Через екран

Осінь. Ніщо так не наганяє смуту, як повільно опадаюче листя дерев та бруд під ногами на дорозі. Але водночас з цим, осінь, це найкраща пора для прогулянок в парку разом із друзями чи навіть коханою людиною. Чуя про це мало думав і ніколи не мріяв. Кому потрібно витрачати свій час на такі абстрактні дурниці. Для нього проблема це екзамени, що вже не загорами та купа недороблених проєктів, а не відсутність компанії. Не те щоб Накахара був потворою чи мав занадто складний характер. Ні, можна сказати навіть навпаки: приваблива, трохи незвична для японця, зовнішність, запальний характер, купа смішних та цікавих історій в голові. До таких персон люди зазвичай навпаки тягнуться та хочуть товаришувати. Але, схоже, що не в його випадку. Ну подумаєш, проблеми з ногами через які хлопець прикутий до візка, що це така вже проблема!?

Звісно, коли хлопцю було років 10 відчувалася образа і сум, а ще трохи заздрість. Всі його однокласники спокійно бігали на шкільному подвір’ї і горя не знали. Накахара, стеживший за ними з вікна з книжкою в руках, теж не знав. Батьки Чуї докладали максимум зусилль аби син не відчував себе “безпорадним”. Морі Огай – повідний лікар, постійно тягав єдиного сина по кабінетах для обстеження. Замовляв найдорожчі прилади та ліки, ледь не навколішках благав колег спробувати всі можливі і не можливі способи лікування. Марно. Не бачачи прогреса до гри вступила, Озакі Коє – “найкраща у світі мама”, взяла ситуацію під свій контроль. Не виходить підняти сина на “реальні” ноги – піднімемо на ноги в розвитку. Живопис, музика, кулінарія, вивчення мов та навіть вишивання – всі ці тортури Чуя проходив з високо піднятою головою. Йому навіть подобалося бути таким по-дорослому зайнятим!  Єдиною проблемою була школа. Якщо в молдших класах проблемою були ігри в яких хлопчик не міг прийняти участи, то в середніх класах з нього відверто почали знущатися. Ні, дякуючи мамі, Чуя не був “цапом відбувайлом” і на всі підколи та дражнилки відповідав сарказмом та гордим поглядом блакитних очей. А якщо у опонентів вистачало розуму на інший шлях: заховати речі, вкрасти обід чи в гіршому випадку зіштовхнути його з візка, – Чуя сміливо розповідав про це вчителям! А коли витівки недругів підкошували його настрій до мінусової позначки – просив класного керівника дзвонит батькам “тих бовдурів” і особисто розказував про ситуацію. В якийсь момент цькування припинилося, – ніхто не хотів сваритися з досить впливовою сім’єю Накахари, – але з’явилася нова проблема! Його тепер просто ігнорували. Чую це бісило навіть більше ніж насмішки, а головне нікому й жалітися! Так він і просидів всю середню школу насамоті. Маючи негативний досвіт минулого, Накахара вирішив, що старша школа це його шанс.

В перші дні і учні і вчителі досить стримано придивлялися до хлопця. Воно й не дивно, зазвичай “такі” люди вчаться в спеціалізованих закладах, а не в звичайних школах. Чуя про це знав і давно відмовив батькам в їх спробах перевести його до спец.школи. Ні, він “нормальний” і буде вчитися в “нормальній” школі. Та маючи деякі “особливості” хлопець викладався на повну. І нарешті міг насолодитися життям старшокласника! Друзів у нього так і не було, але були знайомі! От, наприклад, Акутагава. Постійний одинак до якохо не те що заговорити, підійти страшно. А Чуя “підійшов”, ну, підкотив. А Рюноске й не особливо пручався, згодом навіть почав приносити смачненьке зі кафетерію.

– -Ті двоє, що? Друзі? Правда!? -, шушукалися за спинами однокласники. В той момент рудокосий хлопець ледь не зомлів від щастя. В нього є друг! Він довго розповідав батькам, який Акутагава “класний” і “цікавий”, а потім навіть познайомив їх. Чуя не знає, але після обіду Огай, відвівши Рюноске подалі, попросив доглянути за сином там де неможуть батьки. Хлопець лиш стримано кивнув. Йому й самому подобався Накахара, іноді прикриваючи обличчя рукою, Рюноске дивився на блакитноокого і жалів його. Не просте життя.

Після випуску зі школи хлопці вирішили всупити до одного й того ж ВУЗ’у. Їм обом подобалась архітектура, а в Йокогамі був досить престижний університет. Вибір очевидний!

