Частина 1

Увесь світ пустий та не цікавий. Лише відтінки сірого деталізували окремі предмети в цій хмурій масі. Дазаю давно набрид цей пандемоніум фальшивок, тож деколи він захоплювався цікавинками: на кшталт травки чи креку. А що? Цигарки давно обридли, кожна друга істота, на яку Осаму випадково кидав погляд, випускала хмарку диму з чорних вогких уст. Вживати алкоголь він зарікся. Не так давно відійшов останній відтінок жовтого та світлого для нього–мама, та й та пиячила як мужло на спирт-заводі.
Осаму давно сам. Чорна туфта із запахом кавових зерен заміняла йому воду, а затверділі мучні вироби, які купляв під кінець дня в місцевому ларьку–усю їжу в домі. Чи довго на такому сух-пайку проживеш Осаму не хвилювало. Більше грошей залишиться на справжній екстаз.

***

Ось і знову. Дазай лежить у ванні та розглядає синьо-червоні узори на стелі. Різнобарвні квіти пропливають по усій кімнаті, вони залазять під шкіру і розфарбовують кінчики пальців у всі барви веселки. Добре, коли є друг, що піджене тобі будь чого на пробу, і навіть по знижці. Вколовши ще якоїсь шмалі, по підгону Тачихари, Осаму закрив повіки і його віднесло у поле волошок. Квіти лоскотали стопи, але це не зупиняло його від безумного пориву. Біла сорочка розвівалася вітром, майже не відчувалася на тілі. Яскраве сонце сліпило, та ніяк не заважало бачити усе навколо. Попереду бігла прекрасна дівчина. Волошковий вінок контрастував з її рудими локонами, а навколо цілої постаті розходилися червоні промені. Красуня враз зупинилася, але Осаму був ще надто далеко. Він намагався добігти до юначки з усіх сил, проте за якихось десять метрів вона оглянулася через плече, показавши свою молочну шкіру обличчя та небесного кольору очі, і промовила:
«Піймай мене, якщо зможеш!»–весело усміхнулася, і зникла. Осаму почав її гукати, молив не ховатися, але вона залишалася невблаганною. Згодом, крізь ясне небо почали провиджуватися сірі плити, та замість сонця знову противно заіскрилася стара жарівка. В ніс неприємно вдарив запах хлорки, і Дазай усвідомив, що його неземна красуня покинула його, залишивши в безбарвній реальності.
Вилізши з ванни, та спустивши вже холодну воду Дазай поплентався в спальню та плюхнувся в ліжко. Ненакриваючись, а просто ліг і взяв телефон, набираючи коротке смс Тачихарі: «Завта біля білого, на нашому місці. Принеси того ж, що і тоді». Він думав, неодмінно зустріти красуню таким способом, щоб поговорити, піймати, знайти її в своїх фантазіях знову.
Осаму навіть не переодягнувся. Заснув майже одразу ж, наскрізь змочивши старий матрац.

