1.

Осаму лякає відчуття того, що час спливає.

Не встигаєш кліпнути – пройшов місяць. Тільки закінчилась неділя, можна відпочити, – але тобі знову вставати на роботу. Ось буквально вчора відсвяткував свій двадцять перший день народження – наступає двадцять другий.

Він губиться у просторі, не встигає за часом. Не встигає за людьми біля себе. Усі вони міняються біля нього із неймовірною швидкістю, спішать кудись та постійно чимось займаються.

Здається, неначе тільки вчора він схиляв коліно перед  боссом Портової Мафії, працював у парі із рудою бестією та вбивав людей. А вже сьогодні – він член Озброєного Детективного Агенства, його напарник це крикливий ідеаліст, і життя Дазай не відбирає у людей, а дарує та рятує.

Він так втомився. Знаєте, бувають дні, коли тобі навіть дихати важко, бо на тебе ніби усі тиснуть, та постійно щось хочуть.Особисто йому хочеться счезнути. Дазаю набридли усі. Усі у цьому клятому агенстві, світі.

Він зненавидів крики Кунікіди. Якщо раніше його забавляла реакція блондина – то зараз це просто дратує та заставляє ще більше хотіти зійти із цієї планети.

У подібний час лише одна людина його розуміла.
Лише він та більше ніхто.

Чуя був найкращим напарником, якби сильно Дазай не хотів це заперечувати. Ця людина читала його емоції, розуміла усе лише по одному погляду. Він справді робив так, щоб брюнету було комфортно.
Так, вони сварилися, кричали, Дазай кожен раз підколював Чую, а той у відповідь горланив  голосніше ніж Кунікіда, вони билися, сперечалися, але…

Коли у Осаму наступали такі періоди в житті, як зараз, Накахара мовчки завозив його до себе додому на машині, та проводив із ним цілий вечір в обіймах. Тому що він бачив, Чуя відчував що Дазаю це необхідно. І знаєте що? Тому ставало легше. Лише декілька подібних днів мовчання та турботи – і Осаму знову ставав тією самою скілочкою у сраці. Але рудий був тільки радий цьому. Краще Дазай буде сміятися, дратувати, дивитися зверхньо та вискомірно, – ніж мовчати та глядіти на Чую таким пустим та мертвим поглядом.

Стряхнувши нагрянуті думки, шатен підвівся із дивана та попрямував геть із агенства. У спину йому кричали найжахливіші прокльони та покривали трьох-поверховим матом, але йому було байдуже.

Йому так хочеться побачити ці прекрасні очі, які виглядають немов два дорогоцінні сапфіри. Він так хоче знову стиснути це невелике, але дуже сильне тільце в обіймах. Осаму знову хоче відчути себе живим.

Він так скучив.

І плювати йому хотілось на те, що їх організації ведуть ворожнечу між собою. На даний момент у нього в думках лише його обійми та нічого більше.

Швидко діставшись по адресу до Накахарової квартири, Осаму сідає на підлогу біля двері, та просто чекає. Він знає, що Чуя один із глав комітету, і що роботи у нього в п‘ять разів більше ніж декілька років тому. Ось затим, чоловік навіть не намагався дзвонити у дзвінок. Хазяїна все одно немає вдома.

Через декілька годин нарешті чуються кроки у ту сторону, де сидить Дазай.

— Що за… Якого біса блять..?! – вигукує від несподіванки та переляку Чуя, коли майже спіткається через сидяче тіло.

Шатен втомлено підіймає погляд на чоловіка та просто… Дивиться. Ти самим мертвим поглядом. В його очах немає і натяку на те, що їх хазяїн жива людина.

І Накахара одразу усе розуміє. Від такого швидкого усвідомлення ситуації у нього пішла голова обертом.

Знову зрозумів усе лише від одного погляду.

