Цілунки

— Чуя…

Тиша.

— Чуя!

Жодних змін.

Дазай починає хвилюватись. Він повертається на скрипучому ліжку лицем до іншого такого, лише щоб побачити скрючену спину, обтягнуту тонкою футболкою.

— Ну Чу-у-уя! Я так не граюсь, перестань дутись.

Чути довгий вдих і видих.

— Я з тобою не розмовляю, що незрозумілого? — його голос звучить не те що ображено, скоріше байдуже, і Дазаю це не подобається.

Він не думає, що їхня суперечка має вагу: обидва вони знають, що це нічого не вирішує між ними, як між друзями. Дазай, власне, ніколи не приймав дрібні непорозуміння близько до серця, але сьогодні Накахара виглядає гірше, ніж зазвичай. Щось відбувається.

— Як ти ще не замерз у своїй занавісці? — він починає справу акуратно.

— А тобі з того що?

Дазай сідає, чухає маківку, намагаючись вигадати щось дотепне і впоратись з нервами.

— Та нічого.

— От і мовчи, — Чуя все ще ховає очі.

— Окей-окей, але я переживаю, чи з тобою чого не сталось.

— Зі мною все гаразд, просто… Просто втомився.

— Та ну.

Тиша.

Дазай здається. До нього приходить інша ідея.

— Добре, якщо не хочеш, я не буду випрошувати.

Він тихенько встає і крокує в сторону Чуї. Впевненості не має, але азарт перемагає завжди. З широко розкритими очима — широко так, наче це в якійсь мірі випускає емоції, які зараз пульсують усередині — хлопець заглядає у лице іншому, чи то благаючи зупинити, чи то дати дозвіл. Втім, за тим, починає вести першу ніжну лінію випираючим боком, крізь тканину. Під враженнями від того, як легко було відчути тепло шкіри, навіть не втираючись у матеріал, він веде сміливіше.

Чуя не дає однозначної реакції, але уважно слідкує за чужими діями. Це зелене світло? В будь-якому разі, Дазай вже народив нову ідею.

Тепер йому потрібно досягти долоні.

Він перебирає пальцями невагомі білі складки, що прикривають живіт. Все під його рукою завмирає. Чуя ледве чутно, але вбирає велику кількість повітря в себе, та погляду не відводить. Осаму відступає, безпечно влаштувавшись рукою на боці і незграбно відвернувши голову, а-ля «Я проїбався, але виправився, тож це не рахується». Чуя легко штовхається — рівно настільки, щоб Дазай обернувся на нього зі своєю кривою винуватою усмішкою. Чуя дивиться на хлопця якомога переконливіше, з відтінком осуду, аби підкреслити натуральність ситуації і дурість вважати її не такою. Звичайно, йому має бути тривожно, як мінімум, через те, що його можуть не зрозуміти і це зробить ситуацію ні разу не натуральною, але, слава усім святим, Дазай не дає йому часу думати про це.

Він охоче приймає запрошення, встановивши руку на початковий маршрут, й буквально світиться очима. Серйозно, от-от, і він би підхопився на ноги та скакав по кімнаті з вересками перемоги, однак це було б не практично. А ще йому просто важко було припускати, як би він міг проґавити такий момент, адже Чуя відпускає милу крихітну посмішку.

Гаразд, вони синхронно вибухають сміхом. На подіб’я ланцюгу, що більш заливисто сміється один, то більш безтурботно галасує інший.

Осаму розслабляється так, що попередня ціль більше не розглядається ним, як щось недосяжне, тож він сам не помічає, як вже масажує місця між чужими пальцями. Чуя лежить у напівобороті — коли він відкидає голову на подушку після особливо кумедного звуку, який став каталізатором чергового вибуху, Дазай чудово міг розгледіти гострі ключиці. Він любить те, як сміється його друг, але те, як вони стирчать, відволікає не менше. Дилема не з легких, проте Дазай рідко коли не має зайвого козира, тому він ризикує і м’яко перериває момент:

— Я можу зробити дещо для тебе?

