Частина перша. Обійми Безодні

Холодно. До біса холодно, але я не здамся. Вони мене не впіймають. Нізащо.

Аякс біжить по білосніжному снігу. Довкола темнота. Хоч місяць і зорі освічують нічне небо. Вони не в змозі освітити лісову хащу. Під ногами чути поскрипування від снігу. Дихання гаряче, нерівномірне. Холодне повітря б’є в обличчя, від чого хочеться зажмурити очі і сховати обличчя. Крижане повітря обпікає собою легені. Потрібно зупинитись і перевести подих.

Не зараз. Не можна. Якби боляче не було потрібно бігти вперед. Я ж ще скільки всього не зробив.  Віддатись в руки смерті так рано? Нізащо. Вовки мене не наздоженуть.

Аякс біг з усіх сил у перед, не озираючись назад. Гілки дерев і кущів царапали обличчя і руки. Рани обпікали, заставляючи думати про них. Але він це не усвідомлював. Адреналін охопив його тіло і він просто біг. Тут недалеко має бути вихід у село. Ми їздили туди продати рибу, яку виловили в морі. Ось вона. Моя надія на порятунок. Ще трохи, і я врятований.

Ця думка давала Аяксу надію на життя. Але… всі ж ми прекрасно знаємо : наші очікування можуть  різняться з нашим  майбутнім.

Адреналін і далі не покидав його тіло. В вухах було чути биття серця. Його удари віддавали так гучно, що шум вітру майже не розпізнавався. Він біжить. Аж до поки земля не втікає з під його ніг, і все довкола не захоплює суцільна темрява.

***

Боляче. Аякс лежить на чомусь холодному, і не рівному.  Скоріш за все це – земля. Легенький вітерець гойдає його волосся. Очі розплющити важко. Відчуття такі ніби зараз тіло перебуває під водою. Але це хибна думка. Він чітко відчуває вітер довкола нього.

Полежавши ще декілька хвилин він спробував рухати тілом. Нічого не зламано, лише відчувається сильний біль у деяких місцях. Все не так погано як могло б бути. Через декілька спроб вдалось розплющити очі. Його погляд зустріло темне небо, без місяця чи зірок. Лише суцільна темнота.

Ноги боліли, тому підніматись було важко.

Де я? Це не схоже на ліс біля мого дому.  Він озирнувся довкола . Земля на якій він лежав мала бурдово-чорний відтінок. Рослинність зустрічалась лише інколи. Багато нерівних пагорбів, тріщин і ям в землі. Споглядаючи все довкола приходило лише одне пояснення: тут була битва. І швидше за все не одна.

Ситуація паршива. Я в невідомому мені місці. І виглядає воно покинуте цивілізацією.

Аякс ступив крок вперед, почавши свій шлях. Куди йти? Що робити? Можливо щось дасть мені підказку, зрозуміти, де я? В голові крутилось безліч думок щодо місця в яке він попав. Бажання бути «опановувачем» цих земель геть не було. Ця думка звісно прийшла в голову, але швидко стала абсурдною. Він не міг бути першою людиною в цьому місці. Сліди про перебування інших тут буквально всюди. Але вони лише у вигляді слідів від зброї.

Аякс поглянув на свою куртку. Сніг змішався з кровавою землею. Це поєднання вимальовувало на його одязі не найкращу картину. В голові з’явилась думка про пошук води. Ще зі школи і довгих розмов з батьком він розумів що вода – джерело життя. В цьому світі звісно не має ніяких шансів що там буде жити риба, або ж вода буде питною. Але це краще ніж нічого. Потрібно спробувати її найти. Ці думки заставили його облизнути губи і важко видихнути.

Коли він біг від вовків він… Такі відчуття Аякс ще ніколи не отримував. Смерть ступає тобі на п’яти, холодний вітер б’є в обличчя, тіло горить від всередині, кров дзвінко б’є в вухах. Ці відчуття. Такі яскраві і невідомі йому раніше. Заставляють його серце битись швидше і гучніше. Він повторно облизнув сухі губи і почав вертіти головою в різні сторони.

Ціль знайти воду сформована, а як саме і куди йти було не зрозуміло. Аякс розглядав все що попадалось на очі. Його увагу привернула гірська галявина: нерівні виступи, заглиблення в землі провалившись в які ти навряд чи сам виберешся. Здається від того місця йшло дивне відчуття небезпеки. Аж раптом тишину довкола перервали, почувся вий тварин.

Аякс здригнувся і почав нервово обшукувати свій пояс. Там мав би бути батьків  кинджал, який він взяв з собою. Рука відчула холод металу і ледь укололась об лезо. Він вчепився в кинджал, і затиснув пальцями рукоятку. Руки вчепились в неї мертвою хваткою і витягнули з пояска.

