16

В кабінет генія постукали. Ніхто не входив, отже це була Маріель Вест. Тільки вона одна очікувала дозволу на вхід, а не влітала в кабінет відразу після стуку, як це робили Стейн та Потс. Проста секретарка зазвичай просто дзвонила, щоб щось сказати.

— Заходить, — сказав Тоні.

І в кабінет, як він і думав, зайшла тринадцятирічна дівчинка. Вона тримала підніс на якому була кава та багет.

— Наскільки я знаю, ви ще не обідали, тому ось принесла для вас, — сказала дівчинка, ставлячи підніс на вільний клаптик столу.

— Дякую, — сказав Старк і повернувся до монітора. Йому ще скільки всього потрібно було переробити, щоб бути впевненим, що знову ніхто не зламає захист. Він би зараз знаходився в себе в дома, в улюбленій лабораторії, проте… Для того, щоб мати прямий доступ до серверів що знаходяться на нижчих поверхах башті Старка, приходилося сидіти в цій башті Старка та працювати зі свого кабінету. Він не довірить всю роботу комп’ютерному відділу, який вже все проґавив.

— То коли будете їсти? — запитала Вест.

Старк закотив очі. Як вона набридає. Якби це була Пепер, то він би сказав, що він думає, проте це була дитина. І він не міг сказати що-небудь не використовуючи лайку. Він сам може визначити коли йому їсти, а коли ні. Проте це маля, кожного дня приходить з якимось обідом. Добре, що хоч просто приносить багет з начинкою, а не влаштовує справжній обід на декілька страв. Перший раз він мав сміливість заперечити їй, проте прослухав цілу лекцію чому варто добре харчуватися на 30 хвилин і за цей час вона ні разу не повторила, ні якої думки, ніяких фактів. Якби то не йому читали все це, то це б реально цікаво послухати. Вона реально геній. Проте краще щоб цей геній не підходив до його Джарвісу, поки він не буде впевнений, що все безпечно. І для чого він тільки погодився найняти її? Зате Пепер рада, що хтось зайнявся його харчуванням і що він безвилазно сидить у своєму кабінеті, а не гуляє десь. Та він з радістю погуляв, проте скільки роботи!

— Зараз дороблю і буду їсти, — відмовив Старк.

— Можливо вам потрібна допомога? — запитала Маріель.

— Ні. Не потрібно. Зайди через… — Тоні глянув на екран, потім на свій обід, і перевівши погляд на дівчинку все ж таки відповів — через пів години.

— Добре, — дівчинка усміхнулася.

Ще Старка лякало те що йому потрібно спілкуватися з дитиною. Геніальною, проте дитиною. І що він думав, коли приймав рішення? Тільки про те що Стейн більше нічого не скаже. А можна було просто відмовити йому.

— Щось ще? — запитав Тоні, бачачи, що дівчинка так і не пішла.

— Навіть не знаю, як сказати. Можна бути чесними з вами?

Ця фраза аж злякала Тоні. Що вона ще наробила?!

— І? — сказав Тоні.

— Сьогодні приходив містер Стейн та пропонував влаштувати мене в якусь лабораторію. Говорячи, що ви даєте мені тільки робити каву.

Тоні з полегшенням видихнув. Вона нічого не наробила. Ніякі системи безпеки в Старк Індастріс не зламала.

— І ви погодилися? — запитав Старк.

— Звичайно, що ні.

— Могли б і погодитися. Я б не образився, — сказав Тоні й сам думаючи про те що в такому випадку не йому прийдеться працювати з дитиною, а іншим. Можливо реально скинути на інших її?

— Я ж ваш асистент, тому я маю бути біля вас, щоб мати змогу відразу зробити те що ви загадаєте. Наприклад, зварити ту ж каву. А так я буду далеко. Тоді мені потрібно було влаштовуватися на роботу на іншу професію, — сказала Маріель. — Я думаю, я б змогла. А так… Для чого всі ці зусилля, що я доклала. Чи вам я не подобаюся?

“Чи подобається вона мені?” — подумав Тоні й ніяк не зміг відповісти на це запитання. Єдине що подобалося, так це вірність, яку вона вже демонструвала та чесність. Хоча її слова про чесність лякали. Від неї можна було очікувати всього.

— Я зрозумів твою позицію, — сказав Старк. — Як вже говорив, зайдеш через пів години.

— Так. Добре, — сказала Вест та пішла.

“Ні, цього всього вже достатньо!” — подумав геній — “Сьогодні увечері в клуб. І тільки нехай хтось посміє мене зупинити. Вже тиждень там не був. Це жахливо. Весь час прийшлося працювати”.