1

Велика дяка за вичитку the_beth💕

 

Гаррі Поттер завжди тримає слово. Для цієї його чудової якості у світі не існує перешкод. Через що він може втрапити до пастки, піти проти правил або ж проти чогось невимовно більшого.

 

 

_______ Пробач мені

 

Ранок сьогодні видався сонячний. Як же приємно виринути з дрімоти в цей яскравий, умитий день! Очам важко сфокусуватися, Гаррі тре їх пальцями, але світ довкола надалі казковий і нереальний, неначе у вічку калейдоскопа.

 

Дивовижа, — зрештою констатує Гаррі, розглядуючи власні пальці, які видаються містично підсвіченими через сонячні промені, що яскравими стрілами прорізають простір спальні.

 

З ванної чується шум води. Гаррі любить цей звук. Він означає, що всі вдома, і все так, як має бути.

 

Клацнули двері — і Гаррі має можливість спостерігати за свіжим та рум’яним Драко. І тепер йому дуже хочеться потрапити до його поля зору. Він плавно переміщується, стаючи біля дзеркала, і губиться в очах навпроти. Так би вічно і стояв.

 

Але один недбалий рух Драко — і рушник злітає на підлогу, а Гаррі доводиться спертися на стіну. Бо скільки б не минуло часу, він ніколи не звикне до цієї краси.

 

Хвилина — і туалет Драко закінчено: ґудзики застібнуті, манжети розправлені. Похмурий погляд прискіпливо оцінює своє відображення у дзеркалі. Гаррі теж зазирає й ствердно киває головою: Драко завжди пасували блакитні сорочки, тоді його очі припиняли плескатися бурхливим морем, в них залишався лише штиль та безмежні небеса.

 

На кухні затишно пахне тостами з яблучним джемом. Драко п’є гарячу каву і задумливо дивиться на розмиті світлини у фоторамках. Гаррі хоче завести звичайну вранішньо-кавову розмову, та раптом погляд Драко тьмяніє, довгі пальці тягнуться до очей, чуються важкі нерівномірні вдихи, тож Гаррі ніяковіє і змовчує.

 

_________

 

Все врешті-решт склалося так, як треба, в «пришибленому», як він його сам називав, житті Гаррі. Він відвоював своє право бути тим, ким хотів. На всіх фронтах. Поставив крапку і почав з чистого аркуша. Одразу по війні він відкрито відповів на один пронизливий погляд грозових очей. Потім прийняв запропоновану руку й вийшов танцювати повільний танок з тим, з ким завжди хотів, на очах усіх присутніх на балу, викликавши бурхливу реакцію як серед чужих, так і серед своїх. Були сварки і скандали. І навіть бійки.

І Гаррі бився, відстоюючи своє право бути тим, ким був. Він нажив багато ворогів, втратив багатьох друзів.

 

Проте він йшов уперед, а Драко йшов поряд.

 

Все, що вони мали: свята та будні, ніжність та різкість, сварки та примирення, сніданки та вечері, — Гаррі вважав за досягнення, його та Драко. І завжди чітко усвідомлював, що всього цього могло і не бути. Тому знав напевно: ніхто з них нікуди не піде і не залишить іншого.

 

Гаррі знав різного Драко, лагідного та приставучого, або ж похмурого й незалежного. І потребував кожного з них. Він теж змінювався разом із Драко, підлаштовувався, наче зручне крісло. Драко ніжний та лагідний — Гаррі твердий та надійний, мов скала; Драко зухвалий та колючий — Гаррі м’який, мов вата, й теплий, мов ковдра, прибирає кути, гасить багаття, відновлює.

 

Сьогодні Драко саме такий — не дивиться, не говорить. Гаррі дозволяє йому цю гру, намагаючись тим часом розгадати причину. Що взагалі-то не така вже проста задача. Залишений у ванній мокрий рушник чи сліди від взуття на чистій підлозі, а може Гаррі забарився з поцілунком? Може бути все що завгодно — пам’ять розтеклася розмитою плямою і не пропонувала конкретних варіантів. Та й не так важливо воно насправді. Головне, що Драко тут і Гаррі тут, а це означає, що в будь-якому разі життя лине у правильному керунку.

 

Тому Гаррі не страшно і не сумно, просто хочеться вголос вимовити:

 

— Драко…

 

Напружені плечі здригнулися й завмерли, кава хлюпнула і пролилася на блюдце. Його погляд метнувся вбік, ковзнув по Гаррі й повернувся до кави.

