Розділ 2.

• Чуя Накахара

Що ж, після приходу Дазая до мене додому я думав, що він вчинить по честі й справедливості, чи то як там велить кодекс ОДА, але все пішло по моєму плану, як я й розраховував спочатку.  Відбувся арешт того, кого я підставив, і ось я задумався, чому той самовбивця не розказав свої здогадки і моє, фактично, зізнанняв убивстві Анго. Тим паче, вони ж були друзями, чи то було лише тоді, коли вони обидва були частиною Портової Мафії…
Попри необмежений простір для роздумів, у мене не було на це часу. Оскільки з’явився злочинець, який нападає на обдарованих, так як у мафії таких більшість, ми вирішили знайти зловмисника раніше за інших, але нас переграли, поранив Боса.
Отримавши листа, де розповідається про те, як можна врятувати Боса, я без довгих роздумів вирішив напасти на ОДА і вбити їхнього президента.
Більшість підтримали це рішення, і ми відправились до лікарні, де знаходився керівник ОДА з пораненням.
Єдине, що мене хвилювало з цього приводу, це Дазай. З ним можуть бути проблеми, він знає нас і може підготувати для нас засідку.
Коли я, разом з рештою, зашов у лікарню і побачив майже всіх обдарованих агенства, я приготувався до довгої бійки. Але і тут я поспішив з висновками, нас попросту надурили. І все до тупості просто. Коли ящери зв’язували руки Танідзакі, я промовив:
— А де ця вішалка з бинтами?
Тут були всі обдаровані агентства, але Дазая не було, і я не розумів чому. Позаяк, на мій погляд, він мав би навпаки бути тут.
— В іншій лікарні на операції, його підстрелили.
— Ну це ж треба, підстрелили? Ось пощастило йому на цей раз, все за нього зробили, — промовив я в голос.
Далі ми відвезли нашого заручникадо нас в офіс. І стали чекати виконання домовленостей, хоча це всього лише затягування часу і також для нас можливість для підготовки.
Віддав ряд розпорядженнь, я сів на мотоцикл і поїхав до старого знайомого в лікарню.
Що ж, заплатив пару єн, мені без проблем і родинного зв’язку розповіли, що Дазай уже в палаті, операція пройшла вдало, пулю дістали, ніяких особливо важливих для життя органів вона не пошкодила. Втратив багато крові, йому не вперше, так що переживе.
Потім за ще пару єнів мене пропустили в палату.
Палата була одномісна, як я розумію, це вже заслуга агентства.
Дазай лежав в ліжку, з крапельницею, руки в бинтах, в лікарняній піжамі, без свідомості і блідіший, ніж зазвичай.
— Знаєш, а мені ось цікаво, ти знав, що отримаєш пулю, чи це випадково трапилось? — промовив я і поставив стілець для відвідувачів спиною до вхідних дверей і сів.
Прибори запищали, глянув на екран я побачив, що серцебиття прискорилось.
— Ти так радієш мені? Як приємно, так про що це я, ах так… Особисто я вважаю, що ти знав, вирішив знову виконати свою оту задумку про самовбивство, на цей раз, правда, я вважаю, що зовсім не гарно. Ну що це за спосіб – вмерти від пуль? Якось низько для тебе, особливо для такої розумної голови, як твоя, не складно, не цікаво.
