Розділ 1

Всі події відбуваються після аніме фільму “Згнивше яблоко” і зачіпають останні декілька серій 3 сезону аніме.
Чуя попадає під дію здібность що підкоряє обдарованого волі власника, в результаті чого нападає на Дазає, і все завершується….?
Чим дізнаєтесь під час прочитання!)😁

Дякую моїй дорогій Ві, за допомогою в розробці сюжету.❤
Дякую моїй любій беті Moloda_vorona, за допомогою з текстом.❤

Чуя Накахара

Я спокійно стояв в непомітному закаулку і чекав на свого знайомого, який скоро мав тут з’явитись.
Нарешті він прийшов, як завжди йшов спокійною легкою ходою, вітер розвіював його плащ кольору охри, що був розстібнутий. Руки в бинтах, скільки пропрацювавши разом, я так і не дізнався що він за ними ховає. Дазай наспівував якусь легку мелодію, прикриваючи очі. Я посміхнувся, впізнавши цю дурнувату пісеньку, що наспівував мій колишній напарник. Дорогою сюди, я думав покликати його на одну справу, але згадав деякі моменти з його біографії і зрозумів, що поспішив з висновками. Ще декілька хвилин я чекав, поли скумбрія пройде повз, і відправився по свій борг.
Борг, через який я був змушений лежати на ногах Дазая, в очікуванні того, коли розсіється туман. Цілих тридцять хвилин голова моя лежала на Осамових колінах, я вдихав його запах, відчував тепло його тіла, а його рука була в моєму волосі.
Брюнет дивився на цитадель смерть і перебирав моє волосся. Через слабкість і втому від застосування своєї здібності, я не мав ні сил, ні бажання щось говорити йому.
Коли туман розсіявся, Дазай видихнув з полегшенням, і, почув це, я підняв погляд на свого напарника. Наш дует називали подвійною темрявою, самі того не знаючи як вони праві в цьому.
Ніхто не знає, якими ми є насправді, їм ми показуємо те, що хочемо показати.
Дазая – самогубця, що мріє звести рахунки з життям. Я холоднокровний та, інколи, безбашенний діяч мафії. Якоюсь мірою це так, але ніхто не знає нас так, як ми знаємо один одного. Провівши скільки часу пліч-о-пліч, ми вивчили один одного, як самих себе, так  як Дазай знає мене, так і я знаю його, хоча впевнений, брюнет навіть не здогадується про це. Воно і на краще.
Я сперся на лікті, пробуючи піднятись, та вийшло не дуже добре. Осаму допоміг мені з цим. Я сперся на рештки стіни позаду, де нещодавно спирався він сам, те місце було ще тепле.
— Акутагава, має бути тут, думаю, він допоможе тобі, — сказав Дазая, поправляючи мій одяг, що був не в порядку.
— Можно подумати, що я каліка, який ні на що не годен… — невдоволено зауважив я, але замовк, коли Дазай провів по моїй лівій щоці рукою, заправляючи волосся.
— Керувати своїм підлеглим ти ще в змозі, Чуя Нахакара. — відповів той з посмішкою і піднявся на ноги, — і так, до речі, це, здається твоє. — після цього Дазай дістав з кишені свого плаща, перчатки і простягнув мені.
— Клятий Дазай, все то ти прорахував. — промовив я зі злістю, взявши з його рук рукавички, що справді були потрібні, раз Дазай більше не буде поруч.
— Лише те, що знав точно, — промовив той і рушив ліворуч.
Одягуючи рукавиці і проклинаючи напарника, я дочекався Акутагаву.
З ним я дістався до штабу Портової Мафії, де я повністю відновив сили.
Після навідався до Боса, розмова, як завжди, нічого нового мені не відкрила.
Я займався своїми звичними справами, присипаючи “увагу” Анго.
І ось сьогодні я вирішив зібрати борг і пішов до Дазая, щоб попросити про допомогу і згадати юність, але вчасно згадав, що колись вони були добрими друзями. І навряд чи він дасть мені зробити задумане. Осаму застосує свою здібність до мене, або попередить Анго, і все піде не по моєму плану.
Так що краще зробити все самому, все одно Дазая мене ненавидить, і, що б я не зробив, цього не змінити, а вбивство його друга тим паче.
Я без проблем проник в квартирку Анго. Та була облаштовано мінімалістично, оглянув, на випадок чогось непередбачуваного. Після я сів в крісло навпроти вхідних дверей і став чекати, поки з’явиться господар. Чекаючи його я згадав, як колись Анго працював в Портовій Мафії. Також його зраду, оскільки той був шпигуном міністерства. Хоча і ми отримали від цього користь, але осадок у мене залишився.
Той з’явився о першій годині ночі, я  застосував до нього свою здібність, як тільки він переступив поріг квартири, й увімкнув світло. Побачив його обличчя, коли він зупинив погляд на мені, я злосно посміхнувся до нього і промовив:
— У тебе є борг переді мною, ти пам’ятаєш?
— Я то думав, ти забув.
— Я? Як бачиш ні, сподіваюсь, ти завершив всі свої справи? — не чекаючи його відповідь, я почав стискати його своєю здібність.
— Ти… Ти… — я застосував ще більше сили, не даючи агенту нічого більше сказати. Не бачу сенсу говорити про що-небудь, враховуючи, яка у нас була домовленість. Це нічого з моєї сторони не змінить, від свого я не відступлю, і все одно вб’ю його сьогодні тут і зараз.
— Я дав тобі достатню кількість часу, більше, ніж у моїх загиблих товаришів перед смертью, — я і так довго чекав, але воно і на краще, я зміг розтягнути його смерть настільки, наскільки це можливо. Раніше я б швидко його вбив, і це було б не те, що я хотів.
Коли бездиханне тіло Анго, переставало віддаватися конвульсіями, я відпустив його і встав з крісла, де сидів весь цей час.
І що ти в ньому тільки знайшов, Дазая? Книжковий хробак, до того ж зрадник…
Яка уже різниця, він все одно ненавидить мене.
Я залишив після себе “докази” присутності тут іншого обдарованого з мафії, від якого теж потрібно позбавитись. Думаю цей спосіб підійде для нього найкраще. Я з допомогою своєї здібності “вийшов” у вікно, закрив його після себе і відправився додому, аби хоть трохи відпочити.
Можливо зараз Анго і Дазай не спілкуються, але колись то воно було хорошими друзями. Так що слід чекати того, що Дазай буде шукати вбивцю.
Арештувати мене він не зможе, а ось помститись без проблем, тому треба буде бути на готові.

