Вибачення

— Я реально вважаю, що це було поганою ідеєю, — бурмоче Му Цин і відпиває зі склянки трохи напою. Се Лянь закінчує розкладати нову порцію піци по тарілкам і обтрушує долоні, м’яко посміхаючись хмурому другові.

— Ти завжди такий, — він подає одну тарілку Му Цину, іншу бере сам. — Нічого поганого не станеться, якщо ти один вечір проведеш не на самоті. Одинокість змушує людей божеволіти, знаєш?

Му Цин закотує очі.

— І я це чую від тебе.

Се Лянь, його найкращий друг, завжди був інтровертом, який надавав перевагу книзі, а не вечірці. Так було, поки він не почав зустрічатись з Хва Ченом. І тепер Му Цин, як хороший друг, має іноді виходити гуляти в шумні компанії, хоча це не те щоб його дуже цікавило.

У Хва Чена — свій бізнес, щось особисте до червоного кольору і нереально ахуєна хата — це не може не визнати навіть Му Цин.

Вони покидають кухню і повертаються у простору вітальню, де на пухнастому чорному коврі зібралась чимала компанія. Му Цин неохоче сідає біля шумної дівчини, здається, її звуть Цинсюань. Вона щось щебече дівчині поруч з нею з такою широкою посмішкою, що Му Цина накриває хвилею роздратування. Він повертає голову в іншу сторону — ще гірше. Там Фен Сінь.

Той самий, з яким вони постійно гаркаються як кішка з собакою, той самий, який другий найкращий друг Се Ляня. Неймовірно дратуюча, дурна людина. Сидить і дивиться на нього своїми карими очима так, наче Му Цин вже зробив щось не так.

Бісить.

Він не витримує і показово закотує очі.  Фен Сінь відводить погляд.

— Амігос! — хлопає в долоні Хва Чен і посміхається так хитро, що Му Цину хочеться втекти. — Час для моєї улюбленої гри…

— Пляшечки! — викрикує Цинсюань трохи п’яним голосом і дівчина з чорними губами смикає її назад до себе. Всі в кімнаті ніяково заминаються.

—…Ні, Цинсюань, не пляшечка, — видихає Хва Чен. — “Правда чи дія”!

Му Цин різко піднімається. Знав же, що нічого хорошого не вийде! Найгірша гра у світі з незнайомою компанією — кошмар.

— А знаєте, мені все ж таки дуже терміново треба додо…

Він не встигає договорити, як Се Лянь міцною рукою тягне назад. Він м’яко посміхається, але в очах його видніється твердий намір змусити його лишитись і ганьбитись. Му Цин дуже трагічно зітхає.

І вони починають грати.

Закритий у собі Се Лянь вибирає дію, лінивий Хва Чен — правду. Коли черга доходить до Фен Сіня, той на мить задумується, помішуючи алкоголь у склянці. Потім робить ковток і чомусь піднімає очі на Му Цина.

— Правда.

У Хва Чена занадто задоволений вираз обличчя, навіть Му Цин відчуває, що нічого хорошого Фен Сінь не отримає. І дійсно, питання мерзотне.

— Опиши людину, яка тобі подобається.

Всі на секунду затихають. Любовні питання — найкрутіші і найгірші одночасно.

Кому не цікаво обговорити особисте життя інших?
Кому хочеться про це говорити перед купою людей?

Фен Сінь прокашлюється трохи сором’язливо. Му Цин раптом для себе розуміє, що хоче дізнатись відповідь.

Фен Сінь — звичайний гетеро хлопець, смішний, трохи дурнуватий. Таких купа. Такі зазвичай люблять низеньких милих дівчат, які вміють готувати і готові бути симпатичним аксесуаром для хлопця. Жахіття.

— Чого ти взагалі думаєш, що мені хтось подобається?

Хва Чен піднімає брови.

— Хочеш сказати, що твоє серце вільне?

Здається, у них відбувається якийсь німий діалог, бо в наступну секунду Фен Сінь раптово червоніє( хоча на засмаглій шкірі цього майже не видно).

— Ні…, — він набирає повітря до легень. — Ця людина…дуже гарна.

