2.

Ґоджьо розбудив гуркіт, що доносився знадвору. Голова, налита важкістю, пульсувала у скронях. Тепло ковдри гріло тіло та дарувало відчуття комфорту. Хлопець сонно потягнувся, відчуваючи втому у мʼязах, та помітив, що місце поряд пустувало. Згадки діалогу і чужого зізнання різко вдарили у голову. Сатору потер лице руками, розганяючи залишки сну та позіхнув. Оце ж нічка видалася.

Він піднявся на ноги, оглянув кімнату — пусто. У гостьовій, ванній теж нікого, лише на кухні знайшов записку.

“Поїхав у центр. Сніданок на плиті. Поїж та випий пігулки, ти вчора сильно промок. Якщо підеш, залиш ключ Каорі. Я буду близько пʼятої.”

Там само лежав ключ від квартири Ґето. Сатору цикнув та поглянув на годинник. О пів на першу. Оце ж сильно його зморило після алкоголю, якщо спав майже до обіду. Їжа на плиті залишалася ще теплою, тільки от аппетиту зовсім не було. Слабкість відчувалася у кожній клітині, ноги крутило втомою, а найсильніше пульсувала голова.

Його дивні думки перед сном одне за одним виринали у памʼяті: тривога та тепло, що він відчув, коли Ґето йому зізнався; те про що думав після.

Чорт. Все закрутилося в якусь кашу, що ніяк не вирішувала, в принципі, нагальне питання, адже пройшло декілька років і вони обидва змінилися. Те, що вчора хлопці домовилися відновити відносини, не означало, що у них вийде. Наскільки реально буде підтримувати такі ж стосунки, коли Сатору знає правду? Кожне слово чи дія будуть чітко підбиратися та фільтруватися, а це зруйнує ту простоту, легкість та комфорт, що завжди панувала між ними. До того ж Ґоджьо все ще сильно злився, незважаючи на те, що причина була відносно оправдана.

Вчора емоції, ситуація та алкоголь розтопити злість та розслабили свідомість. Навіть занадто сильно розслабили, вивільняючи думки про фізичну близькість з Суґуру. А сьогодні він би радо обговорив все ще раз на тверезу голову. Тільки не було з ким обговорювати.

Пульсація у скронях посилювалася. Чорт. Хлопець подумає про це потім. Він змусив себе зʼїсти сніданок, скільки зміг, привів до ладу волосся і покинув квартиру. Зараз Сатору треба було поспішати на підробітку, а перед цим встигнути додому, аби переодягтися. Тільки от він ще не знав, що до кінця дня буде волочити ослаблений організм додому.

На підробіток хлопець запізнився. Весь день був незграбним, розсіяним. Тьмяну свідомість не полишала їхня вечірня розмова посилюючи мігрень, а потрібні пігулка не допомагали. Здавалося, що тіло горіло, ноги викручувало, а мізки плавилися. Під вечір Ґоджо взагалі був не здатен думати про щось, окрім ліжка. Його морозило, трусило та ламало. Він не памʼятав, як закрив магазин, як дістався дому, але відчувши тепло власного ліжка, швидко заснув.

Прокинувся студент від набридливого звуку будильника, що будив на пари. Заледве розплющивши очі, хлопець написав повідомлення Шьоко про власний стан, вимкнув телефон, аби той його не турбував, та знову провалився в сон.

Скільки Сатору спав точно не відомо, але розбудив його запашний аромат їжі, що розносився всією квартирою. Останнього разу він їв у Суґуру, після того в горло нічого не лізло і здавалося, що шлунок прилип до хребта. Що б там сусіди не готували, аромат пускав слину горлянкою і змусив таки піднятися з ліжка.

Після сну самопочуття не сильно покращилося, але принаймні власне тіло слухалося. Спочатку треба було вмитися, а потім пошукати в собі сили приготувати вечерю і купити ліки. Сатору накинув одіяло на голову, ховаючись від осінньої прохолоди та вийшов з кімнати.

Сонце сіло за обрій, зануривши місто у темряву і, хоч Ґоджьо проспав весь день, зараз точно не марив, коли помітив знайому чоловічу фігуру на власній кухні.

— Ти вдерся в мою квартиру? — голос неочікувано хрипів. Через забитий ніс було важко дихати. Від кожного слова горло пекло та дерло, наче він скла наївся, доки спав.

Суґуру зреагував моментально. Закинув рушник на плечі та повернувся. Кухонний фартух, який Ґоджьо ні разу не використовував, був завʼязаний на талії, а чорне волосся зібране в розтріпаний хвостик. Стіл також був незвично завалений продуктами та овочами, на плиті щось булькало. Сатору фиркнув, фізично відчуваючи, як одяг прилипав до шкіри. Вигляд у нього був точно не найкращий, але слабкість була надто сильною, аби про це перейматися. Тим паче, коли перед ним Суґуру. Тому він сильніше натягнув ковдру і сховав хворе лице в шарах білизни.

— Не перенапружуйся, — витираючи руки, попросив Ґето та звільнив місце за столом, куди кивком наказав сісти Сатору. — Ти знову залишив свою звʼязку у мене, а твою адресу я знав давно.

За кращих умов Ґоджьо би відразу знайшов дотепну відповідь, але сонний, хворий мозок підводив господаря. Тим паче протистояти ароматам їжі, за яку зараз готовий маму рідну продати, був не ладен. Тому підтягнув ковдру і потопав до столу.

— Сталкерив? — плюхнувшись на стілець, запитав хлопець. — Фу, збоченець. Я можу на тебе заявити.

Ґето обережно прибрав тканину та прилиплі пасма волосся з чужого чола, торкнувся його долонею і відразу ж невдоволено насупився. Важко зітхнув та повернувся до плити.

— Обовʼязково, — Суґуру почувався на чужій кухні, як на власній. Спокійно відкрив шафу, дістав тарілки, з першого разу знайшов прибори. Знав, де стоять спеції, куди класти рушник. Сатору невідривно спостерігав гадаючи, скільки годин друг тут провів. — Тільки спочатку поїси, випʼєш пігулки та зміниш одяг, твій весь пропотів.

