Хочу почути правду

Із закінченням дню, на Мондшат падає ніч, темна та глибока. Комусь вона здається прекрасною, наприклад, вічно сонній Марлі, що може бачитися з коханим тільки під сяйвом яскравих зірок. А комусь, наприклад, славетному капітану кавалерії, пану Каї, доволі тривожною. Він сидячи на ліжку, намагався розібратися в своїх думках: “Що зі мною відбувається? Що за відчуття коли я бачу його? Стає спекотно, руки з колінами дрижать, язик плутається, серце бистріше б’ється. Ні, я звісно здогадуюсь, але здається мені, що здогадки хибні. Як можна закохатися в хлопця? Тим паче, Кая, це бляха Ділюк! Наче, таке вже було в минулому і воно також відбувалося коли я бачив Ділюка. Хм.. нічого гарного з цього не буде,” – Тут хлопцю згадалось впавше мило у ванній кімнаті, – “пан Крепус знову мав рацію, якщо мило пада з рук – незабаром тебе їбуть, стоп ні, це говорила зовсім інша людина, якщо мило пада з рук – не до добра. Що ж, подумаю над цим потім, вже пізно, а завтра буде довга розмова з деякими покидьками.”

В цей час, відомій та найбагатшій людині Мондштату, нав’язливі думки також не давали заснути.

“Аргх, цей Кая, коли він поряд, емоції не можливо стримувати! Після розмов з ним, душа болить, хоча, думаю половина його слів – брехня. Але хіба боляче не від того як ми говоримо один з одним? Він – розливає свої солодкі, брехливі слова, а я відповідаю грубо та коротко. Ми просто вбиваємо один одного. Я не хочу робити боляче людині яку… яку що? Напевно треба буде поговорити і врешті-решт з’ясувати, що між нами відбувається. А якщо з’ясується, що він зрадник? Що мені робити в такому випадку? Вбити? Але я не хочу. Чому від моїх рук мають помирати найближчі для мене люди? Нехай я і злюся на Каю, але він все ще дорогий мені. Чорт з ним, вже пізно, завтра поговорю з ним після закриття таверни, той пи’яка точно там буде.”

Ділюк заснув з не найкращими думками, але з чіткою ціллю: поговорити з Каєю.

Ранок виявився теплим, небо було безхмарним та синім-синім, таке ж як зазвичай описують у казкових книжках, Сонце було лагідним і своїм промінням пестило землі та великий народ великої країни. Не дивлячись на те, що було тільки пів на дев’яту, сер Кая швидким кроком прямував до місця, в якому повинні були зібратись викрадачі скарбів. Юнат хотів і отримати інформацію, і засадити поганців, рідко коли, виходить зробити дві справи за один раз, чи не так? Дорогою йому траплялися маленькі зграйки хілічурлів та слаймів, і якщо зі слаймами все було зрозуміло то з хілічурлами все було не так однозначно. Із самими істотами все було гаразд, але їх кількість була замалою, все можна було звернути на діяльність Ордо Фафоніус або Опівнічного героя, але звіт про купу хілічурлів на цьому шляху з’явився тільки зранку від лицаря, що патрулював цю дорогу вдосвіта. Кая спеціально побудував свій шлях так, щоб все швиденько тут зачистити. “Як дивно, і де велика зграя хілічурлів про яку говорилося? Я ж спеціально вийшов раніше щоб зачистити тут все. Невже Орден Безодні щось замислив? Ха-ха, день обіцяє бути цікавим.” Незабаром, хлопець вже чекав на злочинців у засідці. До зустрічі було ще десь з годину, тому Кая почав нудьгувати та очима шукати слаймів, стрибальниць, хілічурлів, всіх, хто міг хоч якось прикрасити очікування бандитів. Як говорять: ” Хто шукає, той завше знайде” – егеж? На очі хлопу трапився гідро чаклун безодні, що безтурботно літав собі, нікого не чепав, але міг загрожувати цивільним, яких ймовірно приведе сюди доля, тож Кая дістав свій меч та тишком-нишком підійшов до заклинателя і трохи підморозив його дупку. Відтанувши маг, почав заклинати силу води для контратаки. Кріо відьмак вдало відбив удар та збирався пирснути у ворога новою порцією льоду, але той телепортнувшись за спину капітанові кинув йому під ноги мішечок, що в ту ж секунду вибухнув розпиливши в повітря якийсь рожевий порошок.

-Уахах, ти ще повернешся до нас, і через тебе ми візьмемо Мондштат під свій контроль! Ухаха – регочучи зателепенив заклинатель.

-Еге ж, ось так взяв і став вашою маріонеткою – відкашлюючись та протираючи очі вимовив Кая.

Як тільки хлопець почав хоч щось бачити, він обернувся, але чаклуна безодні вже не було. Тільки підморожена та мокра трава і все. “Фу, що вбіса це було? Якась отрута? Я не погано почуваюся, але з цього точно щось буде. Схожу потім до Лізи чи Барбари.” Враз стало якось спекотно, закрутилася голова, в очах потемніло, а свідомість почала покидати капітана – “От тобі і потім, я ж нормально себе чухав, що за приколи? Місію тепер буде зірвано, тільки б ті покидьки мене не замітили. ” Пробігло в думках Каї перед тим як зомліти.

Вітаю! Перепрошую за жарт на початку) Це мій найперший фанфік, ще я поки що не надто освідчена тож можуть бути помилки, прошу конструктивної критики та порад, що підправити. Дякую за прочитання цього твору, Слава Україні!