Штурм

Почніть пис

•За 6 місяців до подій, описаних в попередніх главах•

~ Національне агенство по боротьбі із злочинністю~

— Ну що, агенти, попереду цікаве, неоднозначне і небезпечне завдання! – дзвінко розлився  голос  капітана Джейкоба Марсала по всьому приміщенню.

— Викладуйте, капітане!- почувся голос одного з агентів.

—Ось, що ми маємо : за  останні два роки становище в кримінальному світі Лондона істнотно загострилося. В деяких районах, де зосереджено найбільше злочинних групувань твориться повний хаос. Це питання безпеки і мирного життя для простих громадян міста. Один з таких районів- Мертон, просто « дихає» рекетом, терором, постійним тиском на мешканців міста і беззаконістю. Наша мета – заарештувати найнебезпечніших «мафіозі» та рекетирів цього району.

— Давно треба було присадити тих бандюг!- викрикнув хтось із зали.

— Крім того, – продовжував свою промову Марсал,- потрібно ліквідувати вже врешті-решт те процвітаюче мертонське підпільне казино! Так, завданнячко не з простих, і так як ми будемо «підіймати» кримінальний світ, операція буде досить критичною. Чим менше буде жертв, тим краще. Особливо важливо – без жертв серед мирного населення.

Капітан Марсал зітхнув.

— Ми довго радилися і вирішували, кого саме відрядимо на цю операцію. Ми ризикуємо вами, нашими кращими агентами, але надіємось на успіх цієї операції. Іншого бути не може.

Хвилину він зачитував прізвища з аркуша, аж ось :

— Далі. Наступна група агентів буде працювати під прикриттям. Ви повинні влитися в банду, само собою заслужити їхню довіру і бути в курсі всіх їхніх справ і намірів. Джеймс Хопкінс, Гарі Менц і Метью Барнет. Направляйтесь в сьомий штаб за наступними вказівками. Ми віримо у вас.

***

—Клер, ти все зрозуміла? Ти взагалі мене слухаєш?

—Ее, так. Звісно, все зрозуміло. Казино. Сьогодні ввечері. Штурм банди Коллінза. Я буду з тобою працювати під прикриттям. Озброєна. Нічого не боятися, бо ти будеш поруч. Він винен вам велику суму…

—Так, винен мені велику суму , тому сьогодні відплатить сповна. План дій згодом, а зараз ти ще сонна, відпочивай.

І Мел посміхнувся тією лагідною, наївною посмішкою, як ні в чому не бувало. Ніби ми й не говорили щойно про план «нападу» на ворожу банду, про можливу перестрілку, всю небезпечність ситуації.

Він підвівся і тихо вийшов з кімнати, залишивши мене наодинці зі своїми непростими роздумами і сумнівами.

На годиннику була 7 вечора. Ми сідали в машину і вирушали до міського «славнозвісного», і звісно ж підпільного, розбійного казино. Воно- наче рідна домівка для лондонських гангстерів. Обитель шахрайства та азарту.

У вікні авто я вже бачила яскраво-червону вивіску, яскраві небезпечні вогні якої , наче манили до себе. А всередині  я відчувала якусь неприємну прохолоду, «погане передчуття» це начебто називають. Авжеж, погане передчуття! Сьогодні дядько буде вирішувати питання грошового боргу з іншим бандитом , і це точно не вирішиться мирним компромісом.

Ми зайшли всередину. Стояв галас, дзинчали ігрові автомати, крутились рулетки, відвідувачі метушилися. Вечір тільки починався.

Я швидко пройшлася поглядом по залу і усіх присутніх, які мимовільно стануть сьогодні свідками або й жертвами бандитського заворушення.

Помітила вже знайомий силует юнака з вчорашнього нашого «бенкету». «О Боже, і він тут..»- подумала я. Він посміхався до свого компаньйона, що сидів поруч  і розмовляв про щось з ним. Вмить він поглянув на мене. Його погляд став серйозним, навіть трохи сумним. (Чи це лише здалося мені?) Потім опустив очі, про щось роздумуючи і  продовжував свою розмову.

У фойє на стіні висіло велике, розкішне дзеркало. Я подивилася на своє відображення,проходячи повз: русяве волосся було елегантно зібрано в низьку гулю, на голові була срібляста пов‘язка, в стилі 20-х років. Мерехтіла моя обтягуюча невеличка сукня чорного кольору. Під нею ховався імпровізований ремінь на нозі, що тримав спорядженого пістоля. Образ, який не мав привертати зайву увагу і допомагав не виділятися серед інших відвідувачок.

