Чи означає це Все або Нічого?

Авторка оригіналу: Cataclysmic_Calamity

Посилання на оригінал: Everything or nothing

Опис: Університетське AU, де Чюя дізнається, що хлопчик, з яким він п’яно цілувався в ніч посвяти в студенти, — його новий сусід по кімнаті.

Його гордовитий, самовдоволений, дуже натуральний сусід по кімнаті.

І кожен з хлопців переконаний, що інший намагається зруйнувати їхнє життя, змушуючи божеволіти.

Уся AU заснована на цій пісні, якщо ви хочете послухати її та краще зрозуміти загальну атмосферу!

Від перекладача: Фанфік буде перекладено з дозволу авторки оригіналу роботи, всі права та подяки належать їй! Будь ласка, підтримайте авторку та роботу за посиланням на оригінал в шапці роботи. Будь-ласка, якщо Ви вільно володієте англійською мовою – прочитайте її в оригіналі!

Також переклад параллельно піблікується на ФУМ за посиланням та на wattpad.com за посиланням.

Уважно перегляньте всі позначки, теґи та попередження описані вище, робота об’єктивно не для всіх.

 

Текст першого розділу:

Після закінчення школи Чюя на клейких стікерах відлічував дні до початку свого студентського життя, спостерігаючи, як намальовані цифри стають дедалі меншими. Вісімдесят вісім днів до того, як він побачить свій новий учбовий заклад. Сорок дев’ять днів до того, як він сяде на літак до іншого кінця країни. Двадцять шість днів, і тоді почнеться його життя у ролі повноцінного маленького дорослого. А що його батько, зі свого боку? Не настільки сильно розділяв цей захват.

— Токіо… — Артюр Рембо хмуриться, схрестивши руки на грудях, оглядаючи кампус. — Це велике місце.

Чюя знизує плечима, його сумка з речами перекинута через одне з них.

— Ну, так би мовити… так, — він оглядається на батька через плече, підіймаючи сонцезахисні окуляри, — але Париж теж великий.

— Там би ми жили разом, — буркоче Рембо, не в змозі позбутися відчуття, що його син сприймає все це не так серйозно, як варто було б.

— А посвята в студенти — це лише на одну ніч, — нагадує Чюя батькові, простягаючи руку, щоб стиснути його долоню. — Навчання розпочнеться аж за місяць.

Це трохи заспокоює.

— …І ти будеш вести себе відповідально? — Чюя киває, не озвучуючи це.

Звісно, Рембо не вірить у це. Але чи має він вибір?

***

Вже в університетському містечку виникає маленька, трохи банальна суперечка.

— Мені не потрібна нянька, — скиглить Дадзай, сердито дивлячись на свого старшого брата. Ну. Зведеного брата.

— Потрібно ж мені якось відпрацювати своє утримання, — знизує плечима Одасаку.

Дадзай гмикає, знімаючи ворсинку зі свого кардигану, зображуючи роздратовану нудьгу.

— Це лише за сорок п’ять хвилин їзди від дому.

Одасаку пирхає, обіймаючи свого маленького братика за плечі.

— Я знаю, я їхав з тобою, — він підштовхує його стежкою до студентської спілки, де записують на розподіл по кімнатам. — Слухай, я розумію, що ти розлючений через те, що батько… — Одасаку стопориться, намагаючись знайти делікатний спосіб це сформулювати, — …підштовхнув тебе до коледжу.

Підштовхнув. Змусив. Фактично шантажував.

— Але тобі тут може сподобатися, — припускає Ода. — А якщо ні, то, ну, я не знаю… — він скуйовджує волосся Дадзая, пирхаючи, коли його брат тягнеться вгору, щоб відштовхнутися від нього та стати нормально. Очі Дадзая пробігають до пари дівчат, що хіхікають неподалік. — Ти завжди можеш долучитися до мене в клубі «розчарування сім’ї»?

Дадзай обожнює клуб розчарування сім’ї. Там від тебе нічого не очікують. Ти отримуєш малесеньку квартиру в місті, працюєш на якійсь жалюгідній роботі, і тебе виганяють з більшості сімейних зустрічей. Що, на думку Дадзая, є певним ідеалом.

