до чого приводять прогулянки Гоґвортсом
від Rin– Сяньле, ради всього святого припини носитися з цією старезною книгою. – Му Цин закочує очі, типова його реакція, поки Се Лянь продовжує всміхатися пожовклим сторінкам.
Записник, що був старішим за Се Ляня як мінімум рази в три, якщо не більше, він відкопав в крамничці по Косому провулку. Прямо та направо, – все шепотіла собі під ніс Лінвень, тягнучи за собою нічого не розуміючого Се Ляня. Вони мали просто пройтися по магазинах, купити все потрібне і нічого лишнього, та повернутися в гуртожиток Гоґвортсу до настання темряви, але якби Се Лянь не втрапив у неприємності, то то був би й не Се Лянь зовсім, правда ж?
Книжка в буквальному сенсі звалилася йому на голову, збивши з ніг, та змусивши проїхати дупою по плитці добрі півметра. А після, після продавець почав запевняти його в тому, що це доля і то не просто книжка – щоденник якогось там, вже мохом порослого, мага, що по старій легенді допомагає знайти кохання всього життя. І як би Лінвень не намагалася доказати, що це просто маячня яку впарюють всім і кожному, задля продажу якихось підозрілих магічних предметів, які навряд навіть ліцензію мають, і з якими проблем не оберешся, Се Лянь був занадто падкий на речі подібного роду, тому трухлявий щоденник, який би всі його друзі до одного, з радістю відправили на розпал каміну в спільній вітальні, відправився з ними в гуртожиток.
А про те що сталося коли він вперше побачив якийсь, хочеться відмітити жахливо корявий, напис на тих самих жовтих сторінка, і говорити було страшно. Здається весь Гоґвортс тоді дізнався про таку неймовірно велику подію, як поява у Се Ляня гіпотетичного кохання, Фен Синь та Му Цин пожалкували про те що ділили спільну житлоплощу з ним в ту саму секунду.
Бо бубніж про того загадкового Сань Ланя переслідував їх всюди.
Їдальня? Се Лянь сидить жуючи свої улюблені рисові пиріжки, та активно розмахує руками говорячи про те що Сань Лань виявляється теж їх обожнює!
Вітальня? Се Лянь дурно всміхається сторінкам, та бурмоче собі під носа наскільки ж мило його Сань Лань пише літеру “а”.
Йому навіть вдавалося провертати цей трюк на парах по захисту від темних чарів! А це хочется сказати було ще тим досягненням.
Му Цин в ці моменти хотів вбитися. Фен Синь? В цілому теж.
– Ми маємо займатися, а ти тільки й знаєш, що дивитися в той щоденник! – Відрізає Фен Синь, підготовка до ЖАБА не могла зачекати поки Се Лянь намилується зі своїм коханням, існування якого, вони з Му Цином, все ще спростовували, бо це ж просто дурна казочка для дітей, нічого більше.
– Я найкращій на курсі, не думаю що здача ЖАБА буде для мене чимось страшним. – Відмахується Сяньле продовжуючи шкрябати пером по паперу.
У Му Цина здавалося зараз з вух повалить пар, а книжка в руках просто згорить від наростаючої температури, з появою Сань Ланя в їх спільному, розділеному на трьох, житті, Сяньле став просто плювати на навчання. Не те щоб він раніше приділяв йому багато уваги, був старанним студентом, котрий ночами сидів над книжками. Ні. Зовсім ні. Він міг дозволити собі бити байдики і раніше, але зараз це було вже занадто. Не можна забивати на навчання перед самим випуском, як би не хотілося, принаймні саме такої думки притримувалися ці двоє. Се Лянь в цьому плані був простіше, спокійніше та можливо в якійсь мірі розумніше, навіщо так сильно паритися та заганятися, якщо можна нарешті дати собі трохи відпочити?
Так йому як завжди попадеться найгірший білет, а викладач буде валити його разом з доцентом в придачу, так було на СОВ, так було на протязі всього його навчання, він вже звик. Але сенсу завалювати себе купою книжок, зубрити днями й ночами, він все рівно не бачив. Як би добре він не готувався викладач все одно знайде до чого прискіпатися, тому зараз він не бачив нічого поганого в тому щоб приділити трошки уваги будуванню свого, він сподівався щасливого, майбутнього.
