2

 

— О мій бог, — Чуя завмер, як заєць в світлі фар, з жахом розглядаючи картину перед собою. — Дазай! Це твоїх рук справа?

 

— Чого?! — Голос Дазая чувся з вітальні, де він знову оглядав привезене в валізі обладнання. Цей багаж був першочерговим — їхній особистий прибуде пізніше. — Я гадки не маю про що ти. Я потрапив сюди разом із тобою, якщо ти раптом забув, — голос наближався. — Як би там не було! Але якщо я пропустив шанс підколоти тебе і замість мене це зробили працівники готелю, то я клянуся- …ой…

 

Обидва дивилися на величезне двоспальне ліжко у відносно просторій кімнаті з французькими вікнами та симпатичними дерев’яними віконницями. Ніхто не сумнівався, що ліжко буде одне, це було ясно ще з розмови з Морі. Але як вони й розраховували, у вітальні був диван, на якому міг спати один з них.

 

Дизайн кімнати був так само гарний, як і хол готелю: білі стіни з натуральним оздобленням, вставки з ненав’язливими флористичними шпалерами красиво поєднувалися з великим листям пальмового дерева в латунному горщику. І ще дещо.

 

Покривало було щедро всипане пелюстками білих троянд, а на тумбі ліжка стояла таця з вміло нарізаними фруктами і відерце з шампанським. У центрі ліжка знаходився акуратний кошик з лози, що добре поєднувався із загальним інтер’єром, доверху наповнений презервативами та всілякими видами лубрикантів у саше.

 

— Ну що ж, — Дазай схрестив руки на грудях. — Очевидно, що це персонал.

 

Чуя повернувся до нього невірячим поглядом.

 

— Номер для молодят, — кивнув Дазай, навіть не осуджуючи колегу за загальмованість.

 

Чув кивнув, повертаючи погляд до видовища. За мить, різко розвернувшись на підборах, він попрямував до вітальні.

 

— Ти куди? — Дазай розфокусовано моргнув.

 

— А ти як думаєш?! Перевіряти обладнання! — уже за секунду він порався з якимсь штекером. — До спальні повернуся після прибирання номерів.

 

Дазай притулився плечем до одвірка, поїдаючи надані для їх уявної сексуальної активності полуницю і манго.

 

— Думаю, для нашого ж блага краще зробити вигляд, що той простір таки був використаний.

 

— Ти пропонуєш що? — якимось чином дріт у чуїних руках після його недовгих зусиль, заплутався ще сильніше, надаючи вигляду Накахари ще більшої метушливості.

 

— Нічого, чого б ти сам не захотів, Чібі. Але ми можемо, ее… пострибати на ліжку?

 

— Пострибати на ліжку?

 

— Пострибати на ліжку. Щоб створити видимість активності. Можемо перевернути все догори дном і вже через годину попросити прибрати. Це виглядатиме нормально, все ж таки у нас справжній джетлаг зараз, години цілком достатньо.

 

— Година поспіль після чотирнадцятигодинного перельоту?.. — Чуя по-сов’ячому кліпнув.

 

Дазай знизав плечима:

 

— Часто молодята подовгу трахаються. Година це найменше, що можна припустити в цій ситуації. Будеш? — Він простягнув до обличчя Чуї гігантську полуницю, від якої той ухилився, зморщивши ніс.

 

— Не треба мені це пояснювати! Я маю уявлення про реалістичну тривалість сексуального контакту, прибери цей експертний вираз з обличчя! — Нарешті йому вдалося звільнити дріт від вузлів. — Роби що хочеш, але нам треба виспатися, і оскільки твій диван вільний, я розраховую, що моє ліжко теж буде вільним за годину.

 

Дазай закашлявся.

 

— Чому на ліжку спиш ти? — йому було важко говорити між заходами кашлю, але він не випускав безкоштовну їжу з рук.

 

— Ха! Правило першого слова! — підвівшись, він тицьнув Дазая дротом у груди. — До того ж, ти вибрав нам прізвище, тепер моя черга, — він забрав шматочок фрукта з таці, яку тримав колега, і ліг на диван.

 

— Чуя такий хитрий! — Дазай роздратовано зайняв місце на підлозі біля журнального столика. — Як я можу загладити провину за те, що тепер ти тимчасовий володар такого розкішного прізвища?

 

Чуя кинув на нього гострий погляд.

