Це ж ти, Вітерець?

Сівши за стіл не далеко від сцени, Ху Тао пробувала змусити Сяо випити хоча би бокал вина, оскільки вони ж все-таки в барі і як не як на концерті, хоч і не великому.

-Тао, відстань. Я не хочу.

-Хочу, не хочу. Я тоже багато чого не хочу. Ти, як маленька дитина, ну чесно слово. Хо-о-оч оди-ин, – таке ниття продовжувалось ну дуже вже довго, як для пропозиції випити бокал, але різько зупинилось, коли Сяо видав:

-Добре, але ти перестанеш.

-Звісно-звісно, Сявка.

Невідомо, що було в голові брюнетки, але здається вона інтуїцією відчувала, що сьогодні станеться щось таке, що на тверезу голову Сяо буде важко.

***

-Прошу, ваше вино, – елегантно подав бокали Кейя. Сьогодні у нього не було вибору, як підмінити Венті.

-Дякую, – подякувала брюнетка, уже тягнувшись до виноградного напитку.

-Вибачте, а ви часом не Сяо Лі? – уже звернувся Кейя особисто до Сяо, який ще до кінця не хотів піддаватись маніпуляціям Тао, аби випити напій.

-Так, а що?

-Нічого такого, просто хотів переконатись, що це ви. Я Кейя, друг Венті. Бачу, ви сильно зіспівались, тому в разі проблем з цим створінням, звертайся. Приємно познайомитись.

-Взаємно, – відповів Сяо, думаючи про те що не погане знайомство в разі чого.

-До речі, – повернувся спиною назад до столика, збираючись уже йти, але згадавши про де що, – на наступному стрімі пропоную зіграти в Detention*, досить цікавий хоррор, – сказав Кейя непослідок, як піти назад за стійку, хоча вже був впевнений, що за цей вечір він не раз буде обслуговувати карооку подружку Сяо, оскільки та уже висушила свій перший бокал.

***

Двоє прийшли приблизно за пів години до початку, але за цей вже час Ху Тао випила, на мірку Сяо, дуже багато, як для нього який ще досі не може випити свій єдиний бокалу вина. Але через вже достатню кількість алкоголю, брюнетка виглядала тверезо, порівняно з Сяо якого чуть хитало від недобитого бокалу.

-Тао, куди в тебе стільки влізається? Я тебе не буду з бійок витягувати, зразу кажу.

-Йой, Сяо. Дивись, аби тебе скоро не треба буде. Тебе і так вже хитає від одного бокалу. Жах, не вмієш ти пити. А вот на мене так не дивись, в мене стрес сьогодні був. Ну вот уяви,  приходиш ти до моргу зранку, після того як ввечері тобі людину на мірки привезли, вже готуєшся їх записувати, як та людина встає і питає де вона. Представляєш? А мені навіть не треба. Це просто жахіття було. Насправді, це був просто алкоголік якийсь, тому він вночі поспав добре, а потім проснувся собі. Він виспався, а я вот потім валер‘янку пила. Слів нема. Тому в мене зараз є поважна причина чуть випити, — вже починає розвивати розмови Тао.

-Дивись не стань таким алкоголіком, як він. Мало чого. Тим більше ж стільки вже випила.

-А Венті любить випити, – по якійсь  причині повідомила брюнетка, – і знай це. Ех, не виживеш ти з ним. Хоча навіть не знаю кого жаліти його чи тебе, ви все-таки один одному підходите. Ніхто би інший з вами не вижив як ви один з одним, ну серйозно, — так і продовжувала брюнетка, навіть не зважаючи на вже вбиваючи поглад Сяо. Так, все-таки алкоголь на Тао впливає, точніше розкручує їй язик ще більше.

Тільки бурштиноокий хотів заткнути подругу, як замість нього це зробив початок концерту.

Як тільки Венті вийшов на сцену, Сяо просто завмер не відводячи погляд від зеленоокого.

В цей же час музикант сподівався знайти Лі. Він його знайшов, набагато стало легше. Зеленоокий звісно знав, що Сяо не обманить, но все-таки краще перевірити.

Знайшовши поглядом бурштиноокого, Венті застав Адепта за тим, як той просто не приховуючи рівно втуплявся в музиканта. Ну як ж тут не усміхнутись та не підморгнути у відповідь.

Від таких жестів Сяо просто залився в червоний. Від вина чи все ж таки від.. Венті?

Як ж така подруга, як Ху Тао, змогла не помітити різько почервонівшоно Сяо та не підмітивши це:

-Тобі погано чи ти настільки втюрився в Венті, що від його усмішки червонієш, га?

-Закрийся.

-Ех. Мій постійний клієнт відбирає мого друга, ще й треба так, – щось бурмотіла Тао собі під ніс, зрозумівши, що Сяо навіть не обернувся на слова брюнетки, просто продовжував спостерігати за музикантом.

***

Весь час концерту бурштинкоокий не відводив погляду. Як в такому Венті, може поєднуватись стільки всього? І елегантність, і воля, красота, манірність поєднувлися в одному чорнявому створінні.

Концерт проходив дуже активно. Люди танцювали біля сцени, навіть якщо сиділи за столом рухались в такт, деякі, напевно не перший раз чули барда, підспівували пісні.

***

Настав час останньої пісні. Венті залишив на останок ту саму, яка значила для нього найбільше. Він хотів присвятити цю пісню тому самому другу, якого вже давно немає, але в останній момент його зупинило.

Минуле потрібно залишати так само як старі плектри, вірно?

-Та-ак, і остання пісня на цей вечір. Взагалі я постійно її присвячував одному і ж тому самому другу, якого вже давно немає, але минуле треба залишати в минулому, правду ж говорю? Тому сьогодні, сподіваюсь назавжди, присвячую тобі, Сяо.