***

Зранку встав, увесь пом‘ятий та з синцями під очима, Дазай поплентався в душ. Холодні струйки пройшлися вздовш всього тіла та змусили трохи збодритися. Через хвилин 15, Осаму вже перев‘язував бинти та йшов на кухню. В холодильнику, як завжди, миша повісилася, тож не довго думаючи, юнак натягнув старі джинси, чорне худі і потертий плащ, кинув кілька смс свому «дилеру» і пішов по замовлення. Дорогою його ніяк не залишали думки про рудоволосу пані, яка так безжалісно залишила його. Хто вона, і чому так зробила? Може це була просто мара, сплеск гормонів чи щось таке? Під наркотиками і не таке може прийти в свідомість. Хоча ниточка надії на те, що вживши препарат, володарка його дум знову оживе, не хотіла покидати розум.
Витяг Осаму з швидкого потоку думок–поштовх в плече. Дазай одразу розвернувся, хотів поглянути, хто ж то був, радше по інерції, а не з цікавості. Маленький чоловічок в капюшоні, що своїм ростом ледь досягав до Дазаєвого підборіддя, швидко вибачився і пішов. Це, мабуть, і не викликало б жодного інтересу, але Осаму чомусь вирішив перевірити кишені. В них не було гаманця. Як тільки він це збагнув, одразу обернувся в бік злодюжки, та гукнув:
«Ей! Куди побіг? Стій!»
Голос звучав так відчайдушно, що мабуть розмішив викрадача, на що він відповів: «Піймай мене, якщо зможеш!».
Нахабна усмішка та блиск синіх очей навели холодний жах та ступор на Дазая. З-під капюшона вилізла неслухняна мідна кудряха, яку хлопець зразу ж поправив назад. Це і була юначка з його мрій. Так, саме так, звісно це вона! Її не можна відпустити, тільки не цього разу. І Осаму швидко ринувся в погоню за кишеньковим злодієм. Той в свою чергу, часу не витрачав, і так само спритно кинувся тікати. Коли пробігли кілька кварталів, Осаму помітив, що добігають вони якраз до перевулку, де Тачихара мав йому передати товар. Це аж настрій підняло, адже, на відміну від інших вуличок, тут в кінці просто пастка. Залишається лише загнати свою красуню туди, і вона, чи радше він, не вибереться з тупіка. Весела усмішка розрізала щоки Дазая. Коли він востаннє відчував такий азарт? Ось і воно… Злодій сам себе загнав сюди, тож тепер Осаму повільно, наче гепард, підходить до своєї жертви, і з бархатом в голосі запитує: «Як тебе звуть, красуне?» На що вже не такий впевнений голос відповів: «Я..я скажу, якщо не здаватимете мене поліції. Ось ваш гаманець, лише прошу вас, не робіть мені неприємностей, це не примха, я займаюся цим заради виживання». Потік інформації з уст його коханої мрій, так веселив Осаму! Він не міг начаруватися голоском хлопчини. Звісно, він не був таким дзвінким, як у пані з його видінь, але нотки хрипоти навпаки, додавали якогось шарму.
«Я хочу почути твоє ім‘я, голубе. Не буду я тебе нікому здавати, за однієї умови.»–промуркотів Дазай, і наблизив руки до капюшона, випускаючи вогняні локонони. Хлопчина ніяк уього цього неочікував, то ж лише в пів голоса сказав:
«Я Накахара Чуя.». Голос його, як мед розливався по Осамових вухах. Таке прекрасне ім‘я! Іншого і бути не могло в такого красеня. Він його точно не відпустить, ні, цей юнак стане його трофеєм, безцінним скарбом, який приноситиме втіху і радість, якої так не вистачало Осаму стільки часу.
«Накахара Чуя, я Дазай Осаму! Мені дуже приємно з тобою познайомитися. Сама доля нас звела, тож тепер я не хочу втратити тебе знову. Через кілька хвилин прийде мій товариш, і ти разом зі мною його зустрінеш, а потім ми підемо до мого дому, де познайомимося краще.»–все це розказав Осаму з непідробним задоволенням в голосі. Його інтонація була як у дитини, яка нарешті отримала довгоочікуваний подарунок. Це зводило Чую з розуму. Хто цей дивак, і навіщо йому він? Накахара аж ніяк не відчував страху, лише липка назойлива думка, що якщо він не підкориться, то можливо отримає неприємності, що йому аж дуже не вигідно. Так, з таким життям, як у нього, потрапити за ґрати страшніше, ніж до дому чоловіка, у якого проблеми з головою. Вже не раз він відбивався від таких пройдисвітів, тож ласкавий голос пробудив в ньому лише інтерес. Було очевидно, що відповідь Чуї навіть не потрібна, все і так вирішено, тож залишалося просто пливти за течією.
От і друг прийшов. Цікаво, він такий же ж пришелепкуватий, чи ні? Осаму залишив Накахару, і підійшов до приятеля. Здавалося б, як раз час дременути, але те, що вони робили, теж не було хорошою справою для законослухняних громадян. О так, Чуя не раз бачив, як відбуваються угодих з нарко-баронами. Що ж, добре знати, що Дазай не єдиний, хто має щось на нього. Тепер і він від Осаму не відстане, цікаво що ж він там взяв.

