Юнак із сопілкою

Я взагалі не фанатка сяовену, але чомусь захотілося написати саме по ним…

Сяо – звичайний студент-першокурсник одного з ліпших університетів свого міста. Живе звичайним життям, у звичайній квартирі та й таке інше. Нічого особливого, насправді. Кожен день схожий на минулий і це пригнічує. Дім – універ – дім. По вихідним він ходить розвіюватися за місто, кудись на природу, тому що людні місця у центрі міста дратують. Як і дратує кляте метро своїм шумом та натовпом, яким юнакові доводиться їздити щоденно на навчання. Звісно, дістатися до ВНЗ можна і наземнии транспортом, але завдяки стоянню у заторах це займе вдвічі більше часу, тому не варіант. Ще він не любив метро за те, що там постійно були якісь безхатьки або шахраї, від поглядів яких стає досить моторошно і страшно за себе і за свої речі.

Власне, цього він знову очікував, спускаючись вранці чергового дня до метрополітену. Нахмурений та невисаний Сяо вже в думках проклинав черговий день бабака, але щось було наче не так в цей раз. Музика? Невже адміністрація метро вирішила слідувати прикладу торгівельних центрів? Та ні, здається, це грає не запис, а наче справжня, жива музика.

І справді.

Спустившись униз, біля входу у підземку стояв хлопчина, що грав на сопілці. Мелодія була розслабляючою, плавною та в цілому приємною. На секунду студент навіть в забув, що він у натовпі і повинен їхати на пари, бо дивовижні звуки сопілки ніби перемістили Сяо на квітущі луки, де він лежав, насолоджуючись шумом трави, щебетом дрібних пташок і, звісно, мелодією інструменту.

До реальності хлопця повернув натовп, а саме якийсь дядько, що штовхнув його, бо той став на самому проході і заважав іншим. Сяо подивився на наручний годинник. 8:03. Ну, майже півгодини. Ще встигає.

Відійшовши у місце, де він би не заважав іншим, золотоокий слухав композицію далі. Він і раніше бачив вуличних музик у метро, на вулиці, біля магазинів тощо, але ніколи ніхто так не привертав його уваги. Та й наче добре грали вони, але все ж, цей хлопець зі своєю флейтою був якимось.. інакшим.

Постоявши ще кілька хвилин, Сяо глянув наостанок на капелюха, що лежав поряд із музикою. Там було лише кілька монет. Образливо мало як для такого талановитого юнака і в такому людному місці. Цікаво, чи зміниться ситуація через півдня? Та й взагалі, чи буде він тут знову, або ж піде шукати нове місце? Студент хотів вірити у перший варіант розвитку подій, по сподівався почути дивовижну музику ще.

Вже сівши у вагон, Сяо дістав телефон і навушники, зайшовши на ютуб. При введенні запиту типу “кращі мелодії на сопілці” він отримав досить немало результатів, звісно, обравши відео з найбільшою кількістью переглядів. Сподіваючись знову поринути в безтурботний світ духових інструментів, хлопець включає відео, проте…

Не те.

Зовсім не те.

Він грав краще.

Сяо все ж не вимкнув відео. Він слухав далі, бо це розлабляло, але тепер бажання знову побачити того незнайомця і почути його гру збільшилося у кілька десятків, або навіть сотень разів.