Хлопці чи дівчата

Дана глава має додатковий варнінг він авторки: Біфобія

 

Дадзай хотів би стверджувати, що він чудово вміє заперечувати щось (якщо так подумати, це його найдавніший захисний механізм), але він не дурний. Звісно, після тієї події він починає усвідомлювати… дещо.

Звісно, за звичайною схемою свого життя, Дадзай йде до одного зі своїх найближчих друзів, який також несподівано виявляється найгіршою людиною, яку можна було б запитати.

Федір ледве відриває очі від ноутбука, коли його колишній однокласник плюхається на його ліжко.

— Я дуже шкодую, що дав тобі ключ.

— Пізно, я вже зробив три дублікати, тобі мене ніколи не позбутися… — Дадзай важко зітхає, уткнувшись обличчям у подушку Федора. — А де Микола?

— На парах, йому подобається відвідувати пізніше… — Федір повільно обертається та дивиться на нього. — Чому ти так виглядаєш?

— Як — так?

— Увесь… — Федір морщить носа. — Вразливий та подібне лайно. Чесно кажучи, на це неприємно дивитися.

— Вибач, — бурмоче Дадзай трохи приглушеним голосом, — я знову забув, що не маю поводитися як людина, що має почуття.

— Прошу, не роби цього знову, у мене мурашки по шкірі йдуть.

— Смішно, що саме ти це говориш… — Дадзай повільно замовкає, від чого Федір втомлено стогне.

— Що?

— …Я маю справді серйозне питання. — Дадзай бурмоче, та людина навпроти нарешті припиняє дивитися холодно та гидливо.

— Що таке?

— …Коли ти зрозумів, що тобі подобаються хлопці?

— Якщо цей діалог закінчиться тим, що ти попросиш потренуватися на мені чи щось типу того, я викину тебе з вікна ще до того, як це встигне зробити мій хлопець—

— Боже, ні… — Дадзай розводить руками з огидою на обличчі від думки про це. — Я б краще облизав сидіння унітазу.

— Вау.

— Стривай, це… — Дадзай потирає обличчя, бажаючи, щоб у якийсь момент свого життя він просто навчився вчасно закривати рота. — Я не це мав на увазі—

— Впевнений? — Федір прижмурює очі. — Давай, прошу, не стримуй свою огиду.

— Ні! Просто… Я вже декого поцілував.

— … — Брови Федора здивовано підіймаються, і він, стримуючи шок, дивиться на нього вниз.

— Припускаю, цей дехто був хлопцем?

Ніякове мовчання Дадзая — а йому, зауважте, нечасто буває ніяково, — є достатнім свідченням того, що він припустив влучно.

— І ти панікуєш, бо тобі сподобалося? — Федір знизує плечима. — Це не кінець світу. І це не обов’язково має щось значити. Іноді хлопці бувають трохи непостійними. Це ж не випадок, коли б почуття…

Потім він помічає вираз обличчя Дадзая.

— …зберігалися?

Дадзай кривиться, а у Федора відвисає щелепа.

— Оу.

Це так би мовити…

Ну, Федір і Дадзай, можливо, провели рік окремо, коли старший хлопець пішов в університет на рік раніше, але… Він пам’ятає, наскільки популярним був його друг серед дівчат, і що вони подобалися йому так само, як і він подобався їм.

Отже, це… шокуюче.

— Ти… просто хочеш трахнути хлопця? — припускає Федір, одразу переходячи до суті повсякденних мотивів Дадзая.

— … — Дадзай не хоче казати: «Ну, розумієш, він приготував мені суп, і тепер я розмірковую на тему того, що може, а може й ні, він здається мені милим, і я насилу намагаюся вигадати нові образи стосовно його зросту, і це приблизно 60% моєї стратегії в роботі над тим, щоб він не зрозумів, що я насправді не ненавиджу його—»

Тож, він цього і не каже.

— Він зацікавив мене, — Дадзай знизує плечима. — І ігнорування не допомагає цим думкам зникнути.

— … — Федір хмуриться замислюючись. — Тебе тепер менше приваблюють жінки?

Очі Дадзая злегка розширюються, і він хитає головою, тому що білявка, з якою він прийшов додому минулих вихідних, була дуже гарним прикладом того, що йому точно подобаються дівчата.

— Ні.

— Схоже, ти бісексуал, — Федір знизує плечима.

— … — Дадзай пильно дивиться на нього у спробі зрозуміти, чому Федір такий не вражений цією дуже важливою новиною. — …Хіба це не велика подія?

І в цьому полягає проблема шукати поради в когось на кшталт Федора.

Він до гріха прагматичний, і не жорстокий, ні, але… не дбайливий в такі моменти.

— Ти переймаєшся, що тебе позбавлять спадщини, якщо твій батько дізнається про це, так?

