Чорна кава

🫠 #червопис2022 student!au
[#bsd #dostogogol #бсд]
давайте перенесемося у “час до війни”. мені прикро що в нас взагалі з’явився цей часовий проміжок.

кінець лютого, коли сніг ще не розтанув, а темні ранки змушували одягатися вкрай тепло.

16-річний юнак поспішає до авдиторії. В руках два паперових стаканчика. Один з чорною кавою, другий з гарячим шоколадом і молоком. Гоголь кривив лице коженого разу коли мимохідь, у розмові, загадували про гірке чорне пійло. Але сьогодні він придбав його для коханої людини.

На порозі пустої авдиторії, зустрівшись з засуджуючим поглядом, хлопець тільки ширше посміхнувся.
-Ти запізнився.
Нахмурені брови видають невдоволення, тоді як тембер і хрипота в голосі – сонність.
-Я приніс тобі твоє улюблене, Досте!         Незмінна посмішка, артистичні рухи, що в звичайному житті здаються надто гіперболізованими, та біле незаплетене волосся розсипане по плечах. Дуже контрастно в порівнянні з самим достоєвським, його спокійною натурою, чорним волоссям та любов’ю до аккуратності.

Мокрі сліди, талий сніг перемішаний з грязюкою, лишаються на підлозі. Юнак йде, показово піднімаює стакан, бурмоче перше що прийшло йому у голову. Про погоду, вчорашній фільм та стосунки подруги його знайомого – абсолютна мішанина,  яку достоєвський вже звик пропускати поза увагою. Гоголь не помічає сходинку, падає. гаряча рідина дивом не проливається на достоєвського. Бруднить лише парту, тепер там лежить розмокший від кави й шоколаду щоденник, та підлогу.
-Дурню!
Викрикує хлопець та підскакує з місця. Робить три кроки назад, смішно морщить ніс, а між бровами з’являються декілька складок. Дивиться на зіпсовану річ, намагається стримати поток мату. Який достоєвський, що є доволі начитаним, знав чимало.

Натомість, жах на розгубленому обличчі Гоголя супроводжувався ще й відбірною бранню. Поспіхом, намагаючись зарадити ситуації, він почав витерати скоєне серветками. Швидко зрозумівши що нічого не виходить, юнак сів на сусідню від достоєвського парту й направив свої очі золоті у стелю. У тиші пролунав тяжкий видих.

За мить, достоєвський стояв навпроти причини всіх своїх бід, безладу й щоденника, що вже можна було викинути.
-Не пройшло й п’яти секунд, а тут вже вчинив такий бедлам.
Поклавши свою руку на плече Гоголя, він відчув як воно здригається. “…плаче?” пролунало в голові.

-Про..бач, я просто..все…навалилося, так в-вийшло…

досто категорично не уміє в соціальні взаємодії, чужа істерика привела його у стан ступору. Гоголь ніколи не сумував, його обличчя важко застати без парадної усмішки, а тут нервовий зрив? Певно що пролита кава стала останьою каплею. Просто дивитися як Гоголь плаче? Не піде. Але нічого толкового у голову не приходить. Переклавши бліду долоню на щоку, іншою прибрав з заплаканого лиця білі прядки волосся разом зі сльозами. Гоголь нарешті перестав бубніти свої виправдання, замовк.

Все ще нахмуреним поглядом, дивиться на коханого. Купа думок роїлися в його голові, але вимовляти слова раптом стало чимось неможливим. Декілька секунд вони дивиляться одне на одного, допоки достоєвський не зважується нахилитися, м’яко торкнувшись своїми устами Гоголя.

Швидкий, майже непомітний, ніжний поцілунок.

Гоголь потягнувся за ще одним, але його зупинили, прикривши рота долонею. довтоєвський злегка нахилив голову вправо.

-Ти винен мені новий щоненник, придурку.