Я хочу бути щасливим.

-Не підходь до мене!

-Ваша Високосте, я не розумію, що сталося!

-Я сказав не підходь, залиш мене у спокою.

Після цих слів Се Лянь просто пішов у напрямку відомому тільки йому.

-Я не розумію, що сталося…

Повелитель вітрів не здвинувся з міста, йому було страшно за друга, чому ж він так змінився?

Це сталося після того як бог війни на одинці пішов на гору Тунлу, щоб зупинити Безликого Бая.

Йому вдалося нанести останній удар і перемогти, але не хто не знає, що сталось там насправді.

Було відчуття, що в Се Ляні щось вибухнуло і вся його злість, ненависть і тьма поповзла назовні.

О, а я вам розповім, що сталося насправді.

На горі, на битві, все його життя пролетіло перед очима, падіння Сяньлє, Бай, сотні мечів які пронизували його тіло, забрискані кров’ю обличчя народу.

Вісімсот років він був не чим, богом сміття з трьома кангами, без храму.

Всі ці роки Се Лянь посміхався, його обзивали? Він посміхався. Його били? Посміхався.

Він тримав рота на замку, бо конфлікт з іншими небожителями зробив би з нього ще більше посміховисько.

Але не зараз.

Зараз проклятих канг не було, зараз він не посміховисько, а наслідний принц, що врятував життя іншим богам які так яро хвалилися своєю силою.

Тепер його черга бути антигероєм, Його Високість дуже довго страдав, годі цього.

Насправді Се Лянь дуже часто замислювався, а що було б, якщо б він сказав да?

Був би він щасливий якщо б став на сторону Безликого Бая?

Ні! Точно ні, він не був би щасливий, але зараз він нарешті може вистроїти своє щастя не стримуючи свої емоції.

Можливо він дійсно дуже грубо поводиться з друзями, але йому просто треба трохи часу.