— Ах! — вигукнув студент, перехрестивши руки на грудях та сховавшись в ковдрі. — Мацав мене, доки я спав? А ще називав мене хтивим!

— Ти не відповідав на дзвінки, — Ґето налив тарілку запашного бульйону, потім ще одну, та поставив перед хворим на стіл. — Я хвилювався.

Сатору мав визнати, що відчув неабияке полегшення, коли побачив Ґето в своїй квартирі. А від усвідомлення, що запашна вечеря готувалася на його кухні, для нього, торкнулося чутливої душі. Проте студент все ще злився та відчував липку образу, про що неодмінно повинен був заявити, доки смак домашньої їжі остаточно не розтопив його.

— Стільки часу не хвилювався, а тут раптом? Я не перший раз хворію, — кусатися було не обовʼязково, але кращого варіанту не вигадав. Суґуру мовчав, дивився у свою тарілку та не підіймав очей. — Не думай, що розмови було достатньо, — прохрипів Ґоджьо максимально серйозним тоном, — аби я так швидко все пробачив.

— Не думаю, — вони зустрілися поглядом, коли Суґуру підвів очі, і Сатору не був готовий прочитати в чужому співчуття. Але прочитав, разом з безслівним “Тому я тут”. — Давай їсти, тобі треба випити пігулки.

Ще раз переконавшись, що навички в кулінарії Ґето успадкував від мами, Сатору подякував собі, що озвучив образу до того, як зробив перший ковток. Їжа була неймовірною і хоча горло дерло від кожного ковтка запашного бульйону, він не міг не насолоджуватися.

Після їхньої розмови у Сатору так і не було можливості нормально подумати про зізнання друга, хоч він і намагався зробити це на роботі. А зараз, коли той сидів навпроти та спокійно сьорбав свій бульйон, всередині прокинулась якась нова ніяковість. Перед Ґоджьо сиділа людина, яку він, здавалося, знав все життя. Так добре знав, що здатен був навіть пояснити собі причину. Тільки от виявилося, що ні чорта він не знав, бо Ґето носив в собі не заздрість, а щось настільки інтимне, тепле та особливе, що Сатору ніколи навіть не помічав.

Ґоджьо замислився, чи відчував щось подібне до когось взагалі. Важко пригадати. У Сатору були певні короткочасні відносини, знайомства на одну ніч, секс був. Але щоб отак, як показують в кіно чи співають у піснях, з завмиранням серця та метеликами в животі — ні разу. Єдині глибокі почуття, які Ґоджьо відчував, торкалися сімʼї та Суґуру. І якщо стосовно першого це було щось на рівні інстинктів, бо відносини у них були не найкращі, то з Суґуру все було інакше. Адже переїхавши у Токіо Ґоджьо навіть не згадував рідну домівку, але дня не міг прожити без дзвінка другові. Йому ніколи не було так самотньо та боляче, як після припинення спілкування. Він і сам не усвідомлював, що здатен на таке, доки не втратив друга.

Та навряд чи це можна було б означити чимось романтичним. Тим більше Сатору мало розумівся на цій темі. Звідки йому було знати про романтику, якщо до цього у власному житті з романтичного були лише друзі, що крутили студентські романи та підбурювали друга на подібне. До цього моменту Сатору навіть і не задумувався про те, що не має досвіду у подібному. А після зізнання Суґуру вже другий день думав.

А ще про образу, яка магічним чином зникала, варто було Ґето зʼявитися у полі зору. Її витісняло щось рідне, спокійне і на диво хвилююче. У цьому коктейлі намішались несумісні емоції, які Сатору пригадує з проведеної ночі разом. Тепло, що розливалося тілом, дивні думки та бажання. Суґуру ж був закоханий у нього. Цікаво, що робилося у нього всередині в такі моменти? Чи відчував він щось подібне? А якщо так, то чи означало це…

Певно Ґето прочитав в його погляді щось своє, адже відклав ложку, схилив голову до плеча та спокійно промовив:

— Я ж казав, що хотів звʼязатися, просто ніяк не наважувався, — Сатору мовчав, повернув очі пустій тарілці та закутався з головою в одіяло, залишаючи лише ніс. — Сатору, — вимагав уваги Ґето своїм мʼяким та спокійним тоном. В шарах ковдри блиснув уважний погляд блакитних очей. Суґуру не варто було знати, що ховався Сатору не від образи, а від власних думок. — Мені було соромно.

— Більше не соромно? — пирхнув Ґоджьо, аби підтримати розмову. Хай би як він себе зараз погано не почував, відчувати турботу та просто отак знову сидіти і розмовляти зі старим другом було приємно.

— Ні.

Суґуру підвівся, коли зрозумів, що нових питань не послідує. Забрав пусті тарілки та почав прибирати наслідки готування. Ґоджьо спостерігав, як друг господарював на його кухні і думав про те, якими б могло бути їхнє спільне студентське життя. Очевидно Ґоджьо б краще харчувався з власним домашнім поваром. Можливо, накачав би таку ж сильну спину, яку так добре зараз окреслювала чорна тканина гольфу. Вони б жалілися одне одному на несправедливість викладачів, будували плани на майбутнє, допомагали з навчанням, а вечорами сперечалися, який фільм дивитися. Сатору би часто прибігав вночі до нього в кімнату і залазив у тепле ліжко, бо вічно мерз (навіть зараз його пальці на ногах були льодяними), вислуховував би сонливі невдоволення, але однаково залишався.

Ґоджьо думав про те, скільки б хвороб за цей час пройшли отак, як зараз, не самотньо. Доки Ґето мив посуд, прибирав їжу в холодильник, готував фрукти, Сатору не відводив очей від чужої фігури.