— Я можу кинути навчання прямо зараз?

Ода пирхає, закотивши очі.

— Так, звичайно. Давай, вперед.

Дадзай дується, прекрасно розуміючи, що це був сарказм.

— Насправді, є й перевага, — бурмоче Ода, дивлячись на колони на стелі, коли вони заходять усередину. — Ти більше не живеш з батьком.

Це дійсно так.

— І, — додає Ода, підштовхнувши Дадзая до рецепції, — ти можеш залишити собі кредитки.

І це, якщо ви запитаєте Дадзая, саме та причина, чому Ода такий хороший старший брат. Він завжди допомагає йому дивитися на речі з кращого боку.

***

Для Чюї посвята сама по собі була лише легеньким вітерцем.

Він завжди добре себе почував на громадських заходах. Йому не знадобилося багато часу, щоб потоваришувати з двома однолітками: Шірасе та Юан. Вони разом проводять більшу частину практичних лекцій, сміючись на задньому ряду, обмінюючись повідомленнями в соціальних мережах, надсилаючи саркастичні коментарі одне одному під час лекції з правил безпеки в кампусі. І к закінченню дня Шірасе вже оплакує їхні долі.

— Як же шкода, що я не познайомився з тобою до того, як записався на рандомне призначення сусідів! — він жалобно стогне. — Це було б просто ідеально.

— Я знаю, — тим самим тоном відповідає Чюя, потираючи скроні. — А раптом я застрягну з якимось криповим типом?

— Ну, — зітхає Юан, возячись зі своїм волоссям, поки вони йдуть до одного з барів біля кампусу, — я вже знаю свою майбутню сусідку по кімнаті, і вона відстій.

— Ти ж ніби казала, що вона твоя двоюрідна сестра?

— Так і є. І вона відстійна пиздець, — Юан мотає головою. — Краще б я обрала рандомний розподіл.

— Окей… — Чюя замовкає, не маючи бажання підіймати тему її сімейних питань. — А нагадайте ще раз, навіщо ми тут?

— Ну, — по-совиному кліпає Шірасе. — Мабуть, це мій єдиний шанс напитися цим літом. Наступного місяця я допомагатиму дідусеві в його крамниці.

Точно. Напитися. Єдиний шанс цього літа. Саме те, що й роблять звичайні підлітки. Вони напиваються, коли з’являється така можливість.

Чюя стримує бажання ляснути долонями по своїм щокам.

Не будь маленькою дитинкою, це абсолютно нормально.

— Гаразд, — його посмішка повна бравади, — перший раунд за мною.

***

Дадзай міг би сказати, що його посвята була досить успішною. Він точно не завів друзів, але в той момент, коли забезпечені дітки помітили годинник на його зап’ясті, він потрапив у невелику «групку» дітлахів у шматті від Ральфа Лорена та Сен-Лорана.

І серед цієї групи дітей була Сасакі Нобуко, благослови її Господь. Довге волосся, кольором неначе вороняче крило, загадкові зелені очі, ідеальна шкіра…

Майже та дівчина, якій Дадзай міг би захотіти передзвонити зранку, навіть враховуючи, що він раніше ще не зустрічав когось подібного. Але бар якийсь нудний. Сасакі тримає пиво біля грудей, кардиган вільно звисає з її тонкої статури, поки вона оглядається людним приміщенням.

— Я ніколи не була раніше в такому місці, — зізнається вона, розглядаючи Дадзая краєм ока. — А ти?

Дадзай виглядає нудьгуючим, притулившись до барної стійки в набагато більш розслабленій позі, вільно тримаючи власну пляшку за горлечко, обертаючи між пальцями.

— Декілька разів, — відповідає він. — У Йокогамі їх багацько.

— Я забула, ти ж казав, що виріс неподалік… — тихо відповідає вона, забираючи волосся за вухо. У ній є щось лукаве, вирішує Дадзай. Вона з тих дівчат, які поводяться лагідно й сором’язливо, але насправді в голові будують план. Можливо, вона думає, що якщо буде себе так поводити, то сподобається йому більше. Це маніпулятивно.

