Час після роботи

Робочий день закінчився і Дадзай із Чуєю приїхали до парку на свіже повітрячко. 10 хвилин вони стояли у автобусі, хоча темноволосий хлопець говорив Накахарі, що годі віддавати місце жінкам, що постоять та рудявий тільки відповідав:”Хочеш..”,- вказує на сидіння, -“..сідай”. Таким чином і проїхали безліч зупинок до парку.

Сад* містив тюльпани, кульбабки, рози та, звичайно, каштани. В самісінькому центрі підростали три берези. Хлопці ступали не поспішаючи. Чуя розповідав про дурність його колеги сьогодні, сварку із дівчиною через книгу, яку вона мала віддати та ганебну каву нового баристи.

-…а вона мені десять. Кажу:”Якщо ЗАПИСАНО на вас, то книгу маєте повернути ви.” Вона на мене дивиться, мов я зовсім тупий та то вона дурна. Ще раз їй говорю…- хлопець мовчки слухає голосливого Накахару, насолоджуючись його співом. Такі довгі монологи стали буденністю для Дазая, тому він інколи і не помічає, що слухає. Рудий буває чи гарчить чи теремосе Дадзаю, бо хоче віддачі. Тоді Осаму починає “танцювати” навколо того. Чуя втомлено видихає на це “Шапіто” й майже мовчки прямує до лавки.

Така сама картина відбулася знову. Потім вони сідають.

-Поглянь, це що Рампо? А з ким він то іде?- Дазай підіймається, та руда голова зупиняє його рукою і тягне на місце.

-Яка різниця. Не чіпай їх, тебе ж не кликали.

-Зараз я́ їх покличу.

-Не зважуйся, кажу. Тобі мене замало? Чи що?- Накахара підсідає ближче до темноволосого.

Його долоня лягає йому на праву ланіту, а пальці потира м’якеньку шкіру. Рудявий підносе ближче своє лице, на це Дазай грайливо посміхається. Він вичікує, коли Чуя його поцілує, вже марить про пухкі губи коханого чоловіка. Рудий та суровий бібліотекар торкається губ Осаму. Ледь відчутний натиск на нижню губу, тривале очікування розпалили вогонь, що не загасити цим легким літнім поцілунком.

ПАРК* – великий сад, гай, призначений для прогулянок