серйозно замислився. Загалом розумник виглядав спокійно, але теж виділявся рожевими фарбами на обличчі.

— Я згоден, — коротко відповів парубок.

Курець був у культурному шоці. Спочатку він декілька секунд кліпав очима й дивився на блондина, як баран на нові ворота, перш ніж продовжити розмову.

— Ти впевнений?

— Так, — посміхаючись, сказав Ітер. — Ми вже займатися цим, тому я повністю розумію, що ти просиш, — він ліниво підняв тулуб й повернувся обличчям до милого, спираючись рукою на диван. — Чесно кажучи, я теж хотів би повторити ті витівки, але… — мандрівнику здалося, що співрозмовник занервував через невелику паузу, — диван для цього не підійде, — чужинець поставив ноги на підлогу, а згодом натягнув на них капці. — Здається, час піти у мою спальню, — радісно усміхаючись, довговолосий протягнув руку блідому красунчику.

Гість вже декілька разів бачив спальню Ітера. Простора кімната з сірими шпалерами мала у собі одномісне ліжко, місце для виконання домашнього завдання (стіл з шухлядами, стілець, ноутбук) і ще декілька меблів, які не дуже кидалися в очі. Там коханці пестили однин одного, ховаючись від дорослих і Люмін, робили разом щось веселе (наприклад, грали у різні ігри) розмовляли, або художник міг дослідити речі свого принца, що стосувалися вподобань, хоббі, спогадів, послухати історії з життя власника кімнати. За декілька візитів все не роздивишся, тому загадок і таємниць для митця залишалося ще вдосталь. Наприклад, ще з табору книгоїд знав, що мушлі на підвіконні привезені з Одеси, а от те, що знаходиться на червоній флешці з маленької баночки, відмінник й гадки не мав. Питання само по собі вилітало з голови, завжди це якось забувалося. Ніби він просто не повинен знати, що там.

— Постривай, сонечко, — Альбедо жадібно поглянув на простягнуту руку й сміливо взяв її, а потім всім тілом відсунувся, щоб сісти, тягнучи коханого до себе на коліна. Пролунав звук падіння капць. — Цей диван достатньо великий навіть для нас обох. Чому б не залишитися тут? Я не хочу відкладати це аж до твоєї спальні.

Міміка косички видавала весь сором, що він відчував. Здивовані золоті очі, покриті рум’янцем гладкі щічки, скуті й повільної швидкості рухи… В той же час своїм виразом обличчя розумник нагадував хитрого лиса, задоволено пускаючи під футболку соулмейта, точніше, на його спину, руку. Прохолодні кінчики пальців флегматика почали вільно гуляти від талії до лопаток меланхоліка то у швидкому то у ледь відчутному темпі. Фотограф почав мружитися, коли художник стискав і розтискав пальці, зовсім не переміщуючись по фігурі свого принца.

— Альбедо, мені лоскітно… Зупинись, будь ласка, — тихо сказав Ітер.

— Тож ти не проти розпочати тут? — Альбедо різко поклав прохолодну долоню на талію милого, з інтересом спостерігаючи за черговим викривленням симпатичного обличчя.

Довговолосому здавалося, що це чимось нагадує катування електрошокером. Тільки зараз це незрозумілим чином приносило насолоду, збудження й адреналін…

— Ну, можемо спробувати тут, тільки… — зловивши на собі зосереджений погляд принца крейди, мандрівник ніяково опустив підборіддя. — Душ… — у голові одразу яскравими фарбами заграли спогади про літній табір у Карпатах. Точніше, той день, коли Ітер після клубного часу одразу пішов до Альбедо і там же помився. Парубок не хотів змушувати коханого теж почуватися скутим у подібний момент. — Якщо хочеш сходити помитися, не соромся. Відчувай себе, як вдома, — біля усміхненого блондина посилилася атмосфера теплоти та затишку.

— Душ? — митець задумливо почав роздивлятися квартиру.

Основними кольорами в інтер’єрі виступали білий, сірий, чорний та коричневий (дерево). Меблі та декор чимось нагадували скандинавський стиль. Коли б дослідник не прийшов, все завжди виглядало охайно: ніяких зайвих речей, ніякого бруду. Чистота радувала око. Запах не виділявся різкістю, однак прохолода давала повідомляла про себе ще з коридору, тому що тут часто відчиняли вікна на провітрювання. Запам’ятати план квартири – неважке завдання, особливо для такого талановитого юнака як Альбедо.

