13

Чуя Накахара

Повернувшись в готель, я потрапив на допит Осаму, що швидко перейшов в горизонтальне положення. Це було не заплановано, але що є то є. Коли він почув про шлюб, і його реакція він…злякався? І я згадав що він говорив уві сні “Озіляй” невже він її кохає? Тому я хотів вибратись з ліжка, але він не дав цього зробити. Втягнув мене в вимогливий поцілунок, зі нотками жорстокості. Коли він зняв з мене сорочку, я потягнув до ременя його штанів, й далі був якийсь туман, усвідомлення що я зайняв активну роль, й судячи з усього Дазай не був проти. Він підняв руку й поклав її мені на щоку, я повернув голову й припав губами до його долоні. Після, я наклонився й накрив його губи, своїми переплів наші руки, уже по звичці. Коли нас накрила хвиля насолоди, впав в його обійми.
— Тепер ти, тільки мій. — прошепотів йому в шию, й влаштував зручніше заснув.

Ранком, Осаму знову почав вчорашне, і навіщо? І я ляпнув більше ніж потрібно, й згадав його слова що він говорив “Озіляй ти така мила”, й сказав що він не зможе розірвати цей шлюб. Зайшов у ванну й взяв себе в руки, освіжився. Ревнощі, можуть бути такі бридкі? Ніколи б не подумав, чому він її згадував? Повернувся в кімнату, Дазай сидів в кімнаті, з прикритими очима. Й знову одніє фразою, розлютив мене, трясця як він це робить? Дазай Осаму, точно створений персонально для мене, ніхто ніколи не міг мене так вибісити, як він, однією, трясця, фразою. Трясця! Знову все з початку, як декілька хвилин назад, як декілька років назад!
— А щоб тебе підняло й гепнуло, Осаму, вічно тобі треба знати все від А до Я, але самому при цьому ти нічого говорити не хочеш.
Дияволіський вундеркін, що б його… Й він сказав те що я не думав почути, таке щире признання.
Дазай Осаму не думав про шлюб, ось чому почув про шлюб він так відреагував. В цей момент, зрозумів вислів: “Камінь з душі впав” справа не в мені.
Я не знаю де в мене взялися сили сказати йому що я його кохаю, я про таке навіть не думав, ніколи, але я радий що це сказав. Цей поцілунок був інший, від усіх попередніх. Він був ніжним, ласкавим, пристрасним й таким ніби відвертим…я ніби відчув цілу лавину почуттів, його почуттів. І ритуальні слова, я відчув силу Арахабакі, що ніби замуркала як кіт, й стихла. Двохсторонній шлюб… Мене захлиснуло почуття щастя, що здавалось огортало як море.
Того ж дня, ми відверто настільки це можливо в моєму випадку поговорили. Й дійшли порозуміння, я думав він буде наполягати. Але почув що: шлюб це жертва, я не погодився. Чому це жертва? Так, жертва присутня, але ж не настільки.
Я відмовився від життя, лише, тому що знаю що не зможу жити без нього. Це не жертва, це вибір. Жертва, в моєму випадку, лише те що я не сказав йому про шлюб. Ніби взяв силою, й образив, цим. Але ми все вияснили. Й так мені сподобалось, що Дазай пішов на компроміс. Він зрозумів що я знаю, те що не знає він. Дазай Осаму, не дурень, я був готовий до того аби якось ухилятись від цього. Але компроміс, мені сподобався, мені здалось ніби це зробило нас ще більш близькими.
Подальші дні були такі ж як до цього навіть кращі, я був спокійний, що більше не побачу його бездиханного тіла, похорон. Тому що сам помру з ним це мене радувало. Я насолоджувався відпусткою ще більше ніж раніше. Піони, ще більше підняли мені настрій, особливо коли дізнався їх значання. Хоча це не значить, що мене не хвилювало безсоння Дазая. Що він до того ж ще й приховував. Я спокійно сприйняв його прохання повернутись в Йокогаму, на три дні раніше ніж закінчиться відпустка. Позаяк вирішив що це через роботу. Наступного дня ми після сніданку вирушили додому.

***

Я закинув в багажник, речі й перевіряв чи все закріплено.
— Напевно в неї й слон вмістився. — сказав Дазай проходячи, повз мене.
— І навіщо нам слон? Мороки багато, — з посмішкою закрив багажник. Тут до нас підійшов портьє.
— Вибачте, це залишили для вас сьогодні декілька хвилин назад. — сказав це й протягнув Дазаєві конверт формату А4.
— Хто залишив? — спитав мій чоловік беручи конверт в руки, в голосі було чутно напругу.
— Молодий чоловік приблизно вашого віку. — Після цього портьє пішов, я підійшов до Осаму, що б глянути що там таке. Той легко відкрив конверт і достав фото… Наші з ним фото з балкона.
— Що за…? — промовив дивлячись на фото, де ми снідали, й не тільки.
— Гарно вийшло. — Сказав Осаму, перевернув конверт і з нього випала флешка й лист складений вдвоє. Я підійшов ближче що б побачити що там:

“Вибачте за вторгнення в особисте життя, але я живу через будинок від вас. Я знімав вечірнє небо коли ви випадково потрапили на знімки. Я не зміг втриматися і не продовжити роботу.
Вибачте за це, надіюсь вам сподобається”.