 

— Я не його власник. Це тимчасове фіктивне непорозуміння, а умови для прощення навіть для тебе нездійсненні. Скільки б разів, бачачи падаючу зірку, я не загадував, щоб ти заткнувся хоча б на годину в моїй присутності — воно жодного разу не збувалося. Навіть найвищі сили тут безсилі.

 

— Так грубо! — Дазай театрально округлив рота і прикрив його рукою. — Ох! У мене є пропозиція! — Він підняв вказівний палець вгору. — Сьогодні вночі я віддаю тобі свою цнотливість, як-не-як у нас перша шлюбна ніч, і ти пробачиш мені-

 

Натхненну промову перервала декоративна диванна подушка, яку Чуя шпурнув у регочуще обличчя перед собой.

 

Накахара прокинувся після кількох годин сну в марній спробі відновитись. Він виповз з-під ковдри і сів посеред величезного ліжка, втупившись у відчинений дверний отвір перед собою. Він розфокусовано моргав, дивлячись на жалісливу картину: край дивана і пара гомілок, що безглуздо звисала з його підлокітника. Диван виявився крихітним для довготелесого колеги Чуї. Після того, як робітниця готелю закінчила з їхньою спальнею, де Дазай навів знатний гармидер (серйозно, це в його уявленні вигляд кімнати після сексу? Досить лякаюче), Чуя відключився, заледь встигнувши виудити зі свого багажу першу величезну спальню футболку, що трапилася, навіть не глянувши на те, як розташувався в сусідній кімнаті Дазай.

 

— Тц, придурок, — пробурмотів собі під ніс Накахара, знову зариваючись під об’ємну і легку ковдру. Він згорнувся, стискаючи в руках подушку. Сонний туман потроху спадав з його свідомості, звільняючи простір для думок.

 

Чи можливо придумати більш безглузду ситуацію, ніж та, де він виявляється замкненим на місяць в одному приміщенні з придурком, якого закоханий вже близько двох років без жодного шансу на взаємність? Чуя звучно видихнув у подушку. Принаймні, розслідування займатиме левову частку їхнього часу, і є ймовірність, що вони дійсно зможуть закінчити раніше і повернутися до Японії, де уникати компанії Дазая буде набагато простіше. Крім того, з близької відстані він може виявитися ще більш дратівливим, вкотре доводячи Чуї, що Дазай був справді найгіршим вибором для романтичного інтересу весь цей час.

 

Йому потрібно зосередитися на роботі. Накахара до половини висунувся з-під ковдри, потягнувшись за своїм лептопом у сумці ручної поклажі.

 

 

 

Як і очікувалося, ниття Дазая не мало меж. Але Чуя припускав, що той прокинеться з болем у спині, провівши велику частину доби в незручних залах очікування та літакових кріслах, а потім на крихітному нерозкладному дивані.

 

— Якого біса вони не мають футонів, — здається, він виглядав ще більш стомленим, ніж до сну.

 

— Ми у Франції, Дазай, — рівно відповів Чуя, сидячи за робочим столом біля вікна. Він мав твердий намір ігнорувати скавуління, що почув у відповідь.

 

— Чуя такий крихітний, я міг би поміститися поперек ліжка в його ногах. Це було б менш принизливо, ніж безглуздий диван, — він уперся руками в стегна і вигнувся, намагаючись повернути суглоби на колишнє місце.

 

— Хто сказав, що я хотів би зробити твоє життя менш принизливим? — Чуя продовжував працювати. — Кидай марне скиглення і берися за роботу, бо якщо втомишся досить сильно — про місце для сну думати не доведеться.

 

З нерозбірливим бурмотінням Дазай поплівся в душ.

 

 

— Що ти робиш? — Накахара схилив голову на бік, спостерігаючи за тим, як Дазай пересував крісла на їхній невеликій терасі.

 

— Намагаюся відрегулювати пункт спостереження! — усміхнено вигукнув той, сідаючи на крісло, щойно пересунуте на один дециметр, і відразу вставаючи знову, не залишившись задоволеним кутом огляду.

 

— По-моєму, ти намагаєшся відлінювати від роботи і пересунути крісла таким чином, щоб сонце тебе не сліпило, поки ти діятимеш мені на нерви, тоді як я працюватиму за нас двох!

