Ще до повноліття тут усі ветерани

Ситуація з горою Тунлу була катастрофічною. Захисний купол, що оточував її, з якоїсь невідомої причини пішов тріщинами і погрожував ось-ось луснути, випускаючи натовп розгніваних духів назовні. До цього дня небожителі ще не стикалися з таким лихом, тому поступово почали підтягуватись до меж колишнього королівства Уюн, щоб допомогти у боротьбі за світову рівновагу та спокій. Хтось став на варті ззовні бар’єру, готовий грудьми прийняти удар демонів, якщо ті прорвуться, а найсильніші і сміливіші боги війни, покинувши свої пости, громом і блискавками спускалися в центр і вступали в бої з тварями, що полонили гору. Недобиті демони мають бути знищені.

У самому центрі цих подій, біля запечатаного жерла мідної печі був Хва Чен. Кривавий дощ шукаючий квіти стояв навколішки, притискаючись до кам’яної печатки, що закрила жерло вулкана, і намагався пальцями розгребти землю, неначе загубившись у моменті. Сніг припорошив чорне волосся і червоний костюм, але це не турбувало демона, який робив марні спроби пробитися всередину. Небожителі бачили те, що відбувається, але намагалися не наближатися, розуміючи, що поруч немає Се Ляня, щоб той міг приборкати свого ручного неперевершеного демона.

***

Вдруге темрява мідної печі вже не так лякала. Та й дна він досяг більш вдало, згрупувавшись і приземлившись на обидві ноги замість того, щоб прикластися потилицею до чергового гострого кута. Се Лянь не бачив нічого навколо, але виразно відчував, що падіння всередину розділило його з Хва Ченом.

– Сань Лан! Сань Лан! — щосили закричав колишній небожитель, намагаючись з’ясувати, де саме його супутник. Але замість знайомого і такого доброзичливого «геге» він почув інший голос, який хотів би не впізнавати і ніколи більше не чути.

— Не кричи. Внизу нас тільки двоє: ти і я, — шорох одягу, легка хода і вкрадливі інтонації. Се Лянь жодної миті не сумнівався, з ким саме він опинився всередині печі. Виставивши вперед Фансинь, він направив його у бік ворога, прихованого в непроглядній темряві.

— Давно не чув тебе. Знову з’явився, щоб нагадати мені, що тіло перебуває у стражданні, а душа – у блаженстві? — Се Лянь зазнав змішаних почуттів від того, що вгадав особистість демона. З одного боку, Біле Лихо — неперевершений, що вдруге зайшов у мідну піч, але, з іншого боку… Це було начебто спотворенні теплі почуття. Коли ти так часто чуєш когось на смертному одрі, то починаєш потроху звикати до нього і сприймаєш уже не як ненависного ворога, а як старого друга з поганим характером, котрий невдало вибирає час для приходу в гості. Біле Лихо ніколи не псував приємні моменти його життя всі ці століття. Він був виключно поруч тоді, коли Се Лянь був на межі смерті. Причому іноді принц навіть думав, що цей голос – лише плід його уяви, але іноді холодок, що пробігав по спині, говорив про інше. Бай Усянь стежив за ним.

— Ні, цього разу ні, — засміявся демон, який вирішив погратися зі своїм супротивником, — я тільки тому, що ти тут.

Досить дивне формулювання для того, хто хоче нести у світ хаос та руйнування, що Се Лянь як раз збирався відзначити. Але Бай Усянь випередив його, наче читаючи думки.

— Не турбуйся. Все просто. Я тут, щоб допомогти. Ти ж уявив, що звідси є лише два виходи, так? Або я вбиваю тебе і відроджуюсь, або ми разом гинемо в ув’язненні, адже так? – голос сміявся, продовжуючи кружляти.

— Чесно кажучи, ні. Я ще не думав про це. Я взагалі ще не думав, що робитиму, — зізнався Наслідний Принц Сян Ле, опускаючи меч. Битися в темряві з супротивником, який почувається в цьому місці впевнено, у нього не було жодного бажання, а внутрішні відчуття підказували, що Біле Лихо нападати не буде.

– Чого опустив меч? Стало страшно?