— Думаю його можна вибачити. — промовив Дазай, закриваючи лист, й поглянув фото.
— Це з чому? Це хіба не втручання в…
— Фото справді гарні, чи не так?
— Це можна вважати шпигунством і…
— З яких пір ти став таким законопорядним? — З цікавістю поглянув на свого чоловіка.
— Напевно від тебе заразився, — відповів, на це й пішов за кермо. — Поїхали уже.
Дазай сів в машину й ми рушили з місця.
— Немає приписки що на флешці?
— Ні, я думаю ті ж самі фото.
— Що ж треба буде глянути, що там є.
Дорога назад була повільною, ми не особливо розганялись. Дазай в більшість часу сидів і дивився на дорогу, або ж читав мені в голос.
Коли повз нас проїхала машина жовтого кольору з гучною музикою і дівчата віку 16-18 років, що голосно сміялись.
— Молодість, така очікувана і така швидкоплинна. — Промовив Дазай, коли ті промчали повз нас.
— Прозвучала так ніби тобі років сорок, і ти шкодуєш про втрачену молодість, — я відкрив вікно, в салон зайшло свіже повітря.
— Ооо ні, я не шкодую. Молодість у нас була насичена, чи не так?
— Ага точно, було весело, — підвертив, що не кажи, а це було правдою.
Я був в добро навіть прекрасному настрої. Рівно до тих пір поки не почув як він уві сні, декламує якийсь вірш для Озіляй. Мене аж перетрясло від ревності. Та хто вона така? Я навіть в інтернеті знайшов той вірш, Споконвічний образ, чи то сон. Ця Озіляй що, ідеал його дівчини? Чи що? За вечерею я акуратно спитав про вірші, й взагалі. Але він про неї не сказав нічого. Наступного вечора, Дазай попросив зупинитись, щоб подивитись захід сонця, і його слова. Я заспокойся остаточно, й притиснувся до нього знову занадто сильно. Але Дазай нічого на це не сказав, я лише відчув легкий біль й подумав що це від сидіння за кермом. Але в готель помітив, легкі синці, й зрозумів що ритуал працює, але засмутився. Осаму говорив, що я сильно його зажимаю, але я не думав що у нього навіть лишаються синці. Він про це не говорив.
Як Дазай й хотів одинадцятого числа о десятій ранку ми повернулись в Йокогаму, тільки-но ми в’їхали в місто як Осаму попросив повернути в протилежному напрямку від мого дому що мене насторожило, але я зробив як він просив.
— Навіщо, ми тут? — Це місце мені було, віддалено знайоме, але не уявляю які справи Дазай може тут мати.
— Хочу провідати дорогих мені людей. — Що Йосива босого, то значить?
— Йти з тобою чи не варто? — Мені це все не подобалось від слова зовсім, тай думки що приходили були не з приємних.
— Якби не шлюб, я б сказав що не варто, — він відпустив мою руку й потягнувся до дверей машини. — Але ми одружені тому вирішуй сам.
Он як, значить? З цього виходить що тут є щось важливе для Осаму, досить важливе, аби він це приховував. Досі не знаючи що саме тут може бути, вийшов з машини. Якщо я маю можливість дізнатись, гріх не скористатись з нею. Врешті-решт ми одружені.
Дазай вийшов з магазину з букетом квітів, це уже дивно.
Ми повернули за ріг і я побачив що ми йдемо на кладовище. У мене уже виникла здогадка що Дазай привів мене до могили Анго. Але коли ми пішли до більш старіших могил я зрозумів що помилився і подумав на Одасако. Проте згадав, що то не те кладовище, Дазай і Одасаку були поховані на одному кладовищі, але це не воно, то інше. Мені було цікаво знати чого це він так хотів прийти сюди сьогодні і його слова в машині “Дорогих людей”. Кого Осаму, може ще навідувати, та щей на кладовищі.
Ми зупинились біля, могили, Дазай поклав квіти. Кинув швидкий погляд на роки я зрозумів що це могила дитини. Глянув на ім’я я завмер й проговорив не думаючи:
— Вона мертва? — Й відчув на собі погляд Дазая.
— Звідки ти її знаєш? — В голосі було чутно напругу й непорозуміння.
— Ти називав її ім’я уві сні. — Відповів без емоційно.
— Тепер зрозуміло чому ти питав про ім’я дівчини. — Тон змінився, він став більш розслаблений, але не до кінці. Я хотів повернутись, до нього, проте він продовжив говорити: — Озіляй, моя сестра близнюк.
— Близнюк? — перепитав, й глянув на дату народження, вона такаж як у Осаму, і смерть вона прожила десяти років, померла вона саме в цю дату.
Ось чому Осаму, хотів бути тут сьогодні. Ось чому, коли він говорив тоді в готель про Медлен “ми” а не “я”. Близнюки так постійно говорять, вони як одне ціле.
— Вірно, думаю вона б тобі сподобалось, — перевів погляд на свого чоловіка, що дивився на могилу. — Вона була кращою за мене, хоч батько цього ніколи не говорив. Проте це й так було зрозуміло, — прослідкував за його поглядом, побачив що сусідня могила, належала: Озераю Дазаю, день смерть був такий же як і Озіляй.
— А що сталось що…? — запитав я не дуже сміло, це не дуже гарно, але ж я маю право аби запитати.
Пройшла хвилина, поки Дазай заговорив, уже подумав що не дізнаюсь від нього нічого.
— Медлен пішла на зустріч з якимось своїм залицяльником, ми залишились самі. Батько працював інженером на тому заводі біля реактора, у той вечір він затримався на роботі допізна. Ми лягли спати, а проводка перегоріла через необережність Медлен, почалась пожежа. Ми прокинулися від того що задихались, вихід з кімнати був уже в вогні, так як і дім в цілому. Сусіди викликали рятувальників, поки чекали їх, то прийшов батько з роботи, поліз нас рятувати, йому допомогли сусіди. Але для Озі, було уже пізно, вона отруїлась димом. Батько мав проблеми зі здоров’я, рятуючи нас, він теж надихався димом й отримав балкою по голові. Він помер в машині швидкої від черепно мозгової травми. Я отруївся димом, й отримав опіки другі ступені, — окинув поглядом його руки, й поглянув на могильні плити перед собою. Ось що під ними насправді. — Насправді вижити мала б Озі, — знову поглянув на нього, але він дивився перед собою. — Вона завжди, і у всьому була краще за мене. — Ось звідки ці думки про самогубство, глянув на дату народження.
Як я знаю близнюки мають особливий зв’язок, вони ніби одне ціле. Й залишившись без сестри…
Він поклав квіти, на могилу батька. Дазай не відчуває себе цілісним.
— Думаю те що ти живеш, радує їх більше.
В зяв його за руку коли він встав біля мене.
— Не впевнений, вони б не прийняли те що я робив в мафії.
— Ти не знаєш точно.
Осаму, нічого не сказав. Ми постояли ще декілька хвилин, і я зрозумів що сам він звідси не піде. Тому притиснувшись до його плеча потягнув його до виходу. Він не пручався, і я був цьому радий.
По дорозі до будинку, ми заїхали в кафе недалеко від мого дому, пообідали. Всі дорогу Дазай, мовчав, а я не знав що говорити. Після того шо я дізнався, все тепер стало більш зрозуміло.
Койо і фірма з клінінгу зробила все в кращому вигляді. Було чисто й свіжо, я розвантажити машину втикнув Дазаю в руки коробку з вином. Що він відніс у вказану мною кімнату, біля підвалу була комірка, що я повністю облаштував для зберігання вина.
— М-да, й коли ти це все збираєшся пити? — Запитав Осаму, присвиснув від кількості вина що тут було.
— Якби ти побачив тут колекцію картин, то щоб ти запитав?
— Картинами хоч любуватись можна нескінченно, а тут тільки пити.
— Коли буде привід. — після цього, взяв з коробки бутилки з вином і пішов їх розміщувати серед решти.
— Наприклад? — Хотів сказати щось їдке, але в останню секунду передумав й з посмішкою сказав:
— Річниця шлюбу.
— Всього раз в рік.
— Ти попросив навести приклад, а не перелік.
Підійшов і забрав решту бутилок з коробки. Решту дня, Дазай сидів у вітальні, закинув ноги на журнальний столик слухаючи музику. Щось з розділу класики, як я зрозумів. Враховуючи то який сьогодні день, у мене з’явилися думки що так він проводить його кожного року.
Тому розлив по келихах вино, втикнув один йому в руку, сів біля нього поклав голову йому на плече. Осаму, поклав руку мені плечі, прижав до себе, й поцілував в макушку. Ми не говорили, слухали музику. Коли на годиннику була дев’ята, Дазай заснув. Що ж враховуючи, його спання останнім часом то не дивно. Вклав його на дивані, й вимкнув музику. Ніч пройшла спокійно.