— Я вже помився перед тим, як прийти до тебе. Не переймайся, — геній не стримався і накрив медові вуста ледь-ледь вишневими губами, ще ближче підштовхуючи любителя подорожей до себе.

Через декілька секунд він призупинив жаркий поцілунок і прошепотів: «А ти, здається, теж це зробив перед моїм візитом. Приємно пахнеш». Такий ідеальний збіг подій не міг не сподобатися митцю, як і помітні емоції коханого від чарівних слів та рішучих дій. Через мить у черговий раз русий припав до скульптурної шиї героя і почав випадковим способом залишати засоси яскраво-червоного кольору вже з іншого боку, покусуючи бажану м’яку шкіру. Шукач пригод мружив очі, кусав нижню губу…

— Альбедо, ти мене з’їсти хочеш?… — ледь вимовив золотокосий юнак.

— Так.

Від неочікуваності містер косичка черговий раз спалахнув рожевим, а от алхімік тим часом скористався здивуванням володаря його серця, щоб різко зняти з нього футболку. Тепер у Альбедо з’явилася можливість дивитися на гладку шкіру Ітера і милуватися його пресом.

— Все має бути чесно, — пролунало у голові вже більш-менш спокійного чужинця, перш ніж він кинувся звільняти дослідника світу від сорочки.

Але той не дав зробити все так легко. Алхімік неспішно підняв голову почесного рицаря за підборіддя і спочатку вдивлявся в його медові очі, у яких сам тонув, немов мураха, що надто палко жадала солодкого, потім повільно перевів погляд на бажані малинові губи, а вже через секунду почав трепетно ​​цілувати їх. Та шанувальник спорту не розгубився. Звичайно, чуттєвий поцілунок змусив його почуватися розслабленим, однак чорні гудзики й далі один за одним звільнялися з назначених для них місць. Не перериваючи пестощі, згодом Ітер обережно зняв верх з Альбедо, роблячи все суто навпомацки.

Через пів хвилини звуки цмокання, що розліталися по майже пустій квартирі, скінчилися.

— Мені вже дещо давить сидіти… — прошепотів лицар, злегка ворухнушись стегнами.

— Ой-… — вчений розгублено глянув униз, але побачивши не те, що очікував, зомлів. — Так ти ж вже теж збуджений, — блідношкірий повернувся до серйозного підходу до ситуації та зосередився на випираючому органі під чорними джинсами об’єкта симпатії.

Від побаченої картини серцебиття завжди спокійного флегматика ніби перетворилося на моторну пташечку, що намагається переспівати всіх птиць навколо, а біла рука сама поспішила лягти на пах коханого й ніжними рухами масажувати його, шукаючи найкращий темп.

— А-альбедо… — майже стогнав чужинець з піднятими підборіддям і закритими очима, не помічаючи порозовілих щік партнера. — Не треба мене дражнити через тканину, — твердішим голосом продовжив Ітер, від чого книгоїд мало не здригнувся. — Давай я краще тобі відсмокчу?

— Що?… — Альбедо втратив дар мови, а його щоки набули майже багряного відтінку. — Я не думав, що ти-…

— Не переймайся, котику, — творець чудесних фотографій ніжно погладив щоку хлопця. — Я просто хочу зробити тобі приємно, — «І повторити ту сцену з манги Люмі. Чи з чогось іншого. Тільки б у мене нормально вийшло, прошу…». До цього моменту парубок ніколи не робив мінет. — Якщо у тебе будуть якісь побажання, я прийму їх до відому, — здавалося б, декілька хвилин тому пан косичка виглядав сором’язливим і покірним, однак прямо зараз ініціатива проявляється вже з його боку… Мандрівник підвівся з місця, а потім сів навколішки перед ногами зніяковілого художника.

— У мене є прохання, — тремтячим голосом промовив молодик. Він побачив кивок усміхненого коханця і продовжив, поправляючи неслухняне пепелясте волосся на чолі:«Дістань, будь ласка, з мого рюкзака блокнот і олівець».