Певно, довгий сон та хвороба поплавили свідомість. Інакше хлопець не міг пояснити, чому відверто насолоджувався картиною. У голові роїлися питання про те, яким було б життя, якби він дізнався про чужі почуття до переїзду. Чи дозволив би він тоді Ґето віддалитися? А якби вони переїхали разом, зізнався би йому Суґуру хоч колись, чи носив би у собі? Як довго можна взагалі терпіти невзаємну закоханість? Образу, як виявилося, можна гріти майже пʼять років.

Все ж скільки б Ґето не був закоханий, це минуло, і Сатору щиро не розумів, чому всередині плавало навʼязливе відчуття втрати.

У реальність його повернуло прохання Суґуру випити пігулки, які той протягнув разом з теплою водою. Далі його повели у спальню, тицьнули у руку термометр і пішли на кухню заварювати чай. Сатору слухняно поміряв температуру. Результат виявився невтішним. Коли вже сьорбав свіженький ягідний чай, то помітив, як Суґуру одягався.

— Ти йдеш? — здивовано поцікавився студент. Ґоджьо чомусь очікував провести цей вечір в компанії друга. Далі отримувати турботу, дивитися разом фільм, слухати про чужі роки життя, розповідати про свої. — Куди?

— В мене зустріч.

— З ким? — так, наче Сатору знав хоч когось з оточення Ґето. Студент кинув погляд на настінний годинник. Майже шоста. Чай враз опинився на тумбочці, а хлопець послідував за Суґуру у коридор. Ґоджьо лише зараз помітив, що той був одягнений не у звичайний буденний одяг, а якось… по-іншому. Під сірим, застібнутим лише на один ґудзик, жакетом, виднівся чорний гольф, що гарно підкреслював мʼязи. Волосся, акуратно зібране в пучок, демонструвало чорні тунелі. Це можна було назвати красивим. Так одягаються, аби когось вразити, привабити. — Це побачення?

— Так.

У животі неприємно скрутило і не зрозуміло, чи то від прохолоди, що ковзнула тілом, варто було вилізти з під ковдри, чи від липкої ревності, яка розливалася нутрощами.

— З хлопцем? — він міг списати власний тон на хворе горло, але кого обманювати? Сатору ніколи не вмів ховати емоції, демонстрував все на показ. Суґуру знав це найкраще.

— Я вже і забув, яким ти можеш бути, — вдягнувши плащ, зітхнув флорист. — Так, з хлопцем. Для тебе це проблема?

Гарне питання. Для нього це проблема? Напевно, ні, та і з чого це повинно було бути проблемою? Проблемою була та вʼязкість, що неприємно вовтузилася, стягувала думки у вузол, не давала часу роздивитися, проаналізувати, відчути на смак. Зовсім нові та такі неприємні емоції, що підсовували картинки, де Ґето ніяково сміється з чужих жартів, червоніє від компліментів і важко дихає під гарячими поцілун—

Сатору здригнувся, хитнув головою, проганяючи навʼязливі, неочікувано неприємні думки, та склав руки перед собою. Він потім, у тиші пустої квартири, темряві ночі, про це подумає, а зараз…

— Не кидай мене, — зовсім не раціональне і абсолютна не зріле прохання. Але Сатору все ще не вмів приховувати емоції, та і не хотів. Його ламало, голова тріщала, мʼязи викручувало, менше за все хотілося залишатися наодинці в такому стані. Особливо з тим ворохом, що так навʼязливо вовтузився у голові та намагався привнести щось нове. Дивне. — А що, як від слабкості я втрачу свідомість? Чи моя температура підніметься і поплавить мозок? — хоча, здається, вона вже, якщо дозволяла використовувати такі дитячі маніпуляції. — Ти готовий втратити мене назавжди?

— Не драматизуй, — Суґуру підійшов до хлопця та знову торкнувся холодною долонею чола. — Ти сам казав, що не перший раз хворієш. Впораєшся. До того ж все необхідне я купив. Ліки мають подіяти за хвилин п’ятнадцять. Коли стане легше, прийми душ і спробуй заснути. Організм відновлюється, коли відпочиває.

Сатору хотів було попросити не прибирати прохолодної долоні, яка полегшувала жар. Знайти якусь заманливу альтернативу побаченню. Вблагати помасажувати скроні, як той колись робив у школі, але все, що вийшло:

— Пообіцяй, що прийдеш завтра!

— Я завтра працюю, — видихнув хлопець та прибрав руку. Він грайливо щипнув чужу щоку та підморгнув. — Я напишу, тобі треба відпочивати та багато пити!

Коли двері за Суґуру зачинилися, Ґоджьо втомлено опустив плечі та плюхнувся назад у ліжко. Здавалося, що тіло його зрадило на додачу з мозком, який підкидував неприємні картинки та образи. Чому Ґоджьо так почувався через це — поки не розібрався, але позбавитися їх дуже хотів. Сатору би не проміняв вечір з Суґуру ні на одне побачення з дівчиною. Все ж таки між ними багато чого змінилося.

Прохолода чужого дотику ще трохи відчувалася на чолі до того, як остаточно зникнути.

Всі накази Суґуру були проігноровані. На душ не вистачило сили, як і на чай. Навіть в туалет піднятися було складно. Сатору декілька разів засинав на короткий проміжок часу і прокидався від дивних снів. Йому хотілося все списати на хворобу, власну не здатність думати раціонально чи хоча б тверезо. Тільки от він міг доводити це комусь іншому скільки завгодно, себе однаково не обманути. Ігнорувати те липке відчуття, що ковзало стінками грудей, ставало все складніше. Воно вже забруднило органи. Залишило свої сліди, позначило територію і присвоїло собі найважливіше. Як паразит висмоктувало із Сатору життєві сили, скручувало живіт в неприємних спазмах. Тиснуло груди сирою важкістю. Всі думки були зайняті Суґуру. Його зізнанням, цією гидливою ревністю до абсолютно незнайомих, безликих людей. Порівнянню себе з ними.