Пройшло три дні.

Дазай Осаму

Я сидів за столом в агентстві і читав свою книгу. Решта займалась своїми справами, я не сильно звертав на них увагу поки не прийшов пан президент з папкою.
— До нас звернувся відділ з справ обдарованих, просить знайти вбивцю їх співробітника.
Що ж, це має бути цікаво, подумав я, погоджуючись займатися цією справою.
Коли я взяв папку і побачив фото жертви, то завмер і пошкодував про те, що погодився. Анго? Кого це ти дістав так що він вбив тебе раніше за мене?
З такими думками, я з Кунікідою й Ацуші відправився на місце злочину.
Ми оглядали його квартиру в пошуках доказів.
— У кого є сила скоїти таке вбивство?
— Сила? Та будь хто, навіть ти міг би, — відповів Кунікіда на питання Ацуші, а я знайшов відповідь: гравітація.
Чуя Нахакара!
Зробивши ще деякі дослідження,я зрозумів, що маю рацію.
Тому тим же вечором, відправився до Чуї. Я став чекати його під дверима його будинку,  сидів на сходах і дивився на захід сонця. Чекаючи свого напарника, уже не мого…
Наше знайомство і роботу разом важко назвати дружбою, ми просто робили те, що нам говорили, разом, пліч-о-пліч.
З часом я звик до Чуї, але не показував цього. Перепалки були лиш для сміху і вигляду, злість теж. Це робило моє життя яскравим. Так було цікавіше проживати своє життя, з часом спроби самогубства відійшли на другий план, жага в очікуванні нової сварки стала на перше місце.
Пішовши с Портової Мафії, я втратив це, і повернувся до колишнього хобі.
Згодом я забув про це, і смуток за нашими перепалками перестав бути таким сильним.
Я намагався відтворити це з Кунікідою, але це було не те. Реакції і слова були інші, та й Кунікіду важко моментами вивести на дурощі, а як вийде, крик такий що… не зовсім те, що я очікував. Тому я стараюсь не часто цим користуватись.
Коли Чуя, будучи повністю підвладний своєму дару, врятував мені життя, я зрозумів, як сильно скучив за нашими “бесідами” і спільній роботі.
В той день випив капсулу, просто щоб мати шанс, але бажання ним користуватись я не мав.
Я не сильно сподівався на те, що Чуя, застосує свою здібність в повну силу. В цей раз у нього не повинно було бути на це серйозних причин. Я сподівався померти. Я чекаю смерть, як старого друга, але, на жаль, вона не йде до мене…
— Щось я не пам’ятаю, щоб запрошував гостей, — я поглянув ліворуч на джерело звуку і побачив злого Чую, в його голосі чулось здивування. Він був одягнений, як зазвичай: чорні штани, зверху плащ і капелюх. Смерті немає, але за те є Чуя Нахакара, можливо, це знак?
— Чекаю смерть, подейкують, що ти в цьому майстер.
Побачивши, як рудоволосий закотив очі і закинув голову до верху, я посміхнувся.
— Ну треба ж таке, ти прийшов до мене особисто з таким прохання, треба це відсвяткувати, — відповів він втомлено, пройшовши повз мене, дістав ключі і вставив їх в замочну скважину.
— Чим тобі насолив Анго, що ти вбивав його так жорстоко?
Мій колишній напарник продовжив відкривати двері, ніяк не реагуючи, у крайньому випадку я цього не бачив.
— Що б то не було, це наші з ним справи,
Я піднявся зі сходів і тільки зараз відчув, як все тіло заніміло Поглянувши на небо я зрозумів, що вже пізно. Так вже, за своїми роздумами я не звертав увагу на плинність часу.
— Відділ з справ обдарованих звернувся до агентства з проханням знайти винного в убивстві їх співробітника. Смерть Анго була того варта?
— Ні, цього було мало, — промовив Чуя і відкрив двері в будинок, я пішов за ним в дім.