— Добре, — провідна зоря у похмурому світі обдарованого кмітливістю хлопця хутро перемістився до сумки свого милого біля краю дивану й дістав звідти спочатку великий блокнот, а потім з зусиллям знайшов добряче загострений олівець. — Нічого собі… Такий гострий, — любитель подорожей засоромився від думки про те, що відмінник, ймовірно, хоче зобразити його обличчя під час… процесу. Хлопець повернувся до ніг принца крейди та передав йому речі.

— Дякую, — дослідник взяв канцелярське приладдя, а потім з усмішкою погладив золотисте волосся бойфренда.

— Я почну?

— Так.

— Гаразд, — прошепотів він так тихо, що розумник майже почув.

Отримавши дозвіл, блондин почав розстібати ширинку штанів русоволосого, потім стягнув їх з ніг. Алхімік уважно спостерігав за діями схвильованого почесного лицаря, одночасно шукаючи вільний аркуш та ідеальний ракурс для ескізу.

Ітер декілька секунд не зводив очей з білизни напроти. Він просто не міг не захопитися формою члена, що виділяється через труси своєї першої любові.

Не можна сказати, що у Альбедо великий. Але й не можна сказати, що маленький. Скоріше за все, середнього розміру. Це діяло на користь хлопця, що сидів на підлозі. Його б лякав і бентежив надто великий і, швидше за все, розчаровував надто маленький.

Іноді мандрівник замислювався: «А чи є взагалі у Альбедо не ідеальна частина? Його обличчя, тіло, манера поведінки, голос… до безумства прекрасні. Все, за що не візьметься, від доводить до досконалості. Виходить, Альбедо – ідеальна людина?». Принаймні, так є для любителя спорту.

Але не лише косичка дорожив коханим і любив його всім серцем. Для Альбедо той ще з початку їх спілкування показав себе вогником, здатним вивести з лабіринту темряви будь-кого, хто потрапив туди. Ітер для Альбедо як тиха пісня, як палаючі зірки на темному небі, як капучино на дні чашки, як молоко з медом. Він нескінченно добрий і чуйний. Золотоокий м’яко висвітлює дорогу кожному, зігріває замерзлі руки, слухає історії всіх, часто залишаючи у тіні свої переживання…

Трішки вгамувавши свою цікавість до органу курця, містер сонечко нарешті зняв з нього останню тканину. Оголений пеніс загинався вгору, а кінчик мав спокусливий рожевий відтінок. Форма була чудовою. Схоже, Альбедо справді чудовий у всьому…

Ітер раптово зрозумів просту істину –зараз його хлопець досить вразливий. Герой відчув впевненість від того, що йому довіряють достатньо, щоб він міг бачити флегматика таким, і щастя від усвідомлення того, що його люблять і хочуть.

Ноги у дослідника тонкі, але у тонусі, на видимій ділянці живота виділялися помітні м’язи пресу. Не можна було знайти ні єдиної вади. Альбедо схожий на мармурову скульптуру, за допомогою якої, на думку шукача пригод, хотіли показати втілення бездоганної краси. Не можна описати словами, наскільки меланхолік був заворожений тілом партнера.

— Ти такий гарний, — шепотів юнак із волоссям кольору стиглої пшениці. — Такий прекрасний, — здавалося, мандрівник міг ще довго насолоджуватися виглядом оголеного Альбедо, який сидить і чекає, коли йому принесуть задоволення і коли можна буде почати вимальовувати обличчя милого. Ітер почував себе потрібним, коханим, бажаним і виразом обличчя показував захоплення коханцем. Через всі перелічені почуття, що відкликалися в ньому у присутності поціновувача детективів, він просто не міг розчарувати його. Незважаючи на відсутність досвіду, хотілося якнайсильніше постаратися для кращого парубка у світі. Слава богам, хоча б опиратися було на що.