 

Чуя знав, що це не так. Методи роботи його партнера часом виглядали суперечливими і часто приймалися за лінощі. Але трохи попрацювавши з ним ти усвідомлюєш, що насправді він мислить набагато глибше, ніж здається на перший погляд. Часто складається враження, що він і зовсім не працює, але якщо розглянути його заняття зблизу, то можна зрозуміти, що час, який він ніби витрачає на прослуховування музики — насправді час, відведений для збору інформації через записуючі пристрої. Надмірно часті робочі перерви, в які він опиняється в барах — не прогули (не завжди прогули), а ретельно відпрацьований план стеження. І за подібними заняттями він проводив дев’яносто відсотків свого часу, що згодом виливалося в пристойний результат.

 

І хоча Дазай ненавидів і всіма силами намагався перекласти, на його думку, нудну роботу з технічними деталями на кшталт звітів та решти офісної роботи на когось іншого, розслідування йому давалися чудово, а здобута ним інформація найчастіше виявлялася сенсаційною та ставала основою опублікованого матеріалу.

 

Чуя теж був чудовим співробітником і не мав проблем зі здобиччю інформації. Він посидливий, старанний та справді розуміє що і для чого робить. Але працюючи з генієм він постійно змушений нагадувати собі про те, що теж чогось вартий.

 

Проте, не без гордості Чуя мав відзначити, що їхня командна робота завжди закінчувалася найкращими публікаціями у виданні. Вони були справді відмінними напарниками, але робити більшу частину роботи він не збирався.

 

— Я не твій підмайстр, Дазай!

 

— Чуя, — наспівував Дазай, нарешті залишившись задоволеним кріслом, — ти сумніваєшся в моїх методах? — він заліз на крісло, підібгавши під себе ноги, і почав безглуздо вирячитися в бінокль. — До речі, тут ідеальний кут огляду, під яким видно апартаменти Френсіса. Ми не можемо цим нехтувати.

 

Чуя фиркнув, знову уткнувшись у свій комп’ютер.

 

 

 

— Тільки глянь на це! — Дазай захоплено вигукнув, лежачи на ліжку в спальні, поки Чуя працював за столом.

 

— Говори так, я не хочу вставати, — вже не першу година Чуя сидів за роботою, проводячи ресерч усіх соціальних мереж доступних співробітників Гільдії — концерну, що належить Фіцджеральду. Важливо було відстежувати всю їхню активність, а особливо тих, хто прибув із начальником до Франції для організації наступного заходу. На початкових етапах будь-яка зачіпка у цій справі була важлива, а Фіцджеральд, мабуть, був настільки впевнений у своїй впливовості, що навіть не забороняв співробітникам використовувати соціальні мережі та геолокації.

 

Однак, зміна часового поясу, нестача сну та багатогодинна робота не особливо сприяли продуктивності. Від початкового організованого вигляду Чуї не залишилося і сліду, коли він підібрав ноги на стільці, уклавши на коліна підборіддя і несвідомо жував тонке пасмо власного волосся.

 

Дазай тим часом, здається, вже відійшов від свого виснажливого відпочинку і виглядав цілком задоволеним, гортаючи стрічки соціальних мереж об’єктів, розтягнувшись на ліжку, яке Чуя позичив йому на час, поки не спав.

 

— Марк Твен! Один зі співробітників Гільдії зараз у місті, я бачу позначку локації. В нас п’ять хвилин на збори, давай!

 

Чуя міг чути, як той зіскочив з ліжка, відкриваючи валізу.

 

 

Звичайно, Чуя розумів, що їхня робота складатиметься, зокрема, і зі спільних вилазок до міста. Не дарма їх відправили в таке дороге відрядження — вони мали виконувати фізичне стеження в будь-якій ситуації, яка цього вимагає. Але, мабуть, його свідомість приховувала від нього особливу мить усвідомлення того, наскільки це може бути важко.

 

Ні, звичайно, він бачив Дазая на роботі майже щодня. Звичайно, виродок був чудовим. Але за весь час, що вони були знайомі, він став майже звично чудовим. Практично однаковий робочий одяг, який не псував його навіть своїм деколи поношеним виглядом, не давав Чуї усвідомити, наскільки добре міг виглядати Дазай, якщо хоча б трохи постарається.

 

— Ох, Чуя причепурився для мене! — Дазай примножено захоплено вигукнув. Чуя був вдячний за те, що може відволіктися на його ідіотський тон, тому що стій вони мовчки — він би почервонів, бо виглядав придурок просто чудово. Розслаблена біла сорочка виглядала дуже добре скроєною. З-під злегка закочених рукавів виднілися бинти, що не псували вигляд. Пісочні штани та білі кеди виглядали досить якісно та доглянуто для того, щоб їхній власник органічно злився з натовпом багатіїв, які проводять дозвілля на південному курорті. Те, як сильно прикрашала цього засранця найпростіша маніпуляція з його зазвичай розпатланим волоссям, коли він прибирав одну сторону за вухо, було практично незаконним. Чуя також не пошкодував, що витратив деяку кількість часу на оновлення своєї зачіски і на одяг, що він підготував заздалегідь як раз для ситуації, якщо їм доведеться вийти назовні.