***

Йшли вони, на диво мовчки. Чуя думав, що з таким «скарбом», який Дазай ніс у кишені пальто, вони зразу ж підуть до дому, але з максимально флегматичним обличчям, він завів їх у магазин. Взявши кілька сосисок і яєць, а ще дві локшини швидкого приготування, Дазай оплатив покупку і мовчки вийшов з магазину. Тиша не була не зручною, для Дазая, вона так узагалі, була найкомфортнішою у цілому світі, за весь той час, що він мовчки проводив сам. Чуя лише кидав зацікавлені погляди, але мабуть, і йому було добре йти без дурних балачок.

Дім Осаму не був великим. Два поверхи, але лише кілька кімнат. На першому була кухня і вітальня, та ще комірчина біля сходів, а на другому–спальня і ванна.
«Роздягайся і йди мий руки, зараз будемо їсти»–протараторив Осаму. Він виглядав дуже задуманим, але Чуя не надав цьому жодного значення. Коли юнак знайшов ванну, він провів там невелике розслідування. Важко втриматися бути порядним, коли тебе запросив в дім якийсь залежний незнайомець-псих. В тумбі під умивальником була якась хіматура для труб, ванни та туалету. В поличках за дзеркалом якась аптечка і купа бинтів. Не є неочікуваністю, так як Дазаєва шия і кисті були забинтовані(принаймі з того, що встиг побачити Чуя)
Коли він спустився на кухню, їжа вже була на столі, і Осаму, скучаючи, чекав на гостя.
«Ти ж не отравив це, правда?»–питає Чуя. У відповідь отримав лише смішок, але він не жартував.
«З‘їж трохи лапши з одної і другої тарілки, лише тоді я сяду.»–Накахара залишався невблаганним, але все таки міри обережності треба дотримуватися. Осаму взяв палички, і витяг кілька ниточок локшини з тарілки Чуї, а після, і зі своєї. І все мовчки. Саме це здалося дивним, але як тільки він сів їсти, Осаму не міг відірвати погляду, і навіть пробував щось говорити. На диво, в них було багато спільних інтересів. Дазай, хоч і максимально депресивний тип, але був дуже начитаним і мав чудесний музичний смак. Так здалося Чуї, бо в нього був схожий. З часом, рудий так звик до компанії Дазая, що запропонував відкоркувати одне з вин, які стояли в серванті. Дазай не заперечував, він був радий будь якій ідеї його красуні мрій та марень, хоча і протягом розмови, виявилося що Чуя не така вже чарівна фея з молочною шкірою, як йому це видалося спочатку. У нього були загрубівші кінчики пальців, та безліч блідого ластовиння на носі та щоках. Гострі риси обличчя, і не менш гострий погляд. Руде волосся було заплетене в маленький розпелеханий пучок на потилиці. Кілька рубців на брові та біля губ додавали до Чуї обліку дворового кота, а не принцеси. Хриплий голос і змучені очі чомусь здавалися такими рідними і своїми, що Дазай незчувся, як сам почав довіряти гостю. Чуя розказав і про своє дитинство, в про старшу сестру та маму в борделі, і про жадібного батька, який залишив їх на призволяще. Таким ворожим був спочатку, але здається кілька келихів вина розв‘язали язика обом. Цікаво, як і Осаму йому все розказав, але лише тема бинтів залишалася не відкритою. Чуя, як виявилося, дуже тактовний, а Дазай сам і забув про них. Ці бинти вже стали для нього другою шкірою, тож певно, тому він навіть не задумався, чому вони встигли обговорити такі делікатні питання, а от бинти, про які його колись питав кожен, кому носа впхати захотілося, не чіпали.

