———–

***

— Султано, Ви впевнені, що варто йти до Паші так пізно? – євнуху не подобались дії Валіде Султан.

— Що може статись, Хаджі? Ситуація нагальна! – Хандан була розгнівана і стурбована.

До неї дійшов слух, нібито Шахін Гірай готує державну змову проти Ахмеда, який зараз був в Едірне з Кесем. Звичайно, вона не стала вірити неперевіреним пліткам, проте ситуація була не з приємних.

— Султано… – голос слуги вивів її з роздумів, – не зрозумійте мене неправильно, та не варто йти так пізно до чоловіка в особисті покої. Чи не краще зачекати до ранку? Або хоча б послати агу з вісткою?

— Хаджі, досить! Як ти не розумієш, йдеться про життя нашого повелителя, мого сина. Я не довіряю нікому і я сама хочу все пояснити Паші, – жінка ледве себе стримувала, – Краще піди проконтролюй ситуацію в гаремі.

Валіде Султан схопила хустку, накинула на голову та вийшла з покоїв, голосно стукнувши дверима, щоб показати, що нотацій Хаджі вона більше не бажає терпіти. Свою прислугу вона залишила в гаремі, адже хотіла, щоб розмова з Пашею дійсно була приватною – вона нікому не довіряла.

***

У темряві ночі величній султані вдалось дістатись до покоїв паші непоміченою. Підійшовши вона здивувалась, адже його особистої охорони біля покоїв не було. Хандан занепокоїлась, раптом Ханзаде почав діяти та віддав наказ позбавитись від Дервіша-Мехмеда Паші. Темрява душила її, а в закутках вона бачила химерні тіні.

Султана постукала в двері, та не витримавши тиску штовхнула затвірки, які не були зачиненими на ключ. І в наступну мить про це пошкодувала…

***

В кімнаті горіло лише декілька великих свічок, проте вони створили достатнє освітлення, щоб Хандан побачила постать чоловіка, який саме знімав з себе чорну сорочку. Не встигла вона закрити двері, як він побачив її в зеркалі, що стояло навпроти та різко повернувся до неї обличчям. Султана просто завмерла від несподіваності ситуації. Їй захотілось провалитися крізь землю.

— Султано… – голос Дервіша вивів її з ступору.
— Пробачте, я не думав, що Ви завітаєте так пізно.

Не дивлячись на те, що він „розкаювався”, одягти сорочку він навіть не думав, тому так і залишився в одних штанах. Хандан нічого не лишалось, окрім як мовчки зайти та зачинити за собою двері, аби ніхто не побачив їх в такому становищі. Вона так і залишилась стояти коло виходу, адже зловила себе на думці, що ніколи не бачила напів-оголених чоловіків, окрім покійного Мехмеда, від чого їй стало особливо ніяково, тож вона опустила очі в підлогу, та не змогла вимовити ані слова.

— Якщо Ви тут в такий час, то певне щось сталось? – Дервіш побачивши збентеження Хандан вирішив розпочати перший.
— Хоча я вже здогадуюсь. Ви дізнались про те, що Шахін Гірай планує влаштувати пастку повелителю? – почувши ці слова жінка одразу перемкнулась і (майже) забула про ситуацію, що склалась.

— Дервіше, то ти знаєш? І… і при цьому спокійно тут сидиш!? – від переживань Хандан просто вирішила зірватись на нього. Та й як здалося – були підстави.
— Чому ти не поїхав його рятувати? Якщо з Ахмедом щось станеться!? Ти ж за нього відповідаєш, то якого біса ти досі тут? – вона навіть не помітила, як по щокам потекли сльози від нервового зриву.
— Якщо з ним щось станеться? Чи може ти… Може ти знову став служити цьому покидькові? Невже…– вона не встигла договорити, адже візир підійшов та поставив свої мужні руки на її ніжні плечі, а через мить силою посадив її на диван.

— Султано! Не говоріть того, про що потім пошкодуєте. Ви добре знаєте, чому я з ним зв’язався в минулому і так само чому я зрадив цього шакала, – він натякав на його почуття до неї, Хандан це зрозуміла.

Дервіш підійшов до столика, де стояв глек, перехилив його вміст в склянку та одну з них подав їй, а сам сів поруч, та одразу випив вміст свого горнятка.
Хандан подумала, що це проста вода, а так як внаслідок крику її здолала спрага, вона одразу перехилила склянку, проте горло не остудило, а навпаки обпекло.