 

Гаррі смутнішає: Драко видається надто серйозним. Можливо, він дійсно ображений. Гаррі тяжко зітхає.

 

Завмерши на секунду, Драко різко підіймається, відправляє посуд до мийки й, пірнувши в пальто, йде на роботу, залишивши по собі загадку для Гарріної рефлексії.

 

_______________

 

Клац — і кухня пронизана електричним світлом з прихожої.

 

Гаррі полегшено видихає — нарешті вдома…

Що за довгий день він прожив без Драко.

Що він робив? Чекав? Чи він, немов сигналізація, вмикається тільки, коли Драко поруч?

 

Гаррі пильно слідкує — нечітким силуетом Драко ввалюється до кухні, незграбно знімає взуття ногами, недбало скидає пальто на підлогу… Гаррі не вірить своїм очам. Кашемірове пальто — і на підлогу?

 

Щось не так. Дуже сильно хреново не так.

 

Гаррі впевнений, що справа в ньому. Він винний, беззаперечно. Тільки от у чому?

Мов яструб, він кружляє навколо Драко, боячись заговорити, крадькома зазирає в кохане обличчя. Відповідей немає, зате гостро відчувається запах алкоголю. Гаррі заламує руки, спостерігаючи, як Драко пораненим звіром метається кімнатою.

 

Що сталося, Драко? Скажи мені…

 

Замість діалогу Драко гепає склянкою об стіл. Гаррі здригається. Бурштинова рідина струменить по скляних стінках.

 

Усе це до біса лякає. Гаррі згоден на все, щоб це все припинити. Він усвідомить, вибачиться і більше не буде. Знати б тільки що…

Наважившись врешті, підходить і торкається сутулого плеча.

 

— Пробач мені.

 

Драко впускає склянку, й повітря розрізає нестримне ридання. Схопившись за голову, Драко жахливо трясеться й плаче, насилу набираючи повітря до легенів.

 

Гаррі накриває паніка. Він сповзає спиною по стіні, стискає вуха руками.

 

Будь ласка, припини… Будь ласка…

 

Липкий страх розповзається в грудях. Відчуття того, що довкола відбувається щось страшенно неправильне, заповнює кожну клітину. Гаррі заплющує очі, намагаючись відгородитися й зосередитися.

 

Що ж за хуйню він мав відмочити, щоб довести Драко до нервового зриву? Та ще й не пам’ятати про це?

 

Склянка б’ється об плитку, плаче дзенькотом невинних уламків, змушуючи Гаррі розплющити очі. Драко ричить, б’є посуд і щось кричить просто в чорне небо крізь відчинене вікно.

 

Гаррі жахається і розуміє тільки, що ця дійсність не підвладна йому, і вплинути на Драко він ніяк не може. Тому хочеться просто зникнути… і картинка нарешті милостиво пливе перед очима…

 

_______________

 

Під щокою м’яко, і пахне домом. Гаррі із задоволенням усвідомлює себе на подушці поруч із Драко. Дивно, але вони обоє вдягнуті, мабуть, завалилися в чому були. Очі Драко все ще опухлі, на тумбочці пляшка спиртного. Білою білизною просто до його рук тягнуться засохлі червоні доріжки. Гаррі хоче торкнутися, стерти сліди минулого божевілля, проте вагається. Можливо, йому все ще не можна.

 

Драко спить мирно, і Гаррі хотів би, щоб нічого не нагадувало про його минулий стан, та нічого не вдієш. Залишається сподіватися, що цю бурю вони все ж пережили.

 

 

— Бідний мій хлопчику, — Гаррі лишається на своїй половині ліжка й подумки огортає Драко чарами спокійного сну.

 

 

 

_____________ Цей сон… твій чи мій?

 

Сьогодні день без будильника, а це означає, що Драко залишиться вдома, і Гаррі спробує дуже делікатно зібрати всі уламки й врятувати те, що вони мають. Спокійно, ненав’язливо, без істерик.

 

Ми завжди виживали з тобою, Мелфою. Що може нам завадити зараз? Це ж ми…

 

Дзвінок у двері розбив чари дрімоти.

 

— Ти серйозно, Джін?

 

— Прошу тебе. Ти ж знаєш, суботами мені завжди дуже треба.

 

Гаррі визирає з кухні. Гості — і без нього? От чому точно не бувати.

 

Маленький рудий буревій влетів до кухні й хитренько усміхнувся до Гаррі.