Принц хитнув головою:

– Та ні, просто вирішив, що це безглуздо. Чи дозволиш поставити запитання?

Бай Усянь зупинився, з цікавістю прислухаючись до Се Ляня.

— Припустимо… Задавай, коли сміливий.

— Ти ж Наслідний Принц Уюн?

У мідній печі настала тиша. Ні кроків, ні вдихів нічого не порушувало тишу і спокій печери. Навіть гулу землі не було чути в цьому місці, дозволяючи миттю повільно спливати.

— Так я правий, Ваша Високосте?

— Не смій мене так називати, — голос Білого Лиха різко переломився і став холоднішим і суворішим. Біль, що пронизав плече Се Ляня, відразу дав зрозуміти, що у своїй здогадці він мав рацію, але Його Високість Наслідний Принц Уюн не хоче чути нічого про своє минуле. Але чимось таким простим, як удар у плече тупим предметом, зупинити Се Ляня від бажання вимовити вже не могло.

— Знаєш, а ми ж схожі, — перед очима Се Ляня спливли образи, які бачили люди. Двоє молодих людей у ​​білому одязі, тільки в одного світла маска, а в іншого — капелюх-доулі, як артефакти двох божеств, що віддзеркалюють один одного. — Ми обидва наслідні принци, обидва були скинуті за спробу врятувати свій народ…

Мова була припинена відчутним стусаном, від якого Се Лянь втратив рівновагу і шльопнувся на землю. Добре, що не на меч. Було б безглуздо і ганебно вдруге померти в тому самому місці одним і тим же способом.

– Ти навіть не уявляєш, наскільки ми схожі, – голос Бай Усяня був гнівним, але відчувався в ньому ще якийсь тон. Щось ніби усмішки, спорідненої з оскалом. Се Лянь не міг зрозуміти, відчуваючи смак пилу в роті. Земля тут віддавала брудом, землею та трохи металлом. Що ж, не дивно. Тут багато крові було пролито, а колись взагалі буквальна кривава річка розлилася. Да і взялась же назва “Мідна піч” теж неспроста.

— Щоразу, коли ми зустрічаємося, ти завжди в такому становищі — повалений, на землі, ковтаєш пилюку з-під чужих ніг. Мене нудить від тебе і шкода водночас. Давай же виправимо це, — вкрадливий голос Білого Лиха пролунав над вухом Наслідного Принца, а тонкі пальці накрутили хвіст Се Ляня на кулак, ривком піднімаючи його.

– Ти хотів побачити, наскільки ми схожі? Так дивись!

Після цих слів морок у залі почав розсіюватися. Мідна піч ніби засяяла зсередини, наповнюючи весь простір м’яким, трохи сіруватим світінням. Пальці послабили хватку і, зробивши пару кроків убік, Біле Лихо обернувся, розкидаючи руки в різні сторони. Маска була в долоні, а на Се Ляня тріумфально дивилося його власне обличчя, але трохи гостріше й осунуте. Втім, якщо бути правдивим, то дивилися на нього тоді дві особи. І обидва тією чи іншою мірою мали схожість із Наслідним Принцем Сянь Ле.

— Та це ж… Я… — видихнув він, приголомшено дивлячись перед собою. Біле Лихо тріумфував.

— Ти колись бачив таку майстерну роботу?

Питання Се Ляня трохи не вписувалося у гарну картину і подальший розвиток сюжету, що мав його у голові Бай Усянь. Про що іде мова? Яка ще робота?

– Та не ти на мене схожий, а він… Що робить моя статуя всередині гори Тунлу?

Нічого не розуміючи, спадковий принц Уюн обернувся, завмираючи з подивом. За його спиною височіла статуя Се Ляня неймовірних розмірів. Не було жодних сумнівів, що невідомий автор зобразив саме Наслідного Принца, Бога Війни в Короні з Квітів: характерний вінок, прикраси, костюм, меч у піхвах і квітка в долоні — все говорило про те, що це була копія саме Се Ляня. Навіть Бай Усянь ненадовго завмер, збентежений, поки сам принц підійшов до статуї і торкнувся подола, відчуваючи під пальцями не просто холодний камінь, а детальне різьблення, що враховує все, включаючи стіжки вишивки. То був шедевр, якому не знайти рівних. На відміну від юнака, Біле Лихо все ж умів справлятися зі своїми почуттями, тому різко перевів погляд на Се Ляня.