— Це що – вино? Ти споїти мене хочеш!?

— Ну що ви! Це дуже хороше заспокійливе, повірте. От і на вас воно подіяло, – мовив чоловік по-доброму насміхаючись.

— Не заговорюй мені зуби! – не дивлячись на те, що кричати та плакати Валіде припинила – вона все ще була обурена та ображена. Хоча вино їй дійсно припало до душі, у паші був гарний смак.
— То ти відповіси мені: як ти знаючи ситуацію можеш тут спокійно сидіти?

— Султано моя, не гнівайтеся, просто дайте мені пояснити, – Хандан підняла брову.
— Думаю, Ви помітили, що біля моїх покоїв немає варти? Своїх солдатів я послав вивідати ситуацію. І як виявилось – Гірай не планував нічого, а нишком сидів вдома.

— Але… має ж бути якась підстава для таких слухів? – вона вже нічого не розуміла.

— Так, звичайно, і вона є. Ці плітки пустили Сафіє Султан та Халіме Султан. Для чого – не знаю, проте щось мені підказує, що вони просто захотіли Вам дошкулити. Ці гієни знають, що повелитель – ваше слабке місце, тож вирішили нанести моральний удар.

Хандан гучно видихнула та відкинулась на спинку диванчика. З одного боку – все добре, все обійшлось, Ахмеду не загрожує небезпека. З іншого – ті стерв‘ятниці добряче змусили її понервувати. Так ще й на Дервіша без причини зірвалась, за що було соромно.

***

Вони так і сиділи в тиші декілька хвилин , допоки Хандан не наважилась порушити цю ідилію:
— Дервіше… Я усі ті слова сказала зопалу. Ти був правий, я дійсно шкодую. Сподіваюсь ти пробачиш мені?

Чоловік посміхнувся та зробив те, чого султана зовсім не очікувала – взяв її тендітну руку в свою, та поцілував її пальці, при цьому дивлячись їй прямо у вічі.
Хандан від цього жесту одразу протверезіла. Та й випила вона зовсім замало, щоб не відреагувати на таке зухвальство.

— Паша! – жінка обурилась його поведінкою. Дервіш це зрозумів, тож наостанок торкнувшись її зап‘ястя він обережно відпустив її долоню.

Валіде Султан вже хотіла піти, але щось її зупиняло. Їй не хотілось повертатись назад в гарем, в те лігво змій. Вона відчайдушно бажала залишитися тут, поруч з візиром. Та здоровий глузд наполягав на тому, що їй вже час йти.

— Я думаю, мене вже зачекався в гаремі Хаджі ага, тож мені потрібно піти, – Хандан встала, щоб підійти до дверей, Дервіш підвівся слідом за нею.

— Як скажете. Доброї ночі, моя султано! – він різко схилився прямісінько перед її обличчям. Через його високий ріст це виглядало так, ніби ще трохи і він її поцілує прямісінько у вуста. Вона навіть відчувала його гарячий подих та смак вина на свої губах, настільки він був близько. Хандан ледь не збожеволіла від такого зближення. Вона подумала, що мабуть він так себе повів спеціально.

— І тобі доброї ночі, Дервіше… – дивлячись йому прямісінько у вічі вона помалу відійшла на пару кроків і лише впершись в двері султана повернулась до нього спиною, прочинила двері та пішла.

***

Хандан Султан вийшла у рятівний коридор та поволі пішла до гарему, до своїх покоїв, затаївшись в темряві ночі.

І от, вона знову віддалась цій темряві, проте зараз вона не була лякаючою. Навпаки, їй хотілось щоб темрява її поглинула, сховала. Адже вона відчувала те, про що не можна навіть і думати, а за це їй було невимовно соромно.

В гаремі було тихо й пусто, адже вже було далеко за північ. Мабуть всі вже спали й бачили 7-ий сон. Це й порадувало її, адже не хотілось потрапити комусь на очі, інакше чуток було б не уникнути.

Султана вже підходила до покоїв, коли помітила Хаджі-Мустафу. Він поклонився та мовчки глянув на неї, а в його погляді явно читався осуд. На це Хандан тільки закотила очі та зайшла в кімнату, а ага пішов слідом за нею.

— Султано, я так розумію ми дарма переживали? А інакше б Ви вже давно повернулись, та дали розпорядження.

— Так-так.