Не те щоб це турбувало Дадзая. Це нічим не відрізняється від того, як поводять себе люди в його житті зазвичай. Наявність грошей розвиває в людині стратегічне мислення. У тебе є багато, тому ти не хочеш це втрачати. Тобі краще лишитися в цій нудній, вічній точці застою. Це робить тебе спостережливим. Скромним.

Зрештою, Дадзай не турбується, дозволяючи їй думати, що м’яке та лагідне ставлення змушує його відкриватися. Якщо йому вдасться провести з нею ніч, може, дві чи три, він із задоволенням поводитиметься як насуплений, емоційно відлюдкуватий хлопець, якого її батько точно не схвалить. Якби він знав, що вона цього дійсно хоче, він навіть міг би одягнути шкіряну куртку та спробувати зіграти таку роль. Міг би навіть начепити пірсинг, змушуючи уявити, як її мати хапається за серце. Він робить ще один ковток пива.

— Не хочеш потанцювати?

Вона виконує чудову роботу, зображуючи здивування.

— Ой, що ж, я—

— Сасакі-чан! — одна з її подруг, білявка з косичками, підбігає, щоб схопити її за руку. — Ми йдемо у вбиральню.

Вона стрімко кліпає очима, дивлячись то на подругу, то на Дадзая.

— Але я—

— Прямо зараз, — наполягає подруга, тягнучи її за собою.

Лаючись собі під ніс, Дадзай дивиться, як вони йдуть.

Ось і його нічні розваги. Чи міг він знайти когось іншого? Напевно. Але йому знадобиться ще трохи випити, перш ніж він займеться цим.

***

Чюя дивиться на шот текіли. Він ніколи раніше не пив. Ну, він потягував вино свого тата, звісно. Та гей, коли його сестра взяла його в Діснейленд на випускний в старшій школі, вони розділили між собою трохи лимончелло в Епкоті. Але щоб прям текіла? Ні. Ти просто перекидаєш її в себе, так? Типу як у кіно?

— Чувак, усе в порядку? — Шірасе вже випиває свій третій шот. Він, очевидно, трохи більш досвідчений, ніж сам Чюя. А Юан якимось чином уже має намисто Марді Гра, хоча вони в Японії, та зараз липень.

— Ой, ем… та, — кліпає Чюя. — Я просто ніколи її раніше не куштував.

— Що, — Шірасе дивується, — текілу?

— …Так?

— О, — добродушно пирхає хлопець, — ось, — він простягає руку, схоплює одну з сільничок з барної стійки, витрушуючи трохи на тильну сторону своєї долоні. — Спершу облизни.

Чюя переводить погляд з очей Шірасе на його руку, та його обличчя трохи червоніє.

— Ти хочеш, щоб я облизав твою руку?

— Ну, — Шірасе кліпає очима і сам трохи червоніє. — Мабуть слід було скористатися твоєю, але… я щойно помив свою, тому це не огидно чи щось таке. Сіль допомагає від печіння алкоголю, — він знову пропонує. — Ти, напевно, раніше пив тільки пиво, так?

— …Ага, — Чюя погоджується, відчуваючи себе таким жалюгідним, що не хоче зізнаватися в цьому. Він нахиляється, відчуваючи себе охуїти як ніяково, висовуючи свій язик, щоб злизнути сіль, зморщуючи ніс від смаку. Але його серце б’ється якось швидко.

— Тобі б поспішити, інакше смак скоро мине.

— Ой. Точно, — Чюя швидко випрямляється, дивлячись на чарку в своїй руці, швидко відраховує в голові від трьох до одного в думках, перш ніж перекинути її в себе. Спочатку це справді непогано.

А потім все його лице палає.

— Матінко рідна—!