Вий більше не продовжувався і довкола все завмерло. Захват на рукоятці не полегшав ні на мить. Те що звірів не чути, не означає що небезпеки не має. Аякс стояв на місці. Якби хто поглянув збоку сказав би: «Статуя».

Так пройшли ще декілька хвилин, серце почало битись спокійніше. Він послабив свій захват на рукоятці. Там точно є звірі. Вий що він чув, не був фантомним. Це точно.

Вода. Потрібно пошукати річку, озеро, джерело чи ходьби  маленький струмочок. Він озирнувся за спину.  З того боку був ліс. Виглядав він не таким густим як вдома. Але… звідкись ж дерева і інші рослини мають черпати воду. Аякс розвернувся, і направився до лісу.

***

Пройшло вже більше половини дня, а він так і не зміг знайти річку або ж інше джерело води. Повсюди були лише дерева, кущі з дивними ягодами і інші рослини. Як виявилося ліс був набагато більшим ніж здавався спочатку. Йшов він прямо, аж поки не побачив впавши дерево. З кожним наступним кроком він все краще бачив його кору, мох. Складалось уявлення що впало воно не самостійно. Вирване коріння Аякс побачив коли підійшов ближче.

Дерево було величезне. Кора темно синього відтінку, а в ущелинах між нею світилось щось яскраво бордове. Впало воно на невеличку гору.

Аякс перебував біля коріння. Потрібно забратись на вершину, так він зможе розглянути місцевість. Через декілька секунд він активно почав викарабкуватися на дерево. Аякс з дитинства любив ховатись на деревах, або ж залазити на самий вершечок щоб оглядати все довкола. Тож зараз, це для нього як раз плюнути.

Зовсім скоро він вже перебував на вершині. Перед його очима відкрився краєвид на високі гори що височіли в далині. Вершину гори охоплював дивний синій туман і ще щось. Біля вершини літав уламок колони.

Його погляд припав до уламку, і думки самі пролізли в голову : « Як він висить у повітрі?»,

« Навколо не має будівлі, звідки він звалився?». Раптом він зрозумів що думає не про те що потрібно. Швидко замотав головою в різні сторони щоб зосередитись на пошуках. «Мені потрібно знайти воду!». Він оглянув місцевість детальніше, але в очі попадались лише листя дерев та гори. Тільки не кажіть, що тут поблизу не має надземних рік чи ще якогось водойму. Такого бути не може. Має ж бути ходьби щось. Він озирнувся праворуч, сфокусував свій погляд і розглядав все що попадеться на очі дуже уважно. Погляд блукав від стовбурів дерев до листя. І так по колу. Розглядав місцевість він декілька хвилин, аж поки на очі не попалось щось синє. Він пересунув соє тіло в бік і виліз трохи вище.

Там. Це мабуть водоспад. Він аж одухотворився і вдихнув повітря на повні груди та закашляв.

Дідько. Повітря на вершині, гірке на смак, ніби токсичне. Але це не головне. Головне що знайшлось джерело води. Тепер, лише потрібно дістатись до нього.

Аякс добре запам’ятав в якій стороні був водоспад. Тож злізши з дерева направився туди. Через приблизно годину часу він був на місці. І це дійсно водоспад з кришталево чистою водою. Вона здавалась йому такою чистою. Кришталевою. Її можна було використовувати як дзеркало най прискіпливішій дівчині.

Зробивши декілька кроків, він перебував біля води. Опустив руки в неї. По тіло пройшовся приємний холодок. Який заставив поморщити лоба і відчути легку свіжість. Аякс почав пити з долонь. Відчуття спраги яке було з ним від початку як він попав у цей світ нарешті відпустило. Тіло почало потрохи розслабляти м’язи. Це момент звісно можна було б продовжувати, але дивакувата рослина що вилізла з під землі і монстри що з’явились ніби з неба не дали це зробити.

Всього лиш за метр від нього з під землі вискочила Палаюча кульбаба. Це єдине щ спало на думку щоб описати цю рослину. А за нею підходили 4 монстра що віддалено нагадували биків. Паніка охопила все тіло. Неприємний холодок заповнив собою живіт. М’язи руки намертво стиснули кинджал. Аякс відійшов в бік і вже в наступну мить на нього накинулась Палаюча кульбаба. Її листя горіло, від всього тіла віяло сильне тепло. Він швидко обійшов палаючу рослину і почав відбігати в ліву сторону від всієї групи монстрів.

