Частина 1

Переклад з англійської автора jumyouboshi, дозвіл отримано.

Єдина причина, чому Тігнарі заздалегідь не знав про візит, полягала у тому, що це сталося глупої ночі, коли більшість мешканців селища Ґандгарва давно поснула.

Якби це сталося вдень, його чутливі вуха змогли б уловити важкі, уривчасті кроки й шерехтіння посоха об лісовий настил, а гострий нюх дозволив би відчути запах заліза ще за милю. Отож Тігнарі дізнався про особливого гостя лишень тоді, коли стук у двері пробудив його від дрімоти. Відчинивши, він встиг помітити тільки криваві плями, перш ніж на нього звалилася загорнута у плащ фігура.

— Що за?.. — вирваному із напівсонного ступору Тігнарі знадобилася всього-на-всього мить, аби в ослаблому, понівеченому тілі на своїх руках впізнати Сайно.

— То що ти собі думав?

Сайно мовчить, присівши на ліжку. Єдиною ознакою того, що він при тямі, а не просто спить із розплющеними очима, було легке сіпання, коли Тігнарі затягнув один з бинтів на його ранах трохи тугіше.

— Я зрозумів би, якби ти був десь на задвірках цивілізації, але ж ти був просто посеред міста Сумеру. Ти міг би послати Матру з вісточкою, щоб хтось із нас тебе забрав. А якби ти ще більше постраждав дорогою сюди?

— Я вмію лишатися непомітним, — нарешті каже Сайно, і Тігнарі тяжко зітхає.

— Мова йде не про людей, які бажають твоєї смерті. Я кажу про тигрів рішболенд та шипастих крокодилів, що останнім часом лютують у цих краях. Вони чують запах крові за милю.

— Все гаразд. Я нікого з них не вбив, лише прогнав подалі. Мої дії не зашкодили екосистемі, вірно?

— Ти… проблема НЕ в цьому… — уголос застогнав Тігнарі, ущипнувши себе за перенісся. — Знаєш що? Не зважай. Я не в силах нічого вдіяти з твоїм притрушеним мозком, проте можу принаймні подбати про твої рани. Тому дай мені знати, як щось викличе у тебе дискомфорт. Утямив?

Сайно киває, але нічого не відповідає, дозволяючи Тігнарі продовжувати свою роботу. Маленька оселя невдовзі наповнюється солодким трав’яним запахом, поки Тігнарі перетирає трави та квіти в лікувальний бальзам.

— Добре. Я продезінфікував відкриті рани й перев’язав їх, тож зараз планую зайнятися твоїми опіками, — мовить він. — Дай знати, якщо тобі боляче.

Сайно знов киває, але Тігнарі знає, що він радше проковтне той біль. Поки Тігнарі возиться з ним, то приходить до невтішного усвідомлення — тепер на Сайно більше бинтів, ніж шкіри. Він насуплюється, а вуха його поникають до голови.

— А втім, це якось не схоже на тебе — повертатися з місії, маючи стільки травм. Завдання було не з легких?

Попри те, що будь-яка звичайна людина здригнулася б від болю — трави в мазі щипаються, та й випадковий дотик до рани навряд чи можна назвати приємним — Сайно нічим не видає свого дискомфорту та навіть не міниться на обличчі.

— Злочинець намагався втекти пустелею, але запанікував і впав у лігвище руїнних драконів.

Тігнарі кривиться.

— І вони всім скопом напали на нього, після чого ти хоробро кинувся йому на порятунок, ні на мить не замислившись над власною безпекою… так? — він зітхає, затягнувши пов’язку над однією з ран Сайно. — Ти ніколи не зраджуєш своїх правил.

— Злочинці мають постати перед судом і відповідати перед законом, ніяк інакше.

— Ну що за телепень… Нікому було б вести злочинця на суд, якби ти також там загинув. Будь обережнішим наступного разу, — каже Тігнарі, прекрасно знаючи, що «наступний раз» буде точнісінько таким же, як нинішній. — Зараз я дам тобі трохи знеболювальних, прийми їх та відпочинь.

— Я можу обійтися і без…

— Стоп. Ані пари з вуст. Ти проповз весь цей шлях, аби попрохати мене про допомогу, так що я не хочу чути балачок у стилі крутого хлопця, — Тігнарі кладе руки на стегна, обводячи Сайно суворим поглядом, який не лишає місця для виправдань. — Коли тобі боляче, твоє тіло зазнає стресу, що лише уповільнює лікування. Знаю, ти збираєшся сказати щось типу «я не хочу ще більше тебе турбувати» або щось настільки ж позбавлене сенсу. То чому б тобі не замислитись, скільки «клопоту» з тобою буде, якщо тобі раптом погіршає й доведеться залишитися в селищі Ґандгарва ще на три зайві дні?

Він чітко пояснив свою точку зору, і Сайно тихо погоджується, схиливши голову:

— Гаразд.

Задоволений, Тігнарі прийнявся готувати настоянку з різних трав.

— Хай там як, чому тобі не надали медичну допомогу в місті Сумеру? Не те щоб тамтешні лікарі були некомпетентні, особливо коли мова йде про вихідців з Академії. Я б навіть сказав, що їхні лазарети краще обладнані — та значно зручніші — ніж скромна обитель вартового лісу.

Певний час Сайно мовчить, але зрештою підіймає голову й дивиться у вічі Тігнарі.

— Я хотів побачити тебе.

Він сказав це так прямолінійно, так відверто і майже без вагань, що Тігнарі наче струмом вдарило, а тіло пройняла дрож. Лісний сторож видихає і вкотре щипає себе за перенісся, сподіваючись, що рука прикриє легкий рум’янець, заливший його щоки.

— Ніколи не зможу зрозуміти, як ти можеш говорити подібні речі з абсолютно непроникним видом.

Вираз Сайно нарешті змінюється, хоча про це свідчать лише трохи насуплені брови.

— Я сказав щось не те?

Тігнарі знову хочеться вити від неуважності Сайно.

— Просто прийми ліки і лягай спати, добре? Я не хочу, щоб ти переймався непотрібними думками.

Коли наступного дня хтось із лісових вартових заходив до Тігнарі, він прикладав пальця до губ і просив їх не шуміти.

— Зазвичай Сайно прокидається від найменшого шелеху, але зараз він спить, наче дитина. Постарайтесь не збудити його, добре? Йому рідко випадає нагода як слід відпочити.

Залишається невисловленим, що серед усього населення Тейвату Тігнарі єдиний, кому Сайно настільки сильно довіряє. І від цього його переповнює радість.