10

Дазай Осаму

— Чого у тебе обличчя кота, що об’ївся сметани? — запитав Кунікіда після привітання.
— А кіт їсть сметану? — запитав я у відповідь.
— Глянь на нього, ловити злочинця не приходить, на дзвінки не відповідає, ходить задоволений, як не знати що, ще й питає всілякі дурниці. Це уже верх твого нахабства, Дазай.
— Я десь загубив телефон, — промовив я спокійно, сідаючи на своє місце.
— Тюхи ти, — сказав Доппо втомлено й схилився над документами.
Далі був звичний робочий день, ну я так думав, що звичайний, поки не прийшов кур’єр з доставкою для мене. Я ж одразу задумався, від кого можуть бути червоні троянди, крім того, що вони мені подобаються, вони означають любов і пристрасть. Я розписався за доставку й, взяв букет, оглянув його, знайшов невеликий пакунок з візиткою магазину й свій телефон. І дійшов висновку, що надіслати це могла лише одна людина.
Тому я за звичкою, уже замовив доставку їжі. І подзвонив до Накахари, що відповів майже одразу. Його слова мене здивували й наштовхнули на думки, які я гнав від себе з вчорашнього дня. Що з
ним не так? Він веде себе інакше, не те, щоб зовсім, але в ньому щось невловимо змінилось.
Вчора, коли він запитав мене те, що я так чекав, я здивувався й подумав “Чому саме зараз?”, ми були не в барі, ми були не на завдані, ми не сперечались, він не злився, він був спокійний, він ніби знав відповідь, але все одно здивувався тому, що почув. Й те, що він сам свідомо, не під дією якоїсь здібності, як в наш перший раз, або без іншої наркотичної речовини відповів на мій поцілунок, й більше того, проявив ініціативу, мене
здивувало не на жарт. Але у мене не було на це часу, тому що Чуя почав стягувати з мене одяг. Та й я не мав
бажання йому перешкоджати, а говорити?
Що я мав йому сказати? Що я не знаю, чому не можу опиратись хіті у відношенні до нього? Що тоді, будучи під дією грибочків, був достатньо спроможний контролювати себе й спеціально поцілував
його, з метою перевірити, що буде? Відштовхне чи ні? А потім не міг змусити себе зупинитись, перестати цілувати, випустити з обіймів. Не зміг лишити себе можливості почути ще раз його томні
вздохи й стогони задоволення.
Чи що не можу пояснити, навіть самому собі, чому відступаю від своїх же правил? Йобеведейка, ще про правила говорити.
Зазвичай під час інтимної близькості я піднімав руки партнера до верху й тримав там, оскільки не хотів відчувати їх дотиків. Були й такі, які хотіли заглянути під бинти, так що це був, свого роду, запобіжний захід. Але з Чуєю я, чомусь, так не робив, я просто за звичкою клав лікоті обабіч його
голови, й він проводив своєю правою рукою по моїй лівій руці до зап’ястя, й переплітав наші руки, це було для мене незвично. Але приємно, інша його рука була у мене на попереку, або на лопатці, або ж у моєму волоссі, коли я приділяв увагу його шиї, або губам. Контрацепція для мене, хоч і не була так
само обов’язкова, як і тримання рук партнера, але ж все таки я зазвичай дотримувався цього
розповсюдженого правила, в перший раз це було незаплановано від слова “зовсім”, другий теж, і
вчора те саме.
А хай йому грець, стільки всього було, і ні до чого я не був готовий, навіть в думках не було. Я просто… срав пес з цим, уже не зміниш нічого, та й я не шкодую про те, що було.
Зазвичай, після завершення я відпускав руки партнера й лягав на спину, роблячи дистанцію, звісно,
були такі, які брали за руку, обіймали або притискались, говорили там щось про почуття, але з Чуєю я цього ні разу не робив через те, що його диван до біса вузький, й мені просто цього не хотілось, мені навіть якось було дискомфортно втрачати з ним фізичний контантакт, або просто не відчувати його поруч. Щось у
мене багато всього нового останні тижні, зурочили чи що?
Я думав про це, сидячи за столом в кафе під агентством, дивлячись, як за вікном пари ходять під ручку і їдять морозиво.
Чомусь в думках виник вигляд сонного Чуї сьогодні зранку. Він такий милий, розслаблений,
смішний…
— Дазай, ти дістав уже своєю задоволеною мордою, ти що, джекпот виграв? — я поглянув на Доппо, роблячи при цьому ковток чаю.
— А якщо й так, то що?
— Поділись з агентством, — я розсміявся, уявив їх реакцію на те, з ким і як я проводжу ночі.
— Пробач, Кунікіда, але це точно не варте твоєї уваги, — проговорив я й почав підніматись з місця, я
поклав на стіл гроші, й, зменшив дистанцію між нами, тихо проговорив.
— Купи Ранпо або Йосано десерт, може, це відволіче тебе від моєї задоволеної морди.
Я пішов на другий поверх, де зайнявся своєю справою, а саме перекладав записник Дрікерса. Це було не дуже легко, й навіть Морі мені навряд чи допоможе, тим паче, справа завершена. На огляд йти не має сенсу, зі мною все гаразд, я просто не хотів нашкодити Чуї. Тому Рінтаро могло здатись,
що я не в формі.
— Ооо Дазай, що це за квіти? — я підняв погляд на Йосано, що стояла біля мого столу й дивилась на квіти з захватом, — купив для дівчини?
— Він купить букет для дівчини? Не сміши мене, це йому хтось подарував. Явно з мізками, розуміє,
що від Дазая такого не дочекаєшся в цьому житті, — промовив Кунікіда роздратовано.
— Ого, це уже цікаво, невже хтось наважився тобі в такому зізнатись? — сказала лікарка, в очах був цей такий знайомий мені захват і цікавість. — Й що ти відповіси?
— Жасмин або соняшник, останній більш підходить під те, що нас пов’язує.
— А? — я посміхнув з цієї реакції, здається, Йосано віддана науці більше, ніж пізнанню інших способів вираження почуттів, крім слів. — Цікаво, що ж, напевно ти нарешті перестав маятись
дурницею, раз хочеш серйозні стосунки.
Здається, я поспішив з висновками. Лікарка оглянула квіти ще раз й пішла до Ранпо, дав йому пачку цукерок, від чого той посміхнувся.
Я ж повернувся до своїх думок, вчора Чуя спеціально все звів до близькості, це ясно, але чому? Я не розумію, що з ним сталось за ті декілька годин, після того, як ми розлучились біля мого дому. Я
прокрутив в голові нашу телефону розмову сьогодні в обід. Здається він налаштований серйозно…
Керуючись, цим після роботи я відправився до нього додому, добре, що у мене лишився ключ.
Я зробив замовлення вечері на двох. Й влаштувався із записником на дивані, Чуя повернувся близько сьомої, я чув, як він закриває двері, кладе ключі, і ось я відчуваю його погляд, і він питає
про записник, з ледь відчутними нотками подиву і злості. Цікаво чому?
Коли він підійшов до мене, й я відчув його руку, я знову відмітив, що це дивно, зазвичай ми обходились без тактильного контакту, мене взагалі тактильним назвати не можна, Чую ніби теж.
Його цікавість до ритуалу я не розумів, але дав відповідь на його питання, і щось йому це не дуже сподобалось. Якщо я правильно зрозумів його реакцію.
Далі було все ніби нормально, якщо звісно вечерю з людиною, з якою переспав три рази, а перед цим працював разом декілька років назад, можна назвати нормальною. Також я переконався, що з
Накахарою щось не те, мені в руку тикнули вино зі своєї дорогоцінної колекції, щоб він відкрив звідти щось, треба не аби-який привід. Він поклав голову мені на плече й провів рукою по моїй руці, ніжно так… Від цього я розгубився й ляпнув щось про вина, зробив ковток вина, й прижався щокою
до його чола. Раніше я такого не робив, й ті стосунки, що в мене були, навряд чи можна було вважати такими, це був просто секс, без обов’язків, ну з мого боку так точно. А їх думки я не питав,
ми взагалі не говорили, а якщо й говорили, то про якісь дурниці…
— Може поїдемо кудись? — ось це питання було неочікуваним, навіть дуже, для мене. І якось
розгорнутої відповіді, “чому?” я не почув. Я поклав руку йому на лоб аби перевірити, чи немає в нього температури, може, він марить. З чого б це Чуя мені таке пропонував? Подорож по столиці, це
все звісно прекрасно, але чому він кличе мене з собою? Якщо він нарешті візьме відпустку, щоб відпочити, я буду радий, а то він справді якийсь втомлений й дивний. Може, покупка нового вина в
свою, напевно уже величеньку, колекцію зробить його більш бадьорим. Але навіщо мені бути з ним, ще й на два місяці, я то не проти, але ж… Ми…
Вимогливий поцілунок не залишив мені сил для відмови, тому я погодився на все. Я справді не брав відпустки у агентстві, оскільки у мене було багато лікарняних, та й мені цілком вистачало два-три дні для відпочинку, поспати в основному. Також ось це все щось мене трохи лякало, але біс з ним.