Всі думки в голові ніби зникли. Зараз є лише одна ціль – втекти подалі і вижити. Він почав бігти по берегу ріки не озираючись назад. Від його бігу по воді, летіли бризки в різні сторони. Якщо ця рослина з вогню, то мабуть, не зможе підійти близько до води.  Ця думка почала давати надію на втечу, але.. Прямо зараз з під води виринула Палаюча кульбаба. На берегу було мілко, і така кількість води її зовсім не лякала.

Вона виринула біля лівої руки. В туж мить він відчув біль. Шкіра почала неприємно гарячіти. Дідько. Боляче. Навіть дуже боляче. Аякс торкнувся здоровою рукою опіку і зашипів від неприємного відчуття. Ця рослина дійсно посміла його опекти? Чомусь ця думка не вкладалась в його голові.

Біль почала розтікатись по тілу разом з ще одним відчуттям. Тепер хотілось змусити пошкодувати. Заставити її відчути теж саме.

Аякс стиснув в руці кинджал сильніше та швидко обійшов рослину. Тепер він перебував з заду. Наступний момент він пам’ятатиме сумбурно. З якою силою потрібно завдавати удар він не знав, тож, замахнувся і ударив біля її бутона з усієї сили.  Рука відчула тепло що йшло від рослини. І вже через декілька секунд бутон упав. Через декілька довгих секунд впало і тіло у воду.

Близько хвилини він не розумів що зробив. Усвідомлення ринуло на нього пізніше. Він дійсно вбив цю Кульбабу? Рука упустила кинджал в воду і потягнулась до рани. Опік неприємно горів. Аякс сів на берег і почав омивати рану холодною водою. Від зміни температур він трохи поморщив лоба але далі омивав рану водою поки не почало боліти менше. Погляд з руки перемістився на мертву рослину. Все-таки, це не сон! Я відчуваю біль і вперше вбив когось самотужки.

Він зігнув голову до своїх колін. Зараз вона здавалась надмірно важкою від всіх цих думок. Посидівши так декілька хвилин, тіло рухнуло на берег ріки. Все почало боліти від минувшої напруги, а рука неприємно нила. Аякс лежав на землі і просто хотів відпочити. Хотів повернутись до дому у рідне село. У рідну домівку. Але цього не було.

Занадто багато усього звались за один раз. Повіки стали важкими і ніби самотужки закрили очі, дихання стало рівномірне і глибоке. Тіло дійсно потрібен час на відпочинок і обробку всього що сталось. Як він відключився, і почав бачити сон про рідних – не зрозуміло. Але сон був приємним. Сестра кружляла біля нього і розказувала про книги які недавно читала. Наймолодший брат просив погратись у сніжки. А можливо, це і є реальність? В момент коли він про це подумав руки торкнулось щось тепле. Всього лише на секунду, але таке приємне. Від нього в середині ніби завмирає все – перетворюється на лід. А потім розквітає немов квіти на весні. Оживає. В наступну мить підійшла сестра та взяла його руку і почала говорити.

– Тоню, я тебе не чую ,- намагався сказати Аякс, але… Відчуття нібито тіло здавила величезна маса що не дозволяє говорити. В вухах почався шум. Він нагадував море, яке втратило свій спокій, і починає піднімати хвилі. І заявляти про себе. В вуха затекла вода і він проснувся.

Вода з річки трохи намочила руку і обличчя. Аякс різко піднявся і сів на землю. Перші секунди були як в тумані. Лише згодом він усвідомив що щойно це був лише сон. Його більше не давить собою вода. Важко  зітхнувши, він  постарався  підвестись на ноги. Але відчуття важкості в лівій руці привернуло до себе увагу. Піднявши руку ближче до обличчя, почав розглядати голубий камінь заточений в золоту раму з символами Сніжної.

Назва предмету не одразу згадалась. Оскільки такий камінь в його рідному селі ніхто не мав. Це ж Око Бога. По кольору каменю і візерунку на ньому стає зрозуміло його елемент – гідро.

Аякс тоді ще не розумів. Відтепер, його життя ніколи не стане таким як колись.

***

За його підрахунками пройшло 3 дні як він перебуває у цьому місті. Йому вдалося знайти печеру в якій можна було розпалити багаття і переночувати. Звісно про довгий і міцний сон мови не може бути. Завжди засинав з думками про звірів і рослин які тут мешкають.

Якщо надто міцно засну, то є ймовірність що це буде мій останній сон у житті. Очі само по собі закривались, повіки були надто важкими, тіло хотіло відпочити. Але не можна. Засинати не можна щоб залишитись живим.