В моїх розгублених сіро-зелених очах стояло запитання : «Що ж сьогодні буде?..»

Я відчувала легке тремтіння, а серце починало танцювати чарльстон. Вперше за дуже довгий період часу я б мала допомагати дядькові на спеціальному «завданні» за межами дому.

Моєю задачею на цей вечір було бути кокетливою, усміхненою, поруч з Мелом і напоготові допомогти йому, прислуховуватися до розмов його партнерів  і суперників, докладати про обстановку в залі закладу, і найголовніше : перехопити в нього кейс з грошима, який йому має «по-доброму» віддати Коллінз. Я не до кінця посвячена у плани дядька, тому не знаю , які в нього наміри на Коллінза. Чи він візьме у нього кейс і вони по-дружньому потиснуть руки, в знак примирення? Чи буде він мстити тому за всі його гріхи? Це може недобре закінчитися.

На годиннику вже була восьма вечора. Розмови ставали жвавішими, за столами все більшало людей, шаруділи карти та ігрові фішки. Я бачила той трохи божевільний запал в очах гравців і підступний азарт в сірих очах дядька Мела.

Я встигла тричі зіграти в покер з партнерами свого родича, виграти кругленьку суму грошей( так, і в покер довелося навчитися грати), поспілкуватися з двома дамами, що обговорювали останні події життя Лондона, двічі «подати вогню» Мелу і навіть станцювати з одним лордом в просторому залі казино між столами.

Вся ця атмосфера здавалась трохи нереальною і затуманювала голову, але дотик холодного револьвера на лівій нозі не давав мені забути, навіщо я тут та швидко протвережував.

***

—Агенте Барнет,доповідайте.

—Капітане, все спокійно. Нічого незвичного, поки все мирно і безпечно. Хоча, зачекайте. Щойно увійшов новий відвідувач…

—Цивільний?

—Ні. Ще один елемент мертонської мафії. І він , схоже, направляється до автритетного Мела Кьортиса.

— Чим більше цих злочинців пов‘яжемо, тим краще! Готуйтесь, загін підмоги за лічені хвилини буде всередині. Ось вони й попадуться…

—Так, бос.

***

—Ну зраствуй, Мел.

— Макс Коллінз, яка зустріч! Ти проходь, пограємо, кейс з тобою?- він намагався видавити з себе привітну  посмішку, але виходила лише саркастична.

—Зі мною, але не так швидко, Мел.- його голос став серйознішим і нижчим на тон.

—Максе, ти такий ще молодий і дурний! Я думав , ти вже засвоїв урок. Зі мною ігри не доречні, до того ж , ти ще поки мій боржник. Кейс, хутко ,- тепер вже голос Мэла  став холоднішим і нижчим.

Далі Макс Коллінз витягнув з кишені піджака пістолет, і направив його на дядька.

Той, зразу ж спосхватися і у відповідь направив свою зброю на опонента. Яка напружена мить! Здається,що вона триває вічність. В усьому казино запанувала тиша, тільки автомати продовжували дзенькати.

Я поклала руку на свою ліву ногу, намацуючи револьвера. Серце шалено тріпоче, я перевожу дихання і прикриваю очі. Аж ось лунає перший вистріл. В залу влітає арава людей в чорній формі. Лунають крики, другий вистріл, третій…

Люди охають, ахають, верещить серена, одним за одним виводять чи виносять людей, я розумію, що відбувається щось безповоротне. Безповоротне для «нашої» мафії, міста, мене…

В голові паморочиться, я вже не бачу ні Мела, ні Коллінза, ні будь-кого зі знайомих. Ошелешених ігроманів, ніяк не причетних до світу криміналу, також виводять на вулицю.

Що мені робити?!  Бігти, поки не пізно?  Причаїтися десь за барною стійкою, поки мене ніхто не помітив?  Стріляти?

По шкірі мороз і мої ноги, ніби запозичивши його, «приморозились» до цієї кафельної підлоги.

На очах – пелена, але крізь неї видно розбиті уламки люстри і посуду, перевернуті столи й стільці, покинуті особисті речі, гроші. Бачу, як ще по залу бродять силовики, і о чорт, наближаються до мене.

—Міс? Ви в порядку? Що ви тут робите? З ким були тут?

—Вона зі мною.- звідки не візмись ,цей блакитноокий хлопець з банди став перед ними, майже загороджуючи мене.

—Агент Метью Барнет?