Ранком був здивований, тому яке положення займав Дазай, він повністю сховав обличчя у мене на груді. Оглянувшись я зрозумів що справа, в сонці. Треба таки викликати робітників. Коли сонце таки почало потрапляти на Осаму, вирішив розбудити поцілунком. Обговорив все зі сніданком, й зробив замовлення й поки ми чекали, то поніжились в обіймах один одного. Коли ми закінчили всі ранкові процедури, я заговорив про переїзд. Й отримав, досить таки однозначно не однозначну відповідь змінив тему на облаштування другого поверху будинку.
— Як я розумію ти маєш в цьому досвід.
— Так, обставляв дім з нуля. — Я ж згадав оголошення заповіту, він говорить про той дім що відписав Гін і Акутаґаві. Й той дім, де бував якогось разу.
— Це той, що то за містом, що то я…
— Так, він. — Перервав мене Дазай.
— Ти його так і повністю не обставив? — Він хмикнув перш ніж відповісти. — Обставив, повністю. Тобі цікаво чому я в ньому не живу? — Що ж даремно було очікувати, що він не зрозумів мотиви мої питанні.
— Так, цікаво, не говори якщо не хочеш.
— Я купував його, бо ми колись мріяли про такий дім. — Почув “ми” я все зрозумів, й підійшов до нього. — З садом, з басейном, з горою де буде скляна стеля, щоб дивитись на зорі. Я думав, що якщо зроблю це то мені стане краще. Не стало, дім був пустий, й стіни давали на мене. Тому я переїхав в квартиру, біля офісу Мафії. — Ось чому він, передав його Рюноске.
Решту дня, ми вибирали шпалери, господи шпалери. П’ять годин на одні срані шпалери, це кабздец. Також робітники виміряли вікно, й у ввечері уже все було готово. Цього разу ми засиділись до пізна.
Наступного ранку, Дазай прокинувся без сонця в гарному настрої, поки я приймав водні процедури. Приїжджав кур’єр, як я зрозумів, оскільки коли вийшов з ванної. Осаму сидів на дивані закинув ноги на журнальний столик, й переглядав якісь документи. — Що то за документи? З агенції?
— Ні, то з моїх інвестицій.
Аааа точно, я й забув за це. Поцілував його в щоку, й готов побажати гарно провести з цим час, коли помітив на документах назву.
— Це що той бар де ми зупинялись якось? — Тикнув пальцем в назву, Дазай поглянув туди куди я вказував.
— Так, він, гарне місце.
Я скосив на нього погляд. Цей заклад знаходиться в Європі, він дорогий це раз, а два в тому барі ми добре провели час, і три згідно з заповітом він відійшов мені.
— Згідний, що так. Може з’їздимо туди якось? Відпочити. — Осаму посміхнувся.
— Здається, ти любиш подорожувати більше ніж показуєш, сонце моє.
— Це погано?
— Ні. — Дазай, повернув голову й чмокнув мене в щоку. — Не погано, десь уже після нового року, гаразд.
— Гаразд.
Я залишив його з документами, й пішов на другий поверх, щоб виміряти стіни, щоб знати скільки метрів шпалер потрібно купляти. Закінчив з двома стінами, як почув голос Дазая з вітальні:
— Тобі телефонують.
— Дякую. — гукнув я у відповідь й з допомогою здібність прикликав мобільний.
Взяв його в руки я побачив що це Койо, я прийняв дзвінок й продовжив свою справу.
— Доброго ранку.
— Доброго, здивована що ти не спиш, — в голосі чулась усмішка.
— Я добре відпочив дякую за турботу. — Продовжуючи свою справу, вимірював відстані від вікна до стіни. — Раз, так тоді ти напевно будеш завтра на зібрання керівників о дев’ятій.
— Чому ні?
— Раніше, тобі було плювати на те чи прибрано в домі, чи ні. Ось цікаво що ще ти змінив за час відпустки?
— Мгм, мало і водночас багато.
— Цікаво, дізнатись про це. Не запізнюйся завтра.
— До завтра.
Закінчив дзвінок, й перейшов в іншу кімнату, де теж виміряв все. Я вимірював ванну коли прийшов Дазай.
— І як успіхи?
— Прекрасно, я тут подумав, а хто ті шпалери буде клеїти?
— Думаю, знайома нам фірма теж цим займається, — я кинув погляд на Осаму, що сперся на раму дверей, схрестив руки на грудь.
— Чудово, менше з тим. Ти уже все переглянув?
— Переважну більшість.
— Ясно. Може просто пофарбувати стіни? — Дазай розсміявся з цього.
— Можна, хто буде фарбувати?
— Робітники, я все одно зроблю це не акуратно, і запачкаюся сам більше.
Решту дня я вибирав фарбу, для кімнат. Вечір провели вдома, Дазай закінчив зі своїми документами. Й мені прийшла ідея, що зробити з малою кімнатою на верху. Але треба зробити так аби Дазай не дізнався раніше, ніж все закінчиться.

***

Прокинувся під ранок, від того що Дазай говорив уві сні. Я спав виткнувшись йому в вигин шиї, тому здавалось що він говорить голосно.
— Серед пустелі, вкритої тишею.
Я зустрів тебе, той хто принісши.
Звуки, кольори, й відчуття. Чарівний, й небезпечний.
Все змінилось, зарухалось.
Стало гамірно, й цікаво жити….

Механізми мають….