У дитинстві Ітер та Люмін проводити разом майже весь час. Вдень вони займалися активностями на вулиці, а ввечері, коли сонце вже ховалося за обрієм, близнюки грали у різні настільні ігри. Іноді до них навіть приєднувалися батьки. Улюбленою грою Люмі були карти, а саме – «Дурень», дівчина обожнювала там перемагати і вихвалятися досягненнями перед родиною. Іншому близнюку теж подобалися карти, але крім цього йому дуже піднімали настрій «Монополія» та «Уно». З часом Ітер та Люмін грали у настільні ігри все менше і менше, бо шкільна програма з кожним роком ставала все складнішою і складнішою. Підлітки часто приходили додому втомлені. Наслідком цього стало те, що брат і сестра припинили так часто грати удвох, тому знайшли собі особисті хоббі – пані квіточка почала писати й читати мангу, а пан сонечко вирішив зайнятися фотографуванням, а також спортивними та комп’ютерними іграми. Однак справа у тому, що манга Люмін не проста. Принаймні, не вся, це точно. Прибираючи їх спільну кімнату у таборі, Ітер натрапив на мангу, зміст якої його шокував на все життя. Яой… Саме побачена звідти сцена зараз є для нього, так би мовити, опорою для задоволення фізичних потреб коханого. І взагалі, після такої неочікуваної знахідки старшокласник ще довго шукав у Інтернеті інформацію про кохання двох представників чоловічої статі…

Повернемося до теперішнього. Борючись із думками, що бентежили серце та забивали голову хвилюванням, Ітер нарешті почав цілувати шкіру внутрішньої сторони стегна Альбедо, намагаючись робити засоси. А кому не хочеться залишити сліди свого пристрасного кохання на другій половинці? Чужоземець смоктав і легенько кусав оголену шкіру, потім облизував її та цілував, перш ніж все ближче і ближче наближатися до члену, який повільно ставав твердішим і більшим. Згодом герой торкнувся його щокою і видав тихий стогін у спробах забрати ще більше уваги принца крейди. Обличчя довговолосого знаходилося прямо на рівні пенісу. Деякий час він лише цілував шкіру довкола органу, але не переходив до головного.

Художник не міг зосередитися. Це виявилося складнішим за передбачуване. Відміннику було настільки добре від прелюдій, що його витончена рука іноді тремтіла разом з рештою частин богоподібного тіла.

Власник медових очей розслабив губи, опустив язик нижче і обережно взяв член митця до рота. Хлопець цілував і поки що трохи незграбно смоктав його, облизував і проводив губами по кінчику органу. Він знову і знову м’яко цілував голівку, ніжно торкаючись її губами, проводив язиком по дірочці уретри, злизуючи предеякулят, а потім повернувся до основи і повторив попередні дії. Він щосили намагався зосередитися на тому, щоб Альбедо почував себе наче у раю, але хотів при цьому виглядати привабливо. Замальовка коханого має вийти настільки гарною, наскільки це можливо. Герой сподівався, що це виглядало, як у манзі сестри. Від хвилювання його руки пітніли.

Альбедо зрозумів всю складність задуманого. Навіть недосконалий мінет змушував книгоїда відчувати неймовірне задоволення, йому було страшенно приємно, шалено добре, а ще дуже жарко. Низ живота солодко тягнуло, тепло і жар розжареною магмою розтікалися по всьому білосніжному тілу.

Прикусивши нижню губу, дослідник вже як-небудь опанував себе й почав водити олівцем по чистому аркушу. Груди підлітка то здіймалися, то опускалися від збитого подиху і передчуття, а в очах грало стримане німе задоволення.

Ось вже з’являються контури обличчя фотографа. Вуха, брови, ніс, вуста… Яскраві оченята постійно щурилися, тому митець спочатку зобразив те, що здавалося легшим.

В цей же час містер косичка опустив голову ще на пару сантиметрів. Він знав, що чим більше візьме до рота, тим складніше дихатиме. Іншою рукою Ітер почав погладжувати і масажувати те, що не вмістилося. Зробивши це, володар серця флегматика почав хитати головою, намагаючись знайти гарний ритм. І як тільки хлопець знайшов його, тримався цього темпу, щурячи очі і відчуваючи, як на них виступають сльози. Рідини з уретри стало витікати тільки більше.

Здається, вчений знаходився на піку своїх можливостей. Він думав, що вже скоро кінчить. Геніальній голові ой як хотілося кинути блокнот подалі та нарешті повністю розслабитися під час мінету, детально відчути кожен рух свого кохання… Все-таки, Ітер робить це вперше. Звучить достатньо важливо.