Дадзай спочатку не відповідає. У нього ніколи не було звичок до дорогих витрат, як у його матері, і він завжди був більш самодостатнім, ніж більшість інших в таких самих обставинах.

Справа не в грошах.

Справа в тому, що за межами його родини — і він визнає, що вона в нього не найкраща в світі — у Дадзая дійсно нікого більше немає.

— Мабуть. — Визнає він, не підводячи голови.

— Ну, гарна новина для тебе — ніхто ніколи не дізнається, — Федір відмахується від нього. — Знаєш, як там, звідки я родом, називають бісексуалів?

— … — Дадзай нахиляє голову набік. — Ні, я не дуже в курсі про російське бачення сексуальних–

— Наддраматичними, — категорично відповідає Федір. — Ти натурал. Якщо ти так само щасливий з дівчиною, то яка різниця, що ти можеш хотіти трахнути одного хлопця? Тобто, я думаю, на це могла б закрити очі твоя система чи щось типу того, так чи інакше це не велика подія. Це не має змінити твоє життя. Це не те саме, що бути закритим.

Дадзай повільно нахиляє голову набік, опрацьовуючи це.

Це не велика подія.

Мабуть, це має сенс. Так, він може відчувати щось до Чюї, але Федір має рацію. Йому добре з дівчатами. Йому подобаються дівчата.

Тож, можливо, це нове відкриття насправді не має значення, тому що, навіть якщо він має крихітну закоханість, у нього все ще є варіанти.

Тож, так. Можливо, він трохи бісексуал. Але не ґей. Життя не змінюється. Це не кінець світу. Вочевидь це не те, що його справді турбуватиме в довгостроковій перспективі.

Отже, навіщо робити з мухи слона?

Цей аргумент набував значно більшої ваги з тим, що у Чюї був хлопець, навіть якщо це не завжди було легко. Напруга між ними дійсно почала спадати після інциденту з супом, хоча б тому, що Дадзай став набагато менш… він використав би слово «піддражнюючим», а Чюя сказав би «садистським».

У будь-якому випадку, стало краще.

Чи подобалося йому бачити синці на шиї Чюї, коли той повертався з ночівлі в іншому гуртожитку? Ні.

Чи був він фанатом того факту, що одного разу він повернувся в той момент, коли Шірасе користувався його душем? Взагалі ні.

Але це був не кінець світу. Просто дратувало.

 

---

Чюя, на своєму власному фронті… намагається вдосконалити свої комунікативні навички.

Він стискає очі, сильно кусаючи внутрішню частину щоки.

— Ти міг би… зачекати секундочку?

Шірасе відриває від нього рот під час того, що було трохи більш захоплюючим мінетом, ніж зазвичай.

— Звичайно, — він сідає на п’яти, облизуючи губи, — що трапилося?

— Гаразд, по-перше, — Чюя глибоко вдихає, — якщо тобі не подобається орально, ти не змушений—

Шірасе хмуриться.

— Але ти постійно робиш це для мене.

— І я не проти це робити, але я не хочу, щоб ти змушував себе це робити, якщо ти—

— Коли я казав, що змушую себе? — Шірасе хмуриться, схиливши голову набік. — Я це запропонував, тому—

Чюя не дуже хоче обговорювати цю тему, та в нього на думці є ще дещо, тому він просто випалює.

— Твоя родина знає?

— Знає? Про що т—, — починає Шірасе, але потім розуміє, що питає Чюя, та підіймає брову. — Ти маєш на увазі, що я по хлопцям, чи…?

— Що ми зустрічаємося, — бурмоче Чюя, притискаючи ногу до плеча Шірасе, щоб той відхилився назад ще. — Моя родина знає.

— Вони знають про тебе… — Шірасе кусає губу. — Ну, тобто, вони знають, що я зустрічаюсь з хлопцем, так чи інакше. Але ти… Чюя… послухай, я знаю, що я твій перший хлопець, але ми зустрічаємося лише пару місяців… Якщо ти хочеш познайомитися з моєю родиною—

Очі Чюї розширюються від збентеження.

— Я цього не казав… — Ну, можливо, він думав про це, оскільки батьки Шірасе живуть неподалік, але… це не мало бути ось так, а раптом це дивно. — Я просто… хотів переконатися, що ти не—

— Я вже казав тобі, Чюя, я не соромлюся тебе.

— … — Голова Чюї падає назад на подушку, і він зажмурюється.

Це все в його голові.

Усе це.

Тому що бісовий Дадзай заклав це туди.

Звичайно… до кінця жовтня Чюя засвоїв один важкий урок.

Подобається це чи ні, Дадзай Осаму завжди правий.

 

---

— Ти правда не підеш на вечірку? — Юан хмуриться, возиться зі своїми котячими вушками, та тягнеться вниз, щоб схопити маркер (потрібно намалювати вуса та завершити образ).