Я мало не простогнав, чому він ніколи не каже вірші до кінця? Поглянув на годинник була сьома ранку. Сильніше притиснувся до плеча Осаму. Через годину ми вийшли з дому, я завіз Дазая на роботу.
— Ти сьогодні до шести? — Запитав, зупинившись біля агентства.
— Надіюсь що так. — сказав Дазай, я ж наклонився й поцілував його в щоку, чим здається його здивував, й проговорив:
— Гарного дня.
— Взаємно. — Відповів й вийшов з машини, я ж рушив з місця і поїхав на зібрання.
Офіс мафії, зустрів мене як завжди. Коли побачив на паркінгу, Корнікса, то дав йому знак зайти до мене пізніше.
Й пішов на зібрання, відповідаючи на привітання, робітників, що судячи з усього уже мене похоронили.
Здопомогою здібності відкрив собі двері й зайшов в кабінет боса, тут уже була Койо, Лимонний терорист, й Хіроцо. Привітався і сів на своє місце.
— Накахара, я уже й забув як ти виглядаєш, тебе так довго не було.
— Взаємно. Тобі б теж не завадив відпочинок, ато ти якийсь ніби прозорий.
Хіроцо, посміхнувся з цього, зайшов Акутагава. Тільки, він зайняв своє місце як зайшов Бос.
Поки решта доповідали про справи, я переглядав онлайн каталог зі шторами. Слухав, що хто говорив, й почув про вибух став прислухатися уважніше. Якого біса, Морі цим займається?
— Смерть Достоєвського, установлено точно, Босе. — Ось воно, що Бос, теж чекав від цього щура проблем.
— Ніхто, не збирається мститись за нього?
— Судячи з того що нам відомо, ні. Тим більше агенція, піймал…
— Щуряча зграя з двох обдарованих, і найманих охоронців, ти в це віриш? — Мотоджіро Каджі глянув на Боса й промовив.
— Перепрошую Босе, я поспішив з висновками.
— Слідкуй за цими й далі, якщо буде щось підозріле повідомляй. —
Я розслабився оскільки, вони не шукали того хто це зробив. Повернувся до телефону, підняв його, щоб краще роздивитися що там має по ідеї висіти на моєму вікні в спальні.
— Це у тебе що шлюбне кільце на пальці?
В голосі Коє, було чутно шок, й недовіра. Морі, замовчав на пів слова, всі в кімнаті поглянули на мене, точніше на маю руку. Срав пес, забув надіти рукавички, оскільки весь цей час я був в постійному контакті з Дазаєм, я забув про те що вони мені взагалі потрібні. Тим часом після сказаного Коє відкинула віяло, й встала з крісла взяла мене за руку, й почала роздивлятись кільце. Інші робили теж саме, і я промовив:
— Так, вірно, здивований що ти помітила.
— То ти що одружився? — Запитав Мотоджіроя якось недовірливо.
— Я, що став носити шлюбне кільце просто так чи що? —  Підняв на нього погляд.
— Ні, звісно ні. — промовив терорист боязно, під моїм поглядом.
— Ай, — Коє, відсохнула руку якою торкнулась каменя на руці, і я повністю осводив руку від її захвата. — Воно, мене опекло. — Промовила вона дивлячись на свій палець, з недовірою.
— Як таке можливо? — запитав Бос дивлячись на палець, сестриці.
перевів погляд на Коє, я проговорив: — Чого ти взагалі лізеш куди не варто?
— Я на камінь поглянути хотіла, він такого незвичного кольору. — Проговорила вона з образою.
— Йди в магазині подивитись, краще.
— Кхе… що ж ми повернемось до наших справ. — Сказав Морі, серйозно.
В мафії, особисте життя не обговорюється, і я цьому дуже радий. Хоч не позбавило мене поглядів до кінця зібрання.
В кабінеті я займався документами, але перед цим дізнався все що можливо про вибух в меністрерстві. Перший два поверхи й нульовий були повністю зруйновані, решта підлягає ремонту. В офіційних новинах, не вказують імена всіх загиблих. Проте з джерел Мафії, я знаю що серед мертвих на місці є Федір Достоєвський, у нього не було шансу, був знищений архів підвальний де я був і верхній.
Звісно є ймовірність що все десь збереглось, але мені сумнівно що хтось зараз буде його відновляти. Всі шукають, того хто це зробив.
Корнікс прийшов після обіду, Дазай зробив мені замовлення обіду. А я саме з ним закінчив, коли він прийшов.
— З поверненням, Накахара-Сан.
— Дякую, були якісь проблеми під час виконання мого доручення?
— Ні, я все зробив вночі, в день лише нажав на пуск.
— Добре, дуже добре. — З цими словами я протягнув йому чек. Він взяв його без особливого інтересу.
— Можеш обналічити його, в банку або перевести всю суму на будь-який банківський рахунок. — Побачив суму його очі розширились. — Й забудь, про те що ти зробив.
— За що… ж тож було легко. — В голосі був шок.
— Так, легко, але це значить для мене багато, тому така сума.
— Гаразд, я можу йти.
— Так. Дякую за гарну роботу. — він кивнув й вийшов з кабінету.
Я ж пішов на полігон, й помітив Акутаґаву що щось строчив в телефоні. Порівнявся з ним і заговорив:
— Надіюся, ти нікому не говорив з ким ти говорив по телефону коли дзвонив мені?
— Ні, що ви?
— Чудово, надіюсь так буде й надалі?
— Звісно. — Він навіть посміхнувся, щось новеньке, напевно від тигра свого перейняв.
— Раз, так можеш сьогодні відпочити, але завтра, я перевірю твою підготовку, і не дай Бог, вона мене не задовольнити будеш тут ночувати, ясно?
— Так, Накахара-Сан.
Провів годину, перевіряючи готовність охоронців, що знаходяться в моєму розпоряджені. Після тренерував тих, що прийшли до мене до відпустки.
Повернувшись назад в кабінет. Зайнявся справами, о п’ятій тридцять отримав повідомлення від Дазая що він уже дома. Це було незвично, але в той час приємно. Я закінчив всі справи в шість, й відправився додому. Дазай сидів на дивані, з газетою в руках що закривала його обличчя. Я посміхнувся, від цього й зрозумів як сильно сумовав за ним. Тому сів йому на руки й поцілував. Й почув від Осаму:
— Я теж сумовав. — Прикрив очі, я розумію як важко йому це говорити.
— Впевнений що ми тягнемо до нового року? — почувся смішок, й поцілунок в щоку.
Після була вечеря, й новина про можливе святкування нашого шлюбу агенцією і Койо.
— Впевнений що Накадзіма не розповість, все раніше? — запитав я почув декілька варіантів ізходу цієї справи.
— Ні, бо тоді йому самому прийдеться розповісти, що його стосунки з Акутаґавою, на етапі що хвилинної переписки.
— Ось, значитя як. — Я хмикнув згадав Акутаґаву, з телефоном на полігоні.
— Чудно.
Решту вечора я провів на плечі Дазая, ми обирали штори й меблі в дім. Ранком я проснувся від дзвінка, мобільного прочому не мого. Чув як Осаму, потягнув до телефону, я ж сильніше вжався в подушку.
— Що там уже сталось? — промовив коли Дазай завершив дзвінок і ліг назад. — Це по новій справі, треба з’їздити в одне місце, перед тим як їхати в офіс.
— Мгм. — в наступну секунду, я отримав поцілунок в оголену частину шиї, перемістившись вище Дазай прошепотів мені на вухо:
— Вставай, ато запізнися.
— Сьогодні немає, зібрані так що можна, тим більше що я не пам’ятаю, щоб ти був таким дисциплінованим. — Я водив рукою по оголеним ключицям Осаму.
— Просто у мене сьогодні гарний настрій. — Але відповісти щось на це я не встиг, оскільки Дазай накриї мої губи своїми. Я ж почав знімати з нього сорочку.
Залишаючи на його торсі, легкі поцілунки.