— Потім обговоримо статую. Ми не закінчили.

— Так, вибач, ти маєш рацію. Є два виходи: або ти вбиваєш мене, або ми вдвох сидимо тут до кінця століть. Але вбивати мене не можеш і не будеш, – тут же повернувся до розмови Се Лянь, все ще не маючи сил відірвати погляд від геніального витвору мистецтва.

— Це ще чому?

— У тебе було дуже багато часу та шансів, щоб ти ними не скористався. Тим більше, якщо я тут помру, весь твій великий план теж зійде нанівець. Тож залишається нам тільки сидіти і чекати чогось. Якщо пощастить – ми не загинемо. А ні — значить, так уже було вирішено, і це та частина долі, яку ми не можемо змінити.

На останніх словах принца Бай Усянь здійнявся, немов усередині демона з новою силою спалахнув вогонь гніву та ненависті.

– Змиритися? Ти хочеш упокоритися? Ну ні. Твоє завдання – померти та переродитися. Твоє завдання — набути нової форми! Ось що тобі призначено!

Се Лянь бачив, як рука демона мчить до нього, щоб завдати чергового удару, але особливо навіть не відвертався, за що законно отримав відчутний ляпас.

— Що ти сказав? Ти хочеш?.. — голос принца був повний непорозуміння. Біле Лихо ледве втрималося від того, щоб важко зітхнути і не назвати принца дурнем.

— Ти повинен убити себе і переродитися демоном. Тоді ти поглинеш мене і знову народишся з недр гори Тунлу, як неперевершений, порвавши при смерті канги та обмеження тіла, — голос спадкоємного принца Уюн звучав напрочуд спокійно і навіть, здається, з повчальними нотками. Наче він, як справжній наставник, пояснював великі істини своєму недбалому учню. Але гідної реакції чоловік не одержав. Навіть навпаки, Се Лянь раптом засміявся, дзвінко і невимушено, наче дзвіночки на вітрі. Цього разу втриматися від засуджувального погляду не вдалося. А Се Лянь усе сміявся і сміявся, мало не катаючись по землі від того, що йому здавалося неймовірно кумедним. Сказати щось через хвилі регота на нього не виходило, так що Бай Усянь чув щось на кшталт: «Ах-ха-ха ти-пха-ха-ха-боги-ха-ха-ха».

Видихнувши, Се Лянь все ж таки зміг зупинитися, відчуваючи, як тягне прес від тривалого сміху.

– А ти досі не помітив, так? Я демон. Причому давненько.

Тепер настала черга Бай Усяня дивуватися і, нічого не розуміючи, дивитися на свого супротивника, тоді як Се Лянь усміхався і витирав краплі сліз, що виступили від сміху в куточках очей.

— Що ти маєш на увазі? — недовіра, нерозуміння та підозрілість
у голосі Бай Усяня були дуже помітні, змушуючи Се Ляня відчувати, як їхні сили знову вирівнюються завдяки фактам.

— А те, що чув: я вже демон. По факту ти навіть бачив мене демоном і не раз. Ти ж стільки років мене переслідував, стільки разів був поруч зі мною в момент, коли я помирав, і ніколи так і не помітив, що моє серце давно не б’ється, і все, що мені залишилося в житті, це моя обітниця і культивація як ціль? — Се Лянь нарешті піднявся, обтрушуючи край одягу. На жаль, пил його все одно пофарбував, так що поділ уже не був приємно-білим. Втім, тільки одну мідну піч звинувачувати у всіх негараздах не можна — не виключено, що хоча б частину плям він отримав і раніше.

– Більше того. Я вже був тут. У цьому самому залі. І повернувся назад. Але, як бачиш…

– Чому я тоді не відчуваю від тебе темної ци? Де твоя демонічна лють? — вкрадливо поцікавився Біле Лихо, у якого, схоже, нарешті зійшовся пазл. Адже він стільки років був сліпий, не помічав важливих деталей, упустив народження…

— Та я й сам не знаю. Просто ось такий я вродився, — миролюбно розвів руками колишній Бог Війни.