Сатору снилися широкі плечі в чужих руках. Студентські роки разом, яких ніколи не було. Дорога в Токіо, вулиці рідного міста, безкраї поля альстромерії та холодні долоні, понівечені гострими шипами троянд. Квітами, що означали любов, яку колись Сатору йому не дав, а сьогодні ввечері дарував хтось інший. У скронях від цих снів тільки сильніше пульсувало. Пігулки подіяли, зняли ломоту в тілі, збили температуру, а від думок не позбавили. Всі спроби відволікти себе вечірніми передачами чи соц. мережами були успішно провалені. В голові навʼязливо крутилися питання, припущення, бажання. З останніми було особливо складно. Вони тяготіли до активних дій, які Сатору мусив придушувати.

Чи завжди він був такий жадібний до чужої уваги?

Чужі озвучені почуття, хоч вже і не актуальні, не давали спокою. Заполонили собою увесь вільний простір та набридливо скубали нерви. Вони його турбували, але не в тому значенні, в якому могло здатися. Сатору не відчував дискомфорту від того, що йому зізнався хлопець. Ґоджьо крутило саме те, що у нього був закоханий Суґуру. Одне усвідомлення пускало нутрощами медове тепло. Гріло десь під ребрами, там, де ніколи до цього не було так пекуче. Пояснити цю реакцію без цілковитого розуміння власних емоцій було складно. Все, що Ґоджьо зараз розумів — вдоволення від возз’єднання з близькою людиною. І зовсім трішечки розчарування, що саме зараз вона з кимось іншим, а не з ним. І якщо перше гріло, то останнього студент свідомо уникав, аби головний біль не розрісся до невтримних масштабів. Він спробує розібратися з тією колючою ревністю пізніше. Прослідкувати місце її зародження, причину розвитку та вплив на власне серце, а потім здере всі залишки з органів.

Хаос думок та неспокійна подоба сну перервалися, коли у двері тихо постукали. Незважаючи на набридливий гомін в голові, звуки чітко розлетілися у вечірній тиші. Ґоджьо відірвався від подушки і зиркнув на годинник. Восьма сорок. Сатору спочатку подумав, що йому здалося, проте коли стук повторився, так само тихо та обережно, змусив себе піднятися з ліжка.

Двері відчинилися і сонливість швидко покинула тіло. У коридорі стояв Суґуру і тримав в руках горщик з вазоном. Сатору висунувся у коридор, озирнувся, впевнюючись, що друг сам, і здивовано вигнув брови.

— Хіба в тебе немає ключів? ​​ — говорити через біль було неприємно. Холод морозив босі ноги та пускав спазми тілом.

— Я залишив.

Сатору відійшов в сторону та пропустив Ґето, який поводився дивно на відмінно від того, яким впевненим та зібраним пішов на побачення, всередину. Зараз Суґуру нагадував дещо розгубленого і невпевненого підлітка. Він тицьнув Ґоджьо рослину і не відразу почав роздягатися.

— Вона очищає повітря в квартирі та не потребує особливого догляду.

Студент поглянув на горщик, потім на друга і вже готовий був задати з десяток питань, але нутрощами попливло таке вже звичне тепло, що буркнув лише: “Дякую”.

— Ти так і не прийняв душ? — знявши пальто та взуття, запитав Суґуру. Разом з одягом він, здається, скинув ту ніяковість, з якою стояв за дверима ще секунду тому. Сатору закотив очі на зауваження друга та відставив рослину на полицю. Ґето не потрібно було знати, що замість ванни хлопець літав у дивних снах та займався самоаналізом. — Я не буду дивитися фільм з тобою смердючим. Дуй в душ, а я поки провітрю кімнату та зроблю нам чай. Руки відмерзли, доки ніс тобі цього красеня.

— А як же побачення? — цікавість брала своє.

— Він запросив мене до себе, а я не сплю на першому побаченні.

Десь у животі скрутило вже не перший гострий вузол. Сатору більше не питав, не хотів знати, як все пройшло. Точніше, поки не хотів. Можливо пізніше, коли ревність розсмокчеться, він поцікавиться. А поки якою б не була причина, Суґуру був тут і це приємно тішило. Сьогодні Ґоджьо більше не сидітиме наодинці з тим ворохом думок та питань.

Він залишив Ґето на кухні, а сам пішов в кімнату за свіжим одягом.

Цього вечора Сатору змусив Суґуру масажувати свою голову, доки вони дивилися якусь комедію. Слабкість та спокій, що розтікалися тілом лише від одних пальців, зморили хворого Сатору і він навіть не помітив, як заснув на чужих колінах, дихаючи важким парфумом, що перемішався з запахом цигарок. Це були нові аромати, які дуже швидко стали рідними, достатньо було розуміти, кому вони належать. Відтепер так по-дорослому пахнув Суґуру і Сатору здавалося, що лише це було здатне вилікувати його хворе тіло й розплутати думки.

Вони більше не згадували побачення, не говорили про минуле чи про образи.

Цієї ночі його більше не турбували дивні сни.

Цієї ночі його руки обіймали мʼяку талію і грілися від чужого тепла.

Він ще не розумів, але саме ця ніч була початком всього, що відбулося далі.

***

Сатору пропустив декілька днів навчання через хворобу, тому наступний тиждень вони майже не бачилися з Суґуру. Це призвело до нового потоку навʼязливих думок та бажань, які залишали голову, варто було на горизонті зʼявитися знайомій фігурі. Пізніше Ґето познайомився з однокурсниками Ґоджьо і став навідуватися в університет у вільні від роботи дні. Після чого, варто було йому показатися на території кампусу, як черги з бажаючих отримати номер телефону чи просто познайомитися вишиковувалися перед Суґуру. Зацікавлені погляди, шепотіння та смішки не стихали, доки Сатору не виводив його за межі закладу. А варто було одного разу спізнитися після пари, як Ґоджьо застав його в оточенні цілої купки студенток, що боролися за чужу увагу. І все б нічого, якби в той момент не стиснуло десь під ребрами так сильно, наче вдарили прямісінько у груди. Тому, задля власної безпеки, Сатору заборонив Суґуру зʼявлятися на території університету.

Тільки от в грудях продовжувало давити.

