1 розділ

(Образ маєтка був взяти з палацу Брунських у Лубні)

Троє юнаків йдуть крізь хащі.

– Сє Лянь, а як ми будемо їхати до дому?- запитав Фень Сінь.

– Ловити попутку.

-Я і не сумнівався, краще було взяти машину.

– Раз ти такий розумний то чому ж  не взяв? І куда ти взагалі маєш заїхати машиною, ми в лісі. Довбаному лісі.- Му Цин в відповідь лиш цокнув язиком.

– Досить вам, ми майже прийшли.

Через деякий час вони підійшли до двоповерхового, старого маєтку, на якому вже вицвіла вся розкіш.

-Тут я і працюю.

-Тут!- разом вскрикнули його товариші, через це їхні обличчя перетворилися на гримаси.

-Да, а щось не так.

Його друзі лише ще раз кинули погляд по трухляву будівлю. Один з них від роздратування закотив очі.

-Навіщо тобі це місце яке знаходить бозна де.    Я  б ніколи не подумав, що тут – розвів руками в боки – знаходиться така споруда.- брякнув Му Цін.

-Ну це не дивує, ти взагалі  мало коли думаєш.- в котрий раз за всю поїздку прилетів колючий коментар від  Фень Сінь. Другий не пропустив його  фразу поза вуха, тому блиснув вбивчим поглядом. Вже готовий розпочати перепалку Му Цін, почув тяжке зітхання  Сє Ляня, тому не став продовжувати.

-Хоч воно знаходиться так далеко, але мені  так легко як ніколи не було. І до того ж, тут моє натхнення розквітає.

-Але тут небезпечно, аварійна споруда, плюс, хто знає хто тут ходе і які в нього наміри.

-Друзі, я вдячний за вашу турботу, але ви знаєте який в мене був застій, це місце мене врятувало.- на обличчі хлопчини розквітла ніжна усмішку.

-Добре пройдемо в середину.

Троє людей зайшли до споруди. Взору відкрився напівзруйнований застарілий вхід, обшарпані стіни і скрипуча, де-не-де провалена підлога непривітно зустріли гостей. Звуки  кроків йшли  по перед своїх власників по всьому палацу. Центральний зал відкривався високою, колись прикрашеною  стелею, з  якої так і норовив зірватися шматок минулої величі .Парубок з легким кроком провів всіх до правого крила маєтку. Задушливе повітря та запах цвілі врізався в легені, вони продовжували йти по коридору, доки не вийшли до невеликої,але просторої кімнати. Запах змінився на свіжий дух зелені, зажке повітря залишилося в непривітних коридорах. Це була кімната з панорамними вікнами які виходили до недоглянутого садочка. Наступне, що кидалося в очі це обжилість, тут тобі і полотна, різні прибули для малювання. А тут тобі і спальний мішок, сумка з якимось добром і деякий запас їжі.

-Мда, спартанські умови. – прокоментував Му Ці.

-Нагадай мені, скільки ти тут вже працюєш.

-Ну… десь тижня два.

-ДВА  ТИЖНІ! В постійному холоді і…- тільки почав був Фень Сінь, але Сє Лянь перебив його і  швидко  замахав руками.

-Та ні! Я знайшов це місце два тижні тому і, інколи, приїздив по працювати, а прям живу, то лишень два  дні.

-Так все одно  ти загробиш тут своє здоров’я. До того ж їздити в таку далечінь, де людей не знайдеш і на кілометр, це небезпечно. Жертву яку ти приносиш задля робіт занадто велика.

-Тай картини твої не так добре продаються як хотілось би.- досить м’яко сказав  Му Цін, Сє Лянь сказав  би, що  його роботи взагалі нікому не здались.

-Та знаю я, але тут так.. я навіть словами не можу описати. Металічні клешні міста мене вже замучили, мені потрібен спокій. Крім того  моє натхнення тут  живе, хоч я навіть думав, що воно давно померло.

