Я — рана, ти — пластир

1986. Середина червня, коли хрущі вже не залітають на кухню. 

Плавним рухом Нацуме рухає білого пішака на d3. 

 

— Звичайний хід в даній ситуації. — дідо вказує ребром долоні на діагональну лінію з шахових фігур на дошці. — Бачиш? Білі самостійно утворюють пішаковий ланцюг. 

 

Дазай міцно стискає підборіддя. Кучер впав на хмурі брови.

 

 На низькій табуретці, яку дідо доробив пару днів тому, розміщена шахова дошка. Хлопчик сидить на подушці, перехрестивши ноги. Навпроти дідо широко розкинувся на підлозі, ліниво рухає фігури й короткими фразами пояснює один з дебютів. Трость вмостився на його волохатих грудях. Кіт гризе пластиковий ґудзик на синій бавовняній сорочці. 

 

Дазай здув локон волосся, шморгнувши носом. Хлопчик довго вдивлявся в пожовклий підручник з набором ходів, який лежав на його коліні. 

 

— Тепер слон на g6?

 

Нацуме кивнув. 

— Закінчення оборони своєї позиції та налаштування на потужну атаку на ферзевому фланзі. — Дідо тяжко видихнув і підвівся з підлоги. — Така розстава називається варіантом Дракона. 

 

Дазай згорнув книгу. Горстка пилу піднялася над сторінками, колихаючись на післяобідньому сонці. Поки дідо сховався за дверцятами шафи, щоб перевдягнутися, Дазай склав шахові фігури в картонну коробку і залишив її під телевізором. 

 

Вже в іншій бавовняній сорочці, Нацуме покрокував в коридор. Він грайливо крутив зв’язку іржавих ключів на пальці й мугикав собі під ніс план справ на вечір. Як хвостик діда, Дазай вийшов з під’їзду. 

 

На вулиці стояла задушлива спека. Хлопчик підніс долоню до лоба, щоб очі не так сильно сліпило. 

 

Вони півкругом обійшли будинок, опинившись в задвірку. Поряд з під балконними клумбами знаходилися важкі металеві двері. Поки Нацуме порпався з ключами, Дазай торкнувся павутиння між цеглинами. М’яке і трохи липке. Він розтер його між пальцями. 

 

Увімкнувши малий ліхтар, дід зайшов всередину підвалу. Вузький коридор з низькою стелею вів в глибину. На обох розгалуженнях вони звернули праворуч. 

 

— Потримай. — сказав Нацуме і вручив ліхтар в руки внука.

 

Дід відчинив дряблі дерев’яні двері й повернув собі ліхтар. Всередині було ще більше пилу і павутиння. Старий велосипед без одного колеса валявся в ногах. На стінах не було вільного місця — всюди саморобні полиці, а на них банки, з тканинними спідничками на кришках. Хлопчик підняв шпатель з залишками тиньку і покрутив в руках. 

 

— Персики чи яблука? — запитав Нацуме. В обох руках він тримав банки з каламутним наповненням. 

 

Дазай підійшов ближче. Вказав пальцем на ожинове варення. 

— Давай краще це. Або ось. Абрикосове — теж смачно. Особливо якщо намазати на хліб з маслом. 

 

Хлопчик встав навшпиньки та вже почав тягнути руки до варення, але дід ляснув малого по пальцях. 

 

—Обійдешся й батоном з маслом і цукром.

 

Малий скривився. Нацуме продовжував зберігати питальний вираз обличчя.

 

— Персики. — буркнув хлопчик і відвернувся.

 

 Поміж купи мотлоху він помітив ще одні двері, завалені мотлохом. Кістляві руки обхопили пластиковий ящик з інструментами. Ривком Дазай відсунув його, звільнивши шлях. Він смикнув ручку. Двері піддалися тільки з третього разу. 

