Частина 1, розділ 2, “У тихому болоті…”

Міріті широкими мазками наносила фарбу темної консистенції на своє руде волосся, одночасно посилаючи прокльони всьому білому світу, а в основному дорогому братику, і обіцяючи останнього вбити, якщо їй не пасуватиме. Закінчивши з фарбою, вона обгорнула голову поліетиленовою шапочкою та рушником, взяла із журнального столику пульт, і присівши на м’яке крісло навпроти телевізора, включила канал з новинами.
— Місто Йокогама не перестає дивувати своєю злочинністю і некомпетентністю зі сторони поліції.— монотонно звучав голос чоловіка.— Сьогодні зранку було пограбоване кафе біля місця вдосталь сенсаційного вибуху, який відбувся два дні назад. Поліція все ще розслідує цю невеселу пригоду. На відео ви можете побачити злочинця, який…
— Та невже… От трясця!— Мірі, здається, впізнала в хлопцеві високої статури якогось давнього знайомого і тепер, на відміну від миті раніше, слухала передачу з подвійною увагою.— Йому взагалі було протипоказано зв’язуватись із тим стадом безмізких овець. Не послухав мене… Тепер і живи у втечах. Хочаа.. Довго ти не побігаєш.— на обличчі дівчини виросла диявольська усмішка, а в голові вже дозрівав план.
Через двадцять хвилин активного копання в коробці старих документів, з переможним вигуком Міріті підняла вверх шматок фотографії, на якій був той самий хлопець з новин, а опісля, краєм ока зачепивши настінний годинник, із жахом чкурнула в ванну змивати фарбу, на ходу молячись, щоб не залишитись без волосся.
Пройшло трохи часу…
— Що ж.. Колір не такий, як на упаковці, але терпіти можна..
Поправивши волосся, Мірі зрештою зробила хвіст, вділа улюблену кофту на застібці, поставивши обірвану фотографію в кишеню, вийшла зі старої квартири Чуї, ключі від якої чудом знайшлись в його бардачку, і вирушила в напрямку агентства.
…
Обстановка біля агентства Міріті нітрохи не здивувала: несерйозний Дазай, розгублений та переляканий Атцуши і похмурий Доппо. Вони бігали й метушились біля працівника кафе, як квочка з курчатами, а той тільки зітхав, та на жваві запитання зі сторони працівників відповідав кволо та неохоче. Такого запалу детективів вона точно не очікувала, але на те й ліпше — на емоціях можна забути про уважність. Помірною ходою вона підійшла до цього гармидеру і обережно задала питання:
— Можна мені на пару слів головного слідчого?— із удаваною невпевненістю пробелькотіла Мірі.
— Дівчино, що ви хотіли? Тут іде важливе розслідування, а ви у нас забираєте час.— роздратовано протараторив Дазай із швидкістю світла.
Якби агентство відносилось до всіх злочинів міста із такою зосередженістю, то Йокогама, напевно, була б найбільш мирним і спокійним містом у Японії.
— Я не впевнена, але мені здається, що чоловік, який вкрав гроші – мій старий знайомий. — вже трохи голосніше, але все ще тихо промовила вона — Я можу допомогти вам з розслідуванням.
— Що ж… — підійшов Кунікіда — як вас звати і що ви знаєте про нього?
На це Міріті вийняла з кишені шматок фотографії і віддала в руки Дазаю.
— Я Мір.. Кхм… Хікарі Ікеда. Його звати Камідзу Като. Колись він жив на півночі Йокогами. Ми були кимось, ніби найкращих друзів, але потім він зв’язався з поганою компанією. Я намагалась його відговорювати від різних дурниць, та він не слухав, а згодом взагалі вступив в банду “Звір”*. А ще через місяць він зник і не виходив на зв’язок. Я вирішила, що він просто не хоче зі мною більше спілкуватись, тому не повідомляла поліцію про його пропажу. Ось така історія. — Мірі з таким захопленням розповідала про зрадника, що вже майже вийшла з образу, але вчасно взяла себе в руки і посерйознішала.
— Ох, де ж наші манери.. Я Дазай Осаму, а це Доппо Кунікіда. Я впевнений, що ви допоможете нам, Хіка-чан. — на обличчі Дазая виросла усмішка на всі тридцять два, обличчя помітно посвітлішало, але очі все одно блиснули якоюсь темінню і недовірою. Цей їхній вираз пробув на обличчі всього мить, а потім вони теж засвітились іскрами, та Міріті було достатньо і цієї миті, щоб зрозуміти, що їй довіряють не повністю. Що ж… Не все зразу, але вже хороший знак, що вони її вислухали. Поки що цього достатньо.
…
*— “Звір”— такої банди в реал. манзі чи аніме немає— насправді це назва ранньої версії детективного агентства, коли в ньому не було повного складу робочих.
…
— Експертиза виявила, що ДНК волосу на 74% збігається з ДНК особи “Накахара Чуя” із портової мафії. Комп’ютер не знаходить більш точних результатів— розгублено тараторив вчений-лаборант десь у темних закутках бази агентства.
— Дякую, Катайю*, нам цього достатньо. — Дазай із надприродно задоволеною посмішкою вийшов з кабінету захаращеного моніторами, системними блоками і одною єдиною людиною з пледом на плечах. — Чому тут замішана портова мафія? Навіщо їм ампули? Сам Накахара Чуя їх посмів викрасти?.. — Запитання лилися із Дазая безконечною рікою, а Доппо залишалось їх хапати, обробляти, припускати дещо, та й пускати далі цей невпинний потік думок. Як в першого ще голова не пухла з такої кількості інформації залишилось загадкою і досі.