Му Цин не стримується і голосно фиркає. Се Лянь ляскає його по стегну, окидуючи суворим поглядом. Му Цин закотує очі, але більше нічого не каже. Слухає.

— Неможливо нестерпна, — зітхає Фен Сінь, — дуже мила. Закрита трохи, але я впевнений, що мені вдасться це виправити. Найкраща.

Здається, Фен Сінь трохи забувається, бо вираз обличчя його стає м’яким і мрійливим.

Му Цин відчуває пекучу хвилю роздратування, і в цих задушливих почуттях він пропускає момент, коли черга доходить до нього.

— Му Цин? — зове  його Цинсюань. – Правда чи дія?

Він ніколи б не вибрав правду. Ніколи в житті.

Му Цин ковтає слину і, передчуваючи шось нехороше, випалює:
— Дія.

П’яні очі Цинсюань загораються.

— Му Цин, — тягне вона і хіхікає, — одягни спідницю, Му Цин.

Той завмирає. А потім відразу ж загорається червоною фарбою і обуренням. Він озирається і розуміє: йому не дадуть відмовитись. Він навіть може не намагатись.

— Я не думаю, що тут є жіноча спідниця…, — все ж нервово видає він, і Цинсюань голосно сміється.

— Тут є моя, я залишила її, коли в минулий раз розлила на неї вино.

Остання надія Му Цина вмирає в агонії.

Цинсюань тягне його в кімнату на другому поверсі, дає спідницю: коротку, рожеву, у чорну клітинку — блять-блять-блять — інструктує, як правильно її носити.

Му Цин киває, Му Цин думає, що йому просто треба вбити себе прямо зараз.

Коли він залишається один, то занадто довго розглядує шматок тканини в руках, потім занадто довго знімає штани, ще довше надягає спідницю на себе. Завмирає біля зеркала. У нього завжди були гарні стрункі ноги, але тільки зараз Му Цин розуміє наскільки. Приємна тканина м’яко обіймає талію і стегна, чорна сорочка на диво прекрасно пасує.

Му Цин повільно, майже несміливо проводить по своєму тілу долонями. Красивий….

Він здригається, коли Цинсюань стукає у двері.

— Ти скоро?

Му Цин боязко виходить з кімнати. Побачивши його, дівчина свистить.

— Ти красу-у-унчик!

Він шаріється, заривається п’ятірнею у волосся. Ніяково до смерті.

Коли вони спускаються, всі завмирають. Чотири пари очей зачаровано дивляться на нього і не відводять погляду, ніби він якесь магічне створіння.

— Блять…,— виривається у Фен Сіня, і всі відразу ж повертаються до нього. Він давиться алкоголем.

Му Цин чомусь довго стоїть на місці і дивиться, дивиться, дивиться.

Дивиться на дурника, який зараз чомусь не відводить від нього погляду. Той витріщається жадібно, хоча має кохану дівчину. Дивиться заворожено, п’яно, так, ніби повністю втратив голову.

Це злить Му Цина і він опускає погляд, не в силах дивитись на цю безсоромну людину.

Він відразу про це шкодує, бо стояк Фен Сіня видно так чітко, що це вбиває будь-які норми поведінки, знищує пристойність, залишаючи тільки стид і лють.

Му Цин стискає кулаки і цідить, захлинаючись злістю:
— Йобаний ти сукин син…!

Він втрачає контроль над собою — тіло саме несе його до Фен Сіня, саме заносить руку для удару. Фен Сінь невідривно дивиться на нього і навіть не намагається захиститися.

Перший удар — у кімнаті лунає шоковане “ааах!”.

Му Цин не зважає на біль у руці, не зважає на те, що зачіпається за ногу Фен Сіня, не зважає, що падає на нього.

Другий удар — перша кров.

Му Цин сідлає Фен Сіня, заносить руку знову, але вдарити втретє не встигає — його хтось міцно стискає ззаду.

Фен Сінь дивиться шоковано, зажимаючи кровоточивий ніс. Му Цин завмирає. Нарешті розуміє, що накоїв.

Він відчуває Фен Сіня. Між ними тільки декілька шарів тканини, а ще вічна напруга і щось, про що Му Цин старається не думати. Його трясе.

— Ти здурів? — кидає Хва Чен.