Сань Ланя ж ЖАБА здається зовсім не хвилювало, він вів себе так буцімто в його житті все наскільки ідеально, що немає сенсу хоч чимось перейматися. Хоча признатися чесно Се Лянь, не знав на якому курсі, та де саме той вчиться, та що там, навіть не цікавився ніколи. Але зате Сяньле точно знав, що він віддав б все щоб зараз опинитися десь поруч з ним, сидіти слухаючи дурні розмови про те як фамільяр Сань Ланя знов ледь не зруйнував всю його кімнату, через те що він відмовився вести його до лісу, та милуватися кришталевими метеликами, яких той так любив чаклувати.
Але все чим він міг зараз насолодитися, так це черговою перепалкою Фен Синя з Му Цином, що знову спорили, зараз її хвилювала правильність збирання коріння, та подальшого його засушення.
– Беладонну збирають в суху погоду, обов’язково в рукавичках, сушать на відкритому повітрі, або за температури п’ятдесят градусів за Цельсієм. – Позіхаючи видає Сяньле, а після вдоволено потягнувшись встає з-за столу, ці двоє достатньо сильно його втомили, а від їх бубоніння голову рвало навпіл, так що хотілося просто втекти від них.
– Куди ти зібрався? Думаєш запам’ятав одну рослину і сто балів в тебе в кишені? – Нудить Фен Синь чиї пальці вже вспіли вчепитися в волосся Му Цина.
– Я знаю всі рослини, а ваші дитячі загравання мене дратують, тому я хочу піти. Можна? – Се Лянь іноді був ще тією скабкою в дупі.
– Що ти маєш на увазі!? – Обурено тріщіть Му Цин красніючи кінчиками вух, пальці Фен Синя все відмовлявся покидати його волосся, а сам він ніяк не міг відчепитися від чужих зап’ястків. Ця їх позиція тільки підтверджувала слова Сяньле, в тому вони старанно їх ігнорували, ось вже як роки три. Хоча мабуть би навіть сліпий помітив, між цими двома точно є щось більше дружби, та постійних змагань на пустому місці.
– Не буду вам заважати, розважайтесь~ – Сяньле тягне вуста в посмішці, а після хапаючи, окрім злощасного щоденника, ще й мантію з паличкою, ховається в пітьмі коридору, що веде прямісінько до спільної вітальні, залишаючи друзів нерухомо кліпати в зачинені двері їх кімнати.
Вітальня як завжди зустрічає радісним гоміном, та тихим хрускотом дров у каміні. Не зважаючи на червень місяць, що зеленню розсипався за вікном, підземелля Слизерину все ще залишалися місцем холодним та вогким, тому завжди запалений камін ні у кого питань не викликав.
Сяньле махнув Ши Цинсюань, що примостила підборіддя на плечі Хе Сюань, та одними лишень губами прошепотів, щось, що змусило Цинсюань швидко замахати головою в різні боки, красніючи всім лицем. Така реакція з боку подруги задовольнила Се Ляня, і він вдоволено усміхнувшись залопотів на вихід, скоріше ніж дівчина встигне запульнути в нього першим, що втрапить їй під руку.
Се Лянь цокотів невисокими підборами по плитці підземелля стискаючи в долонях шкіряну палітурку, зелені ліхтарики тьмяно освічували його обличчя, відтіняючи охрові очі, що хитро блищали. Він все не міг дочекатися того моменту коли Му Цин з Фен Синем нарешті припинять ходити довкола один одного, та зроблять хоч по одному кроку назустріч. Тоді йому скоріш за все прийдеться з’їхати в кімнату старост з кінцями, але його спокійне та головне, тихе майбутнє, без постійних сварок між цими двома, явно було того варте.
Сяньле впав у свої думки не помічаючи нічого і нікого навколо, не те щоб в підземеллях було багато відвідувачів особливо після шостої, в вечір п’ятниці, але все ж таки обережність ще нікому не зашкодила.
Обережність, уважність і все притаманне та Сяньле, були речами абсолютно протилежним.
– Вибачте! – Відстрибуючи на два кроки тріщіть хлопчина чию сорочку вкрашала броша в вигляді орла.