 

За ними була ще одна кімната. Менша. В носі свербіло від сирого запаху плісняви. Кімната була майже пустою. Де-не-де валялися залишки фанери та інші гнилі дошки. 

 

— Ти навіщо туди поліз, синку? — пролунав голос за спиною. 

 

Дазай кинув на Нацуме погляд із-за спини. 

 

— А куди я поліз? 

 

Дід усміхнувся.

 

— Раніше я ділив підвал з сусідом з третього поверху, але вісім, — він почухав потилицю, блукаючи поглядом десь на стелі, — чи то дванадцять років тому він добряче напився і впав на штир. Працював на будівництві. Була в них дурнувата звичка пити щосереди під час роботи. От він і звалився. Багато кров’яки було, коли ця залізяка розпорола йому живіт. Кумедний був мужчина. 

 

— Батько казав, що раніше ти теж пив на роботі.

 

— А ну цить. Не гоже до старших пискувати. 

 

 Він клацнув внука по кінчику носа. Хлопчик відіпхнув мозолясту руку і почав знову роздивлятися підвал. 

 

 — Так от. Сусід помер і тепер цей підвал нікому не потрібен. Кінець історії. — Нацуме голосно плеснув в долоні, привертаючи увагу. — Тепер бери банку з квашеними огірками й шуруємо наверх. Ще вечерю готувати. 

 

Дазай не відвів погляду від пустого приміщення. Блискуча ідея спала на думку. Губи вигнулися в ледь помітну хитру посмішку. Нацуме взяв банку з помідорами під пахву, консервовані персики та підштовхнув хлопчика до виходу. Перед тим як зачинити двері, дід схопив банку з ожиновим варенням і пішов нагору доганяючи внука. 

Відчуття ситості створює приємну тяжкість в шлунку. Хлопчик полюбив валятися на візерунчастому килимі в спальні. Повіки Дазая прикриті. Клонить в сон. 

 

Пів години тому Нацуме пішов в ощадкасу, щоб оплатити комунальні послуги. Дазай швидко знудився. 

 

Котулявся на дивані у всіх можливих позах, поки не зловив корч в стегні. Намагався смикати Коміра за хвоста, аж раптом Трость стрибнув йому на спину і почав облизувати волосся. Перекидав один з ножів з руки в руку, поки випадково не поцілив в ніжку стола. Тепер на ній красується, криво наклеєна наліпка, вирізана з вчорашньої газети. 

 

Кінець кінців Дазай пішов на крайнощі. Він просто почав лазити по всіх шухлядах в пошуку чогось цікавого. Згодом, під охайно складеними простирадлами, він знайшов стару медичну картку свого батька. Це могло б бути щось цікаве, проте крім записів про вітрянку та схильність до астми — нічого не було.

 

 Роздивляючись розмиті сторінки, хлопчик знайшов собі забавку. Він побачив особливу красу в різноманітності чудернацьких почерків. Гострі, необачні, дрібні, заплутані чи м’які букви. Дазай вирвав останню сторінку з картки, знайшов обрубок будівельного олівця на кухні й почав повторювати вподобані завитки. Ціллю було вибудувати навичок копіювання чужого почерку. Монотонне заняття поглинуло хлопчика з головою. Спокій та задоволення. 

 

Раптом почувся глухий лязкіт. Плечі Дазая здригнулися, але він не відірвався від заняття. Пізніше почувся більш гучний удар по шибці. Хлопчик піднявся і визирнув у вікно поряд з балконом. 

 

Біля під’їзду стояв Кенджі з широкою посмішкою. Його брови стрибнули вверх, коли він помітив Дазая. Поряд з блондином стояв насуплений Чуя. Він легковажно підкидав дрібне каміння в повітря. Нога гарячково тупала, виказуючи невдоволення рудого. 

 

Дазай відчинив скляні двері балкона й вийшов. Він спер лікоть на залізне перило, а підборіддя на долоню. 

 

— Привіт Дазай! — крикнув Кенджі й почав інтенсивно махати рукою. 