Му Цин підривається і тікає, ганебно біжить геть. Залітає на кухню, плескає в лице холодною водою з-під крану. Чує, як хтось заходить слідом.

Се Лянь. Він обережно торкається його спини, нічого не каже, але Му Цин відчуває: засуджує. Се Лянь його засуджує. Бо Му Цин як завжди, бо Му Цин всім все зіпсував.

Му Цин гірко хмикає.

— Мені не треба було приходити сюди.

Се Лянь качає головою.

— Це не так. Ти вчинив не дуже, але І Фен Сінь також. Все нормально, таке стається.

Він відходить до холодильника.

— Але ти маєш вибачитись, — Се Лянь дає йому лід і хлопає по плечу.

Му Цин зло випльовує:
— А він?! Він не має?

— І він також, Му Цин.

Він зітхає, прикладаючи лід до свого палаючого обличчя.

Му Цин обережно заходить у ванну кімнату і зачинає двері — їм є, про що поговорити. Він все ще у блядській спідниці, у Фен Сіня все ще стоїть. Сором.

У Фен Сіня стоїть на нього у жіночій спідниці.

Абсолютний сором.

Му Цин підходить до Фен Сіня, що сидить на краю ванни і обережно прикладує лід до його розбитого носа.

— Сам винний, — випалює він.

— Так, — Фен Сінь дивиться на нього абсолютно спокійно.

— Не треба було так витріщатись!

— Так.

— Ти безсоромний!

— Так.

— Нахабний!

— Так.

— Перестань зі мною погоджуватись! — кричить Му Цин і б’є Фен Сіня по плечу. Не сильно, майже грайливо.

— Але ти правий, — хрипить Фен Сінь, — я…я не повинен був….це…блять, вибач.

Му Цин дивиться на чого червоне обличчя і не розуміє, що він відчуває. Трошки сорому, провини…бажання? Нісенітниці. Дурна ситуація, дурний він, дурний Фен Сінь, дурна вечірка і дурний алкоголь, що б’є в голову, забирає останні крихти глузду.

Му Цин ковтає в’язку слину і виправдовується: він не зможе вибачитись словами, але вибачитись треба.

Му Цин хапає Фен Сіня за підборіддя і вгризається в чужі вуста цілунком.

Му Цин скидає все на алкоголь, Му Цин впевнений, що абсолютно точно не захотів би цілувати Фен Сіня тверезим.

Навіть якщо у Фен Сіня м’які губи, смачні, солодкі (Му Цин ненавидить солодке).

Фен Сінь сидить нерухомо, але лиш декілька секунд. Потім алкоголь — чи може п’янке бажання — бере верх, дає сміливості і трошки імпульсу для того, чого вони обидва хотіли.

Фен Сінь стискає його талію сильними руками, проводить долонями по стегнам. Му Цин мичить у поцілунок. Його прижимають ближче, не дають відсторонитись. Цілують, цілують, цілують. До нестачі повітря в легенях, до тремтячих рук, до полум’я у крові. Фен Сінь кусає його за підборіддя, проводить кінчиком носа по блідій шиї, волого цілує ключицю.

Му Цин тяжко дихає, Му Цин закриває очі — феєрверки задоволення розбивають темінь свідомості.

Через хмільну вату починають пробиватись промені думок.

Гарний.

Нестерпний.

Милий.

Закритий.

Це він, це про нього. Фен Сінь говорив про нього.

Він дозволяє собі так думати, коли залізає до нього на коліна, ще більше відкриває шию для цілунків.

Му Цин йорзає на колінах Фень Сіня — власне збудження очевидно болюче під рожевою тканиною. Фен Сінь проводить по ньому рукою крізь спідницю, іншу пускає під — Му Цин стогне. Стогне ганебно голосно, благаюче, так, як ніколи б не стогнав за ясного розуму.

Фен Сінь тремтячими руками стягує з нього сорочку, припадає вустами до рожевих ореолів. Му Цин заривається пальцями в трохи розпаталане волосся, щоб ближче, сильніше, приємніше.

Вони двоє у зачинений ваній кімнаті: червоні, збуджені, п’яні — поки інші там, за стіною, так близько, що гірке відчуття стидливої небезпеки осідає на язиці.