— Бляха, Дазай.. Як так можна?! О Господи, за які гріхи ти мені звалився на голову… – починає буркотати собі під ніс рудий, та одночасно із тремтячими руками відкривати двері.

Після того як замок нарешті підкорився, а Чуя декілька разів видихнув – почалося найважче. Здвинути Дазая із місця.

— Ну ж бо, Дазай. Давай, я усе розумію, але давай хоча б до квартири зайдемо чи..

— Чуя.. Ти можеш мене обійняти, будь-ласка.? – прохрипівши сказав той.

— Звичайно. Але спочатку зайдемо до квартири. Інакше я попру тебе додому, Осаму.

Від того, як вимовляє Накахара його ім‘я, у Дазая пробігли мурахи по усьому тілу. Додому йому точно не хотілось, тому якщо для цього потрібно зрушитися з місця – добре, «let’s do it».

Обережно підвівшись, Дазай спробував ступити крок, але майже одразу загубив рівновагу та впав прямо на колишнього напарника. Той роздратовано видихнув, але все таки взяв ініціативу на себе. Тобто тушку цього йолопа.

До дивану, хлопцю довелося тащити, майже двухметрову шпалу, на своїй бідній спині, допомагаючи силою гравітації. Із горем навпіл Чуя впорався із завданням, донесши тушу на диван. Трохи віддихавшись, рудий починає просверлювати діру у обличчі Дазая, лише своїм поглядом.

Шатен підіймає голову та бачить, що від великої лекції про «охуїти яке невдоволення» впереміш із матами – йому не здихатися. Тому мовчки приймає свою гірку участь без обіймів, та трохи зморщившись починає слухати Накахару. У того сіпається око та от-от почне валити пар із вух.

— Знаєш Осаму, мені зовсім не подобається, що ти після чотирьох років мовчання – просто береш і ввалюєшся до під‘їзду в моєму домі, спокійно сидиш та чекаєш на мене біля (також!!) моєї двері! Дазай, ти не думав, що я теж людина і в мене є почуття? І що мене не дуже щасливить перспектива бути подушкою для сліз із шмарклями для тебе? Ти сам пішов із Мафії, нічого не сказавши мені. Навіть записки не залишив! Невже я не маю на це право? Я гадав, що достатньо приближена персона до тебе, наче маю знати, де біса пропадає мій, сука щоб тебе, коханий! — ледве дихаючи викрикнув Чуя.

— Чуя…

— О ні, любий, ти мене вислухаєш. Ти вислухаєш усе, що у мене накипіло.. Бо інакше я не зможу допомогти тобі. Хоча якщо честно, я б взагалі цього не робив. Можливо це послугувало б тобі уроком та кармою за твої вчинки, але зараз не про це. Я розумію, що Одасаку був для тебе дуже важливою людиною у твоєму житті. Можливо у деяких моментах він був навіть ближче ніж я. Але Дазає блять, – невже так важко просто сказати? Пояснити? Обов‘язково усе робити так, як якась істеричка під час ПМС?! Ти не уявляєш як мені було. Як мені завжди було, коли я бачив тебе в агенстві, коли нас ставили на ті завдання із тим чудовиськом, чи інцидентом із Шибусавою.
Мені було так боляче.
Я не міг дивитися на те, як ти спокійно смієшся із своїми новими друзями, напарником. Наче я для тебе був порожнім місцем, ніби нічого не вартий… Тож будь ласкавий, поясни, якого біса ти зараз у мене вдома сидиш на дивані?

Під час усієї цієї тиради, Чуя тільки й робив, що активно жестикулював та показував, «як йому не байдуже, та наскільки він обурений.» Тож після цих слів, на його очах виступили сльози. Він агресивно змахнув їх рукою та почав знову в упір дивитися на свого гостя. Чекає на відповідь.

Важко видихнувши повітря через зуби, Дазай лише гойднув головою в бік – німо просячи сісти біля нього.