***

Дадзаю ніби як подобається ця пісня. Це та безтурботна, акустична атмосфера, яку ти очікуєш побачити в романтичній комедії. Він майже впевнений, що навіть чув її у декількох фільмах раніше. Елтон Джон, так? Він хитається в такт, як і решта зали, майже не звертаючи уваги на Анґо, хлопця з очима мерця, який просто відраховує дні, допоки не стане бухгалтером. Дами, очевидно, його дуже люблять. Та стояти поруч з кимось настільки банальним було стратегічно важливо. Дадзай очікував, що це має пригорнути жіночу увагу від Анґо прямо на нього. Але це викликало зворотній ефект. Тож тепер він п’яний, Сасакі ніде не знайти, і цього вечора, здається, йому нічого не—

Очі Дадзая трохи розширюються.

— І тоді я сказав їй, що вона поводить себе абсолютно безглуздо, адже я вже подав форму TI96B до стипендіату… Дадзай, ти мене слухаєш?

— Ем…

Цього вечора йому нічого не…

Дадзай злегка прижмурює очі. На протилежному боці кімнати ось ця… ця людина.

Одягнений в рвані джини та стару, оверсайзну фланелеву кофтину, розстебнуту, щоб під нею була видна темна майка. Руде волосся — таке гарне волосся — зібране в розкуйовджений хвіст, пасма спадають і обрамляють його обличчя. На його носі є бризки веснянок, які підсвічуються, коли він усміхається, закидає голову та сміється, наче хтось щойно сказав найсмішнішу річ у світі.

Щось у цьому спонукає Дадзая надутися. Ну типу. Що там настільки смішного? Він знову підносить свій напій до губ, його очі злегка прижмурюються, коли він дивиться на хлопця, який стоїть поруч з рудим, притулившись спиною до більярдного столу. Дадзай, мабуть, смішніший. Всі так кажуть.

— Дадзай? — пальці клацають перед його обличчям, але він не відводить погляду. Раптом незнайомець повертається до нього.

Він має блакитні очі.

Дадзая трішки сліпить від різкого освітлення, музика на задньому плані трохи гудить. Чудовий момент. Той, коли ти просто перетинаєш залу та цілуєш незнайомця.

Що ж. Очевидно, він цього не зробить. Тому що він не якийсь відморозок. Але він все ж швидко ставить свій напій на стіл, відкидає руку Анґо від свого обличчя та перетинає кімнату.

***

Чюя спокійний. Він абсолютно спокійний. Не п’яний. Навіть не випивший. Просто спокійний. Десь між чарками він випив склянку води. Ніби. Його точно не хвилює та навіть трохи не лякає той факт, що найкрасивіший хлопець у барі йде прямо до нього.

Чюя зробив камін-аут десь… Три місяці тому.

Тож. Він ще досить зелений в цьому, так би мовити.

І є ось цей дивний маленький танок, який ти маєш виконати в своїй голові, коли ти ще не звик старатися розгледіти, чи дивляться на тебе хлопці саме таким чином. Чюя намагається відвести погляд, лише для того, щоб знову повернути очі назад, щоб побачити, чи це не було в його голові, і… Він стоїть прямо тут.

— Вітаннячко.

У Чюї несподівано пересохло в роті, наче хтось набив його бавовною. Зазвичай він взагалі не такий, це просто… Навіть у трохи оверсайзному худі та вицвілих джинсах, хлопець перед ним… те, як він із цікавістю посміхається, пильно дивлячись на нього…

Боже, він гарячий.

— Привіт, — Чюя нарешті недолуго відповідає, висовуючи язик, щоб облизати раптово пересохлі губи. Хлопець щось питає, але музика грає так голосно, що на мить його стає важко чути. — Що? — хмуриться Чюя, відкидаючи голову.

— Я питаю, — брюнет нахиляється, і їхні обличчя стають близько, настільки близько, що Чюя помічає крихітний шрам під правим куточком його рота, — як тебе звати?

Ох. Так. Імена. Він має одне таке.

— Чюя, — відповідає він, його голос трохи тихіший, ніж йому б хотілося. — А тебе? — той хлопець не відсторонюється.

— Дадзай, — він кидає погляд на парубка, з яким Чюя розмовляв раніше, що швидко опинився в розмові з кимось іншим. — Тут якось голосно. Не хочеш вийти на хвилинку?