-Ми розуміємо, і раді за тебе але все-таки хоча б не забувай про своє оточення, і не вимикай свій телефон.- Фень Сінь був схожий на матір яка наставляє сина, ще піднятого пальця до гори не вистачало, з цієї думки Сє Лянь в душі посміявся.

-І ми більше не хочемо мати діло з розлюченим Дзинь Ву. – з цією фразою обличчя всіх трьох потемніло. Дзинь Ву був названим батьком Сє Ляня, і дуже переживав за свого небожа, особливо якщо той ніяк з ним не зв’язується. В той  день прочухана получили всі троє.

-Та я вже вибачився тисячу разів, і казав, що в мене сів телефон.

-Але це нас не врятувало від його гніву, ти знаєш краще за нас,що в такому стані він точно несхожий на святого небожителя!

-У ж бистріше на демона.- закінчив жалітися Му Цін.

Але щоб там не казали ці двоє, все одно, місце і справді дарувало спокій, ніякого тобі міського шуму. Тільки спокійна безтурботність вкрита шумом дерев.

Насолодившись красою природи, Му Цін вирішив пройтися Сєляньовим речам. Перше що його зацікавило це полотна які були накриті ганчіркою.

– Стій, ті роботи ще не закінчені!- попередив Сє Лянь. Але було пізно, Му Цін уже стягнув покрив, взору відкрилися одна з декількох картин. На ній був зображений нічний пейзаж: ліс, стежка, червоний людський силует із парасолькою. Робота й справді не закінчена, людина не чітка, лишень намічена плямами. Обрис немовби протягує бліду руку, пропонуючи  пройтися по лісу.

– Цікаво, але… якось зловіщо?- прокоментував Му Цін. Присівши, він продовжив розглядати роботу.

– Так, як я і сказав, роботи ще не закінчені, тому там нема на що дивитися, тому давайте я їх  накрию. Сє Лянь  миттю опинився, біля сидячого молодика. І почав обережно покривати стопку полотен тканиною.

– Зачекай, дай подивитися.- зупинив його руку Му Цин. Фень Сінь обережно підійшов.

Розставивши картини на підлозі. Му Цін та Фень Сінь побачили три картини. В них були різні сюжети але одна однакова деталь, людина в червоному одязі (хто б сумнівався).

Друга картина була зроблена більш детально. Зараз, на ній можна розгледіти людину в профіль, багряному ханьфу. На грудях та руках були металічні прикраси, а ногах чорні високі чоботи. Чоловік закриває парасолькою квітку від кровавого дощу.

Третя робота показує кленовий осінній ліс. Дорогою котиться підвода з сіном на ньому  сидить молодик в червоному та не дороблена фігура в білому. Зараз можна було розгледіти обличчя хлопчину, спокійний вираз обличчя, прекрасна посмішка, напів прикриті очі. Образ  пронизаний легкістю.

Фень Сінь відвів свій погляд від робіт, і погляну на Сє Ляня. Він стояв боком прикриваючи  своїми руками червоне обличчя. До такого виду Фень не був готовий, тому від шоку роздявив рота.

– Я не знаю як це коментувати. Але виглядає досить дивно.- встаючи сказав Му Цін. Побачивши дурнуватих вираз обличчя свого товариша, він подивився туди куди дивився інший.

– Якого дідька!

Сє Ляня відняв руки від обличчя.

– Це досить складно пояснити, ви звичайно можете подумати що я божевільний, я сам не впевнений в своїй адекватності. – Сє Лянь запнувся- Ці картини  малювалися із снів. Це звучить дивно, але коли я випадково тут заснув мені наснився дуже реалістичний сон. Настільки, що  відчувався подих вітру, стукіт від кроків, подібних сновидінь в мене ніколи не було. Всі картини які, ви побачили були намалював по моїм снам, які я бачив тут. Сє Лянь закінчив свою розповідь, але обличчя його залишилося ще трохи червоним.

Му Цін почав терти точку між бровами.

-Добре, це й справді звучить трохи дивно.

*Я знаю що це погано, але я давно хотіла щось написати