Студенти Рейвенкло були частими гостями в скромних підземеллях Слизерину, наскільки частими, що якщо вийти у вітальню то можна було б спокійно нарахувати з десяток бронзово-сірих орлів, які займали всі куточки кімнати. Але цього хлопця Сяньле бачив тут вперше, на вигляд років п’ятнадцять не більше. Він був трохи вище за Се Ляня, йому б прийшлося стати навшпиньки аби зазирнути в космос чужих очей, волосся незнайомця було невміло закручене на потилиці, а тонкі зап’ястки прикрашали різноманітні браслети. Сяньле здивовано кліпнув, і невже молодь і справді зараз так вдягається? В свої п’ятнадцять він виглядав як самий страшний кошмар любого стиліста, а на фото з тих часів все ще приходилося дивитися скрізь пальці, а тут такий прогрес. Не було б поміж ними різниці у віці в три роки, що зараз, на думку Сяньле, було наче прірвою між ними, він б точно задумався про те щоб приударити за таким красенем, але в нього був Сань Лань, та й здоровий глузд все ще не покинув його, тому він вирішив залишити цього хлопця на розтерзання його одноліткам, нехай розбираються.
– Все добре, сам винен, зовсім не дивлюсь навкруги. – Сміється Сяньле протягуючи незнайомцю долоню. – Се Лянь, сьомий курс.
– Хва Чен, шостий курс. Я з Рейвенкло, – ніяково поясняє він, натякаючи на те, що як для студенту з цього факультету на ньому забагато червоного, – ми з другом домовилися піти в Три мітли сьогодні, тому я трохи не по дрес-коду.
– Тобі пасує червоний, може капелюх помилився та відправив тебе не та той факультет. – Від яскравості посмішки в Сяньле буквально пливе перед очима, і він губиться розтягуючи власні вуста в дурнуватій просмішці.
– Все може бути, – сяє Рейвенкловець, – що ж, вдалої вам прогулянки, до зустрічі! – Незнайомець зникає в темряві підземелля так само неочікувано як і з’явився, залишаючи Се Ляня на самоті.
В такі секунди, коли Сяньле помічав когось об’єктивно гарного, йому ставало дуже прикро через те що він не може так само довго стояти та просто роздивлятися Сань Ланя. Не може доторкнутися до горбинки на носі, та вплутатися пальцями в довгі коси. В нього був лишень його приблизний образ, який він склав з тих незначних обривків, що йому розповідали. Сань Лань взагалі не вважав себе красенем, навіть навпаки, тому відповідав односкладно, а потім і зовсім зводив розмову до того, а який же вигляд має його чудовий Геге.
Сяньле завжди це спростовував, його Сань Лань в будь якому випадку є самим гарним для нього, навіть якщо він сам так не вважає.
Що стосується знань Сань Ланя про зовнішність Сяньле? Іноді складалося відчуття, що він бачив його неодноразово, бо ті малюнки, що хлопець залишав на сторінках щоденника, дуже добре передавали вигляд лиця Се Ляня, змушуючи того дурно всміхатися, раз за разом проводячи пальцями по паперу.
Прохолодне повітря бадьорило, голова потроху припиняла боліти, та мовби колотися на дві частини і Се Лянь облегшено видихнув прямуючи до найближчої лавки. Людей поруч майже не було, сьогодні більшість студентів, скоріше за все, проводили час десь у Хогсміді, в Кабанячій голові, чи славнозвісних Трьох Мітлах, хтось наскільки ж нудний як його любі друзі, мабуть сидів за підручниками, а одинаки, на кшталт самого Сяньле, бродили по території школи, та насолоджувалися літньою тишею.
Всівшись Се Лянь відкрив щоденника та почав щось старанно в ньому шкрябати.
– Мої друзі зонову намагаюся один одного зжерти .. ця підготовка до ЖАБА так сильно діє на нерви, просто хочеться якомога швидше це здати та відпочивати ((
Закінчивши хлопець тяжко зітхнув, це все дійсно вже порядком набридло, від цього хотілося якомога швидше здихатися.
Відповідь не змусила себе довго чекати, букви почали з’являтися буквально через декілька секунд після того як Сяньле відірвав своє перо від паперу.
– ох, Геге, ви зі всім справитесь, я вірю в ваші можливості! Вибачте зараз я зі своїм другом, тому деякий час не зможу вам відповідати :’(
– Тоді не буду відволікати, гарного відпочинку!
– але це не значить що ви не можете розповісти мені про щось, я обов’язково потім все прочитаю ^-^
Сяньле задоволено хмикнув, заносячи перо.
– Що ж, тоді слухай.
Сань Лань малює сердечко біля останнього запису, що зробив Се Лянь і це змушує його посміхнутися. Нічого дуже давно не робило його наскільки щасливим як переписки з цим хлопцем, кожен запис зроблений рукою Сань Ланя, викликав посмішку та змушував серце тріпотіти в грудях. З ним хотілося переписуватися кожну секунду кожного дня, та дізнаватися все більше і більше про його життя, про нього самого.