…
“Ясно, що вони і не подумають на мене. Я не зареєстрована в Йокогамі, як постійний житель, тому всі підозри підуть на Чую. По-друге в мене маскування пройшло гладко, вони навіть не дивились на мене криво.. Нуу… Може, що я трішки дивна, але в кожного свої заскоки, а Дазай не тупий— розгребе ту ситуацію, якщо захоче. Наступний пункт — втертись в довіру, бо такої простої допомоги, як ознайомлення з головним винуватцем крадіжки, думаю, недостатньо… Оу, я, здається, на місці.” — потік думок Міріті перервався.
Весь цей час ідучи, вона продумувала приблизний план дій, прокручувала його в голові знову і знову. Мерхлі ліхтарі освічували стару асфальтну дорогу, чотирьох поверхові будинки з графіті на стінах. Мірі кинула оком по праву сторону. Через дорогу було видно бар із захаращеним подвір’ям, поржавілою вивіскою, вікнами, забитими дошками. Те, що тут хтось був, видавав лише яскравий прожектор, який висів над старими підбитими дверима.
Двома стрибками Міріті перестрибнула на інший кінець вулиці і недовго вагаючись, постукала.
…
NC-17 WARNING
— Ваша піца прибула! Чекаю на оплату!— із кривою посмішкою гукнула Міріті, почувши кроки, що наближались із того боку дверей. Вона швидко спустила маску на обличчя дістала із кишені розкладний ніж, склала кулак і розсікла собі праву руку вздовж кісточок. Потекла кров. Коли кроки стали зовсім близькими, вона приклала руку до прямокутних поштових дверцят.
— Ми не замовляли ніякої.. — грубий голос різко притих і став більше схожим на харкання, коли кров Мірі перетворилась на сталеві шипи, пробили двері, тіло нещасного товстуна, який підійшов перевірити, хто там, вросли далі і.. завмерли.
Міріті різким ударом зверху відламала шипи від руки, замотала розсічені кістки бинтом, і з ноги виламала двері, до яких був пришпилений товстун. Удар був настільки сильним, що повністю вибив двері із рамок, розламав їх надвоє в місці, де вони були пробиті кров’яною сталлю і відштовхнув разом із стокілограмовим вантажем в інший кінець бару. Дзвінкі і надто голосні удари каблуків об брудний кахель глушив і так до смерті переляканих охоронців, які не очікували побачити за дверима таку особу, прожектор почав блимати. Автомат казино, куди припаркувались двері зі здорованем, пускав іскри, вони, в свою чергу, підпалювали спиртні напої, розлиті на підлозі. По всій цій красі ішла з прикритим загадковим візерунком обличчям Мірі, сунучи за собою той самий червоний меч з гравійованими візерунками. Він був ледь не настільки довгий, як сама Міріті, тому тягнувся за нею, викрешуючи дуже неприємні звуки; при тому вона тримала його з легкістю пушинки. Мірі поклялась Богу, що якщо тут не буде камер, щоб зняти цей пафос на відео, то вона особисто перешле на рахунок банди пару мільйонів, щоб купили і поставили хоча б по одній у кожному такому прогнилому місці. Ну і, звісно, повторить так ще дев’ятнадцять раз.
— Ой, вибачте переплутала слова трішки — є в мене такий маразм. Я хотіла сказати: “Ваш час прийшов! Все безплатно! Візьму тільки те, що треба — ваші життя!”
…
— На півночі Йокогами в старому місті у районі Кавасакі було вчинене важке вбивство однієї з двадцяти частин злочинної банди “Звір”. Живим залишили тільки одного представника підрозділу організації, знаного, як Безсмертний Змій (справжнє його ім’я — Камідзу Като). Його знайшли зв’язаним у закинутому барі, де і сталось жорстоке вбивство. Слідчі з бойового детективного агентства думають, що це була одна з основних баз банди. Змія помістили в камеру відеонагляду у поліцейському відділі…— завжди справний телевізор, увімкнений на повну гучність, повідомляв останні новини Йокогами.
Двері ванної кімнати відкрились наопашкуавстіж і звідти випурхнула Міріті, перев’язана білим рушником на рівні грудей, прокрутилась на одній нозі, мов балерина, і взагалі не по-балеринськи плюхнулась на диван.
— Добре я потрудилась вночі..— з посмішкою на тридцять два Міріті перехилилась через бильце, дістала з комоду бинти і почала перемотувати всі в кровавих шрамах зап’ястя. Вище ліктів виднілися натомість вже гоєні шрами, такі ж були на долонях, щиколотках, гомілках та колінах.
Під ключицями навхрест один одного проходило два глибокі загоєні порізи, які, здавалося, зачіпали кістки сонячного сплетіння.
Тому, хто не знав Мірі, її тіло могло здатись жертвою нелюдських тортур, але діло було в іншому. Її “робота” в дитинстві полягала у тому, щоб під прикриттям залишати без життів. Вбивствами було наповнене все тодішнє життя дівчини. На психіку дитини це діяло невідкладно, тож тепер Міріті не відчувала цінності людських життів. “Роботодавець” завжди робив акцент на тому, яка особлива її здатність, а не на тому, що особлива Мірі, тому та для себе ще в дитинстві вирішила: “Якщо не цінують мене, то і я не буду нікого цінувати.”
Щоправда, її силу і справді довго досліджували. В результаті виявили, що Міріті здатна керувати своєю кров’ю— утворювати форму, яку захоче, зупиняти свій кровотік, її кров може миттєво тверднути, і все це дуже допомагало їй в битвах на початках. При сильному пораненні могла моментально зупинити кровотечу, трохи пізніше Мірі навчилась поєднувати різні відгалуження своєї здатності, і таким чином змогла створити коронні трюки — мечі й кинджали. Її навчили користуватись зброєю, і тепер Міріті могла вільно користуватись своєю силою.