Virkelighet

ти та сама темрява, що забере все разом із життям

Коли Чуя переїхав, він сподівався, що зможе нарешті позбутися набридливих родичів. Якби він знав, що станеться потім, він би сидів удома під наглядом тітоньки і продовжував справно вчитися, встигати на всі гуртки, на які його записали ще в ранньому дитинстві. Міряв би кроками свою крихітну, йому під стать, кімнатку. Тягся б до вікна над ліжком, намагаючись позбутися повітря, забрудненого сигаретним димом. Гуляв би з друзями та сміявся над сварками Рюноске та Ацуші. Все це здавалося таким далеким зараз, сидячи за кухонним столом у новій квартирі. Речі минулого господаря знаходилися навіть у найнесподіваніших місцях, що показувало, що він був або неохайний, або в його голові жили таргани, про які краще навіть не цікавитись. Книги у шафці в ванній, альбом для малювання, закиданий численними подушками лежав на дивані у вітальні. Але найцікавішою річчю був фотоапарат, знайдений серед кухонного приладдя. Можливо перегляд записів з нього і був вторгненням у особисте життя, але із совістю Накахара був не знайомий. І занадто дарма. Численні пейзажі, фотографії міста, які не побачиш ні в одного жителя міста, в якого в Інстаграмі вказано, що він фотограф, світлі картинки змінювалися більш похмурими, але ніде не було людей. Варто було Чуї дійти кінця перегляду, він зрозумів, що це ще й кінець його життя. З кадрів відео на нього дивилися карі очі, що поринали просто в душу, вишукуючи найжахливіше, що в тебе є. Перед камерою раз у раз миготіли худі руки, витончено обмотані білими бинтами, що виглядало контрастно з темною атмосферою. Хлопець щось щебетав про те, що сенсу існувати, тому що він навіть не живе, взагалі немає. І Накахара милувався кожним рухом тієї людини. А коли губи юнака скривилися в глумливій усмішці, змушуючи зосередитися на відео, всі думки вирушили кудись подалі, а пошарпаний Нікон вирушив на верхню полицю шафи в передпокої, покриватися пилом далі, життя заграло іншими фарбами. Настрій все далі летів в прірву, а бажання чогось пропадало, варто тільки з’явиться. Слідом знайшовся конверт з листом, на якому красивим, незграбним почерком англійськими літерами було виведено Osamu Dazai. У конверті було повідомлення, яке не присвячувалося нікому, тому що в нього навіть не було перед ким вибачатися. Але, як було сказано у листі, “піддадусь хоч одному стереотипу“. При прочитанні Чуї здавалося, ніби його вивернуло з середини. Красиво складені речення заміняли одне одного, описуючи життя автора. І нічого смертельного не було. А наприкінці красувалося: “Не потрібно вагомої причини, щоб відчувати, що поки ти живий, тобі не раді.” І, Накахара клянеться, якби той хлопець був живий, він би точно вдарив його по обличчю. Згадуючи про те відео хотілося розплакатися самому, бо доля зла. Що їй варто було звести їх до того, як один лежатиме у труні, а другий потроху божеволітиме? І все, – навчання, сім’я, друзі – різко відійшло на задній план. У рюкзаку, між зошитами, більшість із яких були непотрібними, лежав альбом. Тей самий, місцем проживання якого спочатку був диван. На порожніх листках з’являлися нові начерки хлопця, після яких Накахара згасав все більше. Рудий, який за своєю натурою був зіркою компанії, все рідше говорив. Приходячи додому, він по-новому переглядав відео, прислухаючись до того чудового голосу. Не можна так, не можна. Скільки людей ти вбив так само, як Накахару? Скільки страждали через твою посмішку ще тоді, коли ти був живий? Можливо, у Чуї не все гаразд із головою. І коли для себе було вирішено, що якщо це все-таки не кохання, він упевнений, що його вже не врятувати. Та й за допомогою нема до кого звернутися. План у голові вибудовувався довгий місяць, витісняючи турботи про іспити. За цей час у будинку зібралася ціла аптечка, новий набір ножів та мотузка. Переступивши поріг квартири в черговий раз, Накахара, скинувши верхній одяг і рюкзак у передпокої одразу попрямував у бік ванної кімнати.

***

Наступного дня новина про таємничі самогубства в будинку на околиці міста поширювалася зі швидкістю звуку, бо до швидкості світла дотягувати було надто ліньки. Звинувачували все довкола: починаючи владою, закінчуючи музикою. Люди люблять ускладнювати те, що так просто.