 

— Дядьку Длако, а млиньцікі з валенням будуть?

 

Драко й справді підбадьорився, не дивлячись на похмурий вигляд, й відсалютував:

 

— Слухаюсь, мем. Буде виконано, мем.

 

Гаррі розсміявся разом із маленькою гостею — настільки вийшло схоже. Гаррі завжди так робив, коли названа племінниця гостювала в них на вихідних.

 

Але Драко одразу якось скис, відвернувся до плити й, часто моргаючи, прочистив горло й зосереджено взявся за пательнею.

 

Млинці вийшли що треба. Тарілки стрімко спорожніли. Замелькали шарфи й рукавички. Драко вдягнув верхній одяг, пообіцяв малій назбирати каштанів, спіймати їжака й сплести вінок з осіннього листя.

 

Двері клацнули й відсікли зовнішні звуки. Гаррі вирішив не йти. Драко потрібен простір. Гаррі мусить показати, що він не тисне і все розуміє. Хоча страшні ридання досі стояли у вухах, і зрозуміло не було ані чорта.

 

Це ж ми. Ми все переживемо, — вмовляв себе він.

 

Замислившись, Гаррі не помітив, як прийшов ще один гість. Просто раз! — і сидить навпроти. Гаррі розплився в усмішці.

 

— Джордже! Яким вітром? — Гаррі тягне руку, а потрапляє в обійми.

 

— Гаррі-Гаррі, ти як завжди, — всміхається і невесело хитає головою, підбираючи губи. — Ти сам як? — погляд пронизливий, пробирає наскрізь.

 

— Як бачиш, все в порядку, — розводить Гаррі руками. — Драко знову дує губи, але це не страшно. Джін малу привела — гуляють.

 

Гість примружив очі:

 

— А ти чому не пішов?

 

Гаррі запнувся. Ну, він просто тойво… Відповідей нуль.

 

Недоречний він там ніби чи що. Хоча, це ж Драко і маленька Роузі…

 

Думки накопичувалися, спотикалися одна об одну, та вибудувати логічний ланцюжок не могли. Якась тьмяна пляма не давала Гаррі побачити пазл повністю. Стало геть тривожно, Гаррі скинув погляд на Джорджа. Той напроти помітно пожвавішав, очі його розплющились і завмерли.

 

Ніби він чекав на якусь відповідь. Якої Гаррі не мав.

 

Тому гість спитав:

 

— І що… отак ти тут і сидиш? Стережеш свого Мелфоя?

 

— Стережу, — знизав плечима Гаррі. Що за дивне питання, їй-богу. Де ж іще йому бути, як не тут.

 

Гаррі знову й знову випадав із розмови, підвисаючи на простих нібито питаннях. Та й в нього самого не виходило вигадувати питання для друга.

 

Двері скрипнули, і просто з порогу, мала голосно сповістила:

 

— Гайї, Ф’єт!

 

— Так-так, це вони. Хочеш цю фотку собі? — Драко зняв зі стіни фоторамку, Гаррі зовсім не було видно, хто на ній, але Роузі вочевидь подарунок влаштував, і вона радісно носилася будинком з новою іграшкою.

 

Ввечері Джін забирає доньку, Драко ж знову плескає собі віскі, сідає до сусіднього крісла й методично напивається, дивлячись просто перед собою.

 

Гаррі гризе сумління. Що він накоїв… Що зробив із Драко… Він ладен на все, щоб виправити ситуацію. До голови лізуть непрохані думки про те, що неможливо так жити. Що Драко зрештою піде, і піде через нього. Гаррі розриває на шмаття.

 

Тільки не йди. Все минеться…

 

Гаррі сповзає на підлогу й сідає біля ніг Драко. Мов пес. Він і є пес, і буде ким завгодно, тільки б спіймати його погляд. Тільки б не дати піти. Боляче, бо Драко не дивиться. Напевно, Гаррі більше не вартий нічого, навіть погляду мимохідь. Гаррі хоче сказати, що все добре, якщо вони обидва тут, хоче назвати Драко так, як звик, «рідний мій»…

 

— Я з тобою…

 

Драко знову задерев’янів, нижня губа затремтіла, долоні затулили очі.

 

— Ні… Ні… Ти кинув мене… — ламкий голос стримує ридання. — Кинув…

 

Гаррі не може цього чути. Просто не може. Всередині усе перевертається й колеться, душа робить неймовірні кульбіти. Гаррі несила зрозуміти, що таке той говорить.