— Ти рідко коли вбиваєш людей таким жорстоким способом. І мені цікаво чим це тобі…
— Я щось не розумію, що ти від меня хочешь Дазаю. Арештувати? — прервав мене давній напарник, я ж швидко оглянув його дім, швидше за звичкою,ніж з цікавості.
Цей будинок був подарований йому Босом за гарну роботу в Портовій Мафії. Двоповерховий будинок стояв на окраїні міста, недалеко від порту.
Вперше я був тут, коли Чуя заселявся, тоді я допомагав йому з переїздом. Дім був майже без меблів на той момент, зараз тут є журнальний столик, вішалка в прихожій, зліва вітальня, де перше в очі впадає барна стійка, за якою знаходиться кухня, і диван що стоїть спинкою до барної стійки. Сходи на другий поверх, одразу навпроти вхідних дверей.
— Хіба я можу заарештувати одного із керівників Портової Мафії, лише тому, що знаю його стиль і…
— Чому ні? — Чуя скинув капелюха, повісив його на вішалку, туди ж відправились плащ і ключі від будинку, — Невже не хочеться посадити мене за решітку?
— Так я подарую тобі спокій і тишу, це, скоріше, подарунок, ніж покарання, — відповів я, дивлячись, як Чуя проходить до барної стійки, де дістав напів порожню пляшку вина і келих.
— Ну і хто з нас жорстокий?
— Ти вбив Анго через те, що він був причетний до вбивств наших товарішиві шість років тому?
— Так.
— Як ти дізнався? — щось я не пам’ятаю, що говорив йому про свої здогадки.
— В архіві зберігають все, не важливо, наскільки давнє, чи криваве діло.
— Як ти зміг… Пелин, гарна була дівчина, а я все думав, чому ти з нею зустрічаєшся. Ти так довго чекав задля помсти? — говорив я, підходячі ближе до Чуї, що осушив келих до дна,  повернувся, і, як я розумію, не чекав мене побачити так близько біля себе.
— Так, чекав і дочекався гарного випадку.
Я хмикнув і повернувся до виходу з дому:
— Іншого я і не чекав.
— Навіщо ти приходив, якщо все знаєш?
— Здогадуватись і чути на власні вуха – різні речі.
— Теж будеш чекати гарного випадку, щоб помститись мені за смерть Анго?
Я завмер від почутого, після повернувся до Накахари, що вже сперся на стійку ліктями і тримав в лівій руці наповнений келих.
— Ні, не буду. Надобраніч.
Я пішов до виходу, грюкнув дверима наостанок і пішов до себе додому.
Що ж, я вперше прорахувався, не подумав, що Чуя захоче дізнатись, хто був замовником. Ті, хто померли тоді, шість років тому під час Соусоку, були нашими товаришами. Ми самі особисто навчали їх, тренували. Коли їх дари поставили проти них, вони не були готові і пали. Тоді Чуя, дізнавшись про це, не стримався, я ледь встиг зупинити його.
Потім, коли він дістався до Соусоку і відпустив контроль, я не став його стримувати, бо знав, що йому потрібен хтось, на кому можна зігнати злість і біль втрати. Потім його накрила скорбота, з часом і вона пройшла, але слід все ще залишився.
Попри всю його силу, вміння, і скритність, я все ще бачу моментами того самого п’ятнадцятирічного хлопця, що був хорошим і щирим, поки не зазнав зради зі сторони своїх спільників. Ох, як же давно це було? Таке враження, що це було в минулому житті, хоча те, те що ми пережили, можна розділити на сто життів.
Будучи обдарованим, ти не можеш розраховувати на звичайний побут. Спочатку твій дар тобі не дозволить. Потім, коли ти почнеш його пізнавати з метою підкорити, ти віддаляєшся від людей, щоб не зашкодити. І врешті-решт, коли ти уже підкориш собі свій дар, ти розумієш, що серед простих людей тобі нема чого робити..