Той, хто полюбляв спорт, перестав смоктати і повільно провів язиком від основи до кінчика пенісу, тоді як Альбедо видав тихий стогін, спостерігаючи за тим, як рухається голова почесного рицаря. Мандрівник на мить подивився на генія, обличчя якого дуже почервоніло, а грудна клітка безконтрольно піднімалася та опускалася. Старшокласник відчув гордість через те, що саме він є причиною цього. Продовживши смоктати тим самим ритмом, Ітер довів коханого до райської насолоди. Альбедо кінчив… у ротову порожнину партнера…

— Боже мій… — розумово обдарований підліток знову почав нервуватися. У нього аж олівець упав. — Вибач, Ітер, я не хотів-…

— Не хвилюйся, — облизавши губи, хлопчина сором’язливо відвів погляд. У залі він відчував себе наче незахищеним від чужих очей. — Здається, це нормальне явище… Краще скажи, як тобі? — присмак у роті стояв не дуже приємний. Учню старшої школи хотілося чимось перебити його чи випити склянку води.

— Признаю, я відчув найсильніший ступінь насолоди, — одна мить, і вчений вже став серйозним. —І малюнком я теж задоволений. Тож тепер моя черга привести тебе до подібного стану.

— Ха-ха, — нервово посміявся молодик. — Такі слова змушують мене ніяковіти, — він витер вуста рукою, ніби це мало допомогти вже і так чистій шкірі.

— А мінет тебе ніяковіти не змушує? — книгоїд хитро посміхнувся.

— Змушує. Навіть набагато сильніше, — обличчя героя знову заграло яскравими фарбами. Блондин піднявся і підсунув обличчя русоволосого для глибокого та пристрасного поцілунку. Альбедо запустив руки у волосся лицаря, сплітаючи язики. Потім руки спустилися нижче, на штани коханого, шукаючи ширинку. Поцілунок перервався так само різко, як дослідник наполовину зняв низ з шукача пригод. А далі Ітер вже сам звільнився від штанів.

— Знімай білизну і сідай до мене на коліна, спиною до обличчя, — чітко дав вказівку художник, відкладаючи канцелярію якомога далі від себе.

— Добре, — любитель подорожей слухняно виконав прохання милого, хоча його очі зрадливо видавали сором.

Після того, як Альбедо відчув на своїх ногах м’яку шкіру Ітера, він ніби почав танути, як сніг навесні. Не стримуючи бажання підсвідомості, алхімік провів пальцем по одному зі стегон чужинця, що викликало з малинових уст тихе зітхання. Потім флегматик пройшовся пальцем по грудях меланхоліка, ліниво рухаючись до його соска. Діставшись до нього, він м’яко вщипнув його, внаслідок чого з легких Ітера вирвався уривчастий стогін.

— Що ти-… — встиг сказати містер косичка.

Щоб підтвердити свої наміри, Альбедо знову вщипнув його за сосок, але на цей раз трохи сильніше. Жовтоволосий злегка вигнув спину і знову застогнав, важко дихаючи і намагаючись сформувати зв’язну думку у вихорах задоволення та тепла, які він відчував. Тепер соски хлопця мали вже інший вигляд, вони наче стирчали. Через кілька секунд відмінник обхопив рукою член любителя спортивних ігор і почав дрочити йому, продовжуючи при цьому пощипувати і стискати його сосок. Розум майже покинув мандрівника, він навіть не здогадувався, наскільки сильно приносив насолоду вухам творця картин тими звуками, які вилітали з його рожевих вуст.

— М-мгх… Альбедо… — ледь говорив довговолосий. — Давай краще перейдемо до головного?… І не треба чіпати мій… сосок… — далі шепотів він тремтячим голосом.

— Тобто пропонуєш мені увійти в тебе? — курець відірвав бліду руку від грудей свого принца і зупинив дії іншої руки.

— Так… Будь ласка… — вмовляв червонощокий. Цей хлопець взагалі розуміє, як сексуально виглядає в очах коханця?

— У тебе є десь поруч, — книгоїд стурбовано зітхнув, озираючись на всі боки кімнати, — смазка? Чи щось схоже?

— Ой, — чужинець став виглядати сумніше. — Я досі не придбав її. Вибач.

— Нічого страшного. Можна слиною.

— Слиною? Ну… — не встиг парубок договорити вердикт, як відчув у роті два пальці генія, а на своїй чоловічій гідності – руку, що знову почала набирати темп. Це вийшло неочікувано грубо, але навіть сподобалося почесному лицарю.

