Шанс на життя

Дазай Осаму – успішний спец.агент. За всю багаторічну кар’єру не мав ні одного проваленого завдання. Завжди знає, що він нього потрібно і блискуче виконує свою роботу. Харизматичний чоловік, гарний актор на публіку, знається на людських слабкостях, найпотаємніших бажаннях та найстрашніших секретах. Виведе на чисту воду найзапеклішого брехуна.

Цього разу завдання було таким же успішним. Дазай вийшов на вулицю, він підставив обличчя прохолодним краплям дощу. Він не зважав на жінку поруч, яка марно намагалась запалити свою цигарку. Дазай, не дивлячись на неї, протягнув запальничку.

– Дякую. Моя зовсім зламалась. Ніяк не можу нову купити.

– Думаю, для такої чарівної пані завжди знаходяться запальнички.

– Так, буває. Цього разу Ви мене врятували.

– Та що Ви, це всього лиш запальничка. – Дазай провів по ній рукою, згадуючи як він її отримав.

 

– Чуууууу, – знудьговано протягнув Дазай. – ну скільки ти там ще будеш возитись? Це просто купка трупів.

– Ось. – Чуя дістав у одного з них металеву запальничку. – Помітив її, коли цей ще живим був. – хлопець з огидою подивився на труп чоловіка. Поклав талісман до кишені та пішов.

Дазай поспішив наздогнати напарника. Він спритно добув запальничку з кишені Чуї.

– Гей, йолопе, ти що робиш? А ну віддай назад!

– Ні. – хитро посміхнувся Дазай. –Я буду вважати це подарунком від тебе, що підтверджує твої почуття. – він пришвидшився.

– Що ти там вже вигадав, хворий збоченець?

– Я чув твою розмову з Койо, – Чуя застиг, як вкопаний. – можеш не виправдовуватись. – Дазай зупинився та опустив голову. – Я теж. – прошепотів він та швидко пішов геть, залишивши Чую наодинці з думками.

– Дощ це так романтично.– жіночий голос вивів Дазая з роздумів. – Завжди мріяла поцілуватись під дощем. А Ви?

– Не знаю, боюсь, я далекий від романтики.

– Спостерігаючи за Вами весь вечір, я б так не сказала.

– Ви за мною шпигували? – Дазай нарешті поглянув на співрозмовницю. Висока жінка у привабливій чорній сукні, яка чарівно підкреслювала її фігуру. Її руде волосся бурхливим фонтаном спадало на тонкі плечі, які вкривало ластовиння. Було помітно, що вона немісцева. Європейка. Хоча гарно володіє японською.

– Ні, зовсім ні. Звичайна цікавість. – жінка хитро посміхнулась.

Слово за слово. Молоді люди опинились у якомусь готелі. Дазай сидів у червоному кріслі, розливаючи вино, в той час, як жінка пішла у душ.

– Швидко ти мені заміну знайшов. – раптом прозвучав чоловічий голос. Дазай схаменувся, заоглядався.

– Я тут, йолопе. – на великому, м’якому ліжку сидів рудоволосий худорлявий чоловік у дивакуватому капелюсі.

– Ти покинув мене два роки тому. Тобі мало? Чи я маю все життя страждати та жити минулим? – Дазай стиснув пляшку в руках. Чуя ледве стримував сміх.

– Кажеш так, наче не живеш минулим. Думаєш, я не знаю що ти до сих пір бережеш ту запальничку, знімаєш ту ж квартиру, хоча можеш дозволити собі значно кращу. Ніяк не наважишся викинути мій одяг з шафи, всі мої речі у будинку. Гадаєш, не помічаю, що ти купуєш парфуми, якими я користувався та не розпилюєш їх по дому?

– Це називається комфорт, який ти зараз порушуєш. Згинь з очей моїх. Якщо такий уважний, може помітив, що у мене побачення?

– О так, не буду заважати. Тільки от коли будеш її трахати, не думай, що на її місці я.

– І думки такої не було. – Дазай посміхнувся та відпив вина.

– Ти з ким розмовляєш? – жінка вийшла з ванної. На ній не було нічого. По ніжній блідій шкірі стікали краплі води.