 

— А ти непогано маскуєшся під нормальну людину, — Чуя вдав, що глянув на нього мигцем. І це зовсім не він розглядав колегу всі півтори хвилини, які той витратив, щоб визначити точне місцезнаходження Твена, прогортуючи карту на телефоні. — Твій багаж відправили в подорож Європою, а тобі видали чужий?

 

— Говори що хочеш, Чібі, це все одно залишається компліментом, — муркнув він, дістаючи ключ-карту зі слота. За секунду до виходу він різко розвернувся, мало не зіткнувшись із Чуєю лице до лиця. — Ще одне. Не забувай про ім’я.

 

Чуя закотив очі:

 

— Не вчи, як мені поводитись під прикриттям. Давай швидше, ніхто не чекатиме нас там вічність.

 

Дазай усміхнувся, відчиняючи для них двері.

 

 

 

— Це зовсім поруч, легше буде пройтися, — Дазай взяв його за руку за секунду до того, як двері ліфта відчинилися. Від несподіванки Чуя, мабуть, виглядав би як олень на дорозі, якби Дазай знову не почав свою клоунаду, надто активно махаючи вільною рукою, щоб привітати ресепшіоністку.

 

На шляху до виходу він зупинив їх біля великого круглого дзеркала в латунній рамі, оточеного екзотичним листям.

 

— Чу-уя, ми маємо зробити тут фото та відправити татку!

 

Чуя тримав свою зіграну усмішку, але тихо пробурмотів на вухо напарнику:

 

— Що ти робиш, нам не треба розігрувати виставу перед тими, хто й так не сумнівається, що ми пара.

 

— Звісно вони не сумніваються. Думаєш вони вже розказали тут всім як виглядала наша спальня декілька годин тому?

 

Чуя не вражено при підняв брову.

 

— Відправимо Морі як звіт, — Дазай усміхнувся і, злегка, згорбившись, уклав підборіддя на плече Чуї, обплів його рукою і зробив кілька знімків у дзеркалі на свій телефон. На такій близькій відстані Чуя відчув, як до всього іншого Дазай до сліз добре пахне. Було жахливо поставити собі внутрішню позначку про те, щоб підглянути на полиці у ванній, чим він користувався, тому що аромат змушував його голову трохи кружляти. Він пах дуже доречно для спекотної погоди — акуратним, не різким бергамотом і чимось вершковим. Якби Чуя був зараз віч-на-віч із собою, він би завив від того, що в його натреновану багаторічним письменницьким досвідом голову зараз приходили лише найбанальніші порівняння. Запах, що осів на шкірі та одязі Дазая, асоціювався лише з зануренням в охолоджуючий, але м’який оазис посеред пустелі.

 

Їхнє зображення на невеликому екрані телефону Дазая теж виглядало дуже привабливо. Залишалося сподіватися, що він сам відправить Чує це фото, і не доведеться принижуватися, просячи його про це.

 

Задоволений, він повернув Чуїну руку у свою, і той дозволив цьому відчуттю просочитися в тіло. Долоня Дазая була помітно більше його власної, але це не дратувало. Він тримав міцно, але не стискав. Пізніше, коли Чуя знову опиниться в ліжку, розглядаючи стелю звиклим до темряви поглядом, він буде зайнятий перекочуванням в голові думок про те, що, можливо, тримати Дазая за руку — одне з найкомфортніших і найправильніших відчуттів, що він отримував будь-коли.

 

Він зручно перехопив пальці Чуї так, ніби тримав його щодня і точно знав, як їм буде комфортніше.

 

Накахара намагався не надто зосереджуватися на тому, якою приємно теплою, незважаючи на і без того далеко не прохолодну погоду, відчувалася ця шкіра в близькому контакті і як його серце робило маленьке сальто назад, коли по дорозі до місця призначення Чуї вдавалося відзначити їхні силуети у вітринах магазинів та кафе, милуючись тим, як симпатично вони виглядали разом.