– Шисюн, вам слід бути обережнішим. — Хва Чен, якого Сяньле останнім часом став бачити занадто часто, враховуючи те що раніше цього хлопця він взагалі не спостерігав, підхоплює його під лікоть.
Вони стикалися вже не вперше на цій неділі, чомусь після тієї їх зустрічі, здавалося сама доля зводить їх разом. То Хва Чен підхопить Се Ляня, врятувати того від падіння як зараз, то вони просто побачяться в одному з коридорів перекинувшись декількома фразами. Кожна їх зустріч була таким собі приємним доповненням дня, в якій Се Лянь не бачив ні противних залицянь, ні грубих окликів в свою сторону.
– Дякую Хва Чен, буду намагатися. – Всією своєю доброзичливістю сяє Се Лянь.
– Сяньле, ось ти де, ходімо швидше інакше з такими товкучками до Астрономічної башти ми доповземо тільки підвечір. – Заморено тягне підійшовша зі спини Лінвень, її зачіска розтріпалася, а кола під очима за останні три дні збільшилися разів в п’ятсот, якщо порівнювати з тим що було раніше. Весь її вид вказував на те що вона була однією зі старанних, або не дуже, випускниць, які радше помруть, але диплом отримають.
– Вдачі на Астрономії. – Всміхаючись шепоче Хва Чен нарешті відпускаючи чужу руку. Се Лянь дарує йому світлу усмішку у відповідь та на останок махнувши долонею, зникає в натовпі студентів.
– Хто це такий? Я бачу його поруч з тобою вже раз шостий за цю неділю, а сьогодні тільки вівторок. – В голосі Лінвень з’являється крихта лінивої зацікавленості, і вона гне тонкі брови зазираючи другу в лице
– Хва Чен, на курс молодше нас, ми стикнулися одного разу в підземеллях і з того моменту вітаємося коли бачимо один одного. – Знизуючи плечами дзвенить Се Лянь, зустрічі з Хва-Хва підіймали йому настрій, і він був зовсім не проти перекинутися з цим шиді парою фраз, коли випадала така можливість.
– Він милий, здається ти йому подобаєшся. – З такою самою простотою в голосі відповідає дівчина потираючи заморені очі.
– Його високість наслідний принц, подобається всім без виключення. – Жартома тріщіть він, гордівливо задираючи підборіддя.
– Скажеш це Пей Міну, коли він знову буде валити тебе на Історії магії. – Сміється дівчина прикриваючи вуста долонею.
– Хей! – Чується обурений буркіт Сяньле, після якого він відразу ж тицяє подругу в бік.
Пара по Астрономії проходить на диво спокійно, в цей раз Се Ляня не запитують, і він просто насолоджується видом який відкривається з висоти Астрономічної башти. Звідси можна було побачити і поле для квідічу, де саме зараз тренувалися Рейвенкловці. Сяньле розглядав кожного з них намагаючись знайти хоч одне знайоме лице, і саме в цей момент хлопець піймав на собі зацікавлений погляд Хва Чена. Він коротко махнув йому, і Хва-Хва ввідповів йому тим самим, при цьому ледь не падаючи зі своєї мітли.
Се Лянь порскнув зі сміху коли побачив як синя підкладка мантії опиняється у хлопця на голові, і той послідкував його прикладу починаючи нестримно реготати.
Можливо Хва-Хва цікавив його, зовсім трохи, але в голові все сидів образ Сань Ланя – хлопця, що завжди був поруч і неодноразово допомагав. Хлопця який зміг закохати в себе одними лишень переписками. І Се Лянь відчував себе повною нікчемою, коли хоч на секунду дозволяв собі задивлятися на когось іншого.
– Сподіюсь вам сподобалося, хоча гра сьогодні була повна тухта. – Хва Чен ніяково потирає шию протягуючи Сяньле пляшку содової.
Отримати запрошення на матч по квідічу, Се Лянь зовсім не очікував. Його особливо ніколи цей вид спорту не цікавив, тому він майже ніколи не ходив на матчі, та й в правилах він розбирався слабо, але коли Хва-Хва черговий раз перестрів його в коридорі та запропонував прийти подивитися, відмовитися було якось незручно, вони ж друзі як ніяк. Тому свій четвер Се Лянь провів під пекучим сонцем, роздивляючись як молоді Рейвенкловці в повіті ведуть жорстку суперечку з Грифіндорцями, намагаючись перекинути право на володіння м’ячиком в свої руки. Не те щоб йому сподобалося, але в будь якому випадку це було краще, ніж сидіти в чотирьох стінах, слухаючи напружене дихання Фен Синя та Му Цина, що знову оголосили мовчанку, та просто кидали один на одного невдоволені погляди.
