Це прослуховування все одно нічого не вирішуватиме!

Ніжне вранішнє сонце заливало весь простір дзеркальної кімнати, змушуючи Скарамучу невдоволено мружити очі. Хлопець з сьомої ранку тренував вокал, хоча Нагіда й рекомендувала не перенапружувати горло перед прослуховуванням. Але коли він її слухався?

Можливо, нова робота й не викликала в нього ентузіазму — з рештою, ніщо і ніколи цього іще не досягало — але це не означало, що він ставитиметься до неї легковажно. Вокалом хлопець не займався давно, тож не тренуватися перед прослуховуванням було б дурістю, навіть якщо контракт вже було підписано. А оскільки Скарамуча терміти не міг дурість, то він тренувався. Багато. До болю в горлі.

Годинник показував без чверті одинадцять. Варто було закруглятися і дати горлу відпочити хоч трохи перед тим як йти.

****

Вітерець приємно лоскотав обличчя Кадзухи, який стояв біля прочиненого вікна, споглядаючи прохожих на вулиці. Був черговий приємний сонячний день, роботи було заплановано небагато — загалом, мир та спокій.

Аж раптом ідилію було зруйновано. В кімнату ураганом увірвався хлопець з косичками.

— О, Кадзухо, ти вже тут? — вигукнув він. — Ех, а я то думав що буду першим… — награно зітхнувши, хлопець з розмаху плюхнувся в крісло.

— Я не мав що робити сьогодні вранці, вирішив прийти пораніше. — біловолосий відійшов від вікна і сам того не помічаючи, впився очима в співрозмовника, наче хотів щось спитати.

— Щось не так? — той одразу відчув спрямований на нього погляд.

— Венті… — нерішуче почав Кадзуха, — ти ж знайомий з тим новеньким хлопцем що сьогодні прийде?

Венті непевно хитнув головою.

— Зустрічались кілька разів. На якійсь вечірці, здається. Вважається?

Каедехара сів в крісло навпроти, підібгавши ноги.

— Просто… Цікаво, чому ти запросив саме його. Підписав контракт навіть до прослуховування. — хлопець глибоко вдихнув. — Що як він взагалі не має слуху?

— Такого не може бути. — Венті відповів категорично, навіть не задумуючись. Це дещо здивувало Кадзуху.

— Чому ти так впевнений?

— Тому що я знаю.

В кімнаті настала неприємна тиша. Зрештою, Венті порушив її першим.

— Думаю, ти сам згодом зрозумієш! — весело вигукнув він.

Через приблизно десять хвилин нарешті прийшов Хейдзо. Занурений в думки, як завжди, він завалився в крісло поруч і відкрив ноутбук. Але, здається, йому вже краще ніж учора ввечері. Кадзуха полегшено зітхнув. І все ж таки дивовижно, як цей хлопець поєднує роботу айдола і свою справу.

— Є новини? — тихо спитав біловолосий друга. Той похитав головою.

— Поки що чекатиму. Якщо до кінця тижня не буде жодної звістки, доведеться втручатися. — хлопець говорив це спокійним голосом. Нехарактерно спокійним. Кадзуха зазирнув через плече в ноутбук друга. Як завжди, купа відкритих вкладок.

— Можу чимось допомогти?

— Потім. Зараз все одно нічого не встигнемо.

І дійсно, через хвилинку двері відчинилися. Важко сказати, що новоприбулий зайшов в кімнату — його буквально заштовхала зі спини білокоса менеджерка. На обличчі хлопця можно було побачити все невдоволення цього світу — дівчина ж, напротивагу, виглядала абсолютно безтурботною.

— Доброго дня! Сподіваюсь, ми не спізнилися! — привіталася вона, після чого кинула виразний погляд на хлопця, який, однак, не дав бажаного ефекту. — Агоов! — дівчина помахала рукою перед обличчям темноволосого.

— Тц. — нарешті відреагував хлопець. —Добрий день.

Скарамуча відчув, що на нього дивляться. Навіть не так. Витріщаються буде правильніше. Він відвів погляд в бік, уникаючи зорового контакту. Варто було б очікувати, що на прослуховуванні буде вся група — однак це розуміння звалилося на нього лише перед дверима агенції.

Венті з привітною усмішкою підвівся зі свого крісла і плеснув долонями.

— Ну що, почнемо прослуховування?

P.S. автор повертається з творчої кризи