Інший дім

Марія йшла до місця, яке їй колись показав Лев. Їй терміново потрібно було його побачити. Чому? Вона й сама не знала. Просто Стейсі була зайнята природою. Все таки вона – учениця Велеса. Єсен сидів за книгами та готувався до екзаменів в кінці року. Даниїл випустився ще в минулому. Марія також завжди навчалася, але зараз їй це набридло. Хотілося просто відпочити та поговорити з людиною, яка зрозуміє її навіть без слів. І з усього університету це був куратор її факультету.

Марія вже майже дійшла до того місця, як побачила вчителя, який читав книгу. На вулиці вже була пізня осінь. Лев був одягнений в пальто. Сильний вітер, здавалося, обминав його. Або куратору було просто байдуже на непогоду. Схоже, що книга була справді цікавою. Марія тихо підійшла ззаду та ще деякий час спостерігала за чоловіком. Його волосся все так же було укладено в ідеальну зачіску, і лише деякі дрібні пасма вітер таки зміг вивільнити. Відчувши, що за ним хтось слідкує, Лев відірвався від книги і повернувся. Побачивши Марію, на його обличчі спочатку було здивування, але через секунду ця емоція перетворилася в іншу. Чоловік усміхнувся. Так, він не очікував її тут побачити, але й зустріч йому підняла настрій.

–Я вже й думав, що так і не прийдеш сюди.

—Вибач, до екзаменів готуюся кожен день. Не було часу просто.

Марія підійшла і сіла біля нього. На секунду прикривши очі, вона згадала другий день першого курсу. Якраз тоді дівчина дізналася про це місце.

—Що читаєш?

—Про міфічних істот. Цікаво?

—Дуже.

Я Лев обняв Марію за талію й та поклала свою голову йому на плечо. Було так спокійно. Вперше з початку року. Вони нарешті змогли відірватися від всіх своїх діл, та просто прийти сюда відпочити, побути разом.

—С Єсеном і Стейсі зовсім зараз не поговориш на буденні теми.

—Воно й зрозуміло. Єсен – хлопець розумний. А Анастасія просто виявилася справжньою ученицею Велеса. Все таки, вас не переплутали тоді.

—Тааак. А від Даниїла листи прилітають з запізненням трошечки. Дамелі найчастіше з Стейсі, а Стефанія… А що Стефанія. У неї справ також багато. Одна я знайшла вільну хвилинку. Добре хоч зі сусідкою говорю ввечері.

—Куратори також зараз зайняті. Починається підготовка до зими, та й за вами нелегко дивитися. Надіюсь, хоча би цього року ти нічого не зробиш?

Марія згадала минулі два роки. Куча проблем з магічними істотами, її ледве не виключили. А ще закоханість, поцілунок. І все це з її вчителем історії.

—Нічого не можу з собою зробити. Проблеми самі знаходять мене.

—Як ти мене вічно?

Марія подивилася на нього і тут же зустрілася з його трохи обвітреними вустами. Вона не очікувала такого, тому не відразу відповіла на цей поцілунок. Короткий поцілунок. Але насичений коханням та ніжністю. Вони швидко віддалилися одне від одного, боячись, що їх хтось помітить. Але цього бути не могло. Ніхто не знав про це місце. І все ж. Марія і Лев сиділи одне навпроти одного і дивилися у вічі. Їхні обличчя були зовсім близько і здавалося, що вони знову поцілуються. Але ні. Навіть одного погляду хватало, щоби зрозуміти, як вони люблять одне одного.

—Вибач, просто сумував за тобою. Ти навіть після уроків не підходиш.

Марія рукою доторкнулась до його щоки, подушечкою пальця провела по обрисам брови, губи. Лев поцілував палець дівчини.

—Ти же знаєш, що я тебе не кину. Не після того, що ми разом прожили. А до екзаменів реально потрібно готуватися. Якось набридло це все.

一Ще трохи потрібно почекати. Вже зовсім скоро. Осінь закінчується. А з тобою це ще стане незабутнім часом. Ти вічно бігаєш дощу та під ринву.

Так, один рік краще за інший. Пригоди першого курсу здавалися веселим сном. Ох і переполох тоді був. Проблеми шукати вона вміла. Марія прибрала руку та встала. Дівчина підійшла до води. Згадала, як її на другий день першого курсу налякав водяний. Подув холодний вітер. Вона зіщулилася. Лев підійшов до неї та обійняв ззаду. Відразу стало тепло.

一Закінчиться університет та і я поїду. Що буде далі? Мене трохи лякає ця невідомість.

一Можеш піти в міністерство, людський університет. Але якщо зовсім зневіришся, то повертайся додому, де тебе люблять.

一Цей дім здається таким далеким і близьким водночас. Він знаходиться за декілька десятків кілометрів звідси, але йти до нього лише 5 хвилин. Куди мені звертатися, якщо зневірюсь?

Лев промовчав. Він поцілував Марію у волосся, вдихаючи її запах. Дівчина дивилася на воду та думала про своє. Говорять, дім на цілому світі один. Але ж це не так. Чому тоді вона вдома і в університеті, і біля батьків.

В університет. Її батьки вже не молоді. А тут кожного року все по новій. Молоді лиця з’являються, старші йдуть у новий світ. Прямо як вона цієї весни. Він вже став одним з її домівок і вона не хоче його кидати. Не знаю, запорукою того була прекрасна атмосфера тут, чи друзі. Але не поїде. Буде викладати. Бо просто так хоче.

Дім не там, де ти народився. Він там, де тебе люблять. Де ти щасливий, незважаючи ні на що. Там, де твої друзі, людина, яка тебе кохає. Там, де ти ー це ти. Саме в університеті Марія відчула всі барви життя. І саме тут вона вдома.

Вона стояла в обіймах Лева зі заплющеними очима та думала про своє. Раптом на своєму обличчі дівчина відчула краплину води. Почався дощ.

—Побігли, поки не намокли до останньої нитки.

Вони пішли. Сміючись, намагаючись запам’ятати цей момент. У Марії трохи змазався макіяж, ідеальна зачіска Лева більше не була такою. Але вони, здається, нічого не помітили. Бігли під дощем, не думаючи про проблеми. Про те, що їх може хтось помітить. Нехай бачать, Лев і Марія мають право бути разом.

Не встигли вони добігти до школи, як почалася злива. Обоє промокли наскрізь, тому відразу відправилися до своїх кімнат, як би їм це не хотілося. Марія пообіцяла, що завтра завітає до нього.

Як тільки вона зайшла до кімнати, то зрозуміла, що не одна вона промокла до нитки. Стейсі також стояла перед нею не в найкращому виді. Але від цього дівчата просто розсміялися.

Університет магії Сирин ‒ інший дім. Він загадковий, цікавий. Він прийме тебе будь-коли. Він, можливо, стане домом для твоїх дітей. Це місце, де навчаються, находять друзів. Тут закохуються. Це місце, де ти нарешті стаєш дорослим. Ще багато разів буде так думати Марія, сидячи біля уроків у своєму кабінеті.