Тому він не роздумуючи вхопив свого улюбленого капелюшка, перекинув через плече, трохи громіздку, сумку, та полопотів до поля.
– Було не так вже й погано. – З усмішкою відповідає Се Лянь відпиваючи з пляшки, а після плескає по вільному місцю поруч з собою запрошуючи Хва-Хва сісти поруч.
Спортсмени потихеньку збиралися, покидаючи поле, а всі глядачі вже давно розбіглися хто куди. На трибунах зараз сиділи тільки вони вдвох, Сяньле задумливо роздивлявся напівпрозорі хмари, а Хва Чен вітав десь у своїх мріях, дивлячись скрізь простір.
– Мені подобається проводити час з вами. – Тихенько починає Хва Чен. – Я дуже щасливий, що ви не відштовхнули мене, і мені приємно, що ви прийшли сьогодні подивитися на мою гру, хоча вас це зовсім не цікавить. – Хлопець починає трохи нервово шкрябати власні пальці і це змушує Сяньле напружитися, йому не хотілося б зараз отримати зізнання, тільки не зараз. – Можливо зараз я буду звучати дурно, але ви нагадуєте мені одну близьку мені людину, і через це мені хочеться проводити з вами більше часу, – Хва Чен дивиться майже благаючі, – ви не проти?
– Ми вже друзі Хва-Хва. – З легкістю мовить Сяньле штовхаючи хлопця в плече.
– О. Стійте, що!? – Хва Чен на секунду зависає, і Сяньле порскає з виду його розгубленого обличчя.
– Ми й так друзі Хва Чен, все в порядку. Так, що за людина? – Охрові очі знов блищать в зацікавленості.
– Це трохи важко пояснити, але я думаю вона мені подобається, – він багатозначно веде очима, – всі ці відчуття, мені здається саме так і відчувається закоханість. Се Лянь, а у вас є така людина?
– Є, він самий чудовий з усіх кого я знаю, з ним хочеться усміхатися, і від одної згадки серце тріпоче сильно-сильно. Знаєш, я довго сумнівався в тому, чи це точно те саме відчуття, чи не плутаю я його з чимось, але в останні дні я нарешті усвідомив остаточно, він мені подобається. – Се Лянь ховає лице за широкими полями свого капелюха, подібні розмови давалися йому дуже тяжко, але сьогодні він відчував гостру потребу в тому, щоб про це поговорити.
– Схоже, ви справді дуже сильно закохані в цю людину. Я йому навіть трохи заздрю, йому пощастило зустрічатися з таким як ви. – Хва Чен тягне вуста в посмішці, заглядаючи другові в лице.
– Думаю це мені пощастило з ним, хоча ми й не зустрічаємося.
– Ну в будь якому випадку у вас всі шанси, а якщо він вам відмовить ми разом змусимо його давитися слимаками. – Хва Чен знаходиться сміхом і Се Лянь слідує його прикладу починаючи нестримно сміятися, навіть не намагаючись сховати усмішку за долонею.
Се Лянь сидів жуючи кінчик пера, поки щоденник лежав на колінах перед ним, але він все не наважувався написати хоч слово.
Останні декілька днів він думав лишень про одне, йому хотілося побачити Сань Ланя в живу, хотілося обійняти, зізнатися в почуттях. Розмова з Хва-Хва підштовхнула його до цього, і він був не в змозі стримувати ці думки.
Але слова не йшли, було лячно почути відмову, або взагалі дізнатися про те що все це насправді чийсь дурний жарт, над такою смітниковою нікчемою як Се Лянь.
Закохати в себе принца невдаху, випитати всі його секрети та потім використовувати це все в своїх цілях? Звучить як щось більш ніж реальне. В спину Се Ляня неодноразово летіли пекучі стріли, які він був змушений стерпіти, але зараз повторення цього гіркого досвіду не хотілося, хотілося нарешті отримати хоч краплинку щастя, на яке він все ж таки заслуговував, принаймні він сподівався на це.