Я прокинувся від променів сонця, оскільки в Чуї немає ні занавісок, ні штор, ні жалюзів. Я замружився від цього, наступне, що я відчув – це рука Накахари, що була у мене на талії, все б
нічого, але він стискав руку так, ніби хотів мій бік розчавити, було боляче. Я поклав свою руку
поверх його, і він ослабив хватку, я поглянув на рудого, що продовжував спати хоч би що, і не зміг не посміхнутись з його вигляду.
Я повернувся на лівий бік, поклав руку на його талію й, помилувавшись трохи таким милим виглядом, почав будити Чую.
Його наполегливість щодо поїздки прямо сьогодні мене ще більше зацікавила й здивувала, але я погодився, вислухав перед цим про те, як Кунікіда і Рампо зможуть розплутати справу, Кунікіді б
самому спочатку в своїх почуттях розібратись, не те що в справі. Я потягнув його назад на диван й
поцілував. Його губи були такі манліві й солодкі, як карамель, від них було важко відірватись.
Також те, що він зберігав мій костюм майже чотири роки, змусило мене посміхатися й піддатись почуттям. Я підійшов до нього ззаду, поклав руки на талію й поцілував у відкриту ділянку шиї, спочатку він замер, а після поклав праву руку поверх моїх, а ліву підняв і провів по мої щоці, й
повернув голову й накрив мої губи.

