Цей шлях створений двома

Хе Сюань ладен знищити все, що зробило його нещасним, що знищило його життя, його щастя, рідню… Але не міг завершити діло до кінця. Заради очей Ши Цінсюаня, котрий плекає надії на любов. На дружбу, котра перетворить їх двох на коханців. Хе Сюань не міг колись повірити, що може кохати стільки тисячоліть, щей того, хто відібрав у нього долю. Його винагороду за страждання.

Але багато століть після благань Ши Цінсюаня він зрозумів, що може створити щастя по-іншому – заволодіти тим, у кого його щастя. Ши Цінсюань залишився з ним… Він був принижений, був майже знищений, але Хе Сюань прийшов і не дав йому впасти у прірву смерті, залишив собі, наче улюблену рибку.

А зараз, вони сидять разом у ванній кімнаті. Поруч один з одним з ідилією закоханих: пар заспокоює, дурманить, осідає на всьому що бачить водою. Це теплий, майже гарячий туман, котрий переносить їх у затишок. Поза дому Хе Сюаня всюди теж тумани. Холодні, ранкові, таємні, містичні, але зовсім не затишні. Хоча Шт Цінсюа може з цим посперечатися тепер, бо живучи тут він звик до цього явища і бачить у ній красу. Се Лянь, коли доводилось відвідати разом з Хва Ченом їх, усміхався на це, коментуючи, що це навіть чудово: вони відгороджено від світу і туман лише підсилює ілюзію повної ізоляції. У такі моменти Ши Цінсюань не впевнений чи варто йому радіти, що він жертва цього місця… Ні, Хе Сюаня він прийняв після всього, а відсутність свободи стала його жертвою задля кохання. Дивного кохання.

Ши Цінсюань сперся на бортик ванни і поклав на руку голову, дивлячись у просторе вікно, котре Хе Сюань зробив відносно недавно, тому що Ши Цінсюань має звичку довго сидіти у цій кімнаті.

Хе Сюань не сидить у ванній. Він лише поруч. Дивиться на Ши Цінсюаня з незрозумілим лицем: воно нічого не виражає, якщо не дивитися в очі, котрі наче бачать перед собою важку головоломку. Хе Сюань дивиться на гарне доглянуте лице, рівні брови, зморшку на лобі від тепер довгих роздумів. Хе Сюаня не подобається, що тепер Шт Цінсюань почав багато думати.

Він торкається рожевої шкіри його локтю, чим викликає у Ши Цінсюаня подив. Колишній бог піднімає голову, а потім ставить підборіддя на руку, повертаючись до Хе Сюаня і усміхається.

Демон на це хмуриться. Хоча не відчуває роздратування, навіть навпаки, радий, що викликає простим дотиком у нього усмішку.

– Що таке, Хе Сюаню? – Нарешті не витримує тиші Ши Цінсюань.

На це Хе Сюань різко накидається на Ши Цінсюаня: ловить рукою його голову і притискає до своїх губ його губи. Цілує боляче, нестримно, пожадливо… З ненавистю. Від цього Ши Цінсюа лише подумки зіхтає, не закриваючи губи, а дивлячись спокійно на темну тінь, що падає на лице Хе Сюаня, коли той хмуриться. Йому боляче. Тому він хоче розділити цю біль. Але Що Цінсюань іншої думки про ситуацію: він подарує зцілення, спробує. Його рука лягає на руку, що так стискає його волосся і ніжно гладить. Доки Хе Сюань кусає його губи та намагається вгамувати біль, Ши Цінсюань відповідає з покорою, стараючись надати їх поцілунку м’якості. І ловить кінчиком носа сльозу,ьщо скочується по щоці Хе Сюаня. Це змушує здригнутися і подивитися на кривдника з острахом, що той зараз зламається знов. Зламається і закриється у своїй кімнаті, бажаючи втекти від світу.

Ши Цінсюан знаходить мить, коли може відсторонитися і губами стерти вологу.