Руда бестія, зло стрибнула на бідну меблю і та із скреготом підкинула його, трохи запружинивши.

— Можна я тебе обійму.? – вдруге за сьогодні, прохрипів слова хлопець.

— Я ж сказав…

— Чуя, будь-ласка. Я не зможу тобі про все розповісти, якщо не дозволиш. Прошу, я..

Трохи пом‘явшись, Накахара все таки здається та вмощується ближче до шатена.

Побачивши, що його прохання нарешті почули, Осаму протягує свої клешні та підтягує невелике (порівняно із ним) тільце до себе, обіймаючи за талію. Як о мога зручніше вмостившись, він ткунвся носом у тонку шию та декілька разів вдихнув такий рідний запах.

Ох, він і справді дуже скучив.

Трохи звикши, другий також вирішив нарешті розслабитись та здатися із погрозами. Зараз важливі лише почуття. Тому він притулився своєю спиною до чужої, більш широкої грудини, та накрив своїми руками інші. На сьогодні його злість можна відкласти. Особливо, якщо із ним все таки спробують відверто поговорити.

Чуя пахне домом. Осаму відчувається, як дім.

Пару разів видихнувши, Дазай все таки наважується говорити про свої почуття. Він починає із самого початку, із того дня, коли помер його кращий друг Одасаку. Намагається бути честним, розповідати про усі свої емоції, не піддаватися спогадам та пояснювати чому він так вчинив.
Але іноді все таки забувається і поринає у минуле. У ці моменти Чуя треться носом об його підборіддя та питає «— Все гаразд?», натякаючи цим самим на те, що він уважно слухає, і Дазай може зупинитися, якщо йому важко. Але шатен лише хитає головую та ніжно посміхається подібному жесту із сторони хлопця.
Під кінець своєї розповоді, Осаму став похмуріше тучі, тож Чуя запропонував йому пропустити бокал вина із улюбленим віскі чоловіка.

— У тебе до сих пір є той самий віскі? І ти його не відкривав, або не викинув? Я в шоці Чуя, просто в шоці… – весело усміхнувшись виказав Дазай.

— Прикрий свою пащеку, любий, інакше я справді його викину. І не пожалкую тих ненормальних грошей, які ти за нього відвалив п‘ять років тому. – у відповідь вимовив той.

Далі усе як у їх старому минулому. Хлопці сіли вже за столик на невеликому балкончику Чуї, та почали розпивати дорогі напої. Мовчання між ними не було дискомфортним або ніяковим. Воно ніколи таким не було. Кожен із них справді відпочивав у присутності іншого, і це було найкращим у їх спілкуванні.

Нічна Йокогама була і справді прекрасна у світлі ліхатрів та машин. Спокійно, безтурботно. Кожен корінний житель знав, що тільки навесні ввечері – це місце має свою особливу атмосферу. Як наприклад зараз. Під час спостереження, можна відчути, як відходиш у якусь далечінь, заглиблюєшся у думки. Подалі від шумного життя вдень. Дазай воістину насолоджувався видами цього чудесного міста та вдихав свіжий запах моря, межуючого із Портом.

Віскі вже давно допитий, а кінець історії ще не розказаний.

— Знаєш, я теж не очікував того, що через стільки років я зможу з‘явитися власною персоною навіть за три квартали біля твого дому. – хмикнувши почав говорити Дазай.

Чуя лише вигнув брів, але продовжив слухати. Його вино теж давно було допите, а пляшка наполовину пуста.

— Сьогодні особливо усе дістало. Дістав Кунікіда із своїми лекціями про те, який я поганий та взагалі найжахливіший напарник у цілому Всесвіті, або навіть Галактиці. – на цей коментар, Накахара усміхнувся та спрямував свій погляд на поблискуючи море вдалині. Не один він так вважає. – Знаєш, я ж теж людина. У мене також є терпець і почуття…!

— Ну тут я би посперечався..