***

Чуя відвіз мене на роботу, завдяки його водінню, я уже другий день підряд приходив на роботу
вчасно. Що на цей раз відмітив Кунікіда, зі здивуванням. Я написав заяву про відпустку й відніс її з
рештою документів президенту на підпис.
Фукудзава дав мені відпустку, без проблем, я ж думав, що це буде не так просто, як я розумію, він
вирішив, що у мене все ще проблеми з здоров’я після випадку на складі.
— Відвідай лікувальний масаж, це, кажуть, добре допомагає, — я посміхнувся й, забрав заяву з підписом, пішов до свого робочого місця, завершив свої справи й склав документи, як завжди, в
лівий верхній ящик стола. Ця звичка у мене ще з дитинства, можливо, вона доволі відома, але я не збирався її міняти, хоча б тому, що нічого важливого для себе я туди не кладу. Те, що важливо,
зберігається або у нотаріуса, або в банківській камері схову. Треба, до речі, туди заглянути на днях.
Коли й отримав повідомлення від Накахари про те, що він чекає мене під агентством, знову здивувся, я не розумів причини цього… контролю, чи то постійного контакту. Присутність поруч, чи
що це взагалі? Я поглянув у вікно, його машина справді була під агенцією. Я, обмінявшись з
Кунікідою парою звичних реплік, пішов з роботи.
Коли він спрямував машину на виїзд з міста, я зрозумів, що він серйозний у своїх словах, й поцілував в щоку.
Якщо це не вино, Накахара, то я не знаю, що з тобою таке? І що мені з цим робити?
Поїхати ось так на легку, без речей, без…всього. Це дивно, проте судячи з його вигляду, він має якусь мету, цікаво, що це?
Гаразд, я почекаю, тим паче я уже давно не відпочивав від роботи і давно не подорожував, в агенстві єдине відрядження яке мені світить то в пригород. Не то що коли я працював в мафії, ось там відрядження були цікаві, в основному закордоні. Ох, гарний був час.
Ніч в придорожному готелі пройшла досить непогано, хоч ми і спали в ліжку, доволі таки просторому, це ніяк не змінило того, що Чуя заснув, тримаючи руки у мене на талії.
Ранком я нарешті прокинувся сам, без сонця, добре, що вчора закрив штори, щоправда, я не думав про те, що Чуя буде майже на мені, звечора він просто обіймав, але за ніч він трохи змінив своє
положення, через що був майже на мені. Проте для мене такі… обійми не були звичні, я не пам’ятаю, щоб прокидався так хоч з кимось, крім Чуї. Хоча я й не засинав з кимось просто так, без інтиму. Було приємно починати ранок з палкого поцілунку й слідуючого за ним безтурботного дня.
Але я все ще не розумів, навіщо він потягнув мене з собою, зазвичай він проводив свою відпустку
сам, якщо вона звісно у нього була. То була рідкість, я взагалі не брав відпусток, мені вистачало вихідних.
Зазвичай він купував, якесь вино, про яке говорив, приходячи на роботу в перший день після відпустки.
Чому ж він цього разу
настояв, щоб я поїхав з ним? Тому я вирішив запитати його про це й отримав уже добре знайому
фразу: “Щоб відпочити”, крім цього, знову втикнув мені в руку келих з вином, поцілував в щоку й
прошепотів на вухо: “Постарайся разслабитись і менше думати”.
Дива та й годі, подумав я тоді й потягнув його собі на коліна. Хоч і Чуя здивувався, але опиратись не
став, плюс ще одна дивина. Якщо так подумати, ми останнім часом навіть і не сперечались, як раніше, через якусь дрібницю. Добре подумати про це все я не мав часу, оскільки наступні декілька днів я провів у номері. Повністю пізнаючи смак відпустки, спав допізна, їжа в номер, ніяких справ чи дзвінків, просто
розслабитись, як там говорив Накахара. Що ж, це була прекрасна ідея, я дійсно відпочив, і навіть
отримав масаж від Чуї. Сумнівно, що він входить до лікувальних, але взагалі було непогано, як і слідуючий за ним інтим. Ось що я ніколи не знав, і навіть не думав про те, що Чібі такий ненаситний
в плані тілесних утіх. Такої підстави у мене ще не було, хоча гаразд, я теж винен…
Я сам не можу зупинитись, а оскільки Чуя не заперечував, то, в цілому, ми добре проводили час в
ліжку.
Через декілька днів, я взяв телефон в руки, перечитав очікуване гнівне повідомлення від Кунікіди й побажання гарно провести відпустку від решти. Також дізнався про справу, над якою вони працюють зараз, я знову повернувся до Накахари в ліжко. Того дня ми вперше вибрались на вулицю, прогулялись, також зайшли в якийсь магазин одягу. Не те, щоб я потребував оновлення
гардеробу, але, по суті, він був поза межею мого досягнення, так що вибору не було. Взяв декілька
сорочок, штанів, базові речі, і все. Розплатився за себе й Чую, й повернулись в готель.
На вечір спустились в ресторан готелю, Чуя, як завжди, вивчав меню з вином, я ж просто оглядав меню. В цілому вечір пройшов не погано, чимось нагадало мені пройдешні роки в Мафії. Під кінець,
чоловік років під сорок зробив пропозицію одружитися своїй супутниці. Від чого багато хто в залі витріщилась на них. Я ж відвів погляд й потягнувся до келиху з вином 1996 року.
— Ммм, робити це в ресторані якось не дуже, — промовив Чуя, коли дівчина промовила щасливе
“Так”, й люди начали плескати в долоні. Після повернулись до своїх тарілок, що правда, вже більш оживленою розмовою.
— Угу, хіба що хочеш похвалитись своїми грошима, — побачив незрозумілий погляд Накахари, я додав, — дорогоцінний камінь такого розміру, як на тому кільці, коштує, напевно, десь з п’ятдсот тисяч.
Чуя, поглянув на пару, й хмикнув:
— Можливо й більше. Ну, вона, здається, здивувалась щиро.
— Здається.
Ми змінили тему розмови, з того вечора ми, як і говорив Накахара, ходили по музеях, пам’ятках та мавзолеях. Розмови про культуру і порівняння одних історичних фактів з іншими, що може здатись комусь дивним. Чуя не справляє враження знавця багатьох речей, але він багато що знає, хоча б
тому, що я таскав його по різних музеях і мавзолеях за кордоном. Він цього не любив, але з часом втягнувся, зараз це викликало свого роду ностальгію. Але й було те, що відрізнялось: Чуя тримав мене за руку, постійно. Не розумію, відколи він став
таким тактильним. Він постійно знаходився десь поруч. Це, в принципі, не проблема, але дивно.
Якщо забути про дивацтва Чуї та жарку погоду, то все було прекрасно.
До обіду, поки сонце ще не так парило, ми ходили в музеї, після гуляли й обідали в якомусь кафе або ресторані на вулиці в тіні, або біля кондиціонера. Я побачив на столі букети з якимось жовтими
квітами й згадав, що так і не подарував Чібі соняшники, як і планував.
Й вирішив це виправити, з грошима це не проблема, я попросив портьє купити букет і доставити
нам в номер, й заплатив йому за це. Через півгодини нам постукали в номер, двері відкрив Чуя, оскільки він щось там шукав в шафі біля дверей. Прямо зірки зійшлись, я посміхнувся з цього,
Накахара взяв квіти.
— Ааа, я не…
— Що? — я ширше посміхнувся з виразу його обличчя. — Це я замовив для тебе, — я позбавив Чую роздумів, — соняшники асоціюються у мене з тобою, тому я обрав їх.
Накахара перестав
розглядати квіти, й, нахилившись, поцілував мене в щоку.
— Дякую.
— Будь-ласка, — проговорив й провів рукою по його щоці. Мені так подобається його посмішка, легка, весела, безтурботна, особливо, якщо причина цього я. Я посміхнувся й нахилився, й поцілував його губи, з ним я відчував себе краще, навіть якщо вбивав.
Так уж відпустка була досить-таки прекрасною, щоб розслабитись і ні про що не думати. Але мені
було нудно, і я почав читати газети, що були досить-такі цікаві, коли там були якісь неординарні замітки.
Як і говорив Накахара, ми пішли на винний аукціон. Вся процедура була така ж, як на будь-якому іншому аукціоні, тільки що тут були лише одні вина. За які тут ледь не бились, що мене забавляло.
Накахара ж купив те, заради чого ми сюди й прийшли. Чесно кажучи, у мене були підозри, що через наш, кхе, інтим-марафон в перші декілька днів, він цей аукціон пропустив, раз ми виїхали з Йокогами в той самий день. Тому я радий, що він не буде вбиватись через те, що пропустив щось, й
дивлячись на його задоволене обличчя, я був радий за нього. Я сидів, чекав Чую, що оформлював документи на рахунок покупки, до мене підійшла жінка похилого віку, і у нас зав’язалась розмова.
— Не очікувала побачити тут такого молодого чоловіка, як ви. Зазвичай сюди приходять люди уже більш солідного віку, не в образу вам, — я посміхнувся з цих слів.
— Не завжди потрібно бути людиною похилого віку, щоб навчитися цінувати прекрасне. Іноді для цього потрібна лише надзвичайна ситуація, — після цього вона поглянула на мої руку, що були в
бинтах.
— Ви праві, на жаль не у всіх так трапляється, — промовила вона з досадою, після поглянула кудись перед собою, — знаєте, я часто думаю, що, якби хтось мені в молодості сказав такі слова, які я
зрозуміла уже за сорок, то моє життя було б інакше, ну, або ж я не була такою нещасною зараз, — вона говорила з гіркотою в голосі і болем. — Цінуйте час, проведений з коханою людиною, навіть
якщо ви не вірите в майбутнє з ним. Не бійтесь ні осуду людей, ні того, що ви по якихось-там причинам не можете бути разом, просто будьте разом і робить, що бажаєте, ви будете щасливі тут і
зараз, а те, що буде потім, то буде потім, час, момент, і життя проходить безслідно, так же, як змінюються думки людей, живіть так, щоб не жаліти про життя, — сказала вона з сумною
посмішкою, я ж дивився на неї з цікавістю.
— Те, про що ви шкодуєте, уже не можливо змінити? — жінка поглянула на мене зі сльозами в очах.
— Час неможливо повернути назад, — сказала вона, тут хтось окликнув її, і вона, попрощавшись, пішла. Я ж зробив ковток шампанського й згадав батьків і Озі.
Батько був хорошим чоловіком і люблячим батьком, він дбав про нас… і матір. А мати… ми її не цікавили, так же, як і батько, але він любив її, чи то, більш терпів заради нас. Навіщо, як би я не
думав всі ці роки, я так і не розумію.
— Що від тебе хотіла та жінка? — я зосередився на Чуї, що уже підійшов до мене з своєю покупкою в руках, я думав, він не бачив, що з кимось говорив.
— Просто в її віці потрібно з кимось поговорити, а ти що так довго? Таке враження, ніби не вино купляв, а цілий дім?
— І не говори, у мене аж терпіння кінчалось від цих всіх підписів, онлайн з цим простіше, — далі ми
провели вечір удвох, як зазвичай.
Цього вечора ми прогулялись містом, я дивився на зорі, розглядав в них знайомі мені сузір’я.
— Ти маєш задумливий вигляд, тебе щось турбує? — я скосив погляд на свого спутника.
— Ні, просто спогади… — я перевів погляд назад на зорі.
— Оууу…
— Батько вчив мене колись розпізнавати в небі назви сузір’їв, я згадав це, коли глянув на зорі.
— Ти все ще вмієш їх розпізнавати?
— Так, зверху Чумацький шлях, знизу Велика Ведмедиця.
— Щось на ведмедицю не дуже схоже, — промовив Чуя, я посміхнувся з цього.
— Знаю.
Ми добрались в номер уже близько до півночі, я перший прийняв душ, поки Чуя розглядав поповнення в свою колекцію.
Я ліг в ліжко і прикрив очі, в голові пролунали слова жінки з аукціону.