– Він дратує мене! – Гарчання Фен Синя змушує Сяньле буквально підстрибнути на ліжку, та з грюкотом закрити щоденник.
– Му Цин? – Відкидаючи свою головну біль куди подалі, він розбереться з цим пізніше, як ні в чому не бувало допитується Сяньле.
– А хто ж ще! Він нестерпний, жахливий, нахабний індик! – Фен Синь палає всім своїм видом швиряючи підручники на стіл.
– І він подобається тобі навіть не зважаючи на все це. – Додає Се Лянь розпластавшись на постілі, злий Фен Синь був його особистою розвагою, такий собі цирковий виступ, а він в першому ряду .
– Так! – Се Лянь починає ледь не хрюкати від сміху у нього за спиною в цей самий момент, а щоки Фен Синя палають вже далеко не від злоби. – Дідько! – Більш тихо додає він падаючи на підлогу поруч зі столом та прикриваючи калинові щоки долонями.
– Та ну тобі, я здогадувався, – відмахується Сяньле, – так, що він зробив цього разу? – Підтягуючи до себе пакетик гарбузового печива цікавиться хлопець.
– Все наскільки очевидно? – Усмішка на чужому лиці розквітає смутком і Фен Синь відкидає голову трохи назад прикриваючи очі.
– Більш ніж, ви виглядаєте як давно заміжня парочка якщо чесно, – він знизає плечами відкушуючи печиво, – так ти скажеш що сталося, чи я повинен сам здогадатися?
– Взагалі йому не обов’язково щось робити. Ти знаєш, він дратує мене перманентно. Але зараз справді є причина. Я намагався запросити його сходити зі мною кудись, але він знову відмовився. Він постійно мені відмовляє розумієш!? – Фен Синь скидує руками, Се Лянь окидає його розуміючим поглядом. Му Цин був справді важкою людиною, не те щоб Фен Синь був золотим, в цілому вони були варті один одного.
– Скільки разів ти намагався?
– Сьогодні був дванадцятий, за цей місяць.
– Він ідіот. – Се Лянь по-доброму закочує очі.
– Ось і я про це! Ігнорувати мене це злочин. – В його голосі нарешті з’являється подоба веселощів.
– Просто поцілуй його. – Се Лянь знов переходить в горизонтальне положення, закінчуючи розправу з печивом, та дивиться в широко розплющені очі Фен Синя, що зараз виражали весь можливий спектр емоцій.
– Ти хочеш щоб я зловив Аваду? – Фен Синь в запитанні скидує брови, це звучало як дуже поганий жарт.
– О було б чудово, на місці твого ліжка поставимо комодик, думаю він чудово туди впишеться, а зверху буде великий тераріум для Жоє, моя дівчинка так втомилася жити в тій малій скляній коробці. – Підручник з Травології летить йому між очей в ту саму секунду. – Ах-ах, припини-припини, я жартую, – зупиняючи Фен Синя, що вже збирався запульнути в нього Зіллеварінням тріщіть Сяньле, – він не відштовхне тебе, ось побачиш все буде добре. – Він підморгує другу, а після Зіллеваріння все ж таки вдаряє по його коліну.
– Ти не збираєшся зустрітися з ним? – Киваючи в бік відкинутого раніше щоденника запитує Фен Синь, він вже встиг впасти на ліжко Се Ляня та покопирсатися в пакетику в якому, на його жаль, залишилися лишень крихти від печива. – Він же з наших?
– Я думав над цим, – витягаючи з шухляди шоколадну жабу та протягуючи її Фен Синю починає він, – до того як ти прийшов я хотів написати йому, про те що хочу зустрітися і все таке. Але мені лячно, раптом він з іншої країни? Або це чийсь жарт? Або.. – Його переривають раніше ніж він встигає закінчити.
– Хей-хей, тихше, не накручуй себе так сильно. – Здавлюючи чужі плечі промовляє Фен Синь. – Давай так, я цілую Му Цина, а ти домовляєшся про зустріч з Сань Ланем? Якщо що то разом нап’ємося в Трьох Мітлах, м? – З усмішкою мовить він відпускаючи плечі Сяньле та протягуючи йому мізинець.
– З тебе огневіскі. – Скріпляючи договір бурчить Сяньле.
– Ха-ха, як скажеш.
Се Ляню потребується рівно тиждень для того щоб зібрати всю свою силу та волю в кулак, самовпевнено хруснути шиєю, рішуче сісти перед щоденником, та написати рівно нічого, що слідувало б. Фен Синь хочеться сказати зі своєю частиною договору теж не поспішав, ще б бак отримати в щелепу від Му Цина було ще тим задоволенням.