Аякс сидів біля багаття, яке недавно розпалив з гілок дерев. Сидів обнімаючи свої коліна та споглядав вогняні язички. Вони грались одне з одним, тріскотіли і час від часу яскравіше спалахували. Дивитись на вогонь було приємно. Тепло огортало не лише руки і ноги, а й середину тіла. Фантомне, тепле, воно заспокоювало.

Важко зітхнувши. Він перевів погляд з вогню у печеру. Сюди запросто можуть залізти звірі і вбити, чи з’їсти. Залежності від того що вони хочуть.

З думок його вирвав гучний стукіт об землю. З одної сторони печери відвалився камінчик і упав не далеко від місце де він сидів.

Аякс уважно глянув на стіну, і темноту в середині неї. Його брови зійшлися і цікавість взяла гору. Підвівшись з свого місця, правою рукою узяв паку один кінець якої був у вогні і підійшов до стіни. Вона була не рівна, мала горбики на які можна було стати чи опертись. Вчепившись в такий рукою а з низу вставши ногою він піднявся і побачив велику тріщину з заглибленням. Цікавість охопила його ще більше.

Саме заглиблення було накрите шкурою тварини. Він поклав палку з вогнем об край тріщини, щоб було світло. При піднявши шкуру він побачив книги, склянки з рідиною най різноманітніших кольорів і меч. Виглядало все дуже пильним і брудним. Мабуть сюди давно ніхто не приходив.

Розглядати найдені предмети бажання не було, тож він просто знову накрив все шкурою. Аякс вже хотів відійти як в голову прийшла ідея. Тріщина була великою, на висоті, зі шкурою тварини.  І в голові виникла  ніби закричали: «Тут можна спати». Радісно промовив він, і майже зразу почав втілювати план у реальність.

Забратись в тріщину було не складніше ніж лазити по дереву. Це була довга ніч. Заснути собі міцно він все ж таки не міг, тому час від часу просинався від сильного шуму з вулиці. Пересвідчився що все гаразд, повертався назад у царство сну.

Проснувся остаточно він від землетрусу що пройшовся по печері. Очі моментально відкрились і почали мотатись по печері, тіло охопив німий страх. Він моментально підвівся. Знову удар що заставив землю трястись. На тіло впали декілька камінців та посипалась земля з іншим брудом.

Аякс виліз з тріщини і метнувся на вулицю. Сильний удар розлетівся в небі за його спиною. Він миттєво розвернувся. Руки дрижали і ноги погано слухались. В середині знову розливалось липке і в’язке відчуття . Воно ніби намагалось запанувати тілом Аякса. Охопити його всього, і не дати йому можливості керувати.

Сфокусувавшись і поглянувши вперед він нічого не побачив. Все залишилось як було раніше. Галявина з кровавої землі і кам’яними глибами які розташовувались в рандомному порядку, а в далеченні ліс. Лише небо. Воно ніби трохи змінило відтінок над лісом. В темно-синій темноті тепер ніби було видно вишневий туман. Цього точно раніше не було, а зараз…

Його думки обірвали гуркіт від ще одного удару. Вишневий туман став ніби густіший і в небі почала з’являтися вогняна птиця. Аякс перебував надто далеко і не міг розгледіти її краще. Зараз, він бачив як яскраво червона птиця вилітає вище, а потім різко летить вниз. Ніби падає. Ударна хвиля здійнялась  над лісом. В його лице ринув холодний вітер в перемішку з землею. Він оперся на камінь що стояв збоку і закрив рукавом своє обличчя. Хвиля була не надто загрозливою, тому не могла зсунути його з місця чи інші об’єкти. За декілька секунд все стихло. Він відвів рукав від свого обличчя. Волосся ще більше розпирхалось від вітру, а куртка тепер була ще дужче розмальована брудом. Кинджал і дальше залишався в його руці.

Що це в біса було? Такий потужний удар від пташки яка злетіла в небо. Здоровий глузд говорив йому сховатись, знайти  безпечне місце. Бути в безпеці, перечекати. Але.. Аякса огортає дивне відчуття. Воно зароджується в середині грудей, повільно тягнеться водночас вгору і вниз. Огортає повність і ніби нашіптує : « Підійди ближче. Тобі ж цікаво, що там відбувається ? Звідки ця пташка? Хто нею керує?  Можливо людина?». Голос не стухав у голові малого Аякса. Щойно все виглядало ніби сцена бою з книжок, які  раніше читали батьки. І від побаченого серце частіше забилось, все довкола втратило свої кольори. В голові лише одне бажання – побачити знову цю пташку.