Хоч вони і проводили весь можливий час разом, Ґоджьо було мало. Всього мало. Присутності, взаємодії, дотиків, розмов. Хотілося більше, довше, міцніше. Наче студент намагався надолужити усі втрачені роки.

Ґоджьо тішив себе думкою, що скоро чаша наповниться і стане легше. Але ставало тільки складніше. Емоції та почуття, що вирували всередині, з кожним днем набували сили, отримували форму, назви. І Сатору це лякало. Він вперше зіткнувся з бажанням взяти чужу руку під час романтичної сцени у фільмі. З чужою здивованою реакцією на таку дію. Зі страхом, що гудів і топив свідомість. З пекучою ревністю до всіх, хто були до і будуть після. З залежністю від чужого запаху, бажанням позначити себе ним, закарбувати у стінах власної квартири. З липкою тугою та болючою ніяковістю перед рідним поглядом. Сатору хотілося, аби Суґуру дивився лише на нього, але водночас цей погляд лякав його до холодного поту. Так само, як і лякала увага і турбота зі сторони друга. Він намагався інтерпретувати поведінку Ґето раціонально та обʼєктивно, але… Так хотілося бачити в ній те, що хотілося. Приховану ніжність, гостру потребу, лагідну турботу та сердечну привʼязаність.

Все це лавиною валилося кожного дня на голову Сатору і йому здавалося, що якщо божевілля має форму, то воно виглядає саме так. Широкі плечі, довге чорне волосся, мʼяка посмішка, теплий голос, важкий запах змішаний з цигарками та обережні дотики мозолистих пальців. Ґоджьо божеволів без нього і божеволів з ним. І Ґето не міг не помічати змін у поведінці друга. Будь-які спроби дізнатися, що сталося Сатору скидав на проблеми з навчанням.

Ситуація остаточно почала виходити з під контролю, коли Сатору приснився секс з Суґуру. В той період вони рідко бачилися через сесію у Ґоджьо та сильну святкову навантаженість у Ґето. Сатору розумів, що вся та лавина емоцій, яка накривала його, почалася з зізнання Суґуру тієї ночі. Тоді воно було легким сніжком, який пустили крутим схилом, де з кожним дюймом обʼєм збільшувався і доріс до катастрофічних маштабів. Виправдовувати це тугою за втраченими роками чи дружньою привʼязаністю було ідіотизмом. Сатору хотів Суґуру. У всіх сенсах. Як нікого ніколи не хотів. Можливо це почалося ще в школі, просто тоді він був не здатен окреслити власні почуття у такі поняття. Можливо, якби йому хтось раніше пояснив, що таке романтика і що вона можлива між людьми однієї статі, Сатору б не вагаючись ні секунди надав своїм почуття чіткого значення. Він би правильно пояснив ту важкість та біль, що виникли, варто було їхньому спілкуванню припинитися. Пояснив те, що зараз з ним відбувалося з таким стрімким розвитком.

Чи означало це, що Ґоджьо був гомосексуальним? Можливо. До цього він не помічав за собою такої тяги до своєї статі. Але і до протилежної подібного не було.

Аби остаточно зрозуміти власні бажання та вподобання, він поліз в інтернет. Тільки от провівши цілий день за екраном, Сатору так і не прийшов до чогось конкретного, хоча всі результати тестів вказували на те, що він бісексуальний. Що б це не означало, хлопець розумів, що згорає у своєму бажанні та відчаї. Якщо не зізнається у всьому Суґуру, то втратить глузд. Вибухне, як наднова, чіпляючи руйнівною хвилею усе навколо. Наробить помилок, провалить тести в університеті, втратить стипендію, вилетить з університету, розпочне повстання, закінчить у вʼязниці – і все через неозвучені почуття.

Як Суґуру вдалося приховувати власні почуття свого часу? Можливо, він не так вже і був закоханий? Тим більше, що за його словами Ґето більше нічого не відчував.

Хай там як, а Сатору вже стояв під дверима крамниці, в якій ще горіло світло, хоча вивіска сповіщала, що магазин закритий.

Ґоджьо відверто трусило. Вони не бачилися кілька днів і він скучив з такою силою, з якою ж і боявся відкривати двері. Якщо Сатору зараз розвернеться і піде геть, вирішить не зізнаватися, то вже вночі буде згорати від жалів. А якщо все ж наважиться, то буде згорати або від сорому, або від щастя.

Останнім він намагався себе не тішити. Основна причина, чому хлопець зараз тут: так далі продовжуватися не може. Суґуру заслужив знати правду, а Сатору заслужив на рятунок від смертельної лавини. А ще зовсім трошки заслужив не закінчувати в темниці. Хай там як, а двері відчинилися і дзвін фуріну розлетівся приміщенням.

Ґето підмітав підлогу, на якій лежало листя та рештки пакувального паперу.

— Сатору? — здивувався флорист. Студент не попередив про власний візит.

— Мені потрібен букет, — випалив на одному подиху. Це найкраща ідея, яка прийшла Ґоджьо, доки він їхав сюди.

— З тобою все гаразд? — ні. До “гаразд” йому ще дуже далеко, але про це потім. Зараз він просто кивнув і стиснув міцніше пальці в кулаках. — Букет? Чому не зателефонував? Я б залишив тобі свіжі бутони. Сьогодні майже усе розібрали.

— Збери з того, що залишилося, — голос зраджував його разом з серцем, що ганяло кров, наче скажене. Та він, певно, і був скаженим, якщо так бездумно вирішив зізнатися.

Суґуру зиркнув на годинник, потім на друга, що каменем стояв посеред крамниці і, відставивши мітлу, попрямував до горщиків з залишками квітів.

— Не знав, що у тебе планувалося побачення. Що на цей раз хочеш сказати? “Залишимось друзями?” чи “Дякую за ніч?” — жартував флорист, посміхаючись. Якби ж він знав, як у Сатору перед очима пливло від напруги та страху. Якби ж він знав, що кожен ковток повітря давався йому з такою важкість, а кожне наступне слово різало горлянку.