***

Уже бувши у ванній я помітив, на спині сліди, що явно не були від Дазая. Але довго думати про це я не мав часу, поспішив збиратися в офіс. Вийшов з ванної я відчув запах, свіжо завареної кави, що ніс Осаму по дорозі до ванної. Де він її взяв?
— Вона ще гаряча, обережно, — він втикнув, мені чашку й зайшов у ванну. Зробив ковток кави, що була ще гаряча й смачна.  Посміхнувся, й пішов до шафи дістав свіжий одяг, попив ще кави.
— Здається, ритуал працює аж занадто добре. — Я поглянув на Дазая, що вийшов з ванної, й
помітив у нього шиї добре мені знайомі сліди від його пристрасті, й згадав рани у себе на спині, й
усміхнувся.
— Не бачу в цьому нічого поганою, візьми сорочку з комірцем тай все, — зробив останній ковток кави, й поставив чашку в раковину.
— Я якби одружений, так що думаю люди, не будуть сильно дивуватись.
— Чого це моє когось дивувати? — Дазай розсміявся з почутого, й перестав застібати ґудзики й
подійшов й обняв мене й поцілував.
— Вони не звиклись з зміною мого статусу за один день це раз, а два ти являться у мене дуже ревний. — Він посміхнувся в кінці, я ж підняв руки й завершив, почату ним справу, залешив верхні два ґудзики не застібнутими.
— Тобі просто здається. — Промовив й легко чмокнув, його в щоку, й потягнувся до плаща. — Куди, тебе відвести треба?
Через дві хвилини, ми виїхали з дому.
Через двадцять хвилин, були на місці призначення.
Вийшов з машини, Дазай ще через п’ять, у когось сьогодні таки справді гарний настрій.
На роботі, все було в порядку, перевірив документи, прийняв нову партію зброї. Після був обід, і букет з білих лілій і рожевих троянд. Я ставив їх у воду коли зайшла Коє, й завмерла побачив квіти.
— Це ти купив дл…?
— О, ні то мені, у мого чоловіка сьогодні хороший настрій. — Прервав я сестрицю, й не стримавшись посміхнувся згадав як Осаму поцілував мене сьогодні, в машині на прощання.
— Кхе… чоловіка? Ти одружився з представником своєї статті?
— Так, що тебе дивує?
— Нічого, просто ти здається зустрічався з дівчатами більшість. — Проговорила Коє, якось розгублено. — Гарний вибір, кольорів, тай вигляд в цьому теж. Це така рідкість, дарування квітів зараз, знаєш?
— Справді?
— Так, справді, видно тебе квітами завалили, раз ти одружився.
Після обіду перевіряв підготовку Акутаґави, було досить таки непогано, краще ніж я очікував.
— Підтягни ще трохи швидкість реакції, і все буде чудово. — Сказав йому після, й уже хотів піти коли він запитав: — Перепрошую, а можна питання? — З цікавістю поглянув на Рюноске, що витирав піт з обличчя. — Трішки особисте питання.
— Зайди в кабінет, як приведеш себе в порядок.
Оглянувся, більш досвідчені охоронці мого підрозділу, тренирували новеньких, тому я рушив до себе в кабінет. Акутаґава прийшов, через двадцять хвилин.
— Що ти хочеш запитати? — Переглядав, на комп’ютері різну інформацію мафії.
— Можете сказати як проводиться шлюбний ритуал, яким ви з Дазаєм-Сан скористались? — Перевів погляд на Рюноске, що мав крайні незвичний розгублений вигляд, як на мене, хмикнув, відкинувся на спинку крісла. Подібного я не чекав, навіть не думав.
— Це старовинний шлюбний ритуал, з використанням крові обох партнерів. Є декілька нюансів, але перш за все, цей шлюб взагалі неможливо розірвати.
— Взагалі?
— Так, все вірно, тому подумай чи потрібен тобі такий шлюб.
— Зрозуміло, — повернувся до екрана комп’ютера, думаючи що він піде.
— А як ви рішились на
таке? — Поглянув на нього, він сжався й опустив погляд.
— Вибачт…
— Бо я знаю, що не зможу без нього жити. — Акутаґава кинув на мене погляд повний шоку. — Крім, того шлюб це узаконеня наших стосунків перед людьми, й доказ серйозності. Якщо це все можешь бути вільним.
— Так, Накахара-Сан. — голос звучав розгублено, ближче до шести, я написав Дазаю повідомлення

“Пора закінчувати роботу.”

Відповідь прийшла через п’ять хвилин:

“Якраз цим і займаюсь”

“Я буду під агентством через півгодини, встигнеш все зробити?”

“Я на виїзді, не знаю коли закінчу роботу, приїду на таксі.”

“Що це за справа?”

У відповідь прийшов смайлик що сміється й Дазай набирав повідомлення.

“Допитуємо, одного підозрюваного, нічого особливого, зроби замовлення по приїзді додому. Хочиться чогось м’ясного, й острого”

“Добре”

Дазай приїхав близько сьомої, я ж одразу відклав телефон, оскільки там було дещо з того що я готував йому на сюрприз.
— Ти сьогодні довго. — Промовив, коли Дазай сів, на диван біля мене.
— Проблеми в справі… — мій поцілунок не дав йому договорити. — Ммм, тактильний голод? — Я
поклав голову на плече, й обвів руками його руку, й закивав.
Подальшу розмову прервав кур’єр з доставкою їжі, й ще один кур’єр до Дазая.
— А що це?
— Це з видавництва, для затвердження.
— Видавництва? — Уточнив я з непорозуміння.
— Так, я маю частину акцій, і можу впливати на те що піде в маси. — Точно, ці акції отримала Гін, згідно заповіду. Видавництво знаходяться в Токіо.
— Й багато у тебе акції в цілому?
— На мій подив, досить багато. Я вкладав гроші аби не лежали просто так, іноді цілу зарплату в одну фірму. Мені щастило, й фірми не бонкрутовали, я отримував прибуток. Який знову кудись
вкладав.
“Гарно заробляв, робив інвестиції, й мало тратив” – так говорив нотаріус.
— Зрозуміло.
Після вечері, я зручно влаштувався біля Дазая на дивані, він читав вслух що йому прислали для затвердження. Якийсь роман, я прослухав десь може половину й заснув.