– Давай я напишу? – Схиляючи свою голову до Се Ляня, що все сидів над розкритим щоденником пропонує тільки но підійшовший Фен Синь.
– Давай я поцілую Му Цина? – Потиличник не змушує себе довго чекати, і Сяньле зойкає потираючи уражене місце. – Ось бачиш, це те саме! Я повинен сам написати.
– Тоді не тягни і пиши швидше. – Фиркаючи продовжує повчати Фен Синь.
– Щось я не бачу щоб ти спішив робити хоч крок назустріч Му Цину. – Здіймаючи брови підкреслює Сяньле, зараз вони були в одному човні. Це змушує Фен Синя відразу замовкнути та піти далі в своїх справах, гучно грюкнувши дверима, та, здається, прошипівши щось не дуже чемне в сторону Се Ляня.
Сяньле навіть не повернувся в його бік, в нього зараз були справи важливіше за ті прокляття, що кидав в нього Фен Синь.
Він дивиться на жовту сторінку ще декілька секунд, перечитує останні записи що були зроблені сьогодні зранку, звішує всі за та проти, а після просто плює на все. Будь що буде.
– Я ніколи не запитував, але де ти навчаєшся?
Йому хочеться закинути щоденник куди подалі, спалити його, втопити але Сань Лань в ту ж секунду дає свою відповідь, і Се Лянь уявно відновлює щоденник з попелу, та виловлює втоплені сторінки.
– Гоґвортс
– Стій, справді!? Я на випускному курсі Слизерину!
– Я-я був більш ніж впевнений що ти навчаєшся в іншій школі, і я такий щасливий зараз. Ми можемо зустрітися? Ми зобов’язані!!! Я хочу так багато сказати тобі
– я не думаю що вам сподобається ..
– Мені може не сподобатися тільки якщо ти Ци Жун. Ти ж не Ци Жун?
– хапх ні ‐
– ТОДІ ВСЕ ЧУДОВО!!
– добре,,, але в мене буде одне прохання, вислухаєте?
– ЗВІСНО!!
В Се Ляня тремтіли коліна, а з обличчя не сходила дурнувата усмішка, він сидів в очікуванні на невеликому простирадлі біля ставка, поки його очі були вкриті білосніжною стрічкою. Десь поруч крякали качки, а літній вітер колихав вербові гілки, це трохи заспокоювало, але серце все рівно билося в грудях, мов птаха об клітку, поки його думки були в жахливому хаосі.
Прохання Сань Ланя звісно здалося досить дивним, який взагалі сенс у зустрічі коли він не зможе побачити його? Вони не зможуть нормально поговорити? І найголовніше Се Лянь не зможе нормально зізнатися.
Але навіть враховуючи це все він не відмовив, така зустріч краще ніж нічого.
Всі його відчуття загострилися в той самий момент як тільки стрічка покрила очі, тому зараз він чітко чув як чиїсь підошви ступали по траві, направляючись прямо до нього. Се Лянь в очікуванні закусив губу та стиснувся до розмірів Жоє, здається в цей момент він навіть не дихав, а потім його плече накрила тепла долоня і він розплився у просмішці.
– Сань Лань. – Він обережно накрив чужу долоню своєю, просліджуючи подушечками перстні на чужих пальцях та випираючі кісточки.
– Мгм. – Тільки й чується у відповідь, але навіть цього достатньо щоб Сяньле долетів до місяця та назад.
Сань Лань вмощується поруч, його коліна торкаюся колін Сяньле, і це пробирає до мурах по шкірі.
– Я можу торкнутися? – Все ж таки наважується запитати Се Лянь, він не пам’ятав коли йому було так ніяково в останній раз, але поруч з Сань Ланем він втрачав будь-яку здатність здорово мислити.
Сань Лань не відповідає, м’яко торкається чужих долоней та вкладає їх собі на щоки.
Сяньле торкається теплої шкіри, погладжує пальцями щоки, та проводить по носу, він був з горбинкою та гострим кінчиком, такий самий як Се Лянь собі і уявляв. У Сань Ланя були м’які, тонкі вуста, гострі вилиці, та неймовірно шовковисте, довге волосся. І Се Лянь би збрехав якщо б сказав, що не закохався в кожну рису його обличчя.