– Ні з ким, голубко. Не зважай. – Дазай простягнув руки до жінки. Та сіла на нього та почала бережно розстібати ґудзики на сорочці чоловіка.

 

***

Дазай сидів посеред світло-коричневого кабінету. Він відкинувся на спинку дерев’яного стільця, закинувши ноги на письмовий стіл.

– Я звісно все розумію, але, будь такий ласкавий, прибери ноги з мого столу. – Анго поправив окуляри та знову занурився у роботу за комп’ютером.

– Як думаєш, докори сумління можуть являтися у виді зорових та слухових галюцинацій? –  Дазай взяв теку з документами та почав гортати.

– Якщо перед тим приймати наркотики, то цілком можливо. – Анго забрав теку та поклав її на місце.

– Та не приймав я вчора наркотики. Хіба що трохи випив.

– Знову Накахару бачив?

– Ага. Вчора звабив одну чарівну пані. – Дазай взяв ручку та почав крутити її в руках. – Так той чорт постійно мені надокучав.

– Говорив щось?

– Так. А потім взагалі почав роздягатись та пестити себе.

– Бурхлива у тебе фантазія. – Анго відібрав у Дазая ручку.

– Так це не я. Він сам. – Дазай знайшов якийсь лист.

– «Він сам» був би у випадку, якби його бачив не тільки ти. Тобі б полікуватись трохи. – Анго зітхнув, спостерігаючи за тим, як Дазай робить літачок із звіту з його вчорашньої місії.

– Та ну. Це все пройде. – Дазай посміхнувся та запустив літачок. Він вилетів у відчинене вікно. – Гарно літає. Це що було?

– Звіт твоєї крайньої місії.

– Тоді не дивно. Яка місія, такий і літак. – Дазай потягнувся. – Цілу ніч не спав. Треба трохи відпочити.

– Тільки недовго. У тебе сьогодні о дев’ятій захід. Ось деталі. – Анго дістав з ящику теку та передав Дазаю.

– Добре. – він пробігся очима по інформації. – Буде зроблено у найкращому вигляді.

***

Сонце вже давно зайшло за горизонт. Дазай припаркував свій автомобіль біля свого будинку. Він зітхнув та відкинувся на крісло. Ноги не хотіли йти у квартиру, де все нагадувало про його нещасливе кохання. Він всіма силами намагався забути колишнього хлопця та напарника, але всі намагання здавались жалюгідними. Дазаю було комфортно страждати, мучити себе надіями на повернення Чуї. Він боявся прийняти факт того, що йому подобалося бачити примару хлопця.

– До сих пір живеш тут? Не набридло? – Чуя сидів на даху машини.

– Ніколи не набридне. – Дазай відкрив багажник, забрав пакети. – А ти вже мене дістав. – він зачинив машину та попрямував до пошарпаного будинку. – З’являєшся у самі непідходящі моменти. От хто тебе просив вчора з’являтися? Це ж не перша людина з якою я сплю.

– І не перша, що схожа на мене.

– Це мій типаж. – обурився Дазай. – Все. Не йди за мною.

– Не буду, але ти пильніше дивись за тим, що відбувається навколо.

– Що? Це якийсь жарт чи погроза від примари? – Дазай відчинив двері та зайшов до будинку.

Дазай озирнувся. Чуї не було, зате перед ним у повній темноті сиділа фігура. Тонка та невелика, її обличчя було приховано, але легко вгадувалась жіноча статура.

– Добри й вечір, пані, Вам щось потрібно? – Дазай посміхнувся.

– Мені потрібні лише чіткі відповіді, якщо я їх отримаю, ти залишишся живим. – почувся дівчачий голос. – В противному випадку, з тобою розберуться люди на дворі.

– Як люб’язно з Вашого боку. – Дазай виглянув у вікно. Його будинок було оточено. – Дивлячись які питання.

– Де Накахара Чуя?

– Цікаво. Сам хотів би знати де він. Але в мене для Вас невтішні новини, він порвав зі мною всі зв’язки ще два роки тому. – він присів на підлогу, поклавши пакети біля себе.