Чуя стискає губи у тонку стрічку, аби не посміхатись занадто нахабно, але те, як він зверхньо веде головою у короткому майже непомітному русі «догори-вниз», видає його з тельбухами.

Коли Дазай повільно, але цілеспрямовано сідає на нього, Чуя губиться у просторі й затихає. Він поки не сформував сталої думки щодо свого становища, тож виглядає ще більш незграбно, ніж міг би.

— А ти думав, що вже знаєш мій наступний крок? — Осаму кепкує, але не може сховати те, як тремтить, поки нахиляється і спирається на розчепірені кінцівки, розставлені навколо чужої шиї. — А може і знаєш.

Хлопець знизує плечима, чекає пару секунд, намагаючись розпізнати у сизих очах натяк на відторгнення чи щось гірше, але його з силою тягнуть вниз, тож він з’їжджає на лікті й опиняється на рівні, на якому спочатку і розраховував бути. Тепер Дазаю неочікувано необхідно пошкодувати, що він не зможе відтворювати цю мить вічно, хоча вона от тільки щойно почалась. Його пальці стримано вминаються у чужу спину, коли він обіймає Накахару і змагається з тим, з якою прихильністю його цілують. Це просто занадто солодко. Хоча, коли це закінчується, так не здається — навіть близько.

Було щось підступне у тому, як Чуя незабаром притягнув хлопця назад, лише щоб невинно кліпнути очима з німим питанням у них. Він повністю віддає руль Дазаю. Він йому довіряє. Єдиним попереджувальним сигналом для Чуї є те, що його підборіддя обхоплюють, аби задати йому напрямок — тоді Осаму і приступає. Хоча не квапиться: він цілує такою манерою, що хочеться лізти на стінку від очікування на новий рух. Цілує затяжно, але періодично, бере перериви довжиною у усвідомлення звуків, які вони провокують, і в жодному разі не перериває контакт з кінцями.

Дазай клявся собі не забігати наперед, робити кожен крок поступово та продумано, але те, який звук раптово видає Чуя і те, як він чіпляється за волосся на його потилиці, слугує останньою краплею. Не припиняючи дійства, він рваними рухами досягає нижнього краю футболки, аби підібгати її, якраз синхронно з тим, як Чуя перехоплює ініціативу у поцілунку на себе. Це збиває з пантелику, Осаму рухає вільною рукою майже машинально, тож пропускає момент, коли встигає натиснути на змійку джинсів. Все, про що він думав, коли моментально забирав її, — правда, серйозно — було те, щоб нею не подряпатись, але тут Чуя видає ще один звук.

Він дещо голосніший.

За відчуттями — настільки, що Дазай, на диво, тверезіє й цілісно усвідомлює, куди він зайшов. Не те щоб Чуя був незадоволений, але Дазай готовий зачекати, якщо потрібно. Його рука знову лежить на відносно безпечному місці — стегні.

— Це добре? — якби він міг, він би замружив очі якомога сильніше, та йому потрібно знати все про відгук Чуї.

— Не уявляю, що ти хочеш цим сказати, — він не хоче брехати, що не збентежений: це все абсолютно нове, хоча не погане; але Чуя одразу хитає головою, попереджаючи усі сумніви, бо прикидує, як переживає його друг. — але так.

Насправді, Дазай не планує нічого в межах цієї кімнати. Щойно він минає дверний протяг, він перестає рахувати час чи слідкувати за тим, що відбувається навкруги. Тут це не обов’язково.

— Я не знаю, — Дазай переводить дух.

Аби не дати незручності проникнути у повітря, паралельно з тим, як говорить, він робить під футболкою широку смугу рукою звідти, де вона знаходилась, до місця між лопатками. Ділянка, якою він пройшовся, розгорається зсередини. Це триває не довго, але залишає своєрідний шлейф. Чуя вже впевнений, що не витримає і збожеволіє.

— Я чув, що це приємно, — Дазай робить паузу, бажаючи оглянути результат. Накахара мовчки прикриває частину лиця плечем, й цього достатньо. Із загадковим задоволеним поглядом, який, здається, не збирається відлипати від іншого хлопця ні на секунду, Дазай починає повертати руку назад. — Я хочу, щоб тобі було приємно.