 

— Привіт. — Дазай всміхнувся. — І тобі привіт, Чу-у-у-уя. 

Низький хлопчик зневажливо фиркнув і прийнявся надто зацікавлено розглядати асфальт. 

 

— Слухай, ми хочемо зіграти вибивали з іншими, але буде не круто, тому що народу мало. — він вказав рукою на групу дітей біля імпровізованих воріт. — Хочеш з нами? 

 

Дазай кинув погляд на розкидані записи. 

— Як грати вибивали? — крикнув він з балкона. 

 

Чуя скептично зиркнув на нього з-під лоба. 

— Ти не знаєш як грати вибивали, серйозно..?

 

Кенджі послав товаришу, дорікаючи поглядом. 

 

— Ні, ніколи не чув про це. — Дазай знизав плечима. 

 

— Це не важко. Спускайся і ми тебе швидко навчимо! — очі Кенджі засяяли. 

 

Дазай коротко кивнув і побіг на вулицю, паралельно одягаючи кросівок на ходу. 

Хто ж знав, що звичайна гра може перетворитися на місце з’ясовування стосунків, при належному рівні азарту та кровожерливості. Під воротами стоять двоє хлопців, один з яких Федір. Без зайвих рухів, він крокував зліва на право, перекочуючи футбольний м’яч в руках, й косим поглядом виглядав хлопців на полі. Їх залишилося п’ятеро, решта розкинулися на траві та викрикували підбадьорливі вигуки. 

 

— Давай, Фєдя, вибий вже всю чортівню з Рюноске! — крикнув та підніс кулак вгору той самий хлопець з вибіленим чубом та щілиною між зубами. Виявилося його звуть Ейс.

 

Федір зупинив повільну ходу. Натовп, тих кого веде вибили, замовк. Хлопчик прикрив повіки, легка посмішка торкнулася блідого обличчя. Він задер підборіддя догори. П’ять потенційних жертв завмерли, затамувавши подих.

 

 Різко розплющивши очі, Федір запустив м’яч. Закручена зброя пролетіла над вухом Дазая з характерним свистом. Той ледь встиг відскочити. Позаду почулося скиглення і натовп вибухнув криками. Блондинистий кругленький хлопчик розтирав лоба, сидячи на землі. Зі скривленим обличчям, він відповз на четвереньках в бік спостерігачів. 

 

— Мінус один! Фєдя сьогодні крутяцьки-смертоносний! — вигукнув самопроголошений коментатор цього раунду. — Зараз ми можемо спостерігати за принизливим катапультуванням Сашка Пушкіна!

 

— Та завались вже, Марк! — вигукнув Чуя, перебігаючи на інший бік поля, як і решта тих, хто «вижили». Якомога далі від вибивали навпроти Федора. 

 

Деякі спостерігачі намагалися вигукувати поради, проте ті губилася в галасі. Деякі між собою обговорювали шанси на виграш фаворитів. Кенджі ходив між дітьми з солом’яним капелюхом і приймав ставки. Більшість ставили на Чую, половина на Акутагаву, решта на вже знайомого хлопця солома-між-зубами, чиє ім’я виявилося Тачіхара. І тільки деякі кинули пару копійок на Дазая. Кенджі витягнув рубль і кинув за Осаму.

— Цікаво, чого ж Накахара ховається за новеньким? — не вгамувався Марк Твен. Він розвернувся до натовпу. — Стратегічне рішення чи просто…сцить!?

 

Діти закричали з новою силою. На обличчі Дазая з’явилася глузлива посмішка. Чуя не змістився, проте сильніше стиснув кулаки. Другий вибивала невміло кинув м’яч, ні в кого не поціливши. Натовп заревів несхвальними вигуками. 