 

Драко підбирає коліна і ховає в них обличчя.

 

— Як ти міг? Як ти, блять, міг… так зі мною?! За що?!

 

Крики моторошно заповнюють простір і тиснуть з усіх боків. Гаррі здається, що його голова зараз лусне. Він ніколи б не пішов, ніколи б не покинув… Простір витискає його з помешкання просто у вогку імлу пізньої осені.

 

А так хочеться весни…

 

Навколо неспляче нічне місто. Гаррі протирає окуляри, та все залишається розмитим, і силуети навколо швидко й рвучко рухаються, не зачіпаючи його. Гаррі ніби в прострації, крокує важко, пробиваючи ногами тонни води.

 

Думки його кружляють у фрустрованому мозку, намагаючись аналізувати. Очевидно, що для розмов ще зарано. Два нервових зриви за два дні ясно дають це зрозуміти. Драко не може пробачити йому чогось, у чому Гаррі, зрозуміло, не винен. Це все якесь непорозуміння, та переконати в цьому, схоже, поки що не вийде. Проте поки Гаррі мовчить, Драко, здається, не біситься, значить, це і є їхній шлях. Гаррі мусить бути поряд, щоб Драко зрозумів, що ніхто не кидав його й не збирається. І треба поки що притримати коней. Нехай все складеться саме по собі.

 

Гаррі повертає на Ґримо, до своєї затишної колись пристані. На сходах намагається опанувати себе, щоб постукати у двері. Але ті відчиняються раптом, і Гаррі опиняється ніс у ніс із Драко.

 

Гаррі з задоволенням констатує свіжий вигляд Драко. Ловить його закоханий, яскравий погляд. Нарешті, господи…

 

— Гаррі?! — недовірливо. — Гаррі!!! — щасливе крещендо дзвенить у вухах, теплі долоні лягають на Гаррині щоки.

 

І Гаррі так легко, наче він виринув з болота, що поглинало його весь цей час. Він відчуває себе бадьорим і сповненим сил. І Драко, здається, теж. Ніби вони прокинулися від тяжкого сну або ж навпаки поснули.

 

— Нарешті ти прийшов, — Драко все ще гладить Гаррі по обличчю, розглядаючи його, ніби вперше.

 

— Звісно, я прийшов. Я так хотів до тебе…

 

Драко світиться від щастя. Так, наче це їхнє перше побачення. Він затягує Гаррі у дім, роздягає і тягне до спальні.

 

— Я піцу взяв і кіно, — радісно заявляє він. Гаррі, звісно, кохає Драко будь-яким, проте це просто прекрасно — після всіх нервів побачити його усмішку. Гаррі змиває хвилею полегшення і Драко, здається, теж.

 

— Я тільки за. Аби ти був поруч, — Гаррі тягне його за руки, садовить поруч, міцно обіймає рідні плечі й гойдає з боку в бік.

 

— Хвала богу, все добре, — шепоче Драко йому в шию. І Гаррі повністю згоден. — Я так люблю тебе… так сильно. Ти не уявляєш… — скидається раптом Драко й стискає Гаррі у болючих обіймах.

 

І Гаррі щасливий!

 

Вони падають на ліжко, не розриваючи обіймів, ловлять погляди, упевнюючись, що все добре й тонуть у ніжності, цілющій і необхідній зараз, як ніколи.

 

Ранок вибухає схлипами й хрипким «Нііі!» просто поруч. До цього Гаррі не готовий. Принести води чи заспокійливе, чи може викликати швидку? Та замість цього Гаррі безсило дивиться на скручене тіло, а Драко тримається за груди й реве в подушку.

 

Очевидно, це якийсь напад. Щось нервове або й психічне. Гаррі вирішує не втручатися, щоб не зробити гірше. Проте їм однозначно треба до Мунґо. Хай тільки трошки прийде до тями.

Та цього не відбувається.

Гаррі сидить поруч, підібравши коліна, і плаче разом із Драко.

 

Я не кидаю, не кидаю тебе. Ніколи не думай так.

 

Цілковито знесилений, Драко лежить і навіть не кліпає очима. Дихання ніяк не хоче вирівнюватися, і Гаррі чує слабі вдихи й намагається навіщось повторювати цей ритм, можливо, щоб хоча б у чомусь із ним співпадати.

 

 

Ранок продовжується двома фіалами зіллів. Гаррі відвертається й дивиться у вікно, відчуваючи себе безпомічним. Драко повертається до ліжка й спить під зіллями без сновидінь до обіду.