Ітер замичав, притискаючись язиком до кінчиків пальців Альбедо. Потім власник золотої коси лизнув місце між блідими пальцями і пройшовся по ним язиком, перш ніж трохи підняти голову. Коли він зробив це, розумник повільно занурив їх глибше в його рота, злегка перекриваючи доступ кисню. Далі герой водив язиком по пальцях, ніжно смоктав їх та тихенько стогнав. Вчений був настільки приголомшений відвертими діями бойфренда, що аж застиг на кілька секунд, а потім прийшов до тями і мовив, витягаючи пальці з рота любителя довгих подорожей:

— Час тобі лягти на диван.

— На спину чи на живіт? — пан косичка поволі перемістився на м’яку поверхню, що, звичайно, не зрівняється з ідеальною білою шкірою книгоїда.

— Я думаю, що краще на спину, але ми можемо обрати таку позу, яку ти хоч-…

— Не треба довгих пояснень та умов, — різко видав подорожувальник. — Я згоден погодитися на всі твої ідеї, бо довіряю тобі на сто відсотків і кохаю всією душею. Ти – найкраща людина у моєму житті, — ці слова змусили Альбедо почервоніти.

Різноманітні думки про любов хаотично плили у геніальній голові, створюючи жахливий безлад. Так і хотілося запалити цигарку, щоб привести розум до ладу. Але розумник не міг. Він обіцяв своєму соулмейту, що позбудеться цієї залежності…

— А ти – найкрасивіший і найпривабливіший хлопець, якого я коли-небудь бачив, — зробив Альбедо комплімент у відповідь. — Ти – неземна досконалість, — хлопець взяв чужинця за руку. — Ти весь такий чудовий… У тебе прекрасний характер, сильне прагнення до справедливості, неповторна доброта, краса, яка позбавляє мене дару мови… Я міг би продовжувати до кінця століть говорити про те, чому я люблю і любитиму тебе.

— Альбедо… — медові очі червоного, ніби помідор, Ітера стали вологішими; у них з’явилися ледь помітні крапельки сліз.

— Чому ти плачеш? — курець лагідно витер шкіру шанувальника ігор на подвір’ї від солоної рідини, що повільно текла униз. — Це менше, що я можу тобі сказати, — відмінник дійсно не розумів, чому від приємних слів можна заплакати. «Варто це дослідити».

— Вибач. Вже лягаю, — парубок знайшов місце, де можна зручно лягти. Але його коліна залишилися піднятими і зігнутими.

М’яка шкіра Ітера була усіяна засосами та укусами. Вони досі залишалися яскравими, розпускаючись квітами по шиї. Флегматик вважав вигляд чистої та сяючої шкіри у дуеті з синцями і слідами від зубів дуже спокусливим.

Спочатку блондину потрібна підготовка. Обоє розуміли це без додаткових слів.

Пепелястоволосий знову змочив пальці, розсунув ноги коханого, а потім вставив один у нього. Від того, що використовувався повільний ритм, мандрівникові було майже боляче, він морщівся. Час від часу геній зупинявся, а потім знову повертався до дій в темпі равлика. Тим не менш, Ітера це не встигло роздратувати, оскільки Альбедо зігнув палець і миттєво знайшов чуттєве місце. Чужоземець не міг нічого, крім тихенько стогнати від насолоди або подумки просити милого продовжувати те прекрасне дійство, що він творив. Блідношкірий проштовхнув уже два пальці глибше і сильніше масажував простату.

Поки прекрасна витончена рука була зайнята, вчений уважно розглядав коханця: тіло, обличчя, те, як пальці проникають у нього, як тремтить його член, і як рідина з нього розтікається по дивану. Альбедо повністю контролював ситуацію, а Ітеру це подобалося. Хлопець відчував, як на нього котиться приголомшливе тепло від усвідомлення того, що відбувається. Це було настільки сильно, що він не міг припинити потопати у своїх солодких стогонах.

— Альбедо… Ах… Коли ж ти… війдеш у мене… ним?…

— Гм… — дослідник на секунду замислився. — Котику, зараз все буде, — розумник протягнув йому руку. — Піднімися, — лицар слухняно підвівся, після чого алхімік посадив його до себе на коліна й підняв над своїм стоячим членом. — Отримуй те, що так хотів, — ніжно прошепотів відмінник і повільно провів своїм членом між сідниць шукача пригод.