Чюя не зовсім розуміє, чого хоче Дадзай, але киває. Він трохи перегрівся, та зала вся хитається перед обличчям. Натовп пульсує за його повіками, коли він заплющує очі.

— Ага, — його голос трохи хрипить, він насилу ковтає, прочищаючи горло. — У сенсі… Так, мабуть я міг би…

— … — Дадзай односторонньо посміхається, беручи його за лікоть, — чарівно.

Коли вони виходять у провулок, повітря лине в обличчя Чюї, охолоджуючи піт на його потилиці, і йому стає трохи краще. Все ще запаморочений і точно не тверезий, але… Не п’яний. Він спотикається об власне взуття, і Дадзай ловить його за руку.

Насправді Дадзай, за всіма стандартами, навіть більш п’яний за Чюю. Він просто потай пробирався в домашній бар протягом багатьох років, так що… Знання, як ходити, коли ти нализався, це, так би мовити, набута навичка.

— Ти з міста?

— Га? Ем… ні. Я… я переїду сюди наступного місяцю, — Чюя пояснює, відкидаючи розпущене волосся за вуха. — Цього семестру я починаю навчання в Тодаї. А ти?

Посмішка Дадзая повертається, але вона зовсім не доходить до його очей.

— О, навіть так? Не просто гарненьке обличчя, та?

Серце Чюї пропускає удар. Зазвичай він дійсно не такий. Чесно, як правило, він лише закочує очі, глузує та насмішкувато відповідає щось на кшталт «у твоїх мріях хіба що». Але в голові у нього все пливе, а очі Дадзая виглядають ніби рідке золото під вуличним освітленням. Щоки Чюї потрохи теплішають.

— А-а ти? — нерозбірливо перепитує він, — ти звідси?

Дадзай знизує плечима, підходячи ближче до Чюї, коли з бару виходить ще декілька людей, чий сміх пронизує повітря. Вони поспішають на вулицю, викликаючи таксі.

— Ну, майже. Неподалік, — долоня Дадзая притискається до цегли біля голови Чюї.

Він натурал. Він ніби пригадує щось, ледь помітно на крайці свідомості. Сасакі. Гарна дівчина, яку він нещодавно зустрів. Яка, можливо, повернулася назад і міркує, куди ж він подівся. Але рудоволосий, що дивиться на нього, здається зараз кращім варіантом, і Дадзай не хоче емоційно напружуватися для того, щоб з’ясувати чому так.

— У тебе є хлопець?

Запитання трохи насторожило Чюю, і він вигинає одну брову, роздратовано потираючи одну зі своїх щік.

— Хіба я пішов би сюди з тобою, якби він був?

— Ти будеш здивований, — Дадзай знизує плечима.

— Ну, — Чюя кліпає очима, — У мене немає. А що? — Дадзай робить цей дивний вираз обличчя, десь між полегшенням та невдоволенням, хоча воно не обов’язково адресоване йому.

— Та про всяк випадок, — перш ніж Чюя встигає запитати що-небудь ще, губи Дадзая притулилися до його губ. І тоді Чюя вже взагалі ні про що не думає.

Чюя — не особливо м’яка людина. Він дуже напружений, ніколи не відчуває себе цілком затишно. Завжди новачок, ніколи не затримується надовго на одному місці. Не та людина, що п’яним цілуватиме хлопця, якого він зустрів дві хвилини тому, у провулку за баром.

Це схоже на момент з фільму, коли вони обидва тримаються один за одного, затамувавши подих. Перше, що він відчуває в роті Дадзая, — це віскі, яке не дуже добре поєднується з післясмаком власного напою Чюї, але йому байдуже.

Його перша думка полягає в тому, що поцілунок Дадзая м’якше, ніж він очікував. Не те щоб Чюя був фахівцем у поцілунках з хлопцями, але… гори воно все в пеклі. Вільне ставлення ніби як створювало враження, що той був з тих хлопців, які можуть штовхнути тебе до стіни, заплутавшись в ногах від алкоголю. Але цього не відбувається. Дадзай повільно втягує Чюю в поцілунок, він розслабляє його, поки губи того не розкриваються, очі не закачуються назад, а руки не стискають світшот Дадзая за спиною.