 

Прокидається він злий, мов чорт, лається сам до себе й жбурляє речі. У ванній щось б’ється й тріскає, проте виходить Драко свіжий у так само свіжих порізах від бритви. Насупивши брови, він їсть, читає пресу і йде. Гарний, чортяка, — чорна сорочка, чорні штани й чорне пальто. Гаррі вирішує, що то на краще. Нехай провітриться.

 

Повертається Драко пізно ввечері, з гуркотом ввалюється до прихожої й затягує когось ще. Він п’яний вщерть, чоловік поруч із ним — шатен в окулярах. Гаррі задається питанням, що в біса відбувається? Якийсь мужик? Окуляри? Це що прикол?

 

Та Драко цілком серйозно гасить світло, залишаючи на столі тільки Лумос. Кудлатий шатен знімає та відкладає окуляри, проте Драко рвучкими рухами напихає їх йому назад на носа:

 

— Ні-ні, нехай будуть… отак..

 

Чоловік розгублений, та Драко напирає:

 

— Ну, давай. Ти ж хотів, — смикає його за ремінь. І хлопець піддається, штовхає Драко до столу й ефектно рве на ньому сорочку.

Драко безсоромно наставляє шию:

 

— І тут… і груди… — заплющує очі й продовжує вказувати маршрут.

 

Гаррін маршрут.

Адже тут все тільки для нього.

Чи ні?

 

Гаррі відмирає, і, здається, тепер йому бракує кисню. Він геть не розуміє. Шо це? Чи Мелфою раптом стали подобатися чужі чоловіки, чи це покарання для Гаррі?

 

Тим часом чоловік усе спускається своїм їбучим ротом по тілу Драко, і Гаррі не витримує.

 

— Досить!!!

 

Вимкнена лампа загуділа і ввімкнулася, нерівномірно висвітивши огидну для Гаррі картину, стелею пішла вогняна доріжка до вимикача, і щось знову тріснуло й гримнуло.

 

Драко опускає голову й втомлено дивиться на кудлатого.

 

— Вали… — тихо й надтріснуто, — ВАЛИ!!!

 

Хлопець здригається, щось невдоволено бурчить і нарешті йде.

 

— Пробач… — тихо шепче Драко в темряву й безсило прямує до ванної.

 

 

____________Аврор Поттер

 

Гаррі ж знову опиняється на сходах. Роззирається навсібіч. Мабуть, час здивуватися, та Драко знову раптово вискакує назустріч. Він щасливий і усміхнений.

 

Стійте. Хіба цього не було раніше?

 

— Це справді ти?

 

— Це завжди я…

 

— Я гадав, ти мені снишся.

 

Усмішка Драко стає невпевненою. А Гаррі розуміє, що, мабуть, теж так гадав.

 

— Де ти був? Мені просто сказали…

 

Гаррі ніяковіє та все ж відповідає, відчуваючи себе заїждженою платівкою:

 

— Мало чого можуть сказати. Все добре, Драко. Я тут…

 

Знову усмішка освітлює дім, наче новорічна ялинка. Може, це справді сон…

 

— Так і знав, що це все якась фігня, — Драко тягне Гаррі до ліжка, робить гніздо з ковдри, несе какао, вмикає кіно.

 

Він мурликає й ластиться, мов кицька. Гаррі плавиться й знову відчуває гігантське полегшення. Все добре, навіть чудово, інакше й бути не може. Усе мов у казці… чи у глибокому відновлювальному сновидінні.

 

І знову, наче день бабака, повторюється ранок. І так не може тривати далі. Ридання сьогодні зашкалюють і рвуть серце. Гаррі міряє кроками кімнату, сідає біля обличчя Драко й кусає губи, щоб не зірватися й не почати заспокоювати.

 

Так не може тривати…

 

Ця думка міцно засіла у Гаррі в голові, не даючи проходу іншим. Вона все верталась і верталась, озвучуючи очевидне…

 

Так не може тривати.

 

Гаррі мусить щось вдіяти, але підказок немає, а свідомість мов сипучі піски: не повернешся, не вилізеш.

 

Гаррі раптом усвідомлює себе на вулиці. Вдалині стоять якісь люди, і Гаррі точно знає, що туди йому не треба.

Точніше, не можна.

Він відсторонюється й обирає інший напрямок. Довго і в’язко блукає незнайомими вулицями, відчуваючи втім, що ті люди надалі там, вони стоять і чекають.