“Цінуйте час, проведений з коханою людиною, ні про що не думаючи”.

Я ж задумався про нас з Чуєю, чи є у нас майбутнє? Чи будемо ми разом через рік, п’ять, десять років?
Час спливає, все змінюється, його бажання теж можуть змінитись, й все завершиться так же, як і
почалось.
За цей час ми говорили про багато чого, але не про нас, і не про те, що зараз між нами відбувається.
Я сумніваюсь, що це схоже на сопливу історію кохання, хоч віддалено, і чи кохання це взагалі? Хто
ми один одному? Колишні співробітники, просто партнери для сексу? За своїми думками я не почув, як об’єкт мої думок вийшов з ванної і ліг поруч, і поклав свою голову
мені на плече.
Після почав проводити, рукою по моєму обличчю, я відкрив очі і побачив усміхнене обличчя
Накахари.
— Я знав, що ти не спиш, — він перестав водити пальцем й опустив руку мені на груди.
— Є якісь плани перед сном? — я підняв свою руку, й поклав на його оголену талію.
— Ну, та як тобі сказати, якби немає, але є, — в голосі чулась веселість, я посміхнувся з цього і
провів іншою рукою по його обличчю, забираючи в бік волосся, що впало.
— Звучить інтригуюче, і що ж це за плани? — Чуя, посміхнувся й, підняв голову, накрив мої губи
своїми. Моментами мені здавалось, що нам по п’ятнадцять, і у нас бушують гормони, близькість
була в порядку норми, але на відміну від перших разів, не було ні поспіху, ні різкості. Довга прелюдія, обійми, ніжність, ласка й пристрасть, що спалахувала, як сірник. Я ні з ким не відчував
такої суміші емоцій, це мене лякало. Всі ці відчуття були мені чужі, я розумів, що прив’язуюсь до Накахари більше, ніж до когось іншого, і я боявся цього, і в той же час дорожив цим.
З Чуєю мені було добре і легко, як ніколи ні з ким не було.
Наступні декілька днів пройшли в такому ж темпі, що й до цього.
Я справді не відчував фізичної втоми, зате відчув певну ментальну легкість. Без суперечок, напруги
й постійних роздумів, вивчення, розслідування, мені було легко й весело. Нові місця, обстановка,
атмосфера, допомагають розслабитись. Попри забитість міста туристами, ми з Чібі гарно проводили час. Також я встиг переглянути з десяток фільмів, разом з Накахарою під боком.
Зазвичай, ніч проходила спокійно, але сьогодні все пішло не так. Ми лягли після того, як закінчили переглядати фільм. Так, як я чутко сплю, я проснувся майже одразу, як Чібі почав прижимати мене до себе сильніше, ніж зазвичай. При чому, обома руками, він ніби хотів в мені розчинитись. Я почав його, будити спросоння, але це не допомогло, я повністю прокинувшись й сфокосувавши на ньому погляд, я зрозумів, що йому щось сниться, і явно не добре. Зрачки під його повіками швидко
рухались, руки все сильніше впивались мені в шкіру.
— Чуя, прокидайся, — я поклав руки йому на плечі, він повернувся на спину й забрав від мене одну руку, але це нічого не змінило, він стис руку в кулаки так, що кінчики пальців побіліли, й став
повторювати слово “Ні“. Я став сильніше його розштовхувати і дав пару легких ляпасів, після яких,
нарешті, він прокинувся, й різко сів на ліжку, важко дихаючи. Коли він більш-менш оговтався, то
обплів мене, як плющ, я ніяк на це не відреагував, коли почув, що йому снився Арахабакі, я все
зрозумів. Що ж, тепер я розумію його поведінку уві сні, я блокую його неприємні сни, я посміхнувся
від цієї думки. Оскільки сни явно не викликані здібністю, й я просто… є для нього тим, що не дозволяє втратити контроль.
Що ж, це приємно, хоч і дає зрозуміти, що він теж прив’язується до мене, може, у нас все ж таки є
майбутнє. З такою думкою я заснув, ранком я прокинувся раніше Чуї, що було рідкістю, напевно, це після кошмару. Тому я не став його будити й потягнувся до телефону. Переглянув повідомлення в
месенджері, в основному читав чат агентства, у них була нова справа, третя за весь час, що я тут.
Кунікіда, як завжди, гальмував і відволікався на дрібницю, через мою відсутність, справа
затягнулась. Ранпо розкрив уже четверу справу, також пуста балачка Кенджи і Танідзакі.
Після я подивився на погоду, й тоді ж Чібі прокинувся.
— Що там таке? Що ти уже залипаєш в телефон в таку рані.
— Нічого, дивлюсь на погоду.
— Мгм, — Чуя потерся щокою об моє плече, після перемістив руку з моєї талії на груди й поклав її
собі під щоку. — І що там?
— Те ж, що і вчора.
— Добре, що не більше.
— Ага, — промовив і, відклав телефон в бік, провів рукою по його спині. — Виспався?
— Так, а що таке елементарний квант дії? — я з цікавістю поглянув на Чую, що продовжив лежати.
— Це закон з квантової фізики, називається Стала Планка — елементарний квант дії,
фундаментальна фізична величина, яка відображає квантову природу Всесвіту. Чому ти про це
питаєш?
— Та так, почув і не дуже зрозумів, що це таке. А що цим Планком вимірюється?
— Загальний момент імпульсу фізичної системи може змінюватись лише кратно величині сталої
Планка. Як наслідок у квантовій механіці фізичні величини виражаються через сталу Планка.
— Квантова фізика кажеш? Що це значить?
— Квантова фізика — розділ теоретичної фізики, в якому вивчаються квантово-механічні та квантово-польові системи і закони їх руху. Основні закони квантової фізики вивчаються в рамках квантової механіки і квантової теорії поля і застосовуються в інших розділах фізики. В чому
причина цікавість до цього всього?
Щось я не бачив, щоб він цікавився цим, тут так точно. Де він це взагалі міг почути?
— Та так, почув і хотів дізнатись, що це, — Чуя підняв голову і з цікавістю знову запитав, — а звідки
ти це все знаєш?
— Вивчав колись, від того, що нудно було.
— Вивчав? Просто так? — в голові виринув спогад, як ми з Озі, почали читати книжку батька, що була по його спеціальності з квантовій фізиці. Ми почали грати в гру, хто вивчить більше й зможе
це розповісти. Я вивчив два розділи, Озі один, але, на відміну від мене, вона не просто вивчила,вона зрозуміла це, батько тоді похвалив нас і сказав, що нам треба вивчати точні науки. — Осаму?
— Ні, не просто, то була гра, — проговорив я недбало. — Зробимо краще замовлення, а то сніданок уже майже закінчується.
Ми пішли на прогулянку по місту й зашли в якийсь ресторан на обід. По дорозі назад, зайшли в
якийсь виний магазин, Чуя щось там вибирав, я ж просто ходив за ним між рядами вин.
Прийшов консультант, і у нього з Чуєю вийшла дискусія. В результаті якої Накахара купив дві пляшки вина. Ми повернулись у готель і решту дня провели біля кондиціонеру, слухаючи класичну
музику на фоні, я читав газету, а Чуя щось там читав в телефоні.
— Ми колись говорили, що в школі вивчають багато предметів, що не потрібні потім в житті?
— А? — я поглянув на рудика, що все ще щось гортав в телефоні. — Ну так щось таке було, і що? — Я
перегорнув сторінку газети.
— Кількість предметів в школі стає більшою.
— Не всі ж справді це вчать, хтось прогулює, хтось просто вгадує.
— Морі викликали в школу через твої прогули? — я посміхнувся з цього питання.
— Ні, я виправляв вчителів в некоректній інформації. В основному фізика, він ще вів математику, ми
зустрічались майже щодня.
— Мило, він не міг ігнорувати, чи ти просто…?
— Він злився, бо не міг мене підловити на чомусь поганому, списувані, чи то що там. Взагалі, як людина був неприємний, не розумію, як з ним літературниця жила.
— Літературниця?
— Так, він був одружений на вчительці літератури. Вони познайомилися в школі, й одружились через два, чи то три роки після цього. Вона, відмінно від чоловіка, вважала, що у мене талант, і
треба це розвивати. Записувала мене на різні конкурси.
— Конкурси? Що за конкурси?
— Літературні, звісно, декламувати вірш, або там, тести, в принципі, було цікаво.
— Мгм, там же, по ідеї, ще йшло творче завдання, написати твір чи то есе на задану тему, чи то ні?
— Так було, були навіть ті, хто пробував це завдання зробити вдома і на конкурсі списати, — я
закрив газету й кинув до сміттєвого відра.
— Як так?
— Писали тезіси розповсюдженні, ще там щось таке.
— А ти що?
— Нічого, я згадував вірш, що, на мій погляд, підходив під тему, писав пару рядків на початку, й далі
якось само собою виходило, — промовив я спокійно.
Мені подобається література тим, що в ній можна було знайти забуття, якщо автор, звісно, писав гарно, або ж просто захопливо. Вірші я не особливо любив, але вчив все, що мені сподобалось. Але
найбільше мені подобалось щось об’ємніше, роман, повість – ось це було цікаво. Тому, коли писав твори, то не мав проблем з тавтологією, красивими виразами як би “твої очі ясні, як зорі в ніч”, також так, я міг хоч якось вилити свої емоції, моментами я сам не знав, і що, і чому пишу. Це
виходило якось само собою й приносило перемогу, тому всі були у виграші.
Після школи я цим не займався деякий час, а потім, якось, під час написання звіту, я почав щось й наваляв з п’ять
сторінок, стало якось легше.
Я став писати щось час від часу, постійно, це мені допомагало й сподобалось. Тому у мене уже досить пристойно назбиралось всяких… творів, чи то просто писанини ні про що. Треба буде якось глянути й викинути його, навіщо це берегти. Я уже думав про це після того, як виписався з лікарні останнього разу, навіть переглянув декілька
сторінок, а після чомусь вирішив написати листа Чуї, й, більше того, заніс його юристу, щоб той вклав його до мого заповіду, що я трохи переписав після того, як пішов з Мафії.
Треба буде після повернення його забрати, подумав й глянув на Накахару, що дивився на мене з цікавістю.
— Що?
— Про що ти думаєш?
— Та так, про заповіт. А що?
— Заповіт? Чого це раптом? — в голосі було чутно непорозуміння.
— Хочу дещо змінити.
— Мгм, й давно він в тебе складений?
— Років з шість може сім,— склав його, коли зрозумів, що тих грошей, що лежать у мене на рахунку, надто багато, аби просто залежати в банку після смерть. Краще комусь заповісти.
— І що, ти його ні разу за ці роки не міняв?
— Міняв, — не тільки вміст, але й сам заповіт повністю. Перший раз, щоб вписати Накахару, другий
раз після того, як пішов з Мафії, змінив майже все і додав у нього Акутагаву і Ґін, і третій після того, як вийшов з лікарні, вписав в нього Ацуші, цей раз буде четвертим, два рази за півроку. Багато, як на мене, — декілька разів навіть.
— Чому?
— З часом все змінюється, я просто дещо додав. Після смерті легше щось комусь сказати або зробити, оскільки не будеш знати, чи сподобалось чи ні. Не дізнаєшся відмови, або ж просто не будеш про це знати, — весь цей час я відчував на собі погляд Чуї й поглянув на нього, дивний він,
знову.
— Мгм, й то правда, — далі я перевів розмову, й, врешті решт, ми сіли дивитись фільм.
Після спустились в ресторан на вечерю, повечеряли і трохи поговорили про кухню різних країн. В номер повернулись близько одинадцятої години.
Наступні декілька днів пройшли для мене уже в звичайному розслабленому режимі.