— Ні, я б хотів зізнатися в почуттях, — якби Ґоджьо хвилювався менше, то помітив би, як напружився кожен мʼяз Суґуру. Як лицем промайнуло хвилювання, а в погляді блиснула паніка. Якби у Сатору не пливло перед очима від бажання сховатися в теплих обіймах друга і не проходити все те, що він зараз проходив, то він би помітив, як у Ґето щелепа стиснулася. Як чужі вилиці напружилися, а тривога застигла у просторі тонкою ниткою, готова розрізати їх навпіл.

— Вау, невже комусь таки вдалося?

— Так, — виходило сухо. Всі сили витрачалися на те, аби триматися непохитно. Хоча губи все ж облизав, перед тим як сказати: — Збери мені квіти, що відверто скажуть про мої почуття.

— Що саме ти відчуваєш? — що ще хвилина і вибухну, задихнуся, втрачу контроль і вибіжу з цього задушливого приміщення. Буду бігти так довго, доки не втечу від емоцій, що топлять щосекундно. Що ще момент і схоплю тебе за руку, поверну до себе і буду говорити. Очима, губами, долонями. Тільки не словами, бо вони застряють в горлянці, царапають мʼякі тканини, кислотою розʼїдають ротову. Все псують, плутають, заважають.

Звісно сказав він інше. Якщо Сатору так лякали подібні думки, то хто знає, як відреагує Суґуру. Але говорити щось треба було.

— Що голова кругом іде від однієї згадки, — крок вперед, ближче до прилавку. Тіло важко піддавалося. — Думки плутаються, долоні пітніють, коли зустрічаюся поглядами, — а зараз взагалі здавалося, що у нього океан в руках. — Хочу бути весь час поряд, торкатися, тримати за руку, відчути тепло, цілувати. Особливо останнє. Дуже хочу.

Сатору не бачив чужого лиця, лише широкі плечі, які вмить стали камʼяними. Такими, яким зараз було все тіло студента. А потім почув придавлений голос друга і тілом побігли мурахи.

— Здається, ти закохався.

Квітка за квіткою діставалися з горщиків та збиралися до однієї купи. Ґоджьо кусав внутрішню сторону щоки і молив, аби власна поведінка не видала його раніше потрібного.

“Закохався” з уст Суґуру звучало так лячно та небезпечно. Наче Сатору не мав на це права, втратив його декілька років назад. Зізнаватися собі в подібному — це одне. Чути це від Суґуру — інше. Зовсім інше.

Добре, що Ґето стояв спиною і ні один, ні другий не бачила, що наступні слова зробили з кожним.

— Здається.

В крамниці запала тиша. Флорист нічого не відповів. Взяв потрібну кількість квітів та пішов до робочого столу. Це дозволило Сатору зібрати в собі сили для наступних дій. Він мовчки спостерігав, як друг збирав букет, благаючи серце хоч на трохи заспокоїтися.

Хоча який він йому друг. Здається, дружба між ними більше не можлива. Лише зараз його вдарило пряме усвідомлення того, що відповідь Суґуру вирішить їх відносини. І це все або нічого. А Ґоджьо не готовий був втрачати все. Це лякало. Це розбивало і знесилювало. Тому, коли букет був готовий і Сатору тримав його в своїх руках, на хвилину сумніви опанували емоції. Ґоджьо так ніколи в житті не ризикував, проте варто було поглянути у рідні очі, як все ставало зрозуміло. Ніяких сумнівів. Все або нічого. Гра неодмінно вартувала свічок.

— Що це? — не розумів Ґето, коли букет протягнули йому. Сатору був непохитним, тримав квіти обома руками, очікуючи, доки їх візьмуть. Очі в очі, хоч страх, здавалося, був ладен зварити власну кров.

— Тобі, — серце пробивало грудну клітку, слова тонули в шлунку, глухо виходячи назовні. Його трусило від занепокоєного виразу обличчя навпроти, але це потрібно було довести до логічного кінця, навіть якщо ноги рвалися на втечу, лиш дай сигнал. Сатору потім буде бігти, поки рано.

— Що це, в біса, означає?

— Я зізнаюся.

Квіти не брали. Суґуру зробив крок назад, насторожився, насупився, намагаючись зрозуміти, але не розумів. Тому уточнював.

— В чому?

— В почуттях.

— Ні, — голова різко захиталася в сторони, — ні. Це якась помилка, — його плечі звузилися, погляд бігав приміщенням. Вся фігура напружилася, втиснулася, бажала десь сховатися. Але від Сатору не сховатися, він і сам намагався, марно. Почуття знайшли, довели, замордували і змусили поділитися. Тому ось, Суґуру, тримай, вирішуй, винось вердикт. — Це так не працює.

Вердикт не втішний, хоча не чіткий. Розуміння десь загубилося між листків рослин, заплуталося у стеблах квітів.

— Як не працює? — уточнював Ґоджьо і продовжував тримати букет.

— Тобі хоч колись подобався хлопець?

Суґуру дивився на власну роботу в чужих руках, наче на потенційну небезпеку. Торкнися, прийми — і розсиплешся.

— До тебе ні.

— Чорт, — в чужій голові відбувалися певні процеси, які Сатору не міг прочитати. — Ти можеш плутати просту привʼязаність з закоханістю, так буває. Повір. Я тобі розповів тоді правду, тому що ми були обидва пʼяні. Не потрібно зараз переступати через себе, через страх втратити мене знову. Я обіцяю більше не зникати… так.

Що означало це “так”? Тобто по-іншому він міг? Таке Сатору не підходило.

— Що ти несеш, Суґуру? — він опустив квіти на стіл. Страх змінився занепокоєнням з краплинами злості. У скронях пульсувала кров, що ганяла емоції організмом. Перед ним стояв якийсь новий Ґето. — Ти вважаєш, що я не здатен зрозуміти власні почуття?

— Так, саме це я і намагаюся сказати. Тобі здається, що ти закохався, насправді це просто…

— Просто що? Чому ти просто не приймеш мої почуття?