***

В хорошій компанії голову насичують цікаві ідеї. Тож викурити кілька косяків видалося чудесним рішенням після такої ситної вечері-обіду. За законом Архімеда, подалися на балкон що виходить з Осамової спальні, чого ж вдома диміти? Довго стояти не виходило, ноги ставали ватними, і здавалося, що зараз злетиш. Риси обличчя Дазая враз почали випромінювати незвичне сяйво. Усмішка та розслаблений погляд вабили доторкнутися, то ж Чуя, навіть не припираючися, підніс долоню до обличчя Осаму. Легенький подив на його обличчя змінився веселим посміхом, і він зняв ризинку з волосся Чуї, та притягув його до себе. Бички на поспіх були викинуті в попільничку, навіть не затушені. Солодкі, обкусані, вологі та гарячі губи зімкнулися. Дазай цілував напористо, а Чуя танув у відчуттях. Здається, голови обох були пустими, і лише наркотик керував усіма діями між ними. Язик Чуї губився під такими активними діями, і лише томно облизував ясна і піднебіння Осаму. Поцілунок почав збуджувати не на жарт, тепер і Дазай намотав на кулак руді кудрі і керував головою партнера. Накахара сперся на Дазаєвий торс, і простогнав в поцілунок. Осаму відсторонився, і поглянув в засльозивші очі. Він узяв недокурений косяк, вдихнув в затяг і затушив його. За усіма діями спостерігали неймовірно уважно, наче стараючись зрозуміти, що ж він задумав. Дазай знову притягнув Чую за талію до себе і вільною рукою приопустив підборіддя, видихаючи у вуста рудого. Розум знову приємно заволокло в хмарку і тепер Чуя піддався вперед, несамовито припадаючи до чужих губ. Зойк, який він видав заставив Осаму усміхнутися, бо той саме заліз холодними пальцями під кофту Накахари. Руки водили по впалому животі, ребрах та спині, зачіпаючи соски і гладивши лопатки. Гарячі видохи від нестачі повітря обрамляли обличчя.
Осаму не знав, чи керують ним наркотики, чи блуд та хтивість, але точно не здоровий глузд. Так само думав і Накахара. Скільки ж разів за сьогодні його голову навідували думки про те, наскільки необдумано він чинить, але алкоголь і дурний дим звільнили його від усіх принципів.