 

Зрештою Гаррі втрачає відчуття часу. Довкола настільки туманно, що неможливо розібрати, чи то день, чи вечір. Зосередитися не виходить, беззмістовність і спустошення тиснуть на нього, й орієнтир виринає сам.

 

Драко. Ось його мета. Його сенс.

Він не може покинути його.

 

Як не дивно, сходи знаходяться миттєво. Стукати – не стукати…

 

Двері відчиняються, і кохані сірі очі насторожено вриваються в Гарріні.

 

— Де ти був?

 

— Я… шукав…

 

— Мені сказали…

 

— Ти ж знаєш, мало чого скажуть…

 

Гаррі здивовано чує свої відповіді. Жевріє надія, що так просто має бути.

Проте якась закопана правда стає дедалі очевиднішою.

І ніхто не усміхається більше.

 

— Я знаю, цього не може бути, — Драко говорить твердо, хоча сам, здається, боїться того, що каже.

 

— Чого?

 

— Тебе не може тут бути, — його губи тремтять, Гаррі тягне до нього руку. Він зараз заспокоїть. Треба піти до теплої ковдри, замовити піцу…

Але в очах Драко страх, він робить нервовий крок назад і зачиняє двері.

 

Це не Гаррін сон.

 

Це кошмар. І кошмар не його.

 

Гаррі хоче щось сказати чи принаймні постукати, але імла поглинає його.

Він раптом розуміє, що йде…

 

Поруч із Драко.

Це добре.

Попереду ті люди, і йти не хочеться, проте…

 

 

Драко йде вперед, а Гаррі йде з ним.

 

 

Він бачить Герміону і Рона, і Джін, і Джорджа. Гаррі раптом розуміє, що Джорджа цілих два, і тільки один з них дивиться на Гаррі.

І Гаррі усміхається.

 

Фреде, друже. Як я міг не впізнати тебе тоді?

 

Обертається на схлип і бачить, як Драко, його коханий хлопчик, кусає губи і все дивитися і дивиться кудись. Гаррі переводить погляд і бачить своє обличчя, таке веселе й молоде, так гарно вибите на камені…

 

Наче луснута мильна бульбашка, спогади звільняються з кокона й осідають в його голові. Гаррі згадує себе, прямого й відданого, досвідченого й загартованого в боях аврора. Роки небезпечної служби, бої та засідки, незліченні поранення, Мунґо та нескінченні обіцянки: «Не бійся, ніде я не подінуся. Обіцяю».

Ось чому він застряг в цій вогкій осені.

Тому що пообіцяв.

 

Але Драко мусить одужати. Виплакати свій сум і жити далі. Без привидів за плечима. Гаррі залишиться разом із ним у його спогадах, житиме у щасливих митях у фоторамках.

 

 

Оглянувши всіх присутніх уважним поглядом, Гаррі відмітив міцне плече Рона, підставлене під сльози Драко, дружню руку Герміони в жесті підтримки й почув слова співчуття Джорджа.

 

Я залишаю тебе в добрій компанії, рідний мій. Ти мусиш пережити цю довбану осінь і прожити це життя за нас двох.

 

 

Останній раз Гаррі дивиться у кохані сріблясті очі, збирає себе до купи і махає Фреду.

 

Час іти.

 

 

__________ Весна

 

Весна на повну вступала у свої права, ретельно розфарбовуючи відтінками зеленого газони і парки, заливаючи все навкруги золотистим промінням і насичуючи повітря ароматами квітучих дерев.

 

Ігрові майданчики повнилися дітьми, лавочки — пильними батьками, а парки — закоханими парочками.

 

— А ну, геть з дологи! — дзвінко скомандував білобрисий п’ятирічний пацан з дірками замість передніх зубів.

 

— Цього б це? — відгукнувся інший пацан, схожий на першого хіба що кількістю зубів.

 

— Таким кудлатим тут не місце, — боровся білобрисий. — Відлостив собі гніздо хвостологи на пиці.

 

— Гніздо хвостологи геть не таке, йолопе, — здивував білобрисого чорнявий хлопчик. І той з хвилину розглядував єдину, окрім нього, людину, що знала слово «хвосторога».

 

— А давай хто пелсий самокатом до онтого делева!

 

— Давай, але попеледзаю, я ду-у-зе свидкий.

 

— Гадаєс, змоземо пелестлибнути

оту калюзу?

 

— Звісно! Це з ми…