Неможливо було передати, яким був Сяо в цей момент. Ху Тао чуть злякалась коли побачила, що перед нею сидить помідор.

Лі просто напросто онімів від слів сказаних Венті, але тут ж бурштиноокого музикант добив, усміхнувся та подивився йому в очі так.. Ніжно?

-Хех щось я розговорився, — продовжив Венті, ніби не секунду назад завуальовано признався в почуттях, — Потрібно закручуватися з цим, еге ж? Впевнений цю пісню знає більшість, тому прошу підспівувати і не соромитись, — сказав Венті перед тим, як почати ту саму пісню.

Так, ту саму, що розшував Сяо вечорами. Бурштиноокий просто випав.

Всю пісню він ніби був очарований Венті, зміг ні думати, ні підставляти факти, а просто слухати ніжну мелодію, яка неначе огорнула Сяо в обійми, та милуватися цим нейморівним музикантом.

Як тільки можливо, що в одній людині поєднується така приваблива зовнішність і такий янгольський голосок.?

***

Пісня закінчилась занадто швидко. Критично швидко. Лі готовий цю пісню слухати до кінця своїх днів у виконані Венті.

Коли музикант прощається зі слухачами, які навідалися цієї ночі у кафе, Сяо співставив факти перед собою, хоча це не дуже було і потрібно.

Тепер всі співпадіння були не просто маячнею. Це правда, Венті –  той самий таємний Вітерець.

-Ху Тао, я покурити, — швидко встав зі стола Сяо, помітивши як музикант іде в сторону чорного входу, можливо подихати свіжим повітрям.

-Зроблю вигляд, що повірила, — вже зрозумівши, що друг її не почує, пробурмотіла брюнетка.

***

Зараз в Сяо мета одна, Венті. Він гадки не мав, що буде говорити і робити, але побачитись на одинці так точно.

Увійшовши у двері в які пройшов до цього музикант та вийшовши на двір Сяо відразу помітив зеленоокого. Ніби.. він знав, що Лі піде за ним.

-Венті, я.. – Сяо не знав, що він би сказав якби його не заткнути. Це й на краще, тому шо він гадки не мав, що робити.

Але.. Заткнули його то чужими губами. Раптовий поворот.

Венті сам здивований тим, що робить, але віддавшись своїм почуттям, він не міг суперечити.

Музикант ще досі не міг зрозуміти чи правильно він зробив і чи не злякає це Сяо, тому що він досі нічого не сказав. Страшно.

Якщо тоді Лі хотів все таки щось придумати та й сказати, то зараз він просто не має чим думати.

Голова повністю забита думками про Венті.

Тільки про нього.

-Венті.., – вже почав приходити до життя Сяо та думати, що хоч вимовити, але у раз вирішив, що сказати щось тямуще він не зможе, тому також вирішив діяти. Венті може, а він ні?

Сяо різько прижав Венті до себе за талію, обнявши її своїми руками, чого музикант аж ніяк не сподівався, та втягнув  зеленоокого у поцілок.

Ніби це був перший і останній поцілунок, який міг віддати бурштиноокий тільки одній людині, Венті.

Тільки через кілька секунд бард зрозумів що робиться та відкрито не хотів це зупиняти. Ба більше, він притулився ще більше до Лі наскільки це можливо та поклав руки не плечі Сяо, аби той ще більше наблизився, пізніше ці ж руки піднялися вище, зариваючись у волосся чорнявого.

Скільки пройшло часу, поки не припинився поцілок, вони не знали.

Хоча їм це було не потрібно.

Єдине, що вони хотіли це продовжити цей же час, аби насолоджуватись один одним через поцілунок, наскільки це можливо довше.

На жаль, ніщо тривати вічність не може, тому потрібно поки зупинитись, аби напросто набрати повітря у легені.

-Венті.., – можливо тепер у Сяо є можливість закінчити речення, оскільки Венті зараз не готовий до ще одного перебивання поцілунком, – Ти будеш моїм.. хлопцем?

-А в мене є вибір? – жартуючи, запитав Венті вже чуть віддихавшись, – Звісно буду, Сяо, ще питаєш. А я кому ж пісню присвятив, – ще раз швидкнько цьомнув зеленоокий Лі, – До речі, ти ж говорив, що з Ху Тао прийшов. Вона тебе не загубила ще часом? Можна я до вас приєднаюсь?

-Питаєш?

***

-Господи, покурити він вийшов. Я вже думала тебе гопники вкрали.. Ну або цигани.. Не важливо. Ти де-.., – теревеніла брюнетка, не дивлячись на Сяо, але тільки підвівши погляд, побачила досить..  цікаву картину.

Якщо тоді Тао подумала, що це так тоді світло впало і бурштиноокий був не настільки червоним, то зараз вона навіть не сумнівається, що це не світло і перед нею справжній помідор.

Лі сідає на своє місце за столиком, але при тому тримаючи за руку Венті, який в раз знайшов собі місце біля Сяо.

-В мене нереальна кількість питаннь.., – сказала Ху Тао, паралельно втикаючи погляд у цю парочку.

-О, вино чиєсь не допите, – поки ігноруючи дівчину промовив Венті перед тим, як п‘є залпом те вино, яке ще залишилось у бокалі.

-Не чиєсь, а моє, – сказав Сяо, дивлячись, як допивають його напій. «Навіть на краще, не хотів допивати»

-Ще краще, – облизнувши губи, Венті потягнувся аби чмокнути в губи хлопця, як подяку за вино.

«Капець..», – те слово, яке крутилось в Ху Тао на думці, бачучи як Венті, виснажений концертом, спокійно сопить в обнімці із Сяо, який в цей же час чмокнув хлопця в носик.