Чужий погляд, в якому бурлив дивний коктейль, дротом встромився в Сатору. Ґоджьо був би радий у ньому розібратися, проаналізувати, прочитати без слів, але в самому горіло стільки всього, за чим неможливо було прослідкувати. Йому важливо було достукатися до друга, переконати в істинності, аби врешті почути вирок. Він мав звучати чітко: так або ні. Інші варіанти не розглядалися.

— Я не готовий псувати нашу дружбу! — наче щось очевидне випалив Суґуру. — Ніколи не був, ніколи не буду!

Широкі плечі більше не ховалися, вони підскакували під важким диханням. Вся грудна клітка пихтіла, лице червоніло, і Ґоджьо раптом вдалося чітко розгледіти одну єдину емоцію. Вона панувала, возвеличувалася і захищала.

Паніка. Ґето був наляканий.

— Дружба? — пирхнув Сатору, випльовуючи слово, наче те було йому гидке (хоча дружба з Ґето ніколи не була чимось подібним). Хлопець обійшов стіл, підійшов ближче, аби його добре почули. Аби відчули усе, що він вкладав у наступні слова. — Про що ти, Суґуру? Ти був закоханий у мене, я закоханий у те…

— Ти не закоханий у мене! — вигукнув Ґето прямо в лице, перериваючи чужі слова, так наче боявся дослухати до кінця. Сатору відчував чуже гаряче дихання на власних щоках і у животі вʼязалися вузли. Яка тут дружба, коли у нього всі нутрощі горять від бажання?

— Справді? — прошепотів студент і лише через таку близкість здатен був побачити, що власний голос зробив з чужим тілом. Як воно все напружилося, як почервоніла шия, як здригнулися повіки. Ґето ховав за емоціями вразливість. Уникав його, тому що так само як і Ґоджьо, згорав всередині. Відштовхував, наляканий чужим зізнанням.

Це вердикт. Цього достатньо аби все стало зрозуміло.

— Так, — зітхаючи відповів він. — Ти просто заплутався от і все—

Закінчити не дали губи, якими Сатору мазнув по чужим і відразу ж був відкинутий до столу. Звісно варто було спочатку запитати, але слухати, як знецінюють почуття, які топили його стільки часу — несправедливо. Якщо Ґето не вірив словам, Ґоджьо покаже діями.

— Якого біса, Сатору?! — він кричав, тільки от пізно було капітулювати. Сатору бачив, як чужі очі загорілися. Відчув, як зайшлося серце у грудях напроти. Чув, як ламався голос. Хай як Ґето не намагався вдавати зворотнє, його здавав власний організм.

— Коли ти такий експерт, то допоможи мені розплутатися. Тому що я більше не витримую. Голова кругом іде, коли ти не поряд, всі думки тобою зайняті. Руки так і тягнуться торкнутися, а нутро свербить від бажання обійняти, — очі навпроти бігали його фігурою, доки Сатору робив повільні кроки назустріч. — А якби ти лише знав, як же сильно… — він навмисне знижував голос, підходячи ближче. Вплітав крихти вʼязкого бажання, обпалював гарячим диханням і спостерігав, як слова плавили чужу свідомість, затуманюючи райдужку таким ж бажанням. — Як же сильно я хочу тебе зараз притиснути до себе, залишити сліди на шкірі, губами прокласти доріжки, знову поцілувати, мокро, тягуче, жадібно, — шепіт стих і він зробив різкий крок назад, аби розбити чужі очікування і вдовольнитися результатом розгубленого погляду. — Тому або ти прямо зараз обґрунтовано пояснюєш це, або припиняєш навʼязувати мені дурню.

Суґуру мовчав. Свідомість, здається, знову повернулася до нього. Він дивився у чужу блакить і тонув у бурхливих водах. Ґето давно дозволив цим очам потопити себе. Чи варто було зараз намагатися вибратися на сушу? Чи мав він право пояснювати чужі почуття?

Мовчання затягнулося, а терпіння ставало менше. Вердикт досі не прозвучав і Сатору знову наблизився.

— Я тобі подобаюся?

— Сатору…

— Відповідай! — наполягав Ґоджьо. — Прошу, — тон змінився благаннями. — У мене всі нутрощі горять вогнем через тебе, Суґуру, — між ними залишилось декілька сантиметрів. Ґоджьо торкнувся своїм чолом чужого, закрив очі та прошепотів: — Скажи мені, що я не один такий.

Скільки панувала тиша, важко було сказати. Сатору дихав чужим диханням, тримав очі заплющеними, боявся відкрити і побачити там пояснення, яке б змусило вийти з крамниці і тікати. Він був впевнений, що це неможливо, але що, як Ґето мав прихований козир в рукаві? Тільки от у Суґуру нічого не було, окрім тремтливих повік та гарячого дихання.

— Пам’ятаєш те побачення, після якого я прийшов до тебе? — промовив тихо, немов боявся налякати ту відвертість, якою планував поділитися. — Нічого не вийшло, бо я назвав його твоїм ім’ям. Не міг сконцентруватися на чужих словах, перед очима стояв лише ти і твої хворі очі. Шукав причину, яка б виправдала моє бажання втекти з побачення назад, до тебе, — лавина, що снігопадом летіла, враз стихла. Сатору стримувався, аби не відсторонитися і впевнитися не лише слухом, а і поглядом. Щоб відчути сказане усіма органами чуттів. — Так, Сатору. Ти мені подобаєшся, – побачити як йому зізнаються. — Я намагався переконати себе у зворотному, але варто було провести разом декілька днів і все стало на свої місця. Тому благаю, не треба на мені експериментувати з орієнтацією. Я не знаю, що мені робити, якщо ти усвідомиш, що насправді помилився.

— Суґуру, я повторю ще раз. Я закоханий у тебе, — виділяв він останні слова, аби затвердити цю істину у чужій голові. Руки потягнулися до чужих. Теплих, тремтливих, понівечених роботою з землею та рослинами. — Мені потрібен був час, аби усвідомити це, тому я зрозумію, якщо тобі він теж знадобиться, — пальці переплелися з чужими, міцно стиснули руку. Сатору шепотів у чужі вуста, відчуваючи, як тілом бігає струм. — Тому краще скажи вже, бо мені дуже важко стримуватися, аби не поцілувати тебе прямо зараз. Відштовхни, якщо не впевнений, тому що як тільки ти опинишся в моїх руках, Суґуру, я тебе вже нікуди не відпущу.