 

Поки ще не виникло потреби спостерігати за об’єктом, Чуя розглядав вулицю. З того, що він встиг побачити дорогою з аеропорту і зараз, місто було дійсно чудове. Через теракотову цеглу, якою було облицьовано будівлі, вулиці здавалися рожевими. Стіни та вулички м’яко огортало тепле передзахідне світло. У цей час року золота година триває трохи довше, обіймаючи собою кожну підняту з дороги порошинку і одягаючи її в золото, перетворюючи на дорогоцінний пил. Незважаючи на те, що час йшов надвечір, вулиці були заповнені ароматом свіжої випічки з пекарень. Змішуючись із запахом кави, нагрітого сонцем каменю та віддаленого морського бризу, запах здавався казковим.

 

Ще відчуття близькості тутешнього моря було зовсім не таким самим промислово-звичним, як у Йокогамі. Тут його присутність віддавалася теплом і лагідним відблиском, привносячи трохи безтурботності навіть у їхню суто робочу поїздку.

 

— Я бачу, — очі Дазая трохи звузилися, і він попрямував у бік симпатичної тераси літнього кафе.

 

— З ним ще двоє співробітників — Гекльберрі та Сойєр, — Чуя подумки окотив себе холодною водою. Він не міг так сильно пропадати у мріях на завданні. Зусиллям він повернув трохи ясності у голову.

 

Поблизу об’єктів не виявилося вільного місця, тому вони обрали стіл за кілька метрів від них. Їхній спільний досвід стеження показував, що не обов’язково чути всю розмову об’єкта, щоб оволодіти інформацією. Хоч зараз це й не здавалося зайвим.

 

Втім, судячи з переважаючих веселощів, хлопці просто відпочивали після робочого дня.

 

Незабаром підійшов офіціант, і Чуя відчув легку розгубленість. Він був ситий від готельної їжі, яку поглинав під час роботи, а алкоголь не здавався гарною ідеєю на завданні після дороги.

 

— Маєте мадагаскарську ваніль? Морозиво, — говорив Дазай англійською, не дивлячись у меню. Офіціант ствердно кивнув головою. Дазай перевів погляд на Чую, очі якого ледь помітно округлилися.

 

— Ти пам’ятаєш, яке морозиво я їм? — його брови трохи припіднялися, хоча він з усіх сил намагався тримати обличчя.

 

— Звичайно, mon petite prince, ми ж одружені! — Дазай схопив його за руку, провівши великим пальцем по гладкій поверхні обручки, що сяяла штучним золотом. — Він увесь час забуває, — проспівав він офіціантові. — То ти в настрої для морозива?

 

Чуя видавив із себе посмішку.

 

— Звісно, ​​буде чудово, Осаму.

 

Їм потрібно було швидше розправитися з цим безглуздим замовленням і не збивати процес стеження.

 

— Тоді ваніль для мого чоловіка та дві порції полуничного для мене. Але чи можете його розплавити і налити в склянку з трубочкою? Я не люблю ложки.

 

Після того, як офіціант ще раз перепитав, чи Дазай точно хоче, щоб з його високоякісним джелато проробили цю маніпуляцію, він пішов.

 

— Розплавлене морозиво?

 

— Угу, — Дазай задумливо поклав підборіддя на руку, спостерігаючи за компанією. — Я б попросив покласти туди кілька желейних хробаків, якби вони були в них.

 

Можливо, внутрішньо Чуя відчув легкий переляк, коли першою думкою йому здалося, що це мило, а не виключно огидно..

 

Протягом наступної години час йшов непомітно. Використовуючи навички стеження, вони якомога ненав’язливіше спостерігали за рухами трійці, водночас непогано проводячи час удвох. Морозиво справді виявилося приголомшливим, і Чуя навіть зважився відпити імпровізований коктейль Дазая після його третьої пропозиції. У цьому справді щось було, але Дазаю так і не вдалося переконати його в тому, що кілька мармеладних черв’яків з кислою посипкою зробили б його вдвічі кращим. Чуя випустив з уваги момент, коли йому більше не довелося носити на обличчі хибну посмішку, і він почав відверто веселитися.

 

За столиком, за яким вони спостерігали почалося ворушіння. До цього відкриті та гучні хлопці зараз зібралися біля телефону Твена, ретельно вивчаючи щось. Після цього він зробив дзвінок, і лише за пару хвилин за ними приїхала машина. Поки вони чекали на офіціанта, щоб розплатитися, Чуя нахилився до вуха Дазая:

 

— Тут за рогом я бачив прокатні Веспи. Я швидко візьму нам, а ти спостерігай, куди вони поїдуть. Вирушимо за ними.

