1.

“Іноді мені важко повірити в те, що ти кажеш,Тома.Ти ніколи не перечиш мені.І як же мені втямити – це любов чи просто сліпа покірність?”

Тома,насупившись,простягнув руку до його підборіддя. Цей вираз обличчя Аято зазвичай спостерігав у якійсь певній ситуації, з якої блондин не міг вилізти,або ж коли бракувало інгредієнтів для приготування запланованої і, раніше такої бажаної обома спадкоємцями Камісато, вечері.Голова клану не був впевнений що відбувається у голові Томи в такі моменти, але ці емоції ймовірно були майже тотожні вияву злості.

“Оскільки я Ваш смиренний підданий, гадаю Ви мене не зовсім правильно розумієте,мій лорде,-Тома врешті-решт підняв погляд,зухвалий але водночас серйозний.-Я не згідний з Вами у багатьох вчинках.”

У відповідь на це Аято сумнівно припідняв одну брову,але не смів перебивати співбесідника.

“Я не згідний з тим,що Ви обстоюєте роботу допізна.Я не згідний, коли Ви ставите робочі обов’язки поверх власного здоров’я та самопочуття,особливо коли відмовляєтеся від прийому Їжі,яку я Вам приношу. Я не згідний з існуванням тих ранків,коли Ви запевняєте,що почуваєтеся чудово,хоча бачу бліду подобу,а на ній – темні круги,які обрамлюють Ваші очі. Я не згідний,коли Ви відмовляєтеся від допомоги у чомусь.Я не згідний з Вашими іноді дивними смаковими перевагами,- тут Тома дещо помітно здригається,- Мені здається, Ви занадто вимогливий до себе,будучи віддаленим від своїх підданих і навіть сестри.Я ненавиджу те,як Ви себе ізолюєте. Таке враження,ніби Ви боїтеся,що коли зменшите пильність хочаб на секунду, втратите все знову.Я терпіти не можу коли поряд зі мною або Аякою,Ваш погляд є сирим та холодним,а вслід Ви просто щезаєте,ніби самозаборона виявляти людські емоції Вас якось захистить. Єдиний випадок коли Ви фактично є егоїстом – коли втікаєте від власних почуттів.”

Запанувала досить довга пауза.В останній момент на обличчі Томи засяяло відчуття жалю,але ледве Аято зібрався щось відповісти,блондин, зробивши крок ближче,лагідно поставив руку на плече комісара і убачливо зазирнув тому в очі.

“Але не в моїх обов’язках перечити Вам, і ,навіть якби це було так,врешті-решт людина я не така.Моя думка чесно кажучи є малозначною,особливо враховуючи який упертий Ви є.Оскільки з головою поринаєте у справу,яку не залишите поки вона ж не буде доведена до досконалого стану.Ви – найстійкіша людина,яку я знаю,і одна з найсильніших. Може,Ви цього й не проявляєте,однак мій лорд так само милосердний.Я освідомлюю, наскільки Ви жертвуєте своїми потребами та бажаннями, щоб запевнитися що сім’я під захистом, а мешканців Іназуми наділити хоча б маленькою іскрою надії. Можливо,вони ніколи не дізнаються,хто в тіні тягне за нитки аби допомогти їм,проте, мені здається без Вас Іназума не була б такою,яка вона є зараз.Отож підтримувати пана -мій обов’язок,який я безперечно виконую: зтикатися з тими ж жертвами що й Ви, слідкувати,щоб завжди відчували ситість і,наскільки це в моїх силах,як слід відпочивали…і найважливіше – переконатися,що пан не самотній. Навіть якщо я звичайнісінький домогосподар,стану ,чорт візьми,найкращим у цьому ділі.Я присягнувся у своїй вірності Вам, Камісато Аято, і так само поклявся власним житям. Ви у змозі це прийняти або відкинути, цінувати або призирати,вибір повністю за вами. І в той час,коли я не погоджуюсь з Вами й щодуху бажаю виговоритися,відчуваю те ж саме. Ймовірно,Ви думаєте що це сліпа покірність,однак це безперечно найясніше бачення і розуміння за все моє життя.Саме Ви подарували мені амбіції,- інша рука блудить по чітко окресленій поверхні піро ока Бога,затримавшись на мить,коли маленька усмішка окрасила його губи,- Позвольте мені подарувати їх взамін.”