червона кров і срібні сльози

Ніч під своїм покровом сховає колір їхньої крові, зітре кордони дозволеного і дасть трохи часу насититися один одним. Поки не встане багряний світанок.

Маленька ремарка для тих, хто не знайомий із всесвітом “Багряної королеви”:
Людство поділене за кольором крові — срібні та багряні. Срібні пани мають різного виду здібності, багряні — дискримінований прошарок.

Украдливі поцілунки на запалому животі будять раптово. Чужі сухі губи ведуть від ребер до сонячного сплетіння, змушуючи мимоволі зіщулитися від хоча й дуже приємної, але лоскітної ласки.

Етер уперто не хоче розплющувати очі. Він знає, що чекає його там, у реальному світі, не заслоненому солодкою пеленою сну. Трохи відкрите віконце і нічне літнє повітря, що колисає розкішні напівпрозорі навіски, широке ложе із зім’ятими простирадлами, його незмінний друг туалетний столик із гарним різьбленим дзеркалом разом із дюжиною гребінців та склянок із маслами. Сяо іноді дозволяє собі жартувати з достатку доглядових засобів срібного: «У вас, мій пане, явно кремів більше, аніж у вашої сестри.» І не посперечаєшся ж, скільки б Етер не бліднів від зніяковіння і таких шпичок у його бік, він дійсно полюбляє пахнути не гірше найгарніших принцес Норти. Так вже він був вихований.

Поцілунки робляться наполегливішими, перетворюються з легких дотиків метелика на щось гаряче й вологе, що ігнорувати вже просто не виходить — Етер з насолодою і досадою водночас потягнувся рукою до волосся того, хто цілує.

— Мій пане, мені вже час, — слова осідають подихом на вологому від поцілунків животі.

Як же хочеться сказати «Залишись», заритися носом у пропахле димом і морським повітрям волосся, обвити руками, ногами, залишити заплющеними очі та розсіяти вже свої цілунки на натруджених мозолистих долонях. Натомість Етер здіймає пухнасті вії і з жагою впивається поглядом у нього.

Чарівний, коханий і рідний рум’янець на щоках, короткі нерівно відстрижені пасма, такий неідеальний і в той же час ідеальний у всій своїй красі.

«Люблю, люблю, люблю,» — відчайдушно кричить свідомість. У противагу думкам слова звичним медом зриваються з вуст:

— Ще побачимось.

Спостерігати за тим як Сяо натягує на себе одяг — суцільне задоволення, хоча Етер більше любить дивитися як той одяг з нього зникає. Взагалі кожен рух слуги відгукується у серці ніжним трепетом. У місячному світлі м’язи під шкірою здаються гідними будь-якої картини, а його миле серцю похмуре лице, що шукає поглядом похапцем стягнуті на підлогу штани, гідне тисячі поцілунків.

Коли їх погляди нарешті зустрічаються Сяо посміхається кутиками вуст. Етер, скільки б не корчив із себе марнославного та байдужого пана, обеззброєно тягнеться до тих губ. Ніч під своїм покровом сховає колір їхньої крові, зітре кордони дозволеного і дасть трохи часу насититися один одним. Поки не встане багряний світанок.