Зранку прокинувся від поцілунка, лежачи на дивані в обіймах Осаму.
— Вставай, уже пора.
— Ммм. — Я сильніше вжався в Дазая, й тільки тоді зрозумів що по факту я спав на ньому буквально. Привіткрив очі, я зрозумів що правий, він лежав на спині. А я був на ньому зверху, я акуратно зсунувся в бік. Після ми встали й почали збиратися на роботу, я знову пив смачну гарячу каву, з цукром.
Після відвіз Осаму, на роботу. Й поїхав в офіс, де була уже звична мені рутина.
Нічого цікаво, поставки, документи. Тренировка нових людей. В половині шостого в кабінет зайшов Дазай.
— А що ти тут робиш? — Запитав я з цікавістю на пополам з подивом.
— Приходив поговорити з Морі, по деякі справи. Якщо ти закінчив свої справи, то поїхали додому.
— Так, закінчив. — Вимкнув комп’ютер, й ми вийшли з кабінету й пішли до парковки.
По дорозі, здибали Акутаґаву, що кивнув в знак привітання.
Ми заїхали в ресторан, де повечеряли й після відправились додому.

Ранок почався уже у звичайному порядку, поцілунок, водні процедури, кава, з канапками.
Як виявилось Дазай, непогано готую, щось на швидкоруч, якщо є з чого.
Відвіз його на роботу, й поїхав до себе в офіс. Я спокійно, піднявся на ліфті, привітався з тими кого зустрічав по дорозі до кабінету, зайшов в нього й зробив два кроки я завмер від несподіванки.
На стіні з права, що вчора була пустою, тепер знаходилось двадцять п’ять ножів, старовинних, колекційних ножів, різного розміру, але в одному стиль.
Ці ножі, були у власність Дазая, як я дізнався в день оголошення заповіту, тому я дістав телефон і набрав свого чоловіка. Він відповів після першого гудка.
— Ти уже хочеш, щоб ми повернулися додому? — Закотив очі, клята агенція. — Що колекція з двадцяти п’яти ножів робить у мене в кабінеті?
— Нуууу висить. — Знову закотив очі від цього легковажного тону, дияволіський-вундеркін, що робить з себе дурника.
— Навіщо вона мені, Осаму?
— Ну, кхе… у тебе там стіна пуста, я говорив почепити картину, тобі це не сподобалось. Тому я вирішив що ножі, мають тобі сподобатись. — Я зрозумів, що йому важко це говорити, й сів в крісло.
— Це занадто дорогий подарунок тобі не…?
— Не думаю що це має значення, тим більше у нас сьогодні маленька річниця, буде компенсація за мою не подобающу поведінку, рівно місяць назад. — Я посміхнувся з почутого, сьогодні рівно місяць як ми одружені, не чекав від нього подарунка з цього приводу.
— Дякую, за подарунок, ти мене здивував. Надіюся, ти не застав Морі все це вішати? — Почувся смішок, Осаму з другого кінця.
— Ні.
— Добре, давай тоді у мене є справи.
— Гарного дня.
Після цього він вибив дзвінок, я поглянув на стіну. Як сказав нотаріус, в той день що уже ніколи не настене, ці ножі Дазай, купив за два дні до смерті. Це дуже дорога колекція, ножів епохи ренесансу. Вони належали одній західній сім’ї довгий період часу. Ті збирали її довгі покоління, чи то самі були родом коваль що створювали всі ці ножі, не пам’ятаю, я не особливо слухав, і ще менше запам’ятовував. І ось хтось з нащадків виставив її на аукціон антикваріату, за майже сто мільйонів долярів. Й поки інші обурювались, Дазай її купив.
В заповіті про неї нічого не було сказано, але оскільки найбільше відійшло мені, той це теж перейшло в мою власність. Але тоді, я не звернув на неї уваги, вона мене не цікавила. Але тепер все по іншому, тому під час обіду я пошукав інформацію про ножі.
Також після розмови з Осаму, відправив йому піони, й з червоними трояндами. Після обіду до мене зайшов Хіроцо, й завмер коли побачив ножі.
— Гарне розташування, ну й наробила ця колекція шороху. Її так багато хто хотів купити, але за меншу ціну. Що ж ти вірно зробив що купив, під шумок.
— Кхе… не я, але я передам твої слова, тому хто купляв. — Отримав незрозумілий погляд ящера, я додати: — Це подарунок.
— Ооо, — старий хмикнув. — Гарний смак у дарувальника.
Далі ми перейшли до того чому він прийшов. Коли я мав йти, на полігон для тренеровки то отримав повідомлення від Дазая, що б я зателефонував коли поруч буде Коє, я мало не звив. Не люблю, ось зібрання, де всі вітають, їдять, шумлять, танці, й питання про особисте. Бісять, але відправив повідомлення:

“Ок”.

Коє, з’явилися на полігоні й спостерігала за теноровою. Я набрав Дазая, коли вона була поруч, й могла все чути.
— Як справи? — Господи, чим я займаюсь?
— Нормально. — почулось вурчання Доппо на задньому плані. — Ти сьогодні до шести, нічого не змінилось?
— Так, вірно, все як і домовлялись.
— Добре, тоді в ресторані “Червоного дракона”?
— “Червоного дракона” кажеш? Чому б і ні?
— Чудово до зустрічі, моя лялечка. — Я стримався, щоб не закотити очі.
— До зустрічі, моя булочка. — Я вибив дзвінок, й повернувся мало не врізався в Коє.
Що одразу завела розмову про людей, і рівень підготовки. Однозначно все чула, ну що ж добре, потерплю один вечір, замість двох, це просто геніально.
Повернувшись в кабінет, я побачив повідомлення від Дазая:

“Чому булочка?”

Посміхнувся й відписав:

“Напевно, тому ж чого я лялечка”