Фен Сінь підхватує його під стегна, ставить на слабкі ноги, цілує волого, а потім повертає спиною до себе і ледь відчутно давить між лопаток.

Му Цин спирається на раковину, власні ноги не тримають. Фен Сінь проводить долонями по стегнам, стискаючи пальцями так сильно, що певно лишаться синці.

Му Цин вже готовий вити від перезбудження, від того, яке власне відображення у зеркалі спокусливе, як зносить дах, але Фен Сінь закриває йому рота долонею, тому лунає тільки щось придушено-жалібне.

— Не шуми…не шуми, мій хороший…, — шепоче гаряче прямо на вухо, а потім проводить по ньому язиком.

Му Цин хникає, поки Фен Сінь стягує з нього білизну, потім починає тертися збудженим членом між своїх сідниць. Фен Сінь ззаду глухо стогне. Він хаотично цілує голу спину, шепоче щось нерозбірливо, ніби у хворому маренні.

— Зіжми ноги, золотце.

І Му Цин підкоряється. Му Цину здається, що він виповнить все-все, Фен Сіню треба тільки прошепотіти це так. Від власної слабкості всередині колихається щось протестне, але відразу ж гасне, ніби вогник свічки від умілих пальців.

У Му Цина голова йде обертом, коли Фен сінь штовхається між його стегон, притримуючи сильною рукою за талію.

Му Цин відчуває між ніг вологість, відчуває жар, і це так близько до його власного збудження, що в голові не лишається жодної думки і лиш приємно дзвенить.

Фен Сінь цілує, торкається, дихає тяжко і голосно. Му Цин ніби під кайфом, він от-от захлинеться від кількості почуттів і емоцій. Фен Сінь кусає його плече, лишає сліди всюди, куди може дотягнутись. Му Цин вигинає спину: більше, більше, більше!

Схоже, вставляє не тільки його — Фен Сіню треба ганебно мало часу, щоб кінчити з його іменем на вустах. Гаряча сперма тече по ногам, Му Цина трясе від болючого бажання. Він повертається обличчям до Фен Сіня, цілує жадібно, самовіддано.

На його здивування, Фен Сінь швидко розриває поцілунок. Проте він не встигає запитати, у чому справа: той повільно опускається перед ним на коліна.

Му Цина накриває.

Фен Сінь дивиться на нього невідривно, коли повільно злизує власну сперму з порцелянової шкіри, коли опаляє диханням збудження Му Цина, сховане під рожевою спідницею, коли трохи несміливо торкається язиком.

Му Цин закидає голову і притискає долоню до рота, щоб не бути занадто шумним, хоча хочеться, дуже хочеться.

На довго його не вистачає і він знову опускає погляд на покірного Фен Сіня, що сумлінно відсмоктує йому. Це занадто, це божевілля, його хвора фантазія.

Му Цин торкається його волосся, ледь стримуючи бажання грубо притиснути його голову ближче.

— Ти такий старанний хлопчик, — шепоче, м’яко прибираючи пасмо, яке впало Фен Сіню на очі. Той їх закотує і видає ледь чутний, але приємний звук, що віддається вібрацією в тілі.

Фен Сіню навіть не треба допомагати собі рукою: Му Цин готовий кінчити тільки від усвідомлення того, що прямо зараз йому відсмоктує клятий Фен Сінь у клятій ванній кімнаті, поки на ньому самому тільки клята коротка спідниця.

Му Цину таки доводиться вчепитися в раковину руками, тому останній стогін лунає занадто госно, занадто розпусно, занадто в цілому.

Він безсоромно бруднить рожеву тканину, десь в глибині свідомості миготить тривожна думка, що вони не випрають її і зіпсують річ Цинсюань, але всі думки розчиняються у приємному післяоргазменому шумі.

Фен Сінь піднімається і глибоко цілує його на останок, більше ніжно, ніж пристрастно.

— Я сподіваюсь вибачення прийняті? — тихо запитує він, посміхаючись задоволено. Му Цин закотує очі, але не може стримати п’яного від ласк сміху.

— М-м-м, не думаю, — він лукаво посміхається, обіймаючи Фен Сіня за шию. — Тобі треба постаратись краще, милий.

Фен Сінь закриває очі.

— Тоді мені треба спробувати ще раз, згоден?..