— Вибачте за мою цікавість, та чому Ви так довго були у Паші, Ви ж розумієте це неприйнятно! – Хандан стала червоніти від сорому та гніву водночас. Добре, що в напівтемряві це було непомітно.

— Я перед тобою звітуватиму?! Ми вирішували й інші державні справи, от і все! І щоб більше я таких безглуздих запитань від тебе не чула. А тепер поклич но мені Гюльпері Калфу і йди геть!

Вже через декілька хвилин пришла її вірна служниця – Гюльпері Хатун.

— Султано, щось сталось? Ви чогось бажаєте?

— Я маю один наказ, але ти повинна зробити це так, щоб ніхто не чув і не бачив, – дівчина уважно її слухала
— Принеси мені з кухні пляшку вина. І без лишніх питань, а інакше розсерджусь як і на Хаджі, – хатун вклонилася та пішла виконувати доручене їй завдання.

Тим часом велика Валіде Султан вирішила підготуватись до сну. Розпустивши волосся зібране у високу зачіску вона отримала невимовне полегшення. Хандан зняла тяжку сукню з корсетом, одягла синю шовкову нічну сорочку. Якраз коли вона накидувала такий самий халат, постукали в двері покоїв. Це була Гюльпері, вона принесла невелику та повну пляшку вина. Хандан кивнула їй, щоб та поклала на стіл та пішла.

Залишившись одна Султана взяла фляжку та відпила прямісінько з неї, навіть не переливши в склянку. Це вино було не настільки хороше як те, що вона пригубила у Дервіша, проте і воно від декількох ковтків кинуло її в жар, тож жінка вирішила вийти на балкон.

З пляшкою в руці вона підійшла до бильця балкону та почала роздивлятись зорі смакуючи напій. Але погляд її тягнуло до балкону поверхом вище, адже вона знала хто там стоїть, відчувала його уважний погляд на собі. Вирішила перевірити свою здогадку – так і було, він дивився прямісінько на неї, а на його вустах з‘явилась ледь помітна усмішка. Хандан відчула як підкошуються ноги, як сильно калатає серце, як темніє в очах, як паморочиться в голові. Руки ослабли, тож вона поставила майже пусту пляшку на балконний столик. Нічний вітерець вже не рятував її. Вона зрозуміла, що якщо хоч на мить залишиться тут, то впаде.

***

Темрява ночі її захоплює. Вона відчуває гарячий подих на своїх вустах, відчуває сильні руки на своїй талії, які огортають її, відчуває, як воїн міцно притиснувши її де себе, піднімає на руки та вкладає на ложе.

Він хоче піти, адже знає, що Султана ніколи не дозволить перейти межу дозволеного. Та вона не змогла його відпустити, в останню мить вхопила за руки.

— Мехмеде не йди, не залишай мене саму, – вона просить жалібно, по щоці сповзає сльоза.

Він глибоко зітхнув, підняв її обличчя за підборіддя, вдивився в очі і легенько торкнувся губами її губ. Вона завмерла, боячись повірити.

— Навіть не сподівайся. Я більше ніколи тебе не відпущу, моя прекрасна Хелено.

На мить вона вмліла, а потім відчувши сміливість лагідно і довірливо повторила його дії. Поцілунок вийшов боязким, але він був найщирішим. Хандан притулилася до Дервіша всім тілом. І він здався, зриваючись у пристрасний поцілунок, про який мріяв уже давно.

Її мокре і розпатлане волосся прилипло до чола, а губи були яскраво червоними після поцілунків. Дервіш дивлячись на неї став дихати нерівно, ковтаючи час від часу, тим самим намагаючись віддихатися. Видно, як по її грудях, котяться солоні крапельки поту. Дервіш усміхнувся, відчуваючи, як торкаються їх стегна. Велика була спокуса зробити її своєю.

Хандан розплющила примружені від задоволення очі і подивилася прямісінько на Дервіша. Ці очі горіли пристрастю. Вона відчула, як пересохло у горлі. Ось він момент істини – зараз або ніколи.

Він поцілував її знову повільно, солодко і чуттєво. Його губи були м’якими, віддавали кардамоном і ще якимись прянощами. Коли язик чоловіка знайшов її губи та легко ковзнув між ними, вона застогнала і поклала обидві руки на його груди. Відчула, як він усміхається, не відриваючись від її вуст.

