Ночами я розповідаю зорям про тебе

Взагалі-то я письменник і мав би мати величезний словниковий запас для висловлювання власних думок, однак мій чомусь обмежувався детективними романами, за допомогою яких я поступово закохував тебе в себе. Адже в кожній історії, якою ти блукав між рядків, містилась частка моєї власної щирості, хоча і німої. 

Я щиро сподівався, що ти помічав це, тому що висловлювати власні почуття і тим паче аналізувати їх в мене виходило настільки погано, що говорити про них важко навіть самому з собою. І поки ти перечитував чергову мою чернетку, сидячи десь у вітальні, я вдавав із себе сову та ховався на кухні, щоб просидіти там до пізньої ночі під виглядом кропітливої роботи над черговим твором. 

Я був типовим прокрастинатором у людських почуттях. Бо насправді більшість часу я дивився у вікно (бо в стелю занадто набридло, ще й шия боліла до нестями), копався у собі та купався у місячному світлі, з часом навчившись чітко розрізняти дні, коли супутник відбиває Сонце найжвавіше у спробах перекричати інші зірки. 

Хоча Сіріус старався не менше: зірка спалахувала однією з перших, від неї до нестями просто розрізняти сусідні сузір’я. 

Я копався у собі та намагався віднайти потрібні слова, і мої жахливі спроби терпляче вислуховували зірки, бо вони звикли бути свідками найбільш інтимних та особистих фраз, що зривалися з вуст у цей час доби. 

Можливо ти, як один з найкращих детективів світу, вже давно зміг здогадатись про мої безглузді спроби розібратися в тому, що відбувається, однак так само не промовляв думок вголос, хоча розмовляв вчорами неймовірно багато та довго. Ці монологи, однак, можна було прирівняти до моєї мовчанки, адже жодного разу вони ще не призвели до того, щоб хтось нас зробив крок назустріч. 

Мої інтимні розмови з зірками кінчались вже далеко за північ, коли все сяйво було вкотре перераховано, (майже) всі основні сузір’я виявлені або сплутані через сонливість, а жодного правильного слова так і не було записано, хоча я завжди був впевнений, що писати мені давалось набагато простіше, ніж говорити. Наразі ж виходив лише зім’ятий папір.

— От трясця, — розлетілось в одну з ночей стінами кухні, коли я спробував відносно гідне послання знищити за допомогою свічки, але вогонь перенісся на скатертину столу. Невеличку дірку, було закрито маленькою скляною вазою.

Зранку ти помітив зміну композиції з безглуздого кімнатного декору, поки жував шоколад на сніданок. Бігав очима від столу до мене, можливо, у спробах почати розмову. Потім лише поправив окуляри (звісно, це означало, що ти про все якимось чарівним чином здогадався).

— Ти смішний, Едґар, — лише сказав ти, і у відповідь на мій переляканий погляд, що до цього вдивлявся у дно чашки з кавовою гущею, зім’яв упаковку від солодощі та жбурнув через всю кімнату зі спробою попасти у смітник. Промазав.

Це я смішний? 

У цю ніч зірок не видно, бо сяйво Місяця перемогло на одну ніч, і на цьому наш з ними недодіалог закінчився. Довелося дійсно працювати. 

Папір у чужих руках голосно шурхотів в процесі прочитання. Вираз обличчя було важко аналізувати, адже силует сидів прямо навпроти вікна. 

Я спіймав очима твій профіль, коли ти повернувся до вікна у спробах розпізнати за склом нічний пейзаж, з яким я проводив німий діалог щоночі вже кілька тижнів підряд. Однак зірок майже не було видно. Сіріус став моїм найкращим другом, спалахував відчайдушно та яскраво, однак був лиш моральною підтримкою в цій паперовій розповіді, що більше було схожим на розкаяння, яке рано чи пізно довелось би озвучити.

— Це дійсно ти написав? 

Таке зазвичай питають, коли прочитане сподобалось. Руки тряслися.

– Вау. Це класно.

Видих полегшення донісся з моєї половину столу.

Можливо, ти все ж не читав між рядків. Або це я занадто зацікавився зірками. В будь-якому випадку, з того дня вечорами я більше не докучав їм своїми розповідями.