Промовивши це, я згадав способи, які ця скумбрія бинтована пробувала, аби звести рахунки з життям. Ох вже й намаявся я з ним через це. Так, що сам був готовий його вбити, але ж він хоче сам, а не щоб його вбили. Я поклав руку на ліжко поверх його, що була, як завжди, холодна:
— Але також вся правда в тому, що так само сильно, як ти хочеш вмерти, так само сильно ти хочеш і жити, Дазаю. В цьому житті є щось, що змушує тебе жити, навіть попри твоє небажання. І ти згадуєш про це лише в останній момент і рятуєш сам себе, правда? — я посміхнувся зі своїх слів і стис руку Дазая. Ти цього ніколи не визнаєш, ми знаємо, обоє знаємо, що, працюючи в Портовій Мафії, про довге життя можна і не мріяти. Ти знаєш, скільки, людей може загинути всього лиш на одному завданні, і, якби ти цього насправді хотів, то зробив би це на першому ж завдані Боса. І я не про те, на якому ми познайомились, ні. Я про те саме перше для тебе завдання в світі Мафії. Ти прийшов в Портову Мафію, на декілька років раніше за мене, навіть раніше за Кьоку. Твій досвід, можливо, не такий, як в Боса, але розум це компенсує. Саме тому він готовував тебе собі на заміну, ти ж знав, це правда? Мені знадобилося всього декілька тижнів, щоб зрозуміти це. Я можу зрозуміти Морі в цьому випадку, твій розум, спостережливість, можливість передбачити дії людей. Моментами я задаюсь питанням, якби ти не пішов з Портової Мафії, ким би ти зараз був? Правою рукою Боса, чи Босом Портової Мафії? Морі думає, що ти б зробив переворот, звергнув його і зайняв його місце.
А я ж думаю, що ти залишився б правою рукою Боса, одним из п’яти сильних керівників, тобі не потрібно місце Морі аби робите все, що ти хочеш, Дазаю, ти і так все робиш по-своєму.
— Можливо, якби ти зараз був в Портовій Мафії, то не лежав би тут, — промовив я в голос і сумно посміхнувся.
Пройшло чотири роки, а мені здається що більше. Набагато більше…
Дні, схожі один на одного, як близнюки, змінюються лише дрібниці, а решта все однакове. Завдання, засідання, вечір на роботі. Немає ніякого сміху, жартів,суперечок, лише нудьга. Все що залишилось після тебе – це нудьга, Дазаю. Ні гроші, ні вино, ні тиша на роботі не можуть дати мені спокій і затишок, які давав мені, ти своєю присутністю, що моментами доводила мене до сказу. Після того, як ти пішов, замість радості я відчув смуток і тугу вже через тиждень. Наші перепалки і суперечки робили кожен день особливим. Кожен день щось нове… Хороші були часи, є що згадати.
— Мені просто цікаво, пішовши з Портової Мафії, ти знайшов те, що прагнув знайти? Воно того коштувало? — крім піщання приборів, в палаті більше нічого не було чутно.
Раз ти все ще хочеш покинути це життя, я вважаю, що відповідь “ні” підходить ідеально. Ти перестав вбивати, але це не значить, що вбивства пішли з твого життя. Тепер ти став на ту сторону, де ці вбивства розбирають детально і шукають винного. Ти просто змінив ракурс, звідки дивитись, смерть не пішла з твого життя. Навпаки, ти ще більше впустив її до себе… Хоча куди там ще більше?
Я хмикнув з цієї думки.
— Що там, що тут, а все теж саме, Дазаю. Ти просто змінив оточення і свої обов’язки — промовивши це, я почав підніматись з місця, — сподіваюсь, при наступній нашій зустрічі ти будеш уже на ногах, — після цього я відпустив його руку і пішов на вихід з палати.
Я повернувся в штаб, уже після того як Кьока і Танідзакі втекли. Я підготував все для оборони.
Що ж, добре, що Дазай в лікарні без свідомості. Інакше наші шанси були б плачевні, крім розуму він має неабияку винахідливість, а, враховуючи його знання приміщення і можливість кожного обдарованого, це був би…
— Я радий, що Дазай зараз не з ними, — я поглянув на Хіроцу, він дивився на головний вхід в приміщення.
— Що б керувати, не обов’язково бути присутнім, — потім на сестрицю, що підійшла до нас з віялом в руках.
— Без свідомості це важко, сестро, — відповів я і побачив, як на дорозі з’являється Кенджі, з ним доведеться помучитись.
— Я мав на увазі, що, Дазай не був би з ними за одно в цьому, якби там не було, але пана Морі вбивати він  не стане, — промовив старий і пішов на свою позицію, сестра гмикнула і теж пішла.
Старий ящір має рацію, Дазай не стане, але кого з тих детективів це хвилює. Що ж, а ти знову все передбачив і прийняв заходи для своєї безпеки, так, Дазаю?