Хе Сюань на це різко відскочує і дає ляпаса Ши Цінсюану. Ця долоня обпікає. Так часто трапляється. Він опускає голову з винною і дивиться на воду у ванній. Хе Сюань треба пів хвилини, щоб усвідомити ситуацію і набратися занаво спокою. Але не може. Вже не може. Він дивиться на Ши Цінсюаня, скривдженого і ображеного, хоч той не зізнається у цьому, вдаючи повне каяття, і відчуває, що зраджує знущаннями собі. Чи бив він колись коханих людей? Чи хотів він не щастя своєму оточенню? Ши Цінсюан і його брат були ворогами, були винуватцями у нещасті, але тепер же все змінилось. Він ж зізнався собі, що прив’язався до цього недобожка.

Хе Сюань дає собі і Ши Цінсюаню остудитися, і робить другу спробу налагодити розмову.

– Вилазь. Ти вже тут довго.

– Ти поруч весь час сьогодні… Я не можу змити з себе бруд, бо ти дивишся. – Тихо каже Щи Цінсюань.

Хе Сюань зверхньо дивиться на Ши Цінсюаня і бачить як його хребео випирає. Коли це він почав гордитись?

– То чому раніше не сказав, доки я чекав тут майже годину? – Холодний голос робить пару навколо холодним туманом, що на вулиці. Ши Цінсюань кусає губу, відчуваючи що шкірка й так згризина вже під час поцілунку.

– Колись… Щось зміниться між нами? – Ши Цінсюань піднімає погляд на Хе Сюаня і його лице скривдене від жалю. Хе Сюань на це спокійно сідає на попереднє місце і бере до рук миючи засоби, починаючи розтирати їх на тіло Ши Цінсюаня. Той червоніє, відчуваючи холодні руки Хе Сюаня на своєму тілі. Бачачи це і нестерпно спостерігаючи як той переходить з рук до плечей, а потім і грудей. Хе Сюань навіть привітав, а потім і зовсім встав і розмістився ззаду Ши Цінсюаня. Його рухи не були ніжними, але й не грубими. Він тиснув, намагаючись облапати його, але не скривдити.

Ши Цінсюань відчуває як на його голову сперлось підборіддя Хе Сюаня і холодне повітря пройшлось вздовж коріней волосся – він зітхнув.

– Так. – Далі Хе Сюань ще трохи миє його, чи пестить… І каже неочікуване для Ши Цінсюаня: “Пробач”

Це “пробач” не звучить як щось дружнє, чи глузливе, чи можливо хоча б зверхнє. Він каже це… Тепло настільки, наскільки може сказати доросла свідома людина, коли не хоче когось втратити.

Ши Цінсюан обертається до Хе Сюаня і встигає помітити, що його лице було спокійним весь цей час, а зараз знов відчужене. Але Ши Цінсюань усміхається і вилазить з ванни, просячи подати йому рушник і халат. Натомість Хе Сюань сам витирає його, знов досліджуючи фігуру і ноги, а потім стаючи на коліна, що зовсім збиває з пантелику.

Хе Сюань знов розслабився. Його зморшки розгладились і він просто виконував роботу, наче це щось звичайне.

Ши Цінсюань помітив, що за останні тижні Хе Сюань бороться сам з собою і їх стосунки не без прогресу. Вони двоє боряться з собою і один з одним, але в більшості з собою. Хе Сюань залишає холодний, вологий поцілунок під пупком Ши Цінсюан і встає на ноги. З усмішкою.

“Усмішка…”- повторює у голові побачене Ши Цінсюан. Він вражений. Стоїть і бачить те, що йому не доводилось бачити. В усякому разі не часто, не до себе. Поцілунок у низу живота горить. Тіло палає, наче це якесь клеймо, це якась печать…

Хе Сюань бачить, що Ши Цінсюан спускає очі на його губи і дозволяє йому поцілувати себе, киваючи. Вони цілуються знов, але вже не так як до цього у ванній: Ши Цінсюань зволожує його губи, прогибається у спині, щоб лише сильніше притулитися до Хе Сюаня, а той обіймає його за талію, знов гладячи долонями спину, намагаючись випрямити йому її.

Вони цілуються вибачаючись, говорячи поцілунком більше, ніж словами: пробач, люби, люблю, мені боляче, мені добре, мені хочеться, хотілося цього моменту…