Чари

Ти збирала трави неподалік хатини Відьми. На вулиці був прекрасний сонячний день. Марена недалеко прогулювалася, бавлячись з метеликами. Добре, що хоч вона може цим насолоджуватися. Магді ж було зовсім не до цього. Жінка цілими днями лежала у своїй хатині, не в змозі навіть ходити нормально. Лиш ти, коли була поряд, допомагала їй, щоби Відьма відпочивала. Так було і зараз. Ти акуратно зривала кожну потрібну рослину, щоби сушити на чай чи інше.

Повернувшись до хатини, ти почала розкладати рослини. Магда весь цей час дивилася у вікно. Тобі було неймовірно шкода жінку. Вона стала рідною тобі. З часом, ти й сама не помітила, як Відьма спостерігала за тобою. Її вигляд був дещо жвавішим, а на короні з’явилися невеликі бутони. Стала здоровішою і це не могло тебе не радувати.

—     Розкажи щось про Мілу.

На тебе нахлинули жахливі спогади про дівчинку. Багато з них все ж були приємними, але навіть через це у тебе боліло всередині. Марена нагадувала її. Магда помітила твій стан.

—     Не потрібно. Вибач.

—     Нічого.

Ти заварила чай та піднесла його до жінки. Вона відразу почала його пити, не сперечаючись. Ти оглянула її. Все ж вигляд був у неї жалюгідний. Магда потребувала допомоги, але навіть ти не могла її завжди надати. У тебе є завдання перед Лісом, яку ти повинна виконати.

—     Мені не потрібна допомога.

—     Але приймаєш її.

—     Не прийняти допомогу, коли вона є доречною – дурний вибір.

—     Так все ж потрібна

Магда видохнула. Ти мала рацію, вона потрібна їй. Жінка допила чай, і ти забрала чашку. Вона знову подивилася у вікно.

—     Я хочу прогулятися.

—     Ти зможеш?

—     Якщо допоможеш.

Ти підійшла до неї та допомогла жінці встати. Ви вийшли на вулиці, й ти відразу помітила, як Магда ожила. В її очах з’явилося життя біля природи. Вона розглядала кожну травинку, доторкалася до дерев, спілкувалася з ними. Час від часу Магда відпускала твою руку і йшла до квітів. Ти не могла нарадуватися. На її короні з’явилися ще декілька маленьких бутонів. Інші ж ще б трохи й вже розцвіли. Спостерігаючи за нею, ти з кожним разом підходила ще ближче.

Магда зірвала квітку і заплела тобі у волосся.

—     Ти повинна берегти Ліс.

—     Він дозволив це зробити.

Жінка задумалася.

—     Хоч і тьма в тобі, але вродлива ж яка.

Ти усміхнулася. Ви гуляли ще деякий час, поки ти не помітила, що Відьма стомила.

—     Я думаю, нам пора.

—     Відпочити й тут можна. Я так рідко дозволяю собі просто прогулюватися на вулиці з моменту початку хвороби. Хоча природа і є мій дім.

Жінка сіла на траву. Ти не хвилювалася, земля тепла від сонячних променів. Ти й сама не втрималася і сіла біля неї, усміхаючись. Марена цього разу сиділа на східцях хатинки й спостерігала за вами. Та вона не сміла порушувати цей момент. Магда лягла на траву, спостерігаючи за хмаринками. В її очах і справді була стомленість, та водночас якесь щастя. Яке так чуже всім вам.

—     Лягай, якщо хочеш.

Ти хотіла. Поклавши голову на землю, заплющила очі й стала прислухатися до звуків Лісу. Цвірінькання птахів, розмов рослин. Все таке світле, й одна ти серед них суцільна тьма. Справжня.

Ти подивилася на Магду. Вона усміхалася. Це буває так рідко. Всередині стало тепліше.

—     Ти також гарна.

—     Та хіба бачила ти мене без хвороби?

Не бачила. Ніколи.

—     Ні, але твоя краса не зрівняється навіть з найгарнішими мавками. Ти гарніше всіх них.

—     Від серця говориш.

—     Немає у мене серця. Але слова мої правдиві. Ви зачаровуєте мене з кожною хвилиною і зовсім не магією.

Ти помітила, як на короні розцвіли декілька невеликих квіточок та листочків на її короні. Ці слова були приємні їй.

Магда взяла тебе за руку. Ти не стала сперечатися. Знову заплющила очі й насолоджувалася моментом. Тепер то ти розуміла, що відчуваються люди. Що відчувала Міла. Справжні почуття.

—     Твої чари також зачаровують мене.

Ти й сама не знаєш, скільки часу ви так пролежали на траві. Але відірвала вас від цього Марена, яка повисла над вами.

—     Агов, обидві на небо дивитеся і не помічаєте, що зараз дощ почнеться. Магдо, тобі точно краще не бути під ним.

—     Та ідемо вже.

Ти допомогла жінці піднятися і ви пішли до хатинки. Магда відразу лягла у ліжко, а ти пішла знову заварювати їй трави. Марена сіла біля вікна. Заваривши чай, ти піднесла його Відьмі та сіла біля неї. Квіти залишилися на її короні. Блондинка подивилася на вас.

—     Два закохані лебеді, їй Богу.