— Що ж, не хвилюйся… Сама доля дала тобі ще один шанс, мій хлопчику, — голос Білого Лиха лився шовком кольору благородного вина, огортав і вводив в оману.

— Ти пропустив у своєму прекрасному плані бездіяльності лише одне. Гора Тунлу – це мої володіння. Вона підкоряється мені, як підданна — своєму господареві.

Се Лянь звузив очі, поки пам’ять послужливо підкинула спогад про його першу подорож сюди і про те, як Бай Усянь зупинив протяг часу для того, щоб укласти з ним угоду. Пальці ковзнули по зап’ястку, ніби могли відчути рельєф гранатового браслета, який давно став частиною його образу. Біле Лихо помітив рух і хижо посміхнувся.

— Я навіть полегшу тобі завдання. Нікого вбивати не треба. Виберися і доведи, що гідний, моє незграбне лисе пташеня. А я прямую у світ… Пора Пошесті Обличч розгулятися знову…

Розкинувши долоні в сторони, Бай Усянь злетів угору, пародіюючи піднесення небожителів. Одяг його тремтів, а стрічки і волосся розвивалися на всі боки, поки демон не розсіявся і не просочився крізь саму гору.

— Ні! — закричав Се Лянь, але його зустріла лише порожнеча, луна власного голосу і стіни мідної печі, що повільно гасли. Він залишився усередині один. Настали потуги.

Він кидався з боку в бік, намагаючись придумати вихід. Земля під ногами почала поступово нагріватися, а вулкан прокинувся і збирався ось-ось спалахнути, поглинаючи на шляху кожного, хто посміє опинитися близько. Вихід із печі закривала кам’яна печатка. Це було відомо навіть Се Ляню, котрий зазвичай такими місцями не цікавився. Магії, щоб розбити її, у нього не б… Се Лянь різко зупинився, відчуваючи, як по його венах тече енергія, позичена Хва Ченом, перш ніж він провалився вниз. Це був обмежений ресурс, але та кількість магічних сил, яка причаїлася всередині маленької фігури Наслідного Принца, була насправді колосальною. Він обережно підняв погляд вище, розглядаючи статую перед собою. На думку спала зовсім шалена ідея. Він уже й раніше провертав подібне, так що, ні секунди більше не сумніваючись, молодик торкнувся долонею подола фігури і послав імпульс своєї сили. Гора Тунлу здригнулася вперше.

Кам’яний принц ворухнув своїми грудьми, немов роблячи перший вдих. З деяким подивом і сумнівом він опустив свій погляд униз, розглядаючи свій прообраз та творця що надихнув у нього зараз життя.

– Не міг би ти пробити дорогу назовні і допомогти мені вибратися, будь ласка, – попросив ввічливо Се Лянь, і його величезна копія кивнула. Опустивши долоню вниз, велетень допоміг богу піднятися на руку і, випроставшись знову на повний зріст, уперся в стелю рукою. Відмірявши відстань, статуя зігнула коліна і підстрибнула, врізаючись кулаком з усієї сили в центр печатки. Один. Інший. Третій. Гора тремтіла, а печатка ходила ходуном, поки, нарешті, не розкололася. Величезні уламки посипалися вниз, викликаючи вирування лави вже майже під ногами, на щастя, кам’яними. Натужившись, статуя принца підтягнулася на одній руці нагору, дозволяючи Се Ляню зустрітися з вітрами і снігом, які все ще вирують на межі небес і людського світу.

– Сань Лан! — закричав щосили принц.

Через пару хвилин чиїсь сильні руки обхопили його, а червоні рукави знялися вгору, закриваючи світ перед очима.

— Мій принце, ви живі! – крізь шум вітру почув Се Лянь голос Хва Чена.

– Я – так! Але є проблема… Бай Усянь теж живий, і він десь тут! – тут же прокричав Се Лянь, все ж дозволяючи собі рукою обійняти демона. Це було так немилосердно з його боку – не лишати ні секунди для Сань Лана і одразу мчати далі у намаганні врятувати світ. Але у цьому був увесь принц Сянле.