– Його було помічено недалеко від Йокогами два дні тому. Він би точно прийшов сюди.

– На жаль. – знизав плечима Дазай. – Як бачите, його тут немає.

– Тут всюди його речі.

Дазай помітив ще дві високі фігури по куткам кімнати. В сусідній кімнаті в дзеркалі промайнула ще одна. Стало зрозуміло, що вони прийшли сюди, щоб схопити та розправитись з Чуєю, а він живим він звідси не вибереться.

– То моя особиста справа. Не можу їх викинути.

– Брешеш! Ти його переховуєш!

– Слово честі. – Дазай поклав руку на серце та хитро посміхнувся. – Думаю, за хвилину Вам випаде чудовий шанс дізнатись правду. – він витягнув невеличкий пульт з карману.

 

Дазай прокинувся від шуму, який здійняв Чуя.

– Що ти робиш? – розгубленно спитав ще сонний Дазай.

– Збираюсь. Мені треба йти. – Чуя нервово закидав речі до валізи.

– Що? Куди? Надовго?

– Назавжди. – Чуя з сумом подивився на коханого. – Мене шукає дуже серйозна організація.

– Ми можемо розібратись і тобі не потрібно буде ховатись. Якщо не вийде, то будемо тікати разом. Тільки не лишай мене. – Дазай схопився за Чую.

– Ми не зможемо нічого зробити. Я прийняв рішення тікати самому, не хочу такого життя для тебе. Я не повернусь, тому не шукай мене, забудь, живи далі.

– Як? Я не бачу свого життя без тебе. – Дазай розгубленно подивився в сині рідні очі.

– Треба. – Чуя поцілував Дазая та поспішив покинути дім, щоб ніхто не бачив його сльози.

І так на світанку Дазай залишився посеред безладу та нестерпної тиші, яку залишив по собі Чуя. Всі відчуття змішались всередині, хотілось плакати, кричати, побігти слідом, але тіло зрадливо заціпеніло.

Дазай продовжував жити примарними надіями на повернення Чуї, намагався знайти його, але той гарно приховував своє місцезнаходження. Можливо, він вже був за межами країни.

Надії Дазая зазнали краху одним дощовим жовтневим вечором. В двері його будинку постукав поліцейський з повісткою про впізнання тіла. Їхати довелось далеко, але Дазай не зволікав, йому необхідно було переконатись, що це був не його коханий.

Страшна аварія. Спотворене тіло, вдалось впізнати тільки шрам на лівому боці та обручку. Дазай впав біля кушетки з тілом. Він не міг повірити. Цього просто не могло бути. Вони не могли знайти його першим. Він доклав усі зусилля на пошуки, ніхто не міг його випередити. Але це було життя, а не гра. Дазай занадто захопився і поплатився за це, втративши найдорожче, що мав.

***

Прийшов ранок, за ним сонце та звільнення від нічних кошмарів. Анго підняв очі, споглядаючи як блаженне світло поглинало верхівки дерев. Він стиснув у руках букет.

– Він дійсно йолоп. – на могилі позаду сидів Чуя. – Він же розумний, міг легко зрозуміти, що той труп в машині не я. – він ледве говорив.

– Він знав, що то був не ти. – тихо сказав Анго. – Він обіцяв для тебе спокійного життя. Разом з ним підірвалась майже вся верхівка тієї організації. З останніми я вже розправився. Боса вбили і без мого втручання. Він втратив довіру своїх людей після цього всього. Тепер ти можеш не ховатись.

– Але ж… Я не хотів, щоб він втручався. Той телепень мав жити далі. В найкращому випадку, навіть забути мене.

– Я бачив його труп. Він посміхався. Тому живи за вас двох. – Анго поклав квіти та пішов геть. Чуя спантеличено дивився йому у слід.

– От йолоп. – Чуя підійшов ближче. – Навіщо? Я весь цей час знаходив шляхи, щоб безпечно повернутись до тебе. – він згріб в кулак землю. – Чому ти мене залишив?! Телепень безмізкий, я міг сам впоратись. Кому ти зробив краще? Кому?! – Чуя скрутився біля могили та заплакав.