 

— Ти пам’ятаєш, що я не вмію? — зашипів Дазай.

 

— Звичайно, поїдеш зі мною, — Чуя встав і подався за транспортом, не помітивши, яким захватом засяяло обличчя Дазая.

 

 

 

— Не можу повірити, я одружена з байкером! — Дазай захоплено перекрикував вітер на вухо Чуї. Можливо він тримався за його талію трохи міцніше за потрібне, але Чуя міг зрозуміти, що навіть такий невинний моторолер з незвички може здаватися надзвуковою ракетою.

 

— Заткнися і не спускай з них очей! І тримай рівновагу! Ти важчий за мене, і через це нас заносить! Уяви, що ти на велосипеді!

 

— А я не вмію їздити на велосипеді! — весело вторив Дазай.

 

— Чого!? — Чуя трохи повернув голову, щоб яскравіше донести власне обурення. — Усі вміють кататися на велосипеді!

 

— Чуя, Чуя, Чуя, дивись прямо! Давай поки що відкладемо казку про смерть в один день!

 

Чув зчепив зуби і додав швидкості. Вони рухалися на достатній відстані, щоб уникнути підозри, але попереду булао роздоріжжя.

 

— Як гадаєш, куди вони поїдуть?

 

— До каналу, я певен! Повертай на гірську дорогу, простежимо за ними з висоти.

 

Хоч це і було протилежне направління тому, в якому ймовірно поїдуть об’єкти, — у Чуї не було причин не довіряти висновкам колеги, і він слухняно повернув.

 

Дазай мав рацію. Піднявшись на деяку висоту по серпантину, вони все ще справляли враження закоханої пари на побаченні. У якої з чистої випадковості з собою виявилася військова оптика. Але, гей, вони були просто дуже добре підготовленими туристами.

 

З безлюдного оглядового майданчика їм виднівся канал. Тепер Чуя розумів логіку, за якою Дазай припустив, що люди Фіцджеральда прямують саме туди. Невелика затока, яку можна побачити, детально вивчивши карту місцевості, була ідеальним місцем для нелегальної доставки навіть з-за кордону. Тут не було і імпровізованого порту та місця швартування, тож трійця взяла невеликий катер, щоб виїхати назустріч судну. Все, що відбувалося, справляло враження абсолютної нелегальності. Потрапивши на судно, їм викотили кілька пар ящиків.

 

За допомогою своєї оптики Дазай і Чуя змогли розглянути, як Твен із товаришами розкрили один із них і дістали кілька зразків.

Прийом поставки було закінчено, і, здається, обидві сторони задоволені результатом угоди. Коробки вантажили в кілька човнів, що прибули слідом, і відвезли в напрямку, який неможливо було відстежити з їхньої точки спостереження.

 

— Що ж, здається, ми тут зробили все, що могли, — сказав Дазай і позіхнув.

 

Чуя не помітив, у який момент настільки зосередився на спостереженні, що притиснувся плечем до Дазая надто щільно, але того це, здається, нітрохи не турбувало. Тепер, коли Чуя виявив цей жест, точка дотику здавалася обпалюючою, але різко відвестись було б занадто безглуздо і помітно.

 

— Раз цього разу це виявилося так просто — у нас ще буде шанс. Хороший результат для першого дня, — Чуя теж позіхнув і в русі відвів своє плече від Дазая. Здавалося, його шкіра тепер вібрувала на тому місці.

 

— Поїхали додому, Чуя? — тепло посміхнувся Дазай. Зазвичай подібні значні результати розслідування вводили його в раж, але зараз, здавалося, втома давалася взнаки. У світлі останніх сонячних поменів його риси виглядали неймовірно м’якими, і Чуя щосили стримував руки від майже фізичної потреби поправити волосся Дазая, що розтріпалося від вітру.

 

Було це навмисно чи ні, але Чуя зазначив, як Дазай провів по власному плечу, можливо на мить затримавшись на місці, де щойно до нього було притиснуто чуїно. Це точно були галюцинації через втому.

 

Дорогою додому думки Накахари були переповнені через побачене, і зібрана інформація вже повільно формулювалася на майбутній початок тексту розслідування. І все ж зараз він більше не повинен був зосереджуватися на оперативних діях, а значить — міг дозволити відчуттю міцно притиснутих грудей Дазая до своєї спини просочитися крізь одяг і оселитися в ньому теплим вібруючим клубком.