Вибух міністерства Йокогами став для мене неочікуваним, але, в принципі, мені було наплювати на
це, поки вони до мене не лізли. Однак слова Чуї про “справу, товсту папку на мене й інших” мене зацікавила, якщо раптом що, мене можна запросто посадити за грати. Що ж, здається, я загнав себе в капкан. У міністерства є важіль тиску на мене, але, в принципі, свобода не така вже й для мене важлива, я можу від неї відмовитись. Рука Чуї на моїй змусила мене в цьому засумніватись.
Так, до цього швидко звикаєш, до біса швидко. Я обійняв його за плечі й притисну до себе, поклав голову йому на плече, ми уже були в готелі, сиділи на балконі й дивились на захід сонця. Він відкинув голову мені на плече й поклав свої руки поверх моїх.
Напевно, ми не говоримо про нас, тому що ніяких “нас” немає. Нам просто комфортно разом, секс, не більше. Мені на більше не варто розраховувати, я й так живу життям, яким не мав би.

Наступного дня, після сніданку, ми зібрались й вирушили в дорогу. Хоч і вирушали з Йокогами ми
на легку, зараз у нас були речі, що гарно поміщались в багажнику машини Накахари. Чесно, я здогадався, навіщо ми прямуємо в інше місто, але не думав щось про це говорити.
По дорозі я, дивлячись у вікно, помітив рисові поля, прості і зі “тамбо”. Й вирішив сфотографувати,
Чуя без проблем зупинив машину, й не раз, мене дивувала ця його покірність. Коли він підійшов й
обійняв мене ззаду, я здивувався, й мої руки затремтіли. Й я випадково нажав на знімок селфі, й на
екрані з’явилось моє обличчя й профіль Накахари, щось в ньому змусило мене зробити наш знімок на пам’ять, Чуя цього навіть не помітив. Зробив ще один знімок поля, говорячи про те, що змінити його за кермом, я обернувся й поклав руки на плечі, поцілував його, він був теплим, як і все навколо, а його обійми, що вночі, що вдень, були такими сильними, що залишають синці. Вперше, помітив синці з відбитками його пальців, я не звернув уваги, але вони не встигали зникати, як з’являсь нові. Переважно, вони з’являються вночі, уві сні Чуя не контролював своїх сил. Зазвичай, мені було достатньо покласти руку поверх його й він послаблює хватку, але я не розумів, що слугувало причиною цьому вдень. Тому сказав йому про це, він послабив хватку, значно, й віджартувався, й хотів відійти, я поцілував його ще раз.
Решту дня провели в номері, в тіні, оскільки, від спеки й водіння, Чібі явно втомився. В авто я читав вголос книжку, й в готелі ми продовжили це заняття. Чуя, як завжди, коли ми були в горизонтальному положенні, влаштувався біля мене, облів мене своїми обіймами, як плющ. Я ж
поклав руку йому на плече, чесно, я думав, що він заснув. Всю цю ідилію прервав Ацуші, що подзвонив запитати про те, чому дарують квіти, і що робити у відповідь. Що ж, це я прорахував, але не думав, що це станеться так швидко, Акутагава виявився сміливіший, а ось Ацуші… Ну, тут все
складно. Його думка щодо вбивства затягне їх букетно-цукерковий період на пару місяців так точно. Після вони розберуться, що відчувають один-до-одного, чи треба це їм… Довгі пляски їм
гарантовані. Поки я говорив, Чуя сміявся, слова Богу, хоч додумався маскувати це, а то Ацуші це налякало б. Почув причину цього, я впевнився, що з мізками він все ж таки дружить. Вечір пройшов за фільмом, потім ми лягли спати.
Зазвичай, мені сниться щось не дуже зрозуміле, ніби абстрактне, але сьогодні мені приснився один
момент з життя.
Один з тих днів, коли ми залишились з матір’ю самі.
Спочатку все було добре, а потім вона сказала, що ми шумно поводимся, накричала й пішла кудись.