– Ти гарний. – Після декількох хвилин тиші все ж таки констатує Сяньле, і його руки відчувають теплу посмішку на чужому обличчі.
– Геге куди гарніше. – Чується шепіт Сань Ланя і Се Лянь губиться в просторі, його голос відчувається таким же нереальним як і все те що тут з ним зараз відбувалося.
– Я думав сьогодні говорити буду тільки я. – Сміється Сяньле накриваючи руку Сань Ланя своєю. – Ну ось ти знову замовк, – звучить майже розчаровано, – що ж, тоді я продовжу. Мені так багато хотілося сказати, але зараз коли ти поруч, всі думки мовби покинули мою голову знаєш. Можливо це прозвучить дивно, але ти мені подобаєшся, не було жодного дня коли б я не думав про тебе, коли б я не писав тобі. І знаєш я думаю ти наповнюєш моє життя сенсом, тому мені б хотілося знати, що ти думаєш про це? М, Сань Лань? – Сяньле чекав затамувавши подих, він стиснув долоню Сань Ланя ще сильніше боячись що той піде від нього, але цього не сталося.
– Пообіцяйте що не змусите мене давитися слимаками, гаразд? – Шепоче Сань Лань, і Сяньле губиться в здогадках, що ж саме це може означати, рівно до того моменту поки біла стрічка не впала йому на коліна, і він не розжмурив заплющені очі.
Чорне волосся було сплетене в гарну косу, на серці так само сидів поважний орел, а руки вкрашали ті самі браслети. Все було майже таким самим як і в їх першу, зовсім випадкову, зустріч.
– Тепер ви зможете повторити все те що сказали раніше, тільки вже не для Сань Ланя, а для мене? – Його голос дрижить, а очі продовжують невідривно дивитися в чужі.
– Ти подобаєшся мені Хва-Хва. – Не задумуючись над відповіддю каже Се Лянь викликаючи на мармуровому лиці теплу усмішку.
– І як давно ти знаєш, що я це я? – Все невгвмовувася Се Лянь погладжуючи тильну сторону долоні Хва Чена.
– Всього декілька тижнів, я все був невпевнений, але коли помітив як ви гралися з Жоє, то відразу здогадався що це Геге. – Він знизає плечами відводячи погляд. – Тільки Геге міг бути таким гарним та милим граючись зі змійкою.
– І ти не сказав мені! Боже я наговорив тобі так багато, тепер мені соромно за себе. – Щоки палають в багрянці і Се Лянь не знає куди себе подіти, все більше і більше згадуючи їх душевні розмови з Хва Ченом про нього ж самого.
– Ну я боявся вам не сподобатися. Я недостатньо гарний, розумний та добрий для того щоб бути поруч з Геге, ось що мені думалось. Ви були, та є моїм всім, мені не хотілося вас втрачати. – Хва Чен сплітає свої пальці з чужими та видихає так мовби з його плеч тільки що впала груда каміння. – Мені було легше від думки про те, що ви прийняли мене як свого друга, але зізнатися все рівно було дуже важко.
– Ох, Хва Чен. Я вже був закоханий в тебе, ти не міг мені не сподобатися. – Се Лянь дивиться на нього ніжно-ніжно стискаючи долоню сильніше.
– Навіть якби в мене були роги та червоні очі?
– В тебе є роги?
– Як знати. – Вони обоє розражаються сміхом продовжуючи тримати один одного за руки не в силах відпустити.
– Ви навіть не повірите з ким я тільки що був на побаченні! – Се Лянь з розмаху відкриває двері їх спільної кімнати, його погляд відразу ж зустрічається з роздратованим поглядом Фен Синя, цим поглядом буквально можна було вбити просто зараз.
Му Цин такої різкої появи на порозі Се Ляня теж не оцінив, перелякано відштовхнувши від себе Фен Синя, не впустивши при цьому можливості зарядити тому межи очі, мабуть для профілактики, Се Лянь не знав точно, він вже було почав виправдовуватися, але Сяньле не дав йому і слова вимовити.
– Чудово, тоді підемо в Три мітли в чотирьох, з тебе огневіскі! – Майже проспівав він звертаючись до Фен Синя, а після обережно зачинив за собою двері, так мовби його й не було тут зовсім.
– Я думав ти зачинив бісові двері! – Му Цин зараз просто палав нищівним вогнем злості.
– Він знає. – Стискуючи пальцями розбитий ніс пробурчав Фен Синь, і за що йому тільки це все.
Дуже мило!