1.

1. Все почалося з чудесного, сонячного дня. Ну.. Точно не для цих хлопців, а все тому що у секретаря зникли гроші, які як потім зрозуміє, що витратив для Кавеха.

— Аль-Хайтаме, я тобі вже десятий раз кажу. Я не чіпав на цей раз гаманець. — доказував своє блондин.

— Тоді де десять тисяч мори? Мовчиш? Кавех, от ладно одну тисячу, дві, ну п’ять максимум, але ж не десять! — розчаровано сказав Аль-Хайтам.

— Та ти! — хотів вже продовжити Кавех, але зупинився і мовчки поклав свої тількі зароблені, і єдині, десять тисяч мори. — Не віриш? Тоді я віддам те чого не брав. Вважай, що це за мої деякі борги!

Не витримавши, Кавех направився до вхідних дверей.

— І звідки вони в тебе? — запитав секретар.

— Ніби тобі не всеодно? — грубо відповів архитектор питанням.

Обувши взуття Кавех вийшой з дому не гучно але хлопнув двирима.

“Він, що бачить в мене людину, яка буде без дозволу брати грощі? Я ж постійно в нього питаю. Ми ж через це навіть сваримось, але без дозволу я не беру. Дратує мене.” Подумав Кавех, поки стояв біля дому. Трохи постоявши він почав кудись ідти, туди куди сам поки не знає, але точно упевнений, що подалі від дому. Підійшовши до найближчого риночку він помітив, що забув ключі.

“О Архотни, та за що це мені?” Подумав Кавех шукаючи по карманах ключі. “Клятий Хайтам.” Пронеслося в його голові.

Поки Кавех з зіпсованим настроєм блукав, він помітив знайомого йому чоловіка. Архітектор і сам не помітив як вже був біля нього.

— Привіт, Кавехе. — привітався хлопець.

— Тігнарі, яка несподівана зустріч! Як твої справи? — відповів Кавех.

— Та наче нормально. Твої то як? — відповів ботанік.

— Та як завжди. — відповів Архитектор вже не скриваючи свою роздратованість і склавши руки хрест на хрест. — Може по склянці кофе? — добавив хлопець.

— Я не проти, тільки подивлюсь нові квіти, які завезли вчора. І підемо. — відповів Тігнарі. — Вибачте можно мені одну квіточку? Я пізніше підійду її взяти. — спитав у продавця фенек.

— Звісно! З вас 2 тисячі мори. — відповіла продавщиця.

Поки Тігнарі домовлявся з продавщицею, Кавех все так же роздратовано дивився кудись на підлогу, думаючи який поганий Аль-Хайтам.

— Пішли? — запитав Тігнарі.

— Угу. — відвовів з легкою посмішкою Кавех.

Хлопці пішли в сторону ближайшого в кафе. У ньому було не так вже багато людей, але й достатньо, що б підслухати. Вони взяли звичайний кофе і вийшли з кафе. Стоявши вже за кафе, Кавех промовив:

— Сьогодні Аль-Хайтам звинував мене в тому що я ніби брав його мору. Прийшлося віддати свої тільки зароблені. Хоча я дійсно не брав. Мені здається він навмисно це робить, що б я по троху почав віддавати йому гроші, а потім пішов геть. — сказав архитектор не дуже голосно.

— Не думаю, що Аль-Хайтам піде на таке. Він же постійно ігнорував з тобою сварки, принанні при нас з Сайно. — відповів Тігнарі.

— Мені це вже набридло. — сказав Кавех.

— Ну тоді: або терпеш його в його домі, або по троху починаєш віддавати борги. — сказав Тігнарі даваючи вибір.

— А як, якщо грошей нема в мене? — спитав Кавех.

— Тоді бери роботу з якою ти точно справишся, а не де більше грошей. З часов по троху коли звикнеш що треба не лінитися, а працювати в тебе вийде накопичувати гроші. — відповів ботанік.

На це Кавех не відповів він замислився.

— І ще, спочатку по отдавай те що ти вже набрав. — добавив Тігнарі.

— Я вчора віддав. Думаю це хороша ідея. — з посмішкою сказав Кавех.

— Кавех. Якщо, щось не вистачає просто почни на себе економити, замість того, що б брати грошей у Аль-Хайтама. Наприклад у Дорі нічого не бери, чи дрібнички, які не потрібні. Перше ніж щось купляти, подумай: “А чи треба вони тобі?” — добавив Тігнарі.

— Дякую за поради, я обгрунтую їх. — сказав Кавех.

— Нема за, що. — відповів Тігнарі.

З’явилася неловка тиша, поки Кавех, щось думав.

— Мені от тепер цікаво: яке його спражне ставлення до мене. — сказав Кавех тепер набагато тихіше. — Може це якось перевірити? — спитав хлопець у друга.

— Ну перевірки це не дуже. — відповів фенек.

— Знаю, але я хочу знати його справжні відчуття до мене. Може це не просто ненановість. — відповів Кавех.

— Ну є один спосіб перевірити. — сказав Тігнарі.

— І який же? — з цікавістю запитав архитектор.

— Якось я випадково підслухав розмову між дівчатами. Там хлопець однієї дівчини, спеціально намалював типу поцілунки на шиї і подарував помаду. — сказав той.

— Мені подарувати йому помаду?? — запитав перебиваючи Кавех.