Довговолосий помітив, як у нього пропадає відчуття реальності, оскільки все його тіло наповнилося гарячим і густим почуттям пристрасті, що затуманювало всі тверезі думки. Тієї ж секунди старшокласник відчув, як голівка пенісу русоволосого хлопця притиснулася до його входу. Раптом пролунав гучний стогін, після чого жовтувата голова відкинулася назад. Подорожувальник відчував себе дуже, дуже добре, хоча коханець ще не повністю увійшов у нього. Альбедо зупинився, дозволяючи Ітерові відпочити і розслабитися, щоб звикнути до нових відчуттів.

Після цього митець із довгим тихим стоном продовжив входити глибше у коханого, який невпевнено намагався втриматися, чіпляючись за його плечі. Стогін зривався з малинових губ з кожним видихом. Потім двоє юнаків на декілька секунд зімкнулися вустами у поцілунку.

Альбедо тихенько зітхнув, вчепившись пальцями в стегна бойфренда. Орган мандрівника досі стояв, а «мастило» текло на живіт флегматика. Вчений продовжував все контролювати. Він зупинив свого принца на якийсь час, а потім різко підняв і знову опустив його. У цей момент почесний лицар схлипнув. Його трясло, відчувався ледь помітний біль, але, Господи, це водночас було так приємно… Хлопець ніколи в житті не відчував щось подібне до зустрічі зі своїм першим коханням. Мабуть, митець мав якусь магію. Інакше чому містер сонечко так швидко загубився у задоволенні?

Почалися поштовхи. Було чудово чути оксамитові стони одного з молодиків.

— Ітере, — видихнув Альбедо, — Ти… Ти добре себе почуваєш?

— Т-так… — пан косичка відчував, як його тіло стає все більш гарячим, як все поколюює, як ноги перетворюються на щось важке, а м’язи стають желеподібними.

Він судорожно зітхнув, коли відчув, як милий повільно виходить із нього майже повністю, залишаючи лише голівку всередині. Після цього книгоїд почав рухатися у своєму хлопцеві, зітхаючи майже кожної миті. Шанувальник пригод вчепився в спину Альбедо, видаючи довгі чарівні стогіни щоразу, коли відчував, як алхімік повільно входить у нього. Це було приємно, до божевілля приємно…

Темп ставав швидшим і грубішим, а час плинув.

— Я… кінчаю… — з зусиллям вимовив парубок з довгою косою.

— Поки що рано.

Мандрівник відчув, як рука генія схопила його член, що сочився, і почала йому дрочити з тією швидкістю, з якою той вганяв у нього свій власний орган.

Кожен поштовх стегон алхіміка і рухи його руки витягували з героя гучні і високі «ах», які розліталися просторою кімнатою і змішувалися зі стогонами Альбедо, які неухильно ставали голоснішими. Ітер уже навіть не міг упізнати власний голос, спотворений задоволенням та екстазом.

— Кінчи зі мною, — скомандував розумник, сильніше массажуючи член бойфренда. Почесний лицар міг тільки стогнати у відповідь.

Тієї миті, коли він відчув, як зуби Альбедо знову встромилися йому в шию, він раптово кінчив, охоплений розжареним дощенту задоволенням.

Геній встиг вийти зі свого до втрати розуму солодкого бойфренда, щоб не кінчити прямо в нього. Книгоїд ще до першої зустрічі зі своїм коханням дещо цікавився інформацією про статеві акти та їх види. Звісно, таке цікаве «святилище брудної інформації» не сховається від дослідника. Навіть подібне йому хотілося б знати. Тож саме тому він знав, що краще кінчати не в партнера.

Обидва хлопці потопали в задоволенні. Потім голова Ітера впала на плече Альбедо. Пара важко дихала разом, намагаючись заспокоїти дихання, не кажучи ні слова. Спочатку вони просто сиділи, а потім стали ліниво цілуватися. Зрештою, флегматик використав останні сили, щоб покласти меланхоліка на диван і лягти поряд.

Юнакам залишалося лише перепочити, а потім прибрати після себе. Це ж не дуже складно. (…)