Він сповзає на колінах, щоб цнотливо поцілувати живіт і спертись на нього щокою, витримано піднявши очі.

Тиша.

Гаразд.

Це справедливо, бо Чуя досі на нього не дивиться і не уявляє повної картини. Дазаю треба привернути його увагу.

Він витягає язик і веде маленьку лінію до точки, де джинси починають перешкоджати його руху. Накахара зсуває руку на обличчі, аби знайти очі Дазая, але не реагує. Дазай, в свою чергу, розчаровано видихає.

— Скажи щось?

— Мабуть, я… — Чуя хмурить брови й прикриває очі, аби взяти себе в руки, — Так, стривай. Добре. Ти збираєшся…?

— Так, — Дазай сповнений терпіння, — Це нормально?

— Нормально, — Чуя тільки потім розуміє, що звучить непереконливо, — Ну, в сенсі, я цього хочу.

— Дякую.

Осаму усміхається. Він справді почувається легше.

— Ти маєш досвід? — хоча в голосі Чуї присутнє вагання, він із запалом допомагає себе роздягти.

— А? О, ні, сьогодні ми не будемо робити багато. Про що ти подумав?

Дазай обожнює те, як Чуя повертає долоні назад і ховається у них із жалобним скиглем. Він відкрито сміється й тягнеться за рукою хлопця. Той закочує очі, наче це безглуздо, але переплітає їхні пальці, міцно фіксуючи. Він погоджується на спокусу бути відвертим:

— Знаєш, зі мною можна поводитись хоча б трохи менш обачно, ніж з принцесою.

— Так? — за цим слідує гордий кивок головою, — Ніколи б не подумав.

На цей раз йому відповідають по-серйозному ображеною гримасою, якій майже цілком можливо було повірити, якби він не знав Чую, як свої п’ять пальців.

Хай там що, він наближається до нього, щоби розпочати новий поцілунок. Він відчувається інакшим, проте не є чимось незнайомим, тому що головна його місія — зберегти ауру комфорту, за яку Дазай поклав свою душу і тіло. Коли він, ніби ненароком, влаштовує руку на члені Чуї, у того плавиться мозок. Та єдине тертя, яке він отримує, — спричинене випадковими переміщеннями через те, як Дазай захопився його губами. Він цього не розуміє і, чесно сказати, не перебуває у тому настрої, аби терпіти, тож починає рухатись самотужки. Осаму розриває їхній замок з рук та стискає натомість чуже стегно, блокуючи Чуї можливість штовхатися. Цьомає наостанок у куточок вуст й миттю опиняється між піддатливо розставлених ніг.

Він не поспішає, як і обіцяв, а просто… Цілує? Чуя принципово не хотів пильно роздивлятись те, що відбувалось, усіма способами силуючи себе відволіктись на стелю, але від подиву він підводиться на лікті:

— Що ти робиш?

— Тобі в подробицях? — Дазай, прости Господи, усміхається!

— Блять, ні! — він падає назад на подушку, перевіряючи про всяк випадок температуру обличчя, — Але я не очікував—

— Це грубо, Чуя, — він із задуманим виглядом стукає по внутрішній стороні стегна, німо просячи більше простору, — Я даю тобі всі гарантії, що це буде добре, тож не критикуй мене так безжально.

Накахара не знає, за що йому це все, проте, звичайно, не занурюється в думки заглибоко. Гарантії були дані не на пустому місці: Дазай зосереджує основну увагу на усіх частинах тіла навколо зони паху, наближаючись до неї лише зрідка, завдяки чому Чуя помітно для обох гостріше реагує на ці дурні цілунки.

Хлопець гудить собі під ніс щось про них, мовляв, хто міг ще таке придумати? Однак, коли вологі губи досягають голівки, він збивається з такту свого серцебиття, на якому пробував зациклитись, і десь з тих пір більше не може встановити рівне дихання. Це геть вже схоже на прокляття, Чуя панікує, але він готовий розтанути під тим, як Дазай схвально потирає його коліно опісля.