— Чуя. – зло виказав Дазай. – Не перебивай. Так от, усьому є своя межа. Раніше мене просто забавляла його реакція, було смішно спостерігати за тим, як він злиться, але…

Я просто подумав про те, що куди б я не пішов, де б я не був – усюди я відчуваю себе чужим. В агенство я попав далеко не одним із перших, і прийняли мене також не дуже райдужно та мило, як ти міг собі нафантазувати. Усі до мене відносяться як до якогось жахливого–злочинця-генія, хоча іноді я справді хочу нормального ставлення. Не такого, яке буде ґрунтуватися лише на моєму минулому. Можливо це схоже на банальне ниття, але це так.. Виводить із себе? Я не знаю, вибач.

Після цих слів – довга пауза. Чуя навіть відірвав погляд від споглядання прекрасних видів Йокогами. Дазай лише підпер однією рукою голову, а іншою взяв стакан із невеликими шматочками льоду всередині, та погойдав їм у різні сторони.

— Мені набридли їх зневажливі та призираючі погляди. Може я і заслужив, але.. Коли Одасаку сказав, що на стороні світла бути краще, ніж на стороні темряви я справді йому повірив. Він був правий щодо одного – моєї байдужості. Звісно мені байдуже – вбивати або рятувати людей. Але коли ти рятуєш – це зовсім інше почуття. І я зовсім не відчуваю, що я роблю правильно. Мені не подобається моя робота, але і назад у Мафію я не хочу. Здається наче мені просто чогось не вистачає… Або когось.

— Осаму, ти ж розумієш, що я не кину Морі лише тому що тобі не вистачає моєї комапнії? У відмінності від тебе, у мене є відчуття боргу та вдячності до босса. Тому навіть не натякай на подібне.

Знову повисло мовчання. Шатен різко підвівся із-за столу, та обперся ліктями об поручні на балконі.

— Я розумію, не дурний. Тож можна.. Хоч зараз ти побудеш зі мною поряд?

Важко видихнувши, але разом із тим посміхаючись Чуя сказав:

— Ти думаєш я зможу дати негативну відповідь?

— Ні.. Звісно ні.

Продовжуючи лагідно посміхатися, рудий підвівся слідом за шатеном та притулився своїм боком до чужого. Дазай перевів погляд на нього і більше не зміг відірвати.

Волосся, кольору пекельного Сонця, акуратно колихалися від, іноді різких, подихів вітру. Так і хочеться заритися у них пальцями та пропускати кожну прядку крізь них, довго розглядаючи. Розсип веснянок на обличчі, який Осаму до сих пір бачиться уві снах. Очі, кольору лазурного узбережжя Карибського моря, в яких він завжди так відчайдушно захлинається, наче ніколи не вмів плавати.

Увесь Чуя – це смерть і мука для Осаму. Але така солодка. Від якої неможливо відмовитись.

Не витримавши паузи, Накахара першим тягнеться до Дазая. Правда із-за росту це виглядає трохи смішно, але зараз їм обом все одно. Для них, у дану секунду, існують лише вуста навпроти. І більше нічого.
Чоловік огортає однією рукою чужу талію, а іншою – притягує за підборіддя, обличчя рудого до себе ближче, та цілує.

Жадібно, томно, гаряче, тягуче.

Ці відчуття важко пояснити, тут лише можна віддатися пориву та..

Відчувати, відчувати, відчувати.

Чуя стогне у поцілунок та вигинається у спині, підставляючи свою шию для гарячих губ свого партнера. Від насолоди, у обох дах зриває. Тому в один момент – Чуя вже сидить на цьому самому поручні балкону, обіймаючи своїми ногами талію брюнета.

— Якщо ти мене відпустиш – ми полетимо разом на той світ. І я тобі це гарантую, Осаму. – важко та збуджено дихаючи, випалив Чуя.

