:)

Яка на смак воля? Цим питанням давно морочив собі голову хлопчина, його русі кучері хитались через вітер, вузькі очі в яких немов поселився кусочок лісу дивились в далечінь поля. 

Цей хлопець – Казахстан. Зараз він входить в склад СРСР але він хоче бути вільний. Він не раз дивився як Росія знущався над іншими країнами, але нічого сказати не міг, але була одна яка казала все що хотіла. Чорноволоса дівчина з карими очима і білою шкірою. Її очі горіли ненавистю до загарбників, вона завжди давала відсіч Росії. Як хлопець не старався, дівчина ніяк не давала собою оволодіти, що казати про знущання.  

Та молода войовнича дівчина це Україна. Вона терпіти не могла коли на неї хотіли накинути кайдани і зв’язати в ланцюги. Вона завжди рвала їх.  

Казах дивився на неї настільки зачаровано, але СРСР не дозволяв іншим країнам підходити до неї. 

Якось однієї ночі Україна втекла з будинку. Вона була легко одіта, а на дворі був теплий дощ. Вона бігла настільки далеко що забігла аж у поле. Її ніхто не зупиняв бо всі спали але єдиний хто побачив пропажу був хлопець. Він йшов за нею, крок в крок. Так вони дійшли до поля з золотою пшеницею. Вона стояла посеред поля вся промокша, але настільки щаслива. Українка стояла і дивилась на поле. Він стояв і дивився на неї. Чорне волосся прилипа до тіла зовсім не мішало рухам дівчини.  

-чому ти тут? 

– я? 

– ну а хто окрім мене тут є? 

Трясця. Вона помітила. Але не прогнала. 

Казах підійшов до українки і обняв. Настільки бережно її обнімав лише тато який помер від руки СРСР.  

Від тіла хлопця йшло тепло. Вони обоє промокли але їм все одно. – Казахстан, чому ти завжди такий тихий? Тобі подобається то що робить Росія? 

– Я мовчу бо в якійсь мірі боюсь але прийде час і ця боязнь пройде 

– обіцяєш? 

– обіцяю 

– ловлю на слові 

Так вони втікали не раз. Ночі ховали їх сліди і дарували спокій. Пролітали роки, СРСР загинув і країни розійшлись кожен своїм шляхом але Україну знову не залишили в спокою.  

2013 рік. В України почались проблеми. Її прецедент зрадив її і чуть не підписав неправильні папери. Але ї народ встав за неї і почався дуже великий мітинг. Перше він був мирним, але з часом почав набирати оборотів.  

– Україно! Україно! 

Кликав свою дівчину русоволосий хлопчина. Зараз він шукав її бо вона втекла. І тут почувся плач. Тихий, але в тих всхлипах було настільки багато болю що та біль аж рвала її з середини. Тихо пробравшись в хащі Казахстан помітив страшну картину.
Стояв Росія і тримав кусочки м’яса, а перед ним лежала вся заплакана, окровавлена Україна.  

– в-в-віддай мені назад 

– що-що, я не почув 

Росія аж вмирав зі сміху, йому було смішно з беспорадності дівчини. Але тут він помітив Казахстан. Підійшовши Росія подивився на хлопця кровожадними очима. Хотів вже взяти за плече і вивести його, але його руку лише відсунули. Казах підійшов до України, взяв на руки і поніс геть. 2014 – анексія територій України 

Пройшло довгих 8 років війни. Україна встала на ноги. Почала посилювати армію, піднімати економіку. Але тут, одного ранку почалась повномаштабна війна. Росія знову прийшов, але з автоматом. Але його зустріла повністю екіпірована, з новою технікою. Встав і її народ, настільки озлобленою Україну ніхто не бачив. А Казахстан просто налюбуватись нею не міг, молода дівчина, красуня, і настільки любить волю.  

І тут почались повстання і в Казахстані. Нарешті люди почали відвойовувати свою волю.
 

Яка на смак воля? Казахстан найшов відповідь на це питання. 

Смак крові ворога і поцілунків коханої людини