Фанфіки українською мовою

    Мондштадт. Хотілося б сказати що все тихо і мирно, але ні. Жах Бурі не дає спокійно жити мешканцям вільного міста.
    *Жах Бурі не заспокоюється вже досить довго… Що ж робити…* – думала Джин розглядаючи темне небо у вікні.
    – Лізо, допоможеш? – магістр різко звертається до бібліотекари.
    -Мене не треба просити двічі – Ліза ніжно посміхнулася до Джин – Ти прикрасно знаєш, що я завжди допоможу тим, хто цього потребує.
    Джин відійшла від вікна і задумливо сіла за свій стіл.
    – Заспокойся. – Ліза тихо підійшла до столу і присіла на край. Поклавши свою руку на руку Джин, нарешті додала: – Я знаю, ти хвилюєшся за Мондштадт, але і про себе не забувай. Через нерви погіршується здоров’я. І сама подумай, якщо ти захворієш, то хто буде піклуватись про Мондштадт так само турботливо як ти? Така людина ще не народилася – Ліза подивилася у очі Джин.
    – Можливо ти права… Але як можна не нервувати коли Жах Бурі досі дошкуляє?
    Ліза обережно встала зі столу та попрямувала до дверей. Вже стоячи у дверному прорізі, вона сказала:
    – Прогуляйся, розвійся. Може допоможе…. Якщо що, я в бібліотеці.
    Закінчивши розмову, Ліза вийшла з кабінету магістра.
    *Може й справді варто пройтися…*
    Тим часом у таверні, де працює Ділюк,  все було як завжди. Не дивлячись на всі негоди які відбувалися у місті свободи, його мешканці знаходили час щоб насолодитися улюбленим кульбабковим вином.
    *Щось Жах Бурі досі не заспокоївся…* – думав Ділюк протираючи бокал за стійкою. Його лице залишалося кам’яним, але розум переповнювали різні думки: “Що буде далі
    … як довго це буде… як далеко це зайде… ”
    Джин все таки вирішила прогулятися. Вона покинула свій кабінет і надумала пройтися містом. Гуляючи, вона все ж не могла відволіктись від тої страхітливої теми. Все нагадувало про наявність Жаха Бурі: усе небо вкрите сірими хмарами, постійне відчуття ніби зараз піде дощ або почнеться буря. І справді, відчуття було не просто так. За секунду на Мондштадт опустився сильний дощ. В цей момент магістр проходила повз таверну, тому єдиним варіантом укриття була вона. Джин була вся мокра, як і більшість жителів що прибігли сюди, тому зараз це виглядало досить природно.
    *Бррр… Промокла як собака…*
    Джин присіла за вільний столик. У закладі було досить людно. Хтось прибіг через зливу, хтось прийшов випити. Але, не дивлячись на це, все одно в закладі було досить затишно. За деякий час вона відчула на собі пристальний погляд. Оглянувшись, вона побачила Ділюка який протирав бокали дивлячись на неї. Рудоволосий різко відвів погляд і трошки зашарівся. Магістр також засоромилася. Її погляд уставився у стіл, а розум заполонили думки:
    *Щось не так? Я якось не так виглядаю? Хоча, а як ще може виглядати людина яка потрапила під раптову зливу? Може його турбує що я нічого не замовляю? І чого я так турбуюся?*
    Джин струхнула головою ніби відбиваючись від думок.
    *Знову думки… Занадто багато думок… Може замовити щось випити? Та ні. Я ж не п’ю алкоголь… Хоча, чому одразу алкоголь, може у них є щось безалкогольне, для таких як я. Досить роздумів, просто піду і спитаю*
    Джин встала зі столу і, трошки сором’язливо, підійшла до барної стійки.
    – Доброго вечора.
    – Доброго – коротко відповів Ділюк.
    – У вас є щось безалкогольне? Можливо щось гаряче.
    – Асортимент гарячих безалкогольних напоїв не велекий, але можу запропонувати: безалкогольний глінтвейн, чай чорний, чай зелений та каву.
    *Він так холодно відповідає, ніби це не він тільки що витріщався на мене поки протирав цей самий бокал… Стоп… Чого мене це турбує?*
    – Що будете замовляти?
    – Ее… Давайте… Давайте зелений чай – з невеличкою невпевненістю відповідає Джин.
    *Чула зелений чай допомагає заспокоїтися і розслабитися. Як раз те що мені зараз треба…*
    Магістр дочекалася чаю, заплатила і пішла за свій столик.
    *Останнім часом вона якась задумлива… – поринув у думки рудоволосий – Хоча воно й не дивно. Джин – магістр, який пильно турбується про місто. Але зараз вона більш задумлива ніж зазвичай… Мабуть через Жаха Бурі. Х

    Sanok, [06.11.2023 12:36]
    м… Відколи я турбуюся про інших…*
    Джин уже попивала свій гарячий зелений чай.
    *І справді заспокоює. Ще й бонусом зігріває*
    Магістр глянула у вікно. Дощ вже припинився і, на диво, хмари трошки розвиднілися.
    *Вип’ю чай і піду додому. Вже пізно повертатись у кабінет. А раптом якщо не повернуся шукати будуть… Ні, я так не можу. Треба повернутись і сказати що зі мною все нормально…*
    Джин допила чай і пішла до штабу.  Відкривши двері кабінету вона побачила Лізу яка, читаючи книгу, чекала на магістра.
    – Ліза? Що ти тут робиш? – спитала спантеличена Джин
    – Чекала на тебе. – не відриваючись від книги відповіла бібліотекарка – На вулиці була злива, а охорона повідомила що ти не в кабінеті. От сиділа, чекала коли ти повернешся. – Ліза нарешті відірвалася від книги.
    – Ти щось хотіла від мене?
    – Ні, просто як твоя найближча подруга хвилююсь за тебе…
    На обличчі Джин з’явилася м’яка, ледь помітна посмішка.
    – Дякую що хвилювалась. Як бачеш я в нормі.
    – Ну про це ми дізнаємось пізніше. Ти промокла, а значить можеш захворіти.
    – Все нормально. Я вже випила гарячого чаю, а зараз піду додому.
    – Якщо треба буде поміч, то звертайся – сказала Ліза встаючи з крісла і йдучи з кабінету.
    Джин присіла за стіл. Відкинувши голову на спинку крісла, вона розвернулася до вікна.
    *Жах Бурі досі не заспокоївся, але небо трохи розвиднілося… Може це хороший знак?* – обнадіювала себе Джин. Посидівши ще трохи у кабінеті, вона нарешті пішла додому. Вдома вона нагрілася у теплій ковдрі і заснула міцним сном.
    В цей час Ділюк досі залишався на роботі. Останні гості залишалися досить довго, тож він мусив працювати до останнього.
    *Коли вони вже нап’ються… Нормальні люди вже давно покинули таверну, а вони досі сидять і розпивають… Чесно, скоро звільнюся*
    Та компашка нарешті допила і рудоволосий врешті зміг закрити таверну. По дорозі додому він вирішив прогулятись нічним містом. Гуляючи, він пройшов повз дім Джин.
    *Світло вже не горить. Спить мабуть. Певно замерзла, бо була мокра, під зливу попала…* – Роздумував Ділюк. Раптом він відвів погляд від вікна – *Про що я взагалі думаю?! Мене не повинно турбувати чуже життя…*
    Він розвернувся і попрямував додому.

     

    0 Коментарів

    Note