 

Федір підібрав м’яч і заново почав свій перформанс, наганяючи напруження. Дазай і Акутагава згуртувалися ліворуч. Поки Федір драматично ходив туди-сюди, Чуя перебіг на інший бік, залишивши Тачіхару одного на правому боці поля. Дазай невдоволено цокнув, закочуючи очі, коли рудий став між ним і Рюноске. Раптом Дазай по-хитрому примружив очі. Пильно спостерігаючи за найменшими рухами вибивали, він очікував потрібний момент. 

 

І от за долю секунди до того, як Федір здійснив кидок — Дазай різко стрибнув в бік Чуї з витягнутими руками та невиразним гучним вигуком. План спрацював, адже Накахара підстрибнув з переляку, цілком втрачаючи зосередженість. Проте, він так смикнувся, що задів ліктем Акутагаву і той теж втратив рівновагу. Хлопчик звалився на землю, випадково підставляючи тіло прямо під м’яч. 

 

— Ти що робиш, недогризок?! — гаркнув Чуя, але не гнівно, а більш спантеличено. 

 

Брови Федора піднялися, він перевів погляд на Дазая, який присоромлено чухав потилицю. Зустрівшись поглядом з фіолетовими очима, Дазай отримав легку зацікавлену посмішку. 

 

— Ось це екшн, ось це стратегія! — з новою хвилею ентузіазму коментував Марк, тримаючи пляшку з водою біля рота у вигляді мікрофона. — Шановні глядачі, хто ще не встиг поставити на Дазая — швидко виправляйте ситуацію, адже цей малий покидьок он що чудить! 

 

— Приймаємо рублі, барбариски, купони на морозиво від «Капітошки»! — швидко додав Кенджі. Безліч рук з новими ставками потягнулися до капелюха.  — Ой і ще іриски, звичайно! 

Чуя подав руку. Акутагава піднявся, струсив бруд з куртки. Він гнівно зиркнув на Дазая й грубо задів плечем, коли проходив на «трибуни». Той трохи не второпав, що за наглість й повернувся до гри. 

 

Ще декілька напружених кидків. Їх досі троє. Діти ганяли з одних воріт до інших, ухиляючись від важкезного м’яча. Дазай швидко ковтав повітря, намагаючись вирівняти дихання. На лобі зібралися капельки поту. Тільки що Федір знову запустив м’яч. Тачіхарі довелося високо стрибнути, щоб той не зачепив, а пролетів між ногами. Такі викрутаси викликали хвилю сміху. Трійця перебіглася в бік Федора, поки інший вибивала поліз в кущі за м’ячем. 

 

— Ай! Обережніше, карликове створіння. — заскиглив Дазай, коли Чуя наступив йому на ногу. 

 

Блакитні очі мало не вилетіли з орбіт. Рудий відвісив смачний потиличник і відбіг трохи далі.

 

— Перестань! — крикнув хлопчик, розтираючи потилицю. 

 

Вибивала нарешті знайшов м’яч. Прицілився. Він ні в кого не поцілив, натовп знову невдоволено загудів. Чуя почав відбігати якомога далі від Федора, але не вдалося. Кінчиком кросівка Дазай зачепив його стопу та смикнув вверх. Чуя зашпортався і плюхнувся животом на землю. 

 

— Ти замахав махлювати! — крикнув Накахара, піднімаючись на четвереньки. 

 

Наступні події відбулися надто швидко. З переможним вискалом, Федір скористався положенням рудого і запустив м’яч. Правило «Лежачого не б’ють» перестає діяти коли напружена гра триває вічність, а солом’яний капелюх з гіркою наповнений ставками. Проте, навіть Федір не розрахував, що Чуя смикане Дазая за п’ятку, коли той тікав геть. Хлопчик добряче крутнувся, але встояв на одній нозі. І ось м’яч прилітає Чуї в плече та рикошетить в коліно Дазая. 

 

Хвилинна тиша. Десь поміж травою гудять коники стрибунці. Дазай з Чуєю перезирнулися. 