Ми залишились одні, як уже бувало пару разів, читали книжку з квантової фізики, вивчали. В обідню пору ми оглянули кухню, й, як бувало, не знайшли нічого з’їсного, крім яблук. Ну, хоча б щось
перекусили, й пішли в кімнату. Через проблеми з грошима, ми не були в змозі купити олівців, щоб помалювати, тому ми деякий час дивились у вікно. Розглядаючи людей, що йшли по вулиці, знову
читали, на цей раз пригодницьку книжку, що знали на пам’ять, так часто ми її читали. Потім повернувся батько, побачив, що ми одні, він розізлився.
Й став готувати їсти, він отримав зарплату, й купив нам риби, начистив її, й обсмажив, також був салат, капуста, він зробив щось типу салату, хоч нам було все одно, що це таке, аби поїсти. Після, батько
вклав нас спати. Але сон не був довгий, ми прокинулись від криків матері:
—… нічого з ними не станеться!
Озі вилізла зі свого ліжка й залізла до мене, вона боялась матері. Після крику почався шум, вона щось розбила або скинула. Озі прижалась до мене сильніше, я обняв її.
— Хай би уже пішла, як вона говорить, — сказала вона мені в плече, — не люблю її.
— Я теж, Озі.

Я прокинувся, поруч спав Чуя, обняв мене, я прикрив очі і важко видихнув. Полежав пару хвилин, я вибрався з ліжка, легко чмокнув Накахару в щоку, взяв цигарки й пішов на балкон.
Сів на край крісла й закурив, якесь незрозуміле передчуття піднімалось в середині. Не таке, як тоді, на складі, коли почув, що Чуї, пропав там. Ні, це щось інше, не страшне, а щось пакостне.
Пробуючи розібратись в цьому, я не чув, як Чуя вийшов на балкон. Він поклав руки мені на плечі, я різко повернув голову від цього руху. Він сів позаду мене, й обійняв, притис до себе. Коли він
спитав, чи говорити про сон, я постарався відповісти стримано. Він не заслуховує злості лише через те, що запитав. Він провів рукою по моїй руці, від цього мені було не по собі, невже знає? Але
звідки? Морі йому сказав?
Навряд-чи.
Через сон я запитав його те, що мені часто говорив батько, й почув майже те, що чув від Озі, вона
говорила:

— Так, чому ні? Ти ж знаєш стільки всього, чому запитуєш? Не хочеш, чи що?

Я хотів, але після того, що сталось, я не гідний того.
Обмінявшись парою фраз з Чібі з приводу залишитись спати тут й отримав легкий поцілунок в
щоку, я майже разслабився і фраза:
— Гаразд, тільки не жалійся мені завтра на те, що не зміг виспатись через промені сонця зранку, — підняла мені настрій остаточно, ми повернулись в ліжко.
Чібі, заснув майже одразу, я ж не міг
заснути й просто лежав, слухаючи сопіння. Також помітив, що він міняє положення, якщо це роблю
я. Не виспускаючи зі своїх рук, дивно й приємно одночасно. Його дивацтва все ще залишаються мені не ясні, хоч я й не сильно над цим замислювався, але я не
знаходив пояснення їм.
Я заснув з посмішкою, оскільки Чуя, будучи спячим, умудрився мене поцілувати. Не те, щоб
повноцінно, але він торкнувся своїми губами моїх, при цьому продовжуючи спати. Він змінив
положення, лягши на спину, але не забрав від мене своїх рук.
Господи, який же він миленький, все ж таки. З такою думкою й посмішкою на губах, я заснув.
Наступного дня перше, що я зробив – це знову замовив для Накахари квіти, на цей раз конвалії і жасмин, поки він спав. Через декілька хвилин задзвонив його мобільний, і він невдоволено скривився і взяв його, не дивлячись хто.
— Так? — промовив він сонно, потершись щокою мені в плече.
— Чує, ти у відпустці уже майже місяць, і ти ще не відіспався? Чи ти просто любитель спати? — я пізнав
голос Койо.
Вона дзвонила йому час від часу, питала про те, як у нього справи.
— Якщо й так, то що? У мене відпустка.
— І що ж ти робиш, крім того, що спиш?
— Впевнена, що хочеш знати? — я посміхнувся з цього питання й почув стукіт у двері, легко
торкнувся щоки Чібі губами й встав з ліжка, по дорозі накинув сорочку на плечі, я відкрив двері й забрав сніданок, де уже були квіти. Прекрасно, подумав я й, подякував чайовими офіціанту, закрив двері.
Хоч і ніч була не особливо гарною, я мав гарний настрій. Тому взяв гілку конвалії в руки й пішов до ліжка, напів лігши біля Чуї, він все ще говорив по телефону з закритими очима. Я посміхнувся
ширше й підніс квіти йому до обличчя, й почав легко торкатись ними його вилиць, носа, Накахара відкрив очі й поглянув, на мої руки, де була квітка.
— Чуя?
— Так.
— Я сьогодні вільна, давай кудись сходимо, а то ти заспишся до…
— Я не в Йокогамі, вибач, але не складу тобі компанію.
— Не в Йокогамі? А де ти?
— На одному виному аукціоні, за Токіо.
Я продовжував водити гілочкою по його обличчю, по лінії горла, до верху, нижньої губи. Чібі завершив розмову й відкинув телефон.
— З добрим ранком, — проговорив я, продовжуючи свою справу. — Уже принесли сніданок, так що
вста… — Накахара привстав на ліктях і поцілував мене, тому я не договорив, я відповів на
поцілунок.
— М-м-м, — я посміхнувся, коли поцілунок перервався.
— Каву не забув?
— Ні.
— Добре виспався?
— Ага, — я накрив його губи своїми і поклав назад в ліжко, поклав одну руку обабіч його голови, іншу на щоку.
Чуя, поклав одну руку на згин мого ліктя, а іншу на плече.
— Звідки у тебе ця звичка?
— Про що ти? — запитав я з посмішкою.
— Класти долоню на щоку, — я то думав, він про лікоть обабіч голови.
— Не знаю, — я почав підніматись з ліжка.
— Чи не хочеш говорити? — я посміхнувся, почувши в голосі ревнощі.
— Я раніше ні з ким так не робив, не знаю, чому роблю зараз, може, через вік.
— Мгм, і скільки у тебе всього було тривалих стосунків?
— Ооо, тривалих? Спочатку скажи, від скількох місяців стосунки означають для тебе тривалі? — я сів за стіл й почав розставляти посуд.
— Від трьох місяців, — проговорив він у відповідь, підходячи до шафи.
— Були одні, з дівчиною зі школи, — я взяв до рота шматок риби.
— І все? — запитав Чібі, сідаючи за стіл поруч.
— Так, максимум місяць.
— І чому?
— Я постійно був на роботі, таке не всім подобається, — промовив я майже правду. Й змінив тему, не хотів це обговорювати.
Прогулянки по новому місту були приємні і сповнені легкості. Ми знову ходили по музеях, тут вони
не були особливо вражаючі, але все одно було цікаво. Увечері, я говорив з Акутагавою, що дзвонив не мені, але Чуя вирішив, що говорити маю я. Расьомон був, бачте, в щоці, що Ацуші йому квіти
надіслав, і нічого, що він перший почав. Що ж, здається, там все уже на іншому етапі, ніж я думав.