Він важко видихнув, і опустив погляд вниз. І в той ж момент вдихнув повітря. Потрібно заспокоїти серце, і думки в голові, які вирішили викликати в нього мабуть головну біль. Замотавши в різні боки головою він при підняв її та швидко покрокував вперед. У гущу лісу.

Йти надто довго не довелось, зовсім скоро він побачив дві розмиті фігури вдалині. Цікавість ще більше охопила його тіло. Кроки стали акуратніші і в той же момент пришвидшились.

Підійшовши ближче, одразу сховався за стовбуром найближчого дерева. Воно було високим та товстим, що чудово приховувало його присутність. Аякс притих, настільки сильно наскільки зміг, і почав прислуховуватись .

– ТИ!!! – з сильно охриплим і розсердженим голосом говорить лицар. Звучить так неприємно, що хочеться закласти вуха чимось щоб не чути зовсім. Аякс не впевнений чи можна назвати того Лицарем. Але, це єдине що спадає на думку споглядаючи його. Висотою в 2 метри, одягнений в обладунки з відтінків синього і голубого. З під його наручнів виглядали загострені списи. – Чого ти постійно мішаєшся під ногами? Хіба відьмам вроді тебе не має що робити? Не намагайся зупинити мої пошуки.

Навпроти нього стояла висока жінка. Її лице і погляд був спрямований на стоячого перед нею. Здалека вона виглядала спокійно, і трохи строго. Аякс почав розглядати її детальніше, і все довкола потроху втрачає свої кольори. Ця жінка, вона забирає всю увагу до себе. В неї наче вогонь –  червоне волосся, яке хвилями опускається до талії. На плечі надітий темний плащ з золотими візерунками на ньому. Розглянути детальніше не виходить. Аякс надто далеко від них.

–  З чого ти взагалі взяв, що вартий хоч крихти моєї уваги? – прозвучало зверхньо. Ніби перед нею не двох метрова гора, а всього лише комаха, яку можна просто розчавити або викинути подалі від очей. Її голова трохи схилилась у бік, і голос став холоднішим та ще більш відчуженим. – Ти назвав мене відьмою. Ти не вартий того щоб навіть думати про цей титул, не те щоб озвучувати.

Тон розмови лицарю не сподобався. Він встав в бойову позу і відповів, -–  Скільки в тобі зухвальства і самовпевненості. Не думай, що отримавши зараз перемогу ти змогла нас зупинити.

–  А я бачу ти ще й трохи недоумкуватий. Ти ж, Вісник Безодні ? – вона знову підвела голову і дивилась прямо перед собою. – Раніше я говорила, наскільки мені байдуже що ти тут робиш. Ти сам перший напав на мене, і я була змушена захищатись. – Після сказаних слів меч у її руці ніби розтворився в повітрі.

–  То ти, не хочеш мені мішати шукати потрібні мені елементи? – здивовано запитав лицар.

–  Знову повторюсь. Ти не вартий і крихти моєї уваги, а прямо зараз просто відбираєш мій безцінний час. Тож, мені не потрібний ні ти, ні те що ти шукаєш. – звучало впевнено. Якби Аякс почув  цей голос і тон раніше і в іншій ситуації, подумав би що ця жінка є якоюсь великою шишкою в багатому світі.  Або ж щось на подобі цього. Її голос звучав впевнено і низько, та викликав відчуття довіри до слів.

–  Зрозуміло, – лицар також розвіяв свою зброю і трохи схилився перед дівчиною приклавши одну руку до грудей. – Тоді прошу вибачення за незручності, я спутав вас з одною людиною з Монштаду. Якщо ж ви мені не перешкоджаєте, тоді я маю йти.

Після цих слів він розвернувся та направився в протилежну частину лісу від незнайомки, а потім зник. Невідома жінка дивилась йому спину аж поки не зник силует.

Весь цей час Аякс дивився на неї, і ніяк не міг відвести погляду. Йому здається що вона випромінює неймовірну силу, такою що може його вбити у будь-який момент. Варто лише ж захотіти.

Раптом жінка повертає свою голову в його сторону, і вдивляється йому прямо очі.  Він на все життя запам’ятає цей хижий і незадоволений погляд, яким його нагородили.

Аякс хотів сховатись за деревом, тому розвернувся і ніби прилип до стовбуру. Через декілька секунд глянув на місце де стояла жінка, а там… пусто. Куди ж вона ділась? Він знову розвернув свою голову назад щоб сховатись, як тут біля його голови врізалось щось у стовбур дерева. Його погляд миттєво припав на жінку що стояла на віддалі протягнутої руки, прямо перед ним.

– Хлопча? – сказавши це її брови піднялись у гору. Повітря довкола наповнилось дивною тяжкістю.