 

— В нас нарешті є переможець! — оголосив Марк. — Тачіхара! 

 

Всі діти що спостерігали миттєво підскочили з місць. Подвір’я наповнилося криками та сміхом. Всі кинулися до переможця з привітаннями. Ейс підняв Тачіхару на плечі й почав швидко кружляти, а той несамовито вчепився в чуба, щоб не звалитися. 

 

Мимо пробігали хлопчаки, але Дазай і Чую заклякли на своїх місцях. Декілька секунд зорового контакту, але один не витримав. Дазай розсміявся, хапаючись за живіт, що вистачає духу. Це все здавалося таким абсурдним, що він не зміг стриматися. Чуя задер носа, піднявся і не дивлячись на хлопчика спокійно мовив:

 

— Це ти винен. 

 Рудий попрямував до лавки, на якій залишив джинсову панамку. В Дазая, м’яко кажучи, відвисла щелепа. Агресивними кроками він наздогнав Чую. 

 

— Я? Якби ти не топтався по моїх ногах, то цього б не було! 

 

Дазай ненавидів говорити з кимось без зорового контакту, що саме зараз і відбувалося. Ігноруючи новенького, Чуя акуратно одягнув панаму, сховав руді пасма, але вони одразу знову впали на ніс. Потребуючи уваги, Дазай встав прям перед ним і прийнявся розмахувати руками перед обличчям хлопчика. Чуя лиш зневажливо фиркнув. Він розвернувся на п’ятах, ляснувши Дазая волоссям.

 

— Якби ти не поставив мені прокляту підніжку, то цього б не було. — відповів він, прямуючи до купки навколо Тачіхари. 

 

— Яку підніжку? — ангельським голосом спитав Дазай і знову зачепив стопу Накахара в момент, коли хлопчик попереду робив крок. 

 

Чуя втратив рівновагу. Він вимушено стрибнув декілька разів на одній нозі. Різко вдихнувши, як розлючений бик, він розвернувся. 

 

—иСкотина, ти недороблена,— він гнівно поцілив пальцем Дазай в ключицю, — як же ти дратуєш абсолютно кожним своїм…

 

— Досить гризтись як кішка з собакою. — знудженим голосом сказав Акутагава, проходячи повз. 

 

Чуя на секунду відволікся від гнівного монологу.

 

— Я стовідсотковий чорний кіт, а Чу-у-у-уя не тягне навіть на золотистого ретривера. — Дазай широко усміхнувся, блиснувши кутніми зубами. — Максимум на обірваного дворового рижика. 

 

Перед тим як Накахара встиг хоча б щось сказати, Кенджі загасив полум’я обурення:

 

— Народ! Бігом сюди, ми зараз всі ставки з’їмо! 

 

Вони вкотре синхронно перезирнулися. І шкереберть побігли до купки дітей, переганяючи один одного. 

Хлопчаки посідали на траву, формуючи криве коло. Посередині солом’яний капелюх Кенджі, в якому залишилися тільки гроші. Поряд відсортовані купки з цукерками. «Білочки» було найбільше, поряд декілька карамельок «Сніжок» і лиш обгортки від «Дюшесу». 

 

Вони розляглися на траві, запихаючи, солодощі за щоки. Над головами гуділи комахи. Сашка Пушкін намагався спіймати метелика. Західне сонце вигрівало рум’яні носи. Тачіхара зломив соломинку і знову запхав до рота з максимально пафосним виразом обличчя. Ейс перекривляв його, поки решта хлопчиків заливалися сміхом. Федір ще на початку забрав увесь ірис та всівся в затінку під деревом, спостерігаючи за робітниками металолому на іншому боці подвір’я. 

 

Цукерки швидко закінчилися. Марк підняв капелюх над головою та урочисто оголосив: 

 

— А тепер, джентльмени, ми йдемо до Лариски!

— Ще б пак! — відгукнувся Ейс. 