— Гей, — він не відступає ні на сантиметр, практично говорячи у гладку шкіру, — Це гаразд, якщо ти втрачаєш контроль, — його стрімкі пальці, раніше зайняті тим, що блукали чутливою спиною, обертаються кільцем навколо основи. Проникливий погляд не зміщається з Чуї, — Раптом що, я цього і добиваюсь.

Він розпочинає плавні рухи рукою, іншою цупко вчепившись у чужу колінну чашечку через власне збудження й високу сконцентрованість на задачі. Водночас, Осаму не вперше порушує умовні правила, але вперше змикає рот навколо Чуї. Якби це описував Дазай, то не пригадав би те, з яким бажанням витріщався на хлопця, а у пам’ять того, між іншим, воно врізалося надовго.

Якщо говорити про Чую, то все просто.

За його відчуттями Дазая стає забагато.

І він готовий закінчити тут-і-зараз.

Що ж, він думає так не востаннє. Фінішувати спонтанно йому апріорі не судилося: його друг блискуче відслідковує кожну зміну та з радістю зустрічає найменшу можливість зробити все ще гірше у разів так десять. Тож в одну мить він банально обриває усі процеси, хіба що зі знижкою на незвичайно зацікавлене заглядання у очі. Чуя відверто важко стогне. В якому тоні — сам так і не визначився.

Що цікаво, Накахара, попри все, бровою не поводить, коли його готують до падіння знову. Дазай вже не насміхається, не розчаровується і навіть не так пильно дивиться — просто перечікує, доки Чуя налається незв’язними словами, й за першої змоги оновлює рух. Поступово нарощуючи темп, він перебігом обіцяє, що лишилось ще трошки і що хлопець гарно справляєтсья, а Чуя заради власного блага нічого не очікує, хоч тіло невмолимо відкликається на стимуляцію. Від якоїсь магічної комбінації положень рук він знову стогне, тільки з цього моменту не зупиняється й надалі випускає кожен звук, який рветься назовні.

Ну…

Невдовзі Осаму не втримується.

Наступні кілька хвилин минають і невгамовно швидко, і непоблажно повільно. Хлопець, доводячи себе до кінця, витягає з недр відчуттів те, що зараз задихнеться. Тобто… Технічно, він бачив, куди так хутко направилась рука Чуї, та міг припустити, з якими намірами, але натомість він намагався мало не буквально сфотографувати цю мить: Чуя боляче притискає його голову з обох сторін тремтячими стегнами і полегшено скиглить, все ще — Господи — намагаючись прикрити вже безповоротно червонезне обличчя.

Коли його відпускають, Дазай відкашлюється, а Чуя дивиться на нього неймовірно винувато.

— Чуя… — хлопець ще формує всю цю кашу у акуратну порцію, поки встановлює дихання, проте вже точно знає, що має що сказати.

— Що? — він звучить жахаюче присоромлено.

— Ти красивий, ідіоте.

— З тобою все добре? — він ігнорує комплімент, — Я не хотів—

— Ну-у, ну. Припини.

— Я серйозно, — Дазай драматично зітхає.

— А ти як думаєш сам? — він протягує цілком достовірний доказ того, що йому сподобалось, і Чуя чомусь кривиться.

— Іди до біса, — Накахара окидує кімнату розсіяним поглядом, — Давай хоча б води тобі притащу, га? — Дазай вже вмостився у нього на стегні, тож виразно гудить у шкіру на знак протесту, — Ну хоч серветки!

— Слухай, тобі краще? — він розвертає корпус так, щоби ще побути тут, але мати змогу встати у будь-який час, бо потихеньку розуміє, що його друг так просто не відчепиться.

— Ще питаєш.

— Ну от і все. З рештою розберуся я, — він остаточно підводиться й робить лінивий крок, нахиляючись до Чуї. Той підводиться назустріч.

— Але ти—

— Хто-хто, а я — точно не принцеса, — він легенько цьомає Чую й зникає в коридорі, залишивши його наодинці зі своїм олів’є з почуттів.

Чуя широко усміхається у руку:

— Божевілля.