Тож, ось вже збігає третій рік навчання. За цей час багато чого сталося. Чую не дивлячись на його “проблемку” обрали старостою, викладачі покладали на молодого хлопця великі надії, навіть у Рюноске були зміни. Той знайшов собі хлопця! На другому курсі темнокосий хлопець ледь не довів Накахару до інфаркту цією звісткою! Відразу постало питання, хто ж цей щасливчик!? Ним виявився першокурсник Накаджима Ацуши, милий та трохи незграбний парубок. Їхнє знайомство було в барі тож під кінець зустрічі, добре підвипивший Накаджима ледь не слізно просив у Чуї дозволу зустрічатися з Акутагавою. А дивлячись на те, як обережно Рюноске підтримує майже непритомного Накаджиму та куди “вляглася”  бліда рука Накахари лиш посміявся. Молодята!

Раптово спогади починають обриватися. Десь з боку чується чийсь голос, що так старанно намагається достукатися до власника” найпалкішого волосся всього курсу”.

— Чуя! Чуя прокидайся, тобі не можна тут спати. Ти можеш захворіти, – голос Акутагави спокійний але з нотками роздратування та хвилювання. Він продовжує трясти задрімавшого парубка за плече в намаганнях розбудити, – Вставай худчіш! Я не буду няньчити тебе, якщо матимеш температуру.

— Міг бути трохи люб’язнішим, – нарешті подає ознаки життя рудий, протираючи очі, – Я, між іншим, маю гарний імунітет, – очі кольору Антлантичного океану ведуть поглядом по другу, а помічаючи два стаканчики кави на картонному підносі, тягнеться за своєю порцією, – Мм, непогано. Сподіваюся ти залишив трохи чайових баристі. Кава просто відмінна, – роблячи ковток промовляє Чуя. Рюноске все ще стоїть біля нього і мовчки п’є свій зелений чай прикривши темні очі.

— Звідки у бідних студентів зайві гроші на чайові? – похмуро нарікає парубок і поглядом шукає вільну лаву в парку. Сьогодні досить багато людей, як для буднього дня. Виловивши неподалік вільне місце Акутагава віддає свій стакан в руки Накахари, а сам береться за ручки візка. Він знає, що останній не любить, коли хтось так робить, аргументуючи “я можу й сам!!”. Зазвичай Рюноске не став би допомагати, але краєм ока побачив парочку, що схоже теж планувала примостити свої дупи на вільне місце. Е ні, панове! Не сьгодні. Швидко подолавши дистанцію та всім своїм видом продемонструвавши, що місце зайняте, Акутагава “паркує” Чую в зручному положенні, забирає свій чай і майже аристократично плюхкається дупою на холодну лаву.

— Хах, не нам з тобою про бідність говорити, – потроху сьорбаючи каву відповідає Накахара, – Як там Ацуши? Чув його назначили керуючим проєкту.

— Так, – суха і лаконічна відповідь. Дуже в стилі темноокого. 90% їх розмов виглядають приблизно так.

Сильний вітер піднімає вихор пилу та сухого лисття розносячи його по тереторії всього парку. Сьогодні досить хмарно, а місцями навіть прохолодго. З самого ранку Чуя тільке те й робить, що молиться. Солиться аби не пішов дощ, бо парасольку він з собою не брав. Акутагава дивиться спочатку кудись далеко, а потім понурює погляд ніби вагається, та все ж відкриває рота.

— Чуя, не хочеш зареєструватися на сайті знайомств?

Очі Накахари округляються, а вже порожній стакан ледь не падає в нього з рук. Це вже щось новеньке. Рюноске ніколи не говорив з ним на любовні теми. Навіть знайомство з Ацуши було ініціативою самого блондина. В голові пусто, а іграшкова мавпочка активно лупе тарілками. Мовчання продовжується ще декілька хвилин.

— Тобі дзвонила моя мама чи не так? – запитує рудий. Насправді це навіть не питання, а констатація факту. Від Акутагави таке чути дивно, а ось від Коє дуже навіть звично. Його мама останнім часом зхибилася на тому, що сину вже майже 23, а відносин у нього ще не було. Тож кожне відвідування батьківського дому закінчується або сваркою або гепанням дверей саме через тему відносин.

–Пробач, – перериває думки тихий голос, – вона була дуже переконливою. Я пообіцяв, що поговорю з тобо про це. Пані Коє переймається не просто через те, що ти самотній, а тому що думає про твою…,- заминка. Ясно, знову все зводиться до того, що він, Чуя, дифектний. Насправді, скільки б Накахара себе не переконував в тому, що все добре, це не так. Він добре розуміє, що не дивлячись на його привабливу зовнішність, розум і не бідну сім’ю нвхто не захоче вішати на себе таку відповідальність. І хоч хлопець може подбати про себе сам, людям про це пояснити складно.