Чюя різко вдихає повітря через ніс, коли їхні язики торкаються один одного, видаючи тихенький звук здивування з глибини свого горла. Рука Дадзая лежить збоку на його шиї, великий палець проводить по точці пульсу, у той час як інша пролизає під його худі, ковзає по майці, притискаючи за бік.

Одна рука Чюї потрапляє у волосся Дадзая, заплутується там, притягуючи його ближче. Це приємно.

Він живе неподалік, так? Так він і сказав?

Думки Чюї плутаються сильніше, коли одне з колін Дадзая прослизає між його стегнами.

Я міг би запитати… чи має він телефон?

Чюя внутрішньо здригається.

Ні, довбню, ти маєш запитати його номер телефону, ось чому в тебе немає—.

Тепер є зуби, які трохи тягнуть його нижню губу, і Чюя стогне.

А потім усе це зникло.

Чюя мляво розплющує очі, важко дихає, напівлежачи притулившись до цегли. Дадзай не дивиться на нього. Насправді той раптом стоїть вже за півметра від нього, ніби вони просто балакали про якісь дрібниці чи щось типу цього, а не цілувалися, затамувавши подих, ледве сказавши два слова один одному перед цим.

— Дадзай! А ми тебе шукали.

Живіт Чюї стискається.

— Оу, — надто легко посміхається Дадзай, відвертаючись від нього, — пробачайте, я просто просив припалити.

Оу.

Він йде до своїх друзів, а Чюя застрягає десь між відчуттям легкості та поколювання та відчуттям себе…

Повним лайном.

Якого біса?

Його рука прикриває рота, а горло стискається, коли двері захлопуються.

 

У тебе є хлопець?

 

Навіщо взагалі питати, якщо він був таким мудаком?

— Чюя? — він піднімає очі на звук знайомого голосу, швидко кліпає та тре обличчя, намагаючись позбутися будь-яких ознак свого занепокоєння.

— Гм… — його голос трохи тремтить, перш ніж він прочищає горло, — та?

— У тебе все добре? Ми тебе шукали, — Шірасе йде до нього, ухиляючись від калюж.

— Так, — напружено посміхається Чюя. — Я… ем… вийшов перекурити.

— Ти палиш? — другий хлопець спантеличено кліпає.

Ні.

— …Ходімо, — Шірасе бере його за руку, — ми збираємося вже йти, не хочеш піти щось ще поїсти? Ти виглядаєш якось…

— Я в нормі, — хмуриться Чюя, хитаючись на ногах, коли друг тягне його за собою. — Я… — він гикнув, все ще борючись із нищівним відчуттям нікчемності, — був би не проти.

Шірасе оглядає його кривобокою посмішкою, простягає руку, щоб скуйовдити його волосся.

— Клас, я якраз помираю з голоду. Будеш млинці? Я знаю закусочну неподалік, вона працює допізна.

— …Я люблю млинці, — трохи насуплено зізнається Чюя.

— Я пригощаю?

— Добре…

Шірасе трохи пошкодував про свою пропозицію, коли дізнався, що Чюя може закинути в себе цілих три стопки млинців, не кліпнувши й оком, але… Воно того варте. Рудий піднімає очі між укусами, коли бачить, як його друг якось дивно дивиться на нього, і витирає обличчя.

— Що?

— … — Шірасе хитає головою, сміючись собі під ніс, поки підносить до рота ще трохи яєчні. — Я запитаю тебе, коли ти трохи протверезієш, гаразд?

— Ти можеш питати зараз, — Чюя робить ковток кави, — а потім спитати мене знову?

— Для чого мені так робити?

— Мені цікаво, — Чюя знизує плечима, загалом почуваючи себе вже краще, просто трохи з похмілля, — і я не знаю, чи згадаю про це пізніше.

— Залізна логіка, — пирхає Шірасе. — Але добре, — далі, мабуть, йде найбільший поворот сюжету цієї ночі Чюї. — Не хочеш сходити якось в кіно зі мною?