— Та до слухай! Так от: купи помаду, намалюй собі губи, залиши слід на лодонці, після цього притули до шеї руку і буде тобі типу поцілунків на шеї. Потім витри зайву помаду з губів і розмаж трохи біля губ, типу з жінкою цілувався, і притворися, що п’яний. Для реалістичності випий одну склянку алкоголю. Тіки не дуже міцного. Ну, а виводи зроби з його реакцій. — договорив свій план Тігнарі і допив свій кофе.

— О. Дякую за ідею! — поблагодорив Кавех. — А якщо в мене не вийде? — добавив архитектор.

— Тоді я зараз за помадою, ти за склянкою алкоголю і…. — не договорив Тігнарі.

— В мене ж нема мори. — перебив Кавех.

Тігнарі тяжко видихнув.

— Тоді стій тут, а я зараз все принесу. — сказав Тігнарі.

— Дякую! Я тобі обов’язково віддам! — подякував Кавех.

Поки Тігнарі відійшов, Кавех допив свій кофе. Кавех вирішив віднести склянку для кофе в кафе. Тільки він вийшов з кафе, як до нього вже повернувся Тігнарі.

— Який ти швидкий. — сказав Кавех.

— От памада, а от склянка не дуже міцного вина і салфетки. — сказав Тігнарі. — Пішли до мене в номер поки люди не побачили помаду, а то тебе можуть не зак зрозуміти. — добавив ботанік.

Кавех мовчки погодився. Вони відправилися у сторону ближайшого готеля і це зайняло 5 хвилин.

Зайшовши в номер Кавех присів на диван. У цей час Тігнарі дістав дзеркало і подав його Кавехові.

— Кавех, як закончиш віддаш ключі, а мені вже треба повертатися. — сказав Тігнарі.

— Добре, наступного разу з мене кофе. — сказав Кавех.

Тігнарі вийшов з номера, а Кавех у цей час почав фарбувати свої губи. Він залишив яркий слід помади на своєї руці, а потім завдяки руці залишив на шиї. Зробивши ще декілька слідів від фейкавих поцілунків. Перш ніж стерти помаду салфеткою Кавех провів легко палцем над губою. Залишивши помаду на указательному пальці, Кавех стер з себе помаду, а потім по троху випив склянку вина. Він залишив склянку, зіпсовані салфетки викинув у смітник, а помаду сховав у кармані та останню салфетку. Алкаголь не дуже подіяв на Кавеха, але далі придуритися п’яним він зможе. Без всяких проблем взяв елючі й вийшов з номеру, в якому був Тігнарі. Повернувши за вугол він підійшов до ресепшина й мовчки поклав на стіл ключи й вийшов з готеля.

В цей раз у Кавеха на такі експеременти є сумніви. Бо він упевнений молодшому буде всеодно. По дорозі він зібрался з силами і провів пальцем, де була помада, по губах і витер непотрібну вже йому помаду та викинуф салфетку. Дійшовши до дома він був дуже трохи п’яний, тому почав, награно, п’яно ходити.

“Так Кавех, ти зможеш. Це всього ж награно.” Подумав архітектор і після цього послучав.

— Аль Хатам! Відчини. — спеціально неправильно сказав ім’я сусіда Кавех.

Через ще декілька стуків і прошень відкрити Аль-Хайтам відчинив двері.

— Кавех. Ти знов забув ключі. Як ти мене драту.. — недобалакав Аль-Хайтам відкриваючи двері. — Я бачу, тобі було весело.

— Тобі, то яка різниця? — Сказав роздратовано Кавех і трошки товкнувши плечем пройшов повз секретаря у дім.

— Яка мені різниця? Замість того, що б заробляти гроші — ти марно витрачаєш їх! — сказав Аль-Хайтам закриваючи двері.

— Хатам. Зроби будьласка мені послугу. Відчепися. — сказав роздратовано Кавех.

Не витримав такого ставлення до себе, Аль-Хайтам взяв за руку Кавеха і міцно сжав.

— Відчепися. Мені боляче. — сказав Кавех.

— Боляче? А мені не боляче коли ти так до мене ставишся? — запитав секретар.

— Пф. А в тебе, що є відчуття? — запитав Кавех.

— Тіки не до тебе. — сказав Аль-Хайтам зрозумівши, що ляпнув.

— О Архонти! Та ти мене заплутав! Просто скажи прямо, що до мене відчуваєш, або пусти на кінець мою руку, Аль-Хайтам! — гучно сказав Кавех.

— А тебе це цікавить? — спитав секретар та пустив руку.

— Звісно, цікаво! Бо іноді ти до мене добрий, а іноді ненавидиш! — сказав Кавех.

— Я? Це ти мене ненавидиш! — відповів секретар і вирішив не продовжувати сварку, бо з п’яним це безглуздо.

— Я тебе не ненавиджу! Я тебе люблю! Ой.. — крикнув в спину Кавех.

Аль-Хайтам зупинився.

— Наступного разу обирай помаду іншого кольору. — сказав Аль-Хайтам і продовжив йти.

— Що?….. Ти знав!? — спитав хлопець здивовано.

— Тільки сліпий не помітив би. — сказав Аль-Хайтам підходячи до своїх дверей.

— Та ти! Знаєш, Аль-Хайтам? Забудь, що я тобі казав. Я тебе не навиджу! — сказав розлючено Кавех.

“Хай для нього буде секретом, що це моя ідея.” Подумав Аль-Хайтам сидячи уже за своїм столом.