— Я почув і –

–Ні, не почув. Я кажу тобі просто спробувати. Я знаю, що боїшся, але не варто ставити на собі хрест. Ти прекрасна людина і я впевнений, що знайдуться охочі полюбити тебе і.., – “пов’язати з тобою життя” домовляє в себе в голові Чуя. Може Акутагава й правий, адже юнак ніколи навіть не намагався завести стосунки..

— Гадаєш варто спробувати? – тихо і надиво невпевнено промовляє рудий. Руки мнуть порожній стаканчик в надії знайти в ньому порятунок від незручної ситуації.

— Думаю, так.

Після цієї розмови друзі ще трохи погуляли по місту. Настрою вже не було. Чуя поринув у свої думки та вагання, а Рюноске ніколи не був хорошим оратором. Вже ввечері, сидячи в ліжку з купою подушок та ноутбуком на ногах Накахара все розміркрвув. Ворто чи ні? Погляд вхопився за плазму на стіні, що транслювала якусь програму про природу, потім за панорамне вікно. Наніч все ж таки пішов сильний доч, тож розгледіти щось окрім розмитих вогників нічного міста було не можливо. Пройшовши поглядом по всім речам квартири очі знову вперлися в екран ноутбуку. Декілька вкладок з робочими чатами та замовленнями були закриті. Тепер на моніторі була всього лише одна сторінка із сайтом знайомств. Неонові літери та купа фотографій “нібито” щасливих користувачів подразнювали зір, швидко клацнвши на віконце з написом “Зареєструватися” Чуя видихнув.

— В крайньому випадку ти просто познайомишся з декількома людьми. Ніхто не каже, що потрібно з ними зустрічатись, правда ж!? – риторичне запитання.

Ввівши базові данні про себе, свої захоплення та обравши найкащу фотографію парубок почав гортати сторінки користувачів. Всі вони були переважно жіночі але й траплялися сторінки чоловіків. Ретельно вивчаючи кожного потенційного співрозмовника парубок зацікавився одним з них. Осаму Дазай, 23 роки, живе у місті Токіо, хобі: випробування на собі різні методи самогубства.

— Точно дивак якийсь. Хоча ніби симпатичний..

Чуя вже хотів закрити сторінку “дивака” аж раптом на сайті висвітилося повідомлення про запит на дружбу. Не довго думаючи хлопець натиснув на “Відхилити” і перейшов на сторінку симпатичної дівчини.

Повідомлення від користувача Осаму Дазая. Цього користувача немає в списку ваших друзів. Бажаєте переглянути повідомлення?

Це було досить дивно, 10 хвилин на сайті, а вже є повідомлення. Чи це знак того, що обране фото на його аватарі було дійсно кльовим? Прийнявши запит в чаті Накахара пробіг очима по тексту і… Ледь не зламав монітор.

Користувач Осаму Дазай: Привіт, крале! Не бажаєш здійснити зі мною подвійне самогубство? Я обіцяю, що тобі сподобається!

…

Крале!? Він тільки, що звернувся до Накахари як до дівчини??? В голові замайорила думка про пропущені декілька питань в анкеті, але це вже не мало ніякого значення. Чуя вже друкував дуже гнівну відповідь.

Користувач Накахара Чуя: Слухай сюди шматок недолюдини, якщо ти не бачиш по фото, що я не “краля”, то тобі дорога не на сайт знайомства, а до окуліста!

Користувач Осаму Дазай: А? Так ти хлопець? Ось це облооооом…

Користувач Накахара Чуя: Уяви собі! На останок я чекаю вибачень!!!!!!!

Користувач Осаму Дазай: За що? За те що природа нагородила тебе зайвим “приладдям”:)))

Настрій Накахари від такого повороту впав нижче нікуди. Натомість злість і бажання відірвати комусь те саме приладдя суттєво зросли . Глибоко вдихнувши, а потів видихнувши хлопець задумавливо вдивився в монітор. “Щоб такого написати у відповідь цьому ідіоту?”

Користувач Накахара Чуя: Зате, я бачу, тобі природа те “приладдя” замість мозку подарувала! Придурок!

Натиснувши відправити Чуя з почуттям гордості блокує Користувача Придурка Ідіотовича і з чистою совістю, вимкнувши ноутбук, лягає спати.