Де він тільки таке слово взяв? Я перевірив справи, й закінчив все.
Відправився в ресторан, де при вході мені сказали, що мене чекають й провели до Дазая.
Що був у “VIP-кімнаті” на столі було повно документів.
— Ти що робити це притягнув? — запитав підходячи до нього, й чмокнув в щоку.
— Ні, це документи цього закладу. Він належить мені, хоч і ним активно користується мафія.
— Ммм, й чому ти вибрав це місце? — Сів на крісло праворуч від нього.
— Воно на нейтральній територій, й не викликає питань.
— Зрозуміло. Клуб теж твій? — Осаму, посміхнувся.
— Ні, просто одна назва, той що мій в іншому кінці міста.
Я хмикнув, й нічого більше не говорив відкинувшись на спинку крісла. Через декілька хвилин прийшов, офіціант.
— Як і було обговорено, ми закрили ресторан для відвідувачів.
— Добре.
— Що це значить? — Я відверто не розумів навіщо це.
— Запитай Коє, це вона вийняла весь ресторан на сьогоднішній вечір.
— Ммм, а агенство?
— Їх сюди заведе Ацуші. — Осаму глянув на часи. — Через двадцять хвилин.
— Ммм, Акутаґава цікавився як можна укласти такий шлюб як у нас днями. — Дазай, хмикнув з цього.
— Тоді, чекай ще тигра на подібний прийомий.
— Що?
— Він, питав мене теж саме, але я ж нічого не знаю. І я порекомендував запитати тебе. — Я лише прикрив очі від такої новини.
— Чудово, до речі Хіроцо просив передати що у тебе гарний смак. — Осаму посміхнувся. — Не знав, що ти любиш подібний антикваріат.
— Я просто переплутав з кухонними ножами.
— Двадцять п’ять кухонних ножів, не здається що це якось багато?
— Можливо.
— Здається там планували знизити ціну, на колекцію. Попри всю її красу, це…
— Скільки пам’ятаю Медлен, вона постійно говорила що гроші розв’язують всі проблеми. — перервав мене Дазай, й поклав документи на стіл. — Так ніби лише їх наявність це уже гарант, щастя. Коли мені було п’ятнадцять я розчарувався в цьому, у мене були гроші, і все що я хотів. Книги, дім, різні речі, що не міг отримати раніше. Й круглу суму, грошей, але щасливим я себе не почував. І вирішив що у всьому винні гроші. Я хотів їх позбутись, але нажив ще більше і багато документів для роботи. Гроші, приносить щастя, лише тоді коли ти маєш з ким їх розділити. Я купив ту колекцію спеціально для тебе, чомусь мені здалось що тобі вона має сподобатися, що до грошей, то це та ціна яка справді вартує тієї колекції. — Купив, для мене? — Мені не шкода тих грошей що я за неї заплатив, тому не переймаюсь цим.
— Мммм, спеціально? І на що ти планував її подарувати раніше? — Два місяці пройшло з моменту покупки, якщо я нічого не плутаю, і наші стусунки були інші тоді.
— Я б щось придумав.
Усміхнувся з цього, й на клонившись через стіл, поцілував його.
— Я й не сумніваюсь, в цьому.
— Пішли, уже час.
Ми спустились на низ, по дорозі пропало світло. Добре що тримав Дазая, за руку. Більш менш орієнтуючись по обрисах, ми зішли з останніх сходів, Осаму дістав мобільний включив камеру, я не розумів навіщо це, але промовчав.
Коли з’явилося світло, я пару раз моргнув привикаючи до світла. Й побачив таку картину, Коє всім тілом притискалась до Доппо, що сперся на стіл обома руками від її напору. Кьока, стояла біля Накадзіми, що стояв біля входу, й тепер оглядали все. Танідзакі разом з сестрою, стояли біля столу й витріщались на Кунікіду. Йосано, стояла спершись на крісло на якому сидів Рампо, за столом біля нього був Найджел. Акутаґава стояв за два кроки від столу, й дивився на тигра.
Всі ошелешеного оглядались, почувся звук фото, що зробив Дазай. Тепер зрозуміло, навіщо він його дістав.
— Яке гарне фото вийшло. — промовив він, в той же момент Кунікіда, поглянув на Коє, й швидко вислизнув від неї, через що опинився на руках у Рампо, але там він надовго не затримався побачив того у кого він сидить він підскочив як ужалений, й втік в бік натрапив на Рюноске. Доппо глянув на нього й позадкував до столу, де нарешті сів на вільне крісло.
— Оооо, мій Бог, тільки не кажи що ти одружений з… — почала було говорити Койо, дивлячись на мене з Осаму, й не помічаючи дій Кунікіди. Я ж сміявся з “пригод” Доппо й вткнувся в плеча, Дазая.
— Неочікуваний поворот. — Промовила лікарка.
— Не для мене, так раз винуватців свята тут, можна мені меню, будь ласка? — Рампо, підняв руки в благальну жесть.
— Так, можна, меню й легкі закуски, й напої.
Зі словами Дазая, з’явилися офіціанти з всім сказаним, вони підносили це все до присутніх. Ми пройшли й сіли, во глові столу.
Через декілька хвилин прийшов Фукудзава, й чорні ящери. Хіроцо з президентом, вручили подарунки нам, я ж здивувався. В принципі все було досить, таки навіть прекрасно, якщо забути про шокований вираз Доппо, й Коє. Що час від часу кидали на нас погляди. Через двадцять хвилин, прийшов Морі, чим дуже мене здивував, він вручив нам з Осаму подарунок.
— Дякую, Рінтаро, — сказав мій чоловік, раніше ніж я встиг рот відкрити. Давно я не чув цього від Дазая.
— Щасливо сімейного життя. — промовив Бос, у відповідь.
Далі було звичайне святкове застілля, з музикою, і сміхом.
Під кінець вечора, я спокійний спостерігав як Кунікіда танцює з Коє, яку запросив на танець в знак вибачення за свою поведінку на початку. Акутаґава й Ацуші, про щось говорили сидячи один навпроти одного. Кьока, говорила з Гін. Йосано танцювала з Хіроца, Морі й Фукудзава щось обговорювали за келихом віски. Рампо, їв щось з десерту й одночасно говорив з Тачіхарою.
— Скоро будуть розходиться потерпи ще трохи. — Прошепотів Осаму мені на вухо, я провів великим палецем по його долоні, що тримав у своій.
— Ммм, в принципі я не сильно втомився. — Від цього Дазай посміхнувся, й легко клюнув мене в щоку.

***

Через дві години ми були уже дома, й одразу лягли спати. З ранку, була уже звична рутина, після робота. Що на сьогодні мала, не тільки документацій сторону, і явно не могла завершитись о шостій.
Тому о четвертій я позонив Дазаю й попередив про зміни в нашому розпорядку дня. Він сприйняв це легко, й слова що він сказав, вкотре переконали мене що я все зробив правильно. І Осаму ніби змирився з цим, трохи дивно, але в принципі, я б оскаженів якби мені хтось пару місяців сказав, що я вкладу шлюб з Дазаєм. За власної ініціативи, та щей без його відома.