Його не відштовхнули. Смикнули руку на себе, зустріли губи своїми, притиснулися зі всією ніжністю і бажанням, яке топили в собі так давно.

Сатору цілувався до цього. Ба більше, навіть сексом займався. Але те навіть поряд не стояло з тим океаном, що хвилями розливався тілом, струменем зводив коліна, коли чужий язик ковзнув губами, просячи впустити. Коли чужі пальці виплуталися з власних і поповзли до голови. Окреслювали контури обличчя, пестили шию, заривалися у пасма волосся. Сатору топило, плавило, руйнувало до основи. Вибудовувало нові усвідомлення близькості. Чужий смак підкоряв, привʼязував, зачаровував. Ґоджьо обіймав чужу талію, притискав тіло до себе, аби безсильно не впасти до ніг. Наелектризоване повітря блискавками пробивало легені, які стискалися в спазмах від нестачі кисню. Ґето цілував мокро та жадібно, пестив язиком, прикушував губи. Всмоктував, зализував, задихався.

Здавалося, що саме божевілля викарбувало собі місце між ними та повільно зводило з розуму кожного. Відчуттів було занадто багато, та одночасно до біса мало. Вони відірвалися одне від одного і Сатору зміг вдихнути лише для того, аби в наступну секунду повітря вирвалося з губ важким стогоном. Мокра доріжка від лінії вилиць поповзла до вуха. Ґето дихав важко, обпалював мочку повітрям, лизав язиком, прикушував зубами, а у Сатору коліна хрустіли, ламалися, підкошувалися. Вузли крутили нутрощі в задоволені. Голова автоматично піднялася до гори, відкриваючи шию для пестощів. Суґуру довго не чекав, спустився нижче, пускав мурахи власними дотиками, зводив з розуму губами. Цілував, цілував, цілував. До болісних спазмів, до червоних слідів, до нестримних стогонів. До налитого члена в штанах.

Саме розуміння того, що відбувалося, топило свідомість Сатору валами насолоди. Його пальці нахабно задерли светр, полізли до гарячої шкіри, стискали чужу талію до білих плям. Витримувати тортуру губами Ґето не вистачало терпіння. Ґоджьо теж хотів цілувати, прикушувати, вилизувати. Тому опустив голову та наосліп знайшов мокрі губи. Руки гуляли спиною опускаючись нижче до міцних стегон. Коли саме Сатору підняв його і посадив на стіл, не памʼятав. Дурман поцілунків туманив мозок. Він так само не памʼятав, як пальці зі спини опинилися в жорсткому чорному волоссі. Стягували, куйовдили, масажували. Як вже його губи вилизували чужу шию, всмоктували шкіру, гуляли язиком по адамовому яблуку. Як він нависав над чужим тілом, а пах самостійно штовхався у чужий, вибиваючи іскри насолоди. Повітря бриніло напругою від таких рухів і от-от здійнялося б вогнем, якби Суґуру не схопив його за лице та не відсторонив від себе, припиняючи божевілля.

Звуки мокрих поцілунків та стогонів замінило важке дихання та гуркіт серця. Сатору впав чолом у згин шиї і намагався привести затоплену свідомість до тями. Пальці все ще плуталися у волоссі, доки чужі гладили його власне. Під заплющеними очима тріскотів оголений кабель очевидного бажання.

— Ти… — збите дихання заважало Суґуру говорити. Він ковтав вʼязку слину разом зі словами. — Ти… Хто б міг подумати…

Сатору припіднявся, заглядаючи в темні очі навпроти. Чужі губи у такій доступній близькості майже торкалися його. Доводилося стримуватися, аби не затягти хлопця у ще один поцілунок. Сатору намагався концентруватися на чомусь іще. Наприклад, сплутаних пасмах, що тримали його пальці у шовковому полоні. Важкому запаху парфуму, який змішався з квітковими ароматами. Залишкам чужого смаку на губах, що вʼязкістю спускався до самих нутрощів. На їх переплетених ногах і очевидному…

— У тебе встав, — в самі губи, жадібно хапаючи ротом повітря, прошепотів Сатору з неприхованим задоволенням. — Я тобі подобаюся.

— У тебе теж, ідіот, — засміявся Суґуру і потягнувся за легким поцілунком, ховаючи ніяковість.

— Треба з цим щось зробити, — муркотів Ґоджьо. Якщо вони щось не вирішать зараз, то липке бажання знову затягне їх у хтиве безумство і не факт, що цього разу вони зможуть зупинитися.

Суґуру задер голову, підставляючи шию для нової порції поцілунків. Цього разу вони були спокійніші, наче його куштували на смак, насолоджувалися кожним повільним дотиком. І важко було сказати, що плавило сильніше: попередня жадібність чи ця вʼязка насолода.

— Я вже казав тобі, що не сплю на першому побаченні, — важко дихаючи відповів Ґето. В очах пливло від нової порції збудження, що викручувала мʼязи та стягувала живіт.

— Яка прикрість, — мурликав десь у шию Сатору, залишаючи опіки від власного дихання. — І навіть виняток не зробиш?

Відповідати було не обовʼязково, бо, звісно, зробить. Він вже зробив, тільки власна гордість вимагала ще трошки потримати оборону. Для чого? Можливо, йому просто подобалося, як Сатору благав, потребуючи бажаного.

— Притримай коней. До гомосексуального сексу потрібно бути готовим, — флорист взяв чуже підборіддя і підняв, вимагаючи подивитися у вічі. Переконувався, що чужі райдужки так само плавали у водах блаженства, як і власні. Наблизився, аби втративши весь фокус, прошепотіти у самі губи: — Я тобі все покажу, а зараз у мене є інша ідея.