На балконі стало надто тісно, тож Осаму почав вести Чую в спальню, не відриваючи поцілунків в шию. Голубоокий водив тонкими пальцями по шиї та спині шатена, і надіявся, що це не закінчиться ніколи. Згодом Дазай таки відірвався і кинув Чую спиною на матрац. Осаму почав роздягатися, але рудий не хотів просто лежати і чекати, тож сам встав і швидко почав зривати одяг з друга. Дазай не опирався, а лише допоміг і сам роздів Накахару. Коли шатен залишився лише в трусах і бинтах, Чуя зупинився.
«Можна?»–прошепотів він і зачепив рукою бантик біля шиї. Осаму кивнув, і одним помахом усі стрічки злетіли. Вуличні ліхтарні промені, які були єдиним джерелом світла в кімнаті, окинули незліченну кількість рубців в здовж і в поперек. Накахара піддався вперед і поцілував шрам, здається, від грубої мотузки, на шиї і в передпліччя. Дрібні поцілунки всіяли торс Дазая, і він задихався в відчуттях. Спочатку, йому здалося, що на нього нападе панічна атака. Стільки відчуттів за раз, а викурена шмаль ще й додавала та навіть примножувала їх. Час втратив будь-яке значення, його було не відчутно.
Чуя опускався ледь відчутними, наче лоскіт лапок метеликів, поцілунками все нижче і нижче. Опустившись на коліна, та опинившись обличчям перед бедрами Дазая, той поглянув угору. Рожеві щоки та томний затуманений погляд заворушив щось у низу живота ще більше. Чуї здавалося, що вся розумова задурманеність вже вивітрилася, але так хотілося продовжувати це безумство. Тонкими пальцями той провів по ляшках Дазая знизу до гори. Здається, у когось пройшлися мурашки, що не змогло не заставити злочинця усміхнутись. Він підцепив великим пальцем ризинку трусів Дазая, і повільно поволік їх до щиколоток. Уся Дазаєва напористість та дикість наче кудись дременула, залишивши його танути і відчуттях, які йому дарує його рудоволоса красуня. Проте, його ж синьоока пані, щось втратила той запал, з яким взялась до справи. Дазай взявся за волосся на потилиці хлопчини і повернув його голову вверх. Той глянув на нього своїм гострим, палаючим поглядом. Мабуть, по вигляду Дазая Чуя усвідомив, що тяне надто довго, тож заплющив очі, і взявся за справу. Накахара взяв до середини, і вдув щоки–зверху почувся різкий видих. Як же це розпаляло. Невимовне бажання вдарило другою хвилею у пах Накахари, тож однією рукою допомагаючи собі, а іншою надрочуючи, Чуя пускав вібрації стонів на орган шатена. Ще кілька махінацій,і Дазай вилив своє палке бажання прямо на задню стінку горла красуні. Насправді, Накахара навіть не скривився, що не могло не обрадувати Осаму. Так само тримаючи його за волосся, той ненапористо підняв Чую з колін, і ще раз палко поцілувавши в кутик вологих та гарячих уст, підняв його на руки та знову кинув на матрац. Дазай підняв молочні худі ноги, та розсипав легенькі поцілунки від задньої частини колін, до внутрішньої сторони бедер рудого. Часті та гучні видихи другого, а ще те, як він вигинав, аж до хрусту, спину–просто зводило Осаму з розуму. Проте, як тільки Дазай навис над рудоволосим усім тілом, та почав легко водити кінчиками пальців по анусу друга– той неочікувано перевернув їх обох, сівши на Осаму зверху. Дуже здивувала така махінація, але настрою точно не збило:що Дазаю, що Чуї.
Синьоокий сперся на торс шатена, та припідняв бедра, здається ні краплини не соромлячись. А от Дазай, з якого всі хімікати вже вивітрилися, почервонів до кінчиків вух; давненько в нього не було такого тісного зв‘язку з іншими людьми. Як добре, що хіть відставляла все на другий план, подалі від рудоволосої бестії, з її проворними пальчиками біля власного отвору. Чуя задихався, коли просовував вже два вологі пальці, і вигинався до напруги аж до п‘ят. Дазай ініціативу оцінив, і ще більше розпалився, проте, привставши він влаштував Чую на свої колінах, і завів його руки собі за шию. М‘яко, поволі ввів свій член в партнера, відчуваючи як той дрижить і натягуються, наче скрипкова струна, у його руках.
Перший, другий, та всі подальші хлопки перетекли в одну мелодію зі стонів та різких видихів. Дазай, аби приглушити власні, високі стони, облизував та покусував груди та ключиці Чуї. Під його губами квітли найрізноманітніші бутони, а під стони та покусування плеч Дазая, Накахара кінчив, відпустив себе, та віддався Дазаю, аби і той досяг розряду.

***

Обезсилений Осаму лежав, а поряд з ним сидів і одягався Чуя, попутньо збираючи речі. Тиша. М‘яка та оволокуюча давала можливість обом обдумати те, що сталося. Можливо через хвилин п‘ятнадцять, а можливо через годину– Дазай втратив плин часу від тоді, як після закінчення заглянув на стелю– вони спустилися на кухню. Єдина фраза, яку мовив шатен своїй такій бажаній красуні, була :«Залиш свій номер, прошу.»– і простягнув клаптик паперу рудому, разом із ручкою.
Той взяв, і щось наче і написав всередині. Тепла іскра, що запалилася в грудях Осаму в мить, коли він розгорнув папірець згасла. Зітліла і розвіялась як попіл так само, як і розвіявся за дверима Чуя, не написавши нічого, окрім «Дякую за локшину» і зникнувши назавжди.