***

О сьомій годині, я був на складі в очікуванні зустрічі з одним обдарованим для обміну інформацією або ж його усунення, якщо він нападає.
Інформатор був з ворожої, організації, й останнім часом його інформація була досить таки хибна, аби Бос засумнівався в його вірность, тому я мавби перевірити, він наша людина, чи ні.
Остання виявилось правдою, одразу після привітання, він дістав пістолет, й почав стрілянину, я зупинив всі куль й повернув їх на нього.
Він впав замертво, але він був не сам, його друзі вступили в бій, почалась перестрілка. Я піднявся в повітря, що б з висоти контролювати ситуацію. Так я охоплював більшу частину, приміщення й міг керувати кулями, й зберегти більшість охоронців мафії живими. Завдяки цьому перестрілка закінчилась з мінімальними втратами з нашої сторони, але один зі стрільців був обдарованим. Що показав це лише тоді коли я опустився на землю. Брюнет, з хитрував, він лежав на землі як поранений, коли ж мої ноги торкнулись землі, той скочив на ноги, й побіг до мене. Він штовхнув мене руками об стіну, проте це йому не сильно допомогло подумалось з початку. Але потім відчув біль, в правому плечі, й скосив очі побачив скло. Він створив мені в плечі скло?! Перед очима все втратило чіткість, я бачив все ніби через воду.
— Чому на тебе це не діє? — Я почув це ніби приглушено й з ехо, проте істеричні нотки були добре чутні.
— Про що це ти? — Запитав один з охоронців.
Я був з ним згоден, оскільки усвідомив слова нападника.
— Моя здібність, проникає в тіло того кого… — слова перестали звучати з ехом, картинка перед мною стала чіткою. —…я забажаю, й настільки глибоко як я хочу, але не з тобою. Чому?
— Тобто твоя здібність не може…
— Я взагалі перестав її відчувати. — Крикнув він перервавши мене, я знаю це відчуття, також як і те що цьому причина вірніше хто. Посміхнувся й поглянув на обдарованого.
— Щоб це не було, для тебе це не важливо, твоє життя підійшло до кінця. — З допомогою гравітації, я підняв в повітря одну кулю відправив її прямо в лоб обдарованому, що витріщився на мене й пробував встати на ноги, але даремне, мій приціл, не дає похипки двічі. — Підняв погляд на виживших охоронців. — Якщо тільки хтось з вас, розповість кому не будь про те що сталося у вас на очах декілька хвилин назад, отримаєте свою кулю. Всім зрозуміло?
— Так, Накахара-Сан.
Я був задоволений почутим, й відправився на доповідь до Морі. Я згадав про рану, але не сказав чому вона зупинилась лише на легкому порізі. Відмовився від огляду й перев’язки.
Додому потрапив близько десятої вечора, Дазай був у вітальні з книгою в руках. Як зазвичай повісив ключі, зняв капелюх, скинув плащ відчув біль в плечі.
— Вибач, це було не передбачувано…
— Так, я знаю.
Перервав мене Осаму, встав у дверному пройомі вітальні спершись на стіну. Я помітив на правому плечі на сорочці, пляму крові.
— Як ти…? — Віддалені звуки з ехо й не чітка картинка перед очима, не… — Ось воно що було. — Промовив я вдумливо, згадуючи свої відчуття в той момент.
— Так, що там у того обдарованого було за запитання?
— Здається, крім того, що ти бачив, ти ще зміг на ньому без фізичного контакту застосувати свій блок. Його здібність створює стікло, де він захоче й настільки глибоко як він того забажає.
— Мммм здається бідний вперше з таким стикнувся.
— Й востаннє.
Хоч і його здібність, була б цікаво й напевно пригодилась мафіі, він показав що довіряти йому не варто. Тим паче напад на одного з керівників, не прощається так просто.
— Якщо так, чому я не заблокував твою гравітацію? — Прервав свої роздуми, з цікавістю поглянув на Дазая.
— З якого моменту ти “бачив” ?
— Як один з пістолетом почав, стріляти, й після його смерті, й поява його… — З самого початку виходить. Але…? Безпека для життя була тоді, куль… — Навіщо ти запитав?
— З цікавісті, можливо ти не зміг заблокувати гравітацію, бо вона не чинить мені шкоди, відмінно від скла.
— Можливо.
Пішов у ванну де одразу кинув сорочку в мусорне відро. Прийняв душ, відчуваючи біль в плечі. Закінчив з цим, я одів штани для сну, стояв перед дзеркалом з рушником витираючи волосся й поглядаючи на рану на плечі. Вона була не глибока, але трішки видовжена. Хай йому грець. Дазай, зайшов ванною у нього в руках була аптечка.
— Й навіщо це? Це просто…
— Говорить той хто, вмовляв мене обробити легку царапину майже п’ятнадцять хвилин. Тим паче у тебе вона свіжа, й враховуючи…
— Все, все, досить. Вмовив, немає бажання слухати твої аргументи до півночі. Роби уже що маєш. Перервав Осаму, з його лекцією. Він промив мені рану, спиртом, на ніс мазь й приклеїв пластир.
— Тобі теж не…
— Це марно, поки рана не гоїтися у тебе, мені ніщо не допоможе. — Сказав Осаму, закінчив з пластиром, я відкинувся головою на його ліве плече. Він обняв мене за талію, й притиснув до себе. — Випєш знеболювальне?
— Ні, — я посміхнувся. — Все не так уже й погано. — Дазай з посмішкою поцілував мене в скроню. — Гаразд, йти тоді, я зараз прийду.
У вітальні одразу ліг на диван, оскільки втомився після роботи, але відчув біль й скривився й змінив трохи положення. Через пів хвилини, я відчув легкий біль й щіпання на рані, очевидно це відчував Осаму під душем. Він, вийшов через пару хвилин. Й ліг поруч зі мною, й на жаль через цю кляту рану, я не зміг влаштувати як уже звик.
Заснув швидко й проснувся вночі від болю в плечі, бо змінив положення. Я повернувся на лівий бік, й був близько до того аби не впасти з дивану. Якби не рука Осаму що по факту витримала мене від падіння. Він щось пробомотав уві сні, що я не розібрав й теж повернувся на лівий бік, поклав праву руку мені на талію, й притиснув до себе.
— Моє сонце.
Я уже подумав що він прокинувся, оскільки слідом за цим він поцілував мене в основані шиї, й поклав підборіддя на плече. Тут почулось його сопіння, зрозумів що він спить. Я посміхнувся й поклав ліву руку на його праву, а праву на його ліву що він тримав у мене поперек грудь. Так я й заснув.

Ранком прокинувся так же як й заснув вночі. Тільки що Дазай, змінив своє положення, й зараз вивільнив свою ліву руку з моєї, я розплющив очі саме в той момент коли він підносив свою руку до мого лба.
— Що ти робиш?
— У когось з нас піднялась температура, і я не розумію у кого саме? — Осаму говорив, спокійно ніби відсторонено мені це не сподобалось.
— Ммм температура?
— Так.
— Й що саме тебе хвилює? — Обдумав всю ситуацію й знаючи Дазая я зрозумів, що він не жарт схвильований.
— Якщо у тебе, то це може означити зараження крові. — Осаму, забрав руку від мого лоба, й почав сідати на дивані.
— Що ти збираєшся…? — Пчих, Дазая не дав мені закінчити питання. Я посміхнувся, й на лікті піднявся й поклав долоню йому на лоб що був трохи теплий. — Здається, температура у тебе, ти захворів. — Якщо він й хотів щось відповісти, то ще один пчих не дав йому це зробити.
Я обняв, його акуратно за плечі й прижав до себе. Те що він так почав хвилюватись, за мене, було не звично й дуже приємно.
— Чудово, є законна причина залишитись дома.
— Так, є. — Після цього пролунав дзвінок мобільного Дазая, дзвонив Кунікіда.
Поки Осаму говорив що захворів, я зробив йому чай. І знайшов у себе таблетки від простуди.