— Звісно, коханий. Про таку смерть я і мріяти не міг..

— Зупини свій потік суїцидальних думок, та поцілуй мене.

У відповідь, – ще один поцілунок. Те, що Чуя так просив. Дазай перемістив свої руки на стегна рудого, та почав стискати їх із неймовірною силою. Інший, вкотре простогнав прямо в чужі вуста, та притулився ще щільніше до чужого паху.

На цю дію – лише рик у його вухо та слова:

— Моя принцеса хоче бути трахнутою прямо на своєму дорогому балконі? Чи можливо на цьому столику?

— Я хочу бути виїбаним тобою усюди по своїй квартирі.

— Твоє бажання – закон.

Ця ніч була найкращим нагадуванням про те, що вони обоє підходять лише одне одному, та більш нікому.

В цей день, над Йокогамою вперше за декілька похмурих місяців, був справді прекрасний та сонячний ранок.

*   *   *

Ледве розліпивши очі, Чуя одразу злякався двох речей:

Перше – він точно лежить у своїх постілі не сам та голий.

Друге – чому він прокинувся о п’ятій ранку?!

Але паніка була лише перші п‘ять секунд. Після – крива усмішка та спогади про таку активну ніч. Від згадування декількох годин найяскравішого сексу із оргазмом в один день, його поперек почав безжалісно боліти. Хлопець спробував піднятися попити води, але марно. Його обліпили чужі кінцівки, не даючи нормально рухатись. Від активних дій з боку Чуї, прямо йому в грудину загуділи від невдоволення. Та обійняли ще міцніше. От бляха.

Здавшись, він гупнувся своєю головою на подушку біля його гостя. Гарного гостя.

Каштанове кучеряве волосся спадало прямо на обличчя, темні та довгі вії трохи тремтіли – наче їх хазяїн бачив неспокійний сон, а брови були насуплені. Погляд прослідував нижче, на шию Дазая, де на цей час вже не було бинтів. Їх він знімав лише перед Чуєю. Тут він справді може пишатися.

Обережно підійнявши вільну руку, Накахара змахнув неслухняне, особливо довге пасмо від чужих вуст. Ще б трохи і їх хазяїн почав їсти це волосся. Але тут, його руку перехопили, притулили до тих же самих вуст та акуратно поцілували.

— Доброго ранку. Чи ночі? Подобається спостерігати за тим, як я беззахисно виглядаю коли сплю? – хіхікнувши хриплим від сну голосом сказав Дазай.

— Нічого такого я не робив! І доброго ранку або.. Ай, та ну тебе. – обурено пробубонів Чуя.

— Іди сюди, ще поспимо. – сказавши це, хлопець розвів руки для ще більш щільніших обіймів

«— І як такому йолопу відмовити?» – подумав про себе Чуя, і з радістю ткунвся носом прямо в чужу ключицю.

Трохи так полежавши, Чуя згадав про одне питання, яке мучило його протягом цілого вечору. Спитати?

— Осаму, після цього, все буде по іншому, так.? – обережно спитав рудий.

Трохи подумавши брюнет каже:

— Думаю так. Ти же пустиш жити із тобою?

— Ах ти, морда нахабна! Я тобі зараз..!

Його знову заткнули. Поцілунком. Дазай дуже любить цей метод. Але ж працює кожен раз, щоб його!

Після «ранкових» поцілунків, Осаму все таки вирішив відкласти продовження їх нічого марафону на ранок, і наказав їм обом спати.

Вже десь на периферії сну Чуя почув, як той каже такі важливі для нього слова:

— Кохаю тебе, знаєш?

«— Я теж кохаю тебе, ’Саму» – уже увві сні промовляє рудий.

Час спливає дуже швидко, і якщо ти один – це справді лякає. Але щасливі годин не спостерігають, так? Можливо із цього ранку, в житті кожного із них час не буде обганяти, а вони всі разом побіжать наввипередки.