***

Також був винний аукціон, заради якого, як говорив Чуя, ми сюди й приїхали. Що ж, цей дійсно був більший за минулий. І ставки тут теж були вражаючими. У приміщенні було трохи жарко, але, в
порівнянні з вулицею, то ще нічого, і все завдяки кондиціонерам і відкритим вікнам. Ще з самого
початку, мені було якось не комфортно, тому я не сильно слідкував за цінами, лише коли Накахара почав торги за вино, що дуже хотів. Коли він його отримав, я був радий за нього, й забув про свої
відчуття, до поки не почув цей голос.
Я сильніше стис руку Чібі в своїй після того, як переконався, що це вона – Медлен.
Вона почала торг за вино, я ж чекав, коли все це закінчиться, щоб скоріше піти. Чи то Бог почув мої молитви, чи то ні, але все закінчилось, ми чекали документів на підпис. Коли вона підійшла до нас, я з усіх сил поводився ввічливо, що вона ніяк не заслужила. Вона змінилась, отримала нарешті свої
гроші, підбори, дорогий макіяж, що приховує її недоліки зовнішності, дорогоцінності на руках, на
вухах. Але від неї все одно чути фальшивість й брехню, згадка про батька мене розізлила, але стримався і був радий тому, що отримав насолоду, коли їх спутник запитав “з ким говориш?”, вона
розгубилась, і так нудотно посміхнулася, що я поспішив відповісти за неї. Після я відчув, як Чуя бере мене за руку й веде до виходу. На вулиці було жарко, але мені було легше дихати подалі від
неї.
— Це була твоя…
—… біологічна мати, — продовжив я замість Накахари, просто біологічна мати, нічого більше, виносила, народила й ледь не вбила мене, вона мене злила, бісила й просто викликала ненависть,
не тільки до неї, а й до себе.
За стільки років, я думав, що це все минуло, але ні, як тільки її почув, все вмить з’явилось знову. Я
не особливо стежив за тим, що було навколо, все більше думав про це.
Я не став ухилятись від прогулянки по парку, як ми планували зранку. Мені потрібно було свіже
повітря, мені потрібен був рух. В голові піднімались думки і спогади, які я не хотів згадувати, але
вони були. Я закурив, за звичкою, а ніж по бажанню, я курив з чотирнадцяти років стабільно, після сімнадцяти кинув. Але час від часу можу закурити, коли Чуя попросив, я дав йому і пачку, й
запальничку.
— Може, спробуєш виговоритись? Кажуть, допомагає, — промовив Накахара, не дуже впевнено.
— Мені немає, що про неї говорити, — це була правда, я нічого про неї зараз не знаю, а про минуле говорити… Я ніколи нікому про це не говорив. Навіть Морі, він знає лише те, що вона йому казала, й те, що читав чи чув з новин. Мене він нічого не питав, а якби й запитав, я б нічого не сказав.
— Тут гарно, чимось схоже на парк Йокогами, тобі не здається? — я поглянув на парк перед собою, щоб відволіктись.
— Схоже, тільки у нас планування інше й дерева.
— У нас фонтанів менше, — я поглянув на руку Чуї, що досі була на згині мого ліктя. Це уже було так
буденно.
— Так, напевно, я давно там не був, — я послідував його прикладу й відкинувся на спинку лавки, й дивився на небо, ми перекинулись парою фраз про погоду. Я повернув голову до Чуї, чому він може
це робити? Ні не так, чому він це робить? Навіщо він взяв мене з собою? Бере за руку, не відпускає, веселить, відволікає, навіщо так сильно заповнює ту порожнечу? Дарує барви життя…
Задумавшись про це, я ляпнув дещо, йому явно не сподобалось. Тому я змінив тему, взяв його за руку й переплів наші пальці.
Що ж, треба жити в моменті, а потім буде потім, можливо, навіть не для всіх. Можливо, варто таки закінчити ту справу? Скільки років, пройшло. Я мало що зробив гідного, батькові це точно б не сподобалась, Озі теж. Я став тим, ким вони ніколи не захотіли б в мені бачити.
— Ти іноді говориш уві сні, знаєш? — це запитання змусило мене напрягтись. Не може цього бути, тільки не знову!
— Ні, — я повернув голову в напрямку Накахари. — Що саме я говорив?
— Нічого особливого, ти щось перераховуєш, в основному, з того, що я чув, хімічні елементи, складові, закони фізики. Чому так занервував? Сумніваюсь, що зізнання в якомусь вбивстві щось
для мене змінить, — я посміхнувся й повернув голову в колишнє положення.
— Так, тебе це здивує, але ніхто не дасть гарантії, що тебе не здивує інше, — я взяв ще одну цигарку, Чуя повернув запальничку. Ми продовжили говорити про це.
Я говорив уві сні в дитинсві, мені про це говорила Озі, в основному, я говорив про їжу, що не дивно, і повторював вивчені рядки з книжок, або ж говорив про те, що сподобалось. З її слів, але це
припинилось, ніби Морі нічого про це не говорив, Еліс теж. Чому зараз? Мої думки прервав грім і краплі дощу, що почали падати через півхвилини після цього. Моє життя зараз в подібній ситуації,спокій порушився, і чи прийде все в норму невідомо. Можливо, це покладе всьому край, врешті-решт. Я поглянув на Накахару, що підставив обличчя дощу, я посміхнувся й хотів зробити затяжку,але цигарка промокла дощем, тому я зім’яв її й кинув в урну поряд.
В наступну секунду я відчув губи Накахари у себе на щоці, мої губи здригнулись в посмішці. Після
чого він відпустив мою руку й піднявся з лавки.
— Що ти робиш? — крикнув я роздратовано, прикрившись рукою від води, що він хлюпав.
Я не розумів, що він сказав, оскільки я завмер від того, яким він був зараз. Накахара підняв голову до верху, почувся грім, після освітила блискавка, що, здавалось, була тут по замовленню.
Освітлюючи Чую, краплі дощу стікали по його обличчю, горлу, ключицях, через те, що сорочка прилипла до його тіла, я чітко міг бачити, як дощова вода тече по його тілу до землі. Сам Чуя стояв і
посміхався, дивлячись на небо. Від цього видовища, мені стало краще на душі.
Я встав з лавки, підійшов до нього, поклав долоні на обличчя й поцілував. Накахара відповів на поцілунок й обплів мене руками, я старався вкласти в поцілунок все те, що зараз відчуваю,вдячність, захоплення й ніжність. Перервав поцілунок, я прижався лбом до його.
— Ти моє сонце, — проговорив я на емоціях, не думаючи про це. Це була правда, він освітлював моє життя своєю присутністю. Без нього все не таке. Я знову його поцілував, аби не говорити більше нічого, я ніколи не міг виразити свої почуття гарно, або ж однозначно. Я не навчився цього робити,не було в кого, і не було для кого. Те, як він притисся до мене й палко цілував, змусило мене