 

Дазай підняв одну брову, не маючи жодного розуміння, що це означає. Він підвівся і попрямував за групою дітей. 

 

Виявилося, Лариска — це пишногруда продавчиня з синіми тінями та намальованою родимкою над губами. Вона широко посміхнулася натовпу дітлахів, що завалилися до неї в магазин. Діти викрикували побажання, а коли Чуя схвалював, то Кенджі давай Ларисі рублі. 

 

В результаті, вони вибігли з магазину з новою порцією цукерок, фруктовим зефіром, шматком твердого вишневого киселю та аскорбіновою кислотою. Ейс тримав в руці згорнуту газету з солоним соняшниковим насінням всередині. Коли Сашка тягнув руку, хлопець різко підніс згорток вверх щоб малий не міг дістати. Той починав жалітися, стрибати. Ейс змилувався. 

Марк голосно кашлянув, потребуючи уваги. Коли очі кожного були зосереджені на ньому він знову оголосив: 

 

— Настав час нагородження! — він витяг з кишені шоколадні монетки. 

 

З поважним виглядом, хлопчик підійшов до Акутагави та вручив монетку з цифрою 3. Кенджі зааплодував, спонукаючи й інших. Далі Марк підійшов до Тачіхари й вручив монетку з почесною цифрою 1. Гучна хвиля оплесків, Ейс навіть засвистів. Марк поглядом знайшов Дазая і покликав ближче. Він підпихнув його на місце поряд з Чуює.

 

— Ну і почесне друге місце… — ледь стримуючи сміх він продовжував грати роль. — Дістається Дазаю і Чуї. 

 

— Ти чого його першим назвав?! — обурився Накахара. 

 

Поки діти сміялися з щирого невдоволення рудого, Дазай підбіг до Марка й вирвав свою шоколадну монетку. Зустрівшись з гнівним поглядом Чуї, Твен знизав плечима і вказав пальцем на Дазая, що втікає. Накахара тут же зірвався з місця. З несамовитими криками вони неслися одне за одним, вириваючи монетку одне в одного. Діти крутили головами зі сторони в сторону, намагаючись слідкувати за кумедною виставою.

 

Раптом Чуя впіймав Дазая за комір футболки й силою потягнув на себе. Міцно вхопивши за передпліччя, він крутнув однією рукою за годинниковою стрілкою, а іншою проти, роблячи так звану «кропивку».

 

— Ай-ай-ай! 

— Ти її не заслужив, віддай.

— Я заслужив її, так само як і ти! — Дазай сильніше стис монетку, хоча руку несамовито боліла.

— Ні, ти ні на що не заслуговуєш. Віддай вже нарешті!

 

Дазай насупився і випустив монетку. Він розтирав почервонілу шкіру, понуро крокуючи геть. Хлопчик сів на бордюр, понуро опустивши плечі. Чуя спантеличено спостерігав за ним. Він глянув на монетку. Глянув на кучеряву потилицю. Тяжко зітхнув і розломив гостинець надвоє. 

 

Дазай боковим зором помітив, як поряд Накахара опустився на бордюр. На долоні з веснянками його чекала половина шоколадки. Дазай вмить повеселив й забрав свою чесно заслужену нагороду.

 

— Ну і нащо були ці всі екзекуції? — спитав він, відкушуючи монетку. 

— Що означає… — Чуя прикусив язика. — Для профілактики.

 

Дазай дзвінко розсміявся. Чуя, вже по звичці, відвернувся, ховаючи посмішку. 

Повернувшись додому пізно ввечері, Дазай застав діда сплячим на дивані. Включений телевізор відкидав кольорові тіні на його обличчя. Хлопчик навшпиньках підійшов до крісла поряд. Акуратним рухом він витягнув ключ від підвалу з дідових штанів й сховав собі до кишені. 

 

Мудборди:

https://pin.it/1NiK7aJ

https://pin.it/2BpzkAG