Доторкнувшись до його потужного торсу, вона чітко зрозуміла, що навіть покійний падишах значно програвав у порівнянні з Дервішем. Вона вивчала очима міцне тіло, розглядаючи кожен шрам, що перетинав широкі груди. Він з цікавістю спостерігав за її реакцією, і обережно взявся пальцями за пояс її халату. Вираз обличчя змінився, ніби запитуючи: “Можна?” — і Хандан зрозуміла, що її почервонілі щоки відповіли: «Так».

Дервіш розв‘язав халат, скинув його кудись на підлогу та став цілувати її шию, плечі, ключиці. Вона запрокинула голову та вигнула спину від задоволення. Чоловік пальцями підчепив бретельки нічної сорочки та повільно скинув її з дівчини.

— Я не достойний цього… – мовив він відірвавшись від її тіла та подивившись на вид, який йому відкрився.

— Ні, Дервіше! Тільки ти й гідний мене, – Хандан запустила свої руки йому на шию та притягнула його назад до себе.

Однією рукою візир пестив її груди, іншою намагався розстібнути пояс на своїх шароварах. Як тільки йому це вдалося, він ледве відірвався від її губ та нахилившись пошепки запитав її до болю збуджуючим голосом:

— Султана мого серця, моя Хелена, кохана моя, ти дійсно готова? Дійсно хочеш стати моєю? – вона жадала цього та замість слів схвально потяглася до його губ. Більше нічого їх не зупиняло розчинитися в тих почуттях. Всього одна мить і вона віддасться цій темряві…

***

Темрява відступила, перші промені сонця засвітились у вікні просторих покоїв Валіде Султан.

Хандан вскочила на ліжку. Вона була непристойно червона та вся спітніла. Голова боліла так сильно, що лише за декілька митей вона почула стук в двері та занепокоїний голос Хаджі. Тоді Султана ледве підвелася з постілі та виявила свій халат на підлозі. Накинувши його відкрила затвірки дверей та впустила збентеженого агу.

— Доброго ранку, Султано! Я встиг занепокоїтися, бо Ви так довго не відкривали дверей.

— В чому діло Хаджі? – після учорашньої пляшки у Хандан досі паморочилось в голові.

— Повелитель вирішив повернутись на два дні раніше, тобто – сьогодні. І по приїзду він неодмінно захоче Вас побачити. Але як я бачу, Ви лише проснулися…

— Ох, я здається прихворіла, – Хандан вирішила прибрехати і навіть покашляла для правдоподібності.
— Мене так жахливо болить голова.

— О Аллах, Султано то он чому Ви така червона, у Вас мабуть жар! Я терміново покличу лікаря!

— Не потрібно! – Хандан не хотіла, щоб ширились безпідставні плітки.
— Це мабуть через те, що я вчора так перехвилювалася. Я трохи відпочину і все мине, а потім зайду до сина.

— Як накажете, Султано, – мовив Хаджі, та вклонившись пішов залишивши Хандан наодинці з своїм думками.

А подумати їй було про що! Тільки зараз вона згадала, як їй стало погано, тож вона вирішила дійти до ліжка. А халат… Мабуть, увісні стало жарко, тож сама скинула його на підлогу. Щодо Дервіша вона й не знала що гадати. Звичайно це був сон, або витвір її сп‘янілого розуму, та їй було так добре з ним… Хандан дійсно лякав той факт, що їй таке могло приснитись, та водночас їй було сумно від того , що це було не наяву, не по-справжньому.

Розібравшись з думками вона зібралась фізично, та вирішила піти до сина-султана. Одягла червону сукню з золотим кафтаном, корону прикрашену рубінами, покликала служниць зробити їй зачіску, та вийшла з гарему.

Підійшовши до султанських покоїв зрозуміла, що у нього вже хтось є, та попри це пішла. Там був Дервіш, вони сиділи з Ахмедом на терасі та обговорювали державні справи.

Падишах побачив матір та покликав до них. У Хандан не було іншого виходу як підійти. Вона поклонилась сину, в той час як Дервіш вклонився їй. В думках одразу замаячили спогади, як вчора він нахилився прямо перед нею обпалюючи своїм гарячим подихом її вуста.

Ахмед запропонував їй присісти поруч за стіл і став розповідати їй щось про Едірне. Та чи не вперше в житті вона не слухала його, а то й діло намагалась потай глянути на Пашу. Проте коли вони зустрілись поглядами, їй стало невимовно соромно, адже в голові виникали картини з її сну. Тож відтепер в її житті стало на одне випробування більше. І саме воно стало найбільшими та найтаємнішими її тортурами.

***

The end.