згадати, що ми в парку.
— Чібі, ми все ще в парку, — проговорив я тихо йому на вухо, прервав поцілунок. Ми стояли під дощем, мокрі, як і все навколо, але я був щасливим, як ніколи, тут і зараз.
— І що?
— В мене не настільки все погано з манерами, щоб заходити далі поцілунків у громадському місці, — він прижався обличчям до мого плеча. Я завів руки йому за спину, притискаючи до себе,
відчуваючи, як по його спині стікає дощово вода.
— Здається, це називається почуттям такту, — дощ почав йти на спад, я посміхнувся з цього визначення. Й підняв погляд до неба, хмари розходились, але тепло й радість залишалась зі мною.
Моє сонце залишається зі мною.
Ми повернулись в готель й пішли в бар, де я таки напився. Це подавляло злість, що приходила з
думками про Медлен. Про неї можна було не думати, але… Але вона ж тут, й тепер не відстане. Клята хвойда, треба чекати зустрічі. Вона прийде, буде щось просити, завжди так було. Байку якусь
сплете, похлопає оченятами, як якась дурепа, я посміхнувся й осушив чарку до дна, й сказав
бармену повторити. Чуя сидів поруч й пив якесь своє вино, нічого не говорив про те, що я п’ю. Воно й на краще, не хотів з ним сперечатися, не в такому стані. Треба поговорити з нею, щоб перестала слати на мене інтерпол, не те, щоб я соромився або приховував від неї своє життя, ні. Я б хотів, щоб вона знала, яке воно було, ким я був, і що робив.
Хай знає, що це все через неї, її вина… Вона винна, вона залишила нас одних, вона вбила Озі… У всьому винна вона! Клята хвойда.
Тут до нас підійшла дівчина, одразу видно, що повія, я скривився й відвернувся. Срана
йобевегедейка, згадай – і вони тут як тут. Ось же лярви. Як так можна себе не поважати, так принижуватися, за що? За пару купюр? Воно того варте? Не думаю.
Я пішов з Чібі, коли він потягнув мене. Я напився й про все подумав.
Я посміхнувся й завів розмову з Чібі, що завершилась поцілунком. Я посадив його собі на коліна, після завів руки йому за спину й, переплів свої пальці, притис його до себе. Прервав поцілунок, я
сховав обличчя в нього на лівому плечі, тепер він був вище мене. Я чув його серцебиття, я так багато хочу йому сказати, але… Чи потрібно йому це? Навіщо йому знати про мої почуття? Я
відкинувся назад, потягнув його з собою. Чуя влаштувався зручніше біля мене, але з обіймів не випускав. Я уже майже засинав, коли почав говорити про Медлен й говорив те, що не варто, й не
міг зупинитись.
Але краще так, ніж… Господи, я навіть не знаю, як то толком зветься. Срав пес на то все.
Наступного дня, або уже вечора, враховуючи, коли я прокинувся, я відчував головний біль й не мав
бажання кудись йти. Чуя нічого не сказав про те, що я там йому вночі наговорив, я був йому за це вдячний. Ми сиділи на терасі, я переглядав газету, Чуя просто дивився на місто. Я не вчитувався в
статті, так, пробігав очима, й натрапив на цікавий вислів, й посміхнувся від цього.
— Що ти там таке уже знайшов?
— “Бути частиною природи — це, як виявилося, бути частиною жаги життя. Якщо надто довго сидіти на місці, то можна забути, наскільки
широкий насправді світ. Можна не розуміти, що стоїть за широтами й довготами. Так само важко осягнути, як багато всього є в одній людині”. Якби це говорили кожному живиму на цій планеті, все
було б не так запущено.
— Що саме?
— Природу, про яку всі говорять й захищають, бо ми, бачте, її забруднили, — я перегорнув сторінку
газети. — Як там кажуть, ми є частиною природи, й той бруд, в першу чергу, починається з нас. Якби люди очищали спочатку себе й пізнавали себе, як особистість, без нав’язки соціуму, що правильно, що ні, то, можливо, природа була не так брудна й не потребувала захисту.
— Можливо, ти що, вивчав біологію з поглибленням?
— Ні, я не любитель копатись в нутрощах всяких істот. Це якесь уже знущання, — я глянув на останню сторінку, знову не цікавий кросворд.
— Ммм, звідки таке пізнання про бруд в природі?
— В газеті постійно пишуть, та й в новинах часто говорять, повно різних організацій на
добровільних засадах.
— Ти що, підтримуєш це?
— Іноді.
— Іноді? — я склав газети й поклав на тацю з посудом.
— Жертвую гроші на благодійність, це краще, ніж вони просто будуть лежати, припадати пилом, — я
зробив ковток прохолодного чаю.
— Зрозуміло, що ж, і то правда. Я збираюсь відігнати машину в чистку.
— Гаразд, я посижу в номері, голова ще болить.
— Добре, — Чуя встав і, перед тим, як піти, поцілував у щоку, й прошепотів на вухо:
— Не сиди довго, а то отримаєш сонячний удар, — я посміхнувся.
Через півгодини я зайшов в номер й покликав офіціанта, забрати тацю, й запитав його, чи не шукав
мене хтось, часом.
— Ні, ніби.
— Це точно? — я поклав купюру на тацю перед хлопчиною сімнадцяти років.
— Ваш спутник говорив сьогодні з блондинкою коло ліфту, я сам бачив, але я не знаю, чи до вас вона, чи до нього приходила, — я посміхнувся й поклав на тацю ще дві купюри.
— Дякую, можете йти, — хлопчина з укліном вийшов.
Ось воно як, значить, говорила з Чуєю. Цікаво.
Я переглянув месенджер, й навіть прочитав з десяток сторінок книжки, коли прийшов Накахара.
Обмінявшись парою фраз, я запитав:
— Про що ти говорив з Медлен? — побачив непорозуміння на його обличчі, я додав, — моєю
біологічною матір’ю?
Не приховуючи презріння в голосі, Чуя скривився.
— Вона мені не представлялась, й це навряд-чи можна назвати розмовою, так, обмінялись
привітаннями.
— Навіщо вона приходила?
— Поговорити, не знаю, про що, я не питав, — голос звучав невдоволенно. — Як вона говорила, до 21 вона буде за адресою….. — Накахара поклав на стіл візитку, я хмикнув з останніх слів і зосередився на пейзажі за вікном.
— Хочешь зустрітись з нею?— в голосі не чулась нічого, крім цікавості.
— Вона прийде ще раз, її не цікавить, чи хочу я з нею зустрічатись.
— Ясно, — промовив Накахара беземоційно, й нахилився, й накрив мої губи своїми.

_____________________________
Тамбо – це рисові кущі різних кольорів виростають так, що поступово на полі вимальовуються зображення національних героїв і мультиплікаційних персонажів. Зазначається, що даний вид мистецтва, який отримав широке поширення по всій Японії.

“Бути частиною природи — це, як виявилося, бути частиною жаги життя. Якщо надто довго сидіти на місці…” цитата з книжки “Опівнічна біобліотека” Метт Гейґ

Як вам новий розділ?