Я йшов до своїх людей і посміхався зі своїх думок, Дазай-Дазай, а ти той ще розумник. Ти все зробив навмисне, ти все прорахував.
На моїй позиції нікого не було, я вже хотів відправити людей на підмогу до інших, коли з’явився Рампо.
Чесно кажучи, я не розумів його вчинку і капкану, в який він меня заманює, поки він не дістав книгу, і мене не почало туди засмоктувати.
“А хай же йому грець!” –  подумав я, опинившись в приміщенні, що нагадувало мені звичайний бар.
Я піднявся на ноги, коли біля мене з’явився цей детектив. Я замахнувся для удара зі своєю силою, але нічого не відбулось.
— Тут ми звичайні люди, без здібностей. Так що краще почни шукати вбивцю аби вибратись звідси, Чуя Нахакара, — промовив він з посмішкою, через яку я захотів врізати йому ще сильніше.
Але я приступив до розслідування. Не дуже то мені хочеться тут сидіти.
На десятому, мене всі почали дратувати, всі свідки говорили біс-знає-що. В той час, як цей детектив спокійно всіх слухав, поправляв свої окуляри і посміхався, чим бісив мене ще більше. Дивлячись на нього, я подумав про Дазай: невже і він буде таким за декілька років? У них є багато спільного, але… Дазай, не схоплений на солодкому так, як цей детектив. І я не вірю, що Дазай може стати такою незносною людиною, хоча я донедавно думав інакше. Вибравшись з книги, я зрозумів, що пройшло декілька днів. Хоча воно й не дивно, стільки всього там було, що й сам уже думав, що провів там роки, не те що дні.

Осаму Дазай

Я повільно приходив до тями: першими прийшли відчуття подушки, звук медичного обладнання для показників серця, потім запах, коли я відкрив очі, то знав, що побачу звичайну лікарняну палату.
Прийшла медсестра, потім лікар, після огляду я попросив телефон.
Медсестра, що принесла мені його, промовила:
— Перезвоните своєму відвідувачеві?
Я з непорозумінням глянув на неї.
— Поки ви були без свідомості, до вас приходив відвідувач, молодий рудоволосий, в капелюсі, на ньому ще був накинутий чорний плащ.
— Обов’язково йому перезвоню, пані Віолетто — промовив я з посмішкою, медсестра відповіла тим же і пішла на вихід. Чуя, а навіщо це ти приходив? І раз так, чому я ще живий?
Я набрав одразу Кунікіду, почувши, що я пропустив, я зрозумів, що нічого вартісного. Що ж, все як я і думав, також дізнавшись про результати нападу на штаб мафії, я важко видихнув.
Після отримання нової інформації, я став думати, що можна зробити з цього приводу.  Жодназ тих подій, що я передбачав, мене не радувала.
Коли ж пан президент зник, я зрозумів, що все ускладнюють, але побачив кота… І те, що він мені приніс. Я склав цілісну картину, доведетьсятрішки заморочитись, але це найкращий варіант, якийможе бути.
Тому то я виписався з лікарні і подзвонив старому ящерові. Домовитись з ним не було важко, а ось звести разом Ацуші і Акутагаву – ось це було те ще завдання.
Якби вони обмежувались лише сварками, то я думаю, їх можна було б одразу повідомити про суть їх завдання, але постійні бійки – це мені не подобається. У нас з Накахарою були подібні стосунки, але ми не не доходили до фізичного шкоди один одному, ми просто сперечались, так іноді це було дуже голосно, але ж без фізичної шкоди.
Тому я все зробив таємно, але довелось тримати їх в машині, аби вони не почали бійку.
Перебуваючи разом з Акутаговою і Ацуші, я задумався над тим, чому вони так агресивно налаштовані один проти одного. В чомусь вони схожі, окрім виховання і того, яку сторону вони прийняли в кінечному результаті. Невже в цьому їхня найбільша проблема? Вони не розуміють один одного в цьому питанні.
Приїхав до сховища Достоєвського, оглянувся. Щури-щурами, думав я, дивлячись на охорону і вхід.
Коли Акутагава і Ацуші, як завжди, через спір, таки пішли всередину, я видихнув з полегшенням. Після діло було за малим.