— Це для пар, — знизує плечима Чюя, втупившись в стелю.

Юан хмуриться.

— Ти маєш на увазі, що твій хлопець не хоче йти?

Чюя хитає головою, обхоплюючи себе руками.

— Не дуже…

Дівчина з рожевим волоссям продовжує хмуритися, схрещуючи руки на грудях.

— Тоді чому б тобі не піти зі мною? Ми все ще можемо повеселитися.

— Так, але ти не повинна.

— Мій хлопець теж не піде, — Юан знизує плечима. — Це не якась велика—

Чюя повільно кліпає очима, вражений однією деталлю.

— …Відколи в тебе є хлопець?

Юан переривається, морщячись.

— Ой, я не мала цього казати… — Вона щипає себе за перенісся. — Це не має значення. Справа в тому, що—

— Чому ти не мала цього казати? — Запитує Чюя, збентежено дивлячись на подругу.

— Ну… — Юан чухає потилицю. — Ми почали спілкуватися влітку, але… Першокурсникам з його команди не дозволяють зустрічатися, тому ми чекаємо кінця сезону.

Звучить знайомо.

— Команда з легкої атлетики?

Юан кліпає, розширюючи очі від несподіванки.

— Як ти дізнався?

Чюя знизує плечима.

— Ну, мій хлопець не хоче, щоб хтось знав, тому що він не хоче втратити спортивну стипендію—

Він переривається, коли бачить вираз обличчя Юан.

— Коли ви почали спілкуватися?

— …Розподілення? — Чюя відповідає повільно, а Юан виглядає все більш засмучено.

— Ти ж не думаєш…? — Вона починає, і Чюя хитає головою.

— Ні-ні… — Це інстинктивна реакція, тому що в дійсності цього ніхто не робить; правда ж? Такі речі зарезервовані для лайнових підліткових мелодрам.

Правда ж?

— Гаразд, — починає Юан, — якщо ми просто вимовимо ім’я нашого хлопця одночасно, то ми зможемо зберегти таємницю, і… — вона тремтяче видихає. — Тоді ми дізнаємося.

— …Ага, — Чюя повільно погоджується, обхоплюючи себе руками. — Добре.

— На рахунок три?

1…2…3…

 

---

— Шірасе!

Світловолосий підліток обертається, підіймаючи брову, коли його друг кличе його з кінця бару.

— Що сталось?

— Тут двоє твоїх друзів… сказали, що шукають тебе? Вони чекають на дворі.

— О, дякую… — Він дозволяє собі зісковзнути з барного стільця, подалі від блондинки, яку він останні десять хвилин намагався переконати зіграти з ним у більярд.

Якщо він не зможе вмовити її піти з ним, його наступним планом буде зателефонувати Чюї, але той останнім часом був таким до біса скупим, особливо коли справа доходить до просування… далі.

Типу, окей, він розуміє, що той незайманий і все таке, це була найвеселіша частина відносин з ним, але він не був таким сором’язливим усього пару тижнів том—

— ГЕЙ, МУДИЛО!

БОНК!

Щось тверде та трохи гостре вдаряється йому в потилицю, Шірасе спотикається, кидаючись вперед, одна його рука підривається до лінії волосся, коли він обертається.

— Якого—?!

І тут він бачить свою дівчину, що б’ється, як маленький тасманійський диявол, в руках у свого хлопця, у спробі жбурнути в нього ще однією туфлею.

— Юан! МИ ПЛАНУВАЛИ ЦЕ В ПОТЯЗІ—

— ДО СРАКИ ПЛАН!

О ні. От лайно.

Певною мірою, оскільки Чюя трохи більш… поступливий у спальні, ніж в нормальних обставинах, до цього моменту Шірасе не спадало на думку, що якби рудий хотів…

Він міг би повністю зламати обличчя Шірасе.

Ну, типу, знищити його.

Тож, йому справді потрібно згладити це, перш ніж Чюя втомиться стримувати Юан.

— Слухайте, я можу пояснити—

— Я НЕ БАЖАЮ ЦЬОГО ЧУТИ, — Юан гарчить, розмахуючи ногами, коли Чюя буквально тримає її над землею, щоб втримати від нападу. — ТИ… БІСЕКСУАЛАМ… ПСУЄШ РЕПУТАЦІЮ!

— Що?!

— Ти знаєш, скільки дівчат кинули мене, тому що думали, що я маю член на стороні?! — Шипить Юан, — а тепер я дізнаюся, ЩО САМЕ ЦЕ ТИ І РОБИВ—

— Я не хотів образити нікого з вас—

— Ой, стули пельку ти… — Чюя морщиться, і Юан на хвилину заспокоюється, щоб допомогти.

— Лайно собаче? — пропонує вона, і рудоволосий вдячно киває.

— Так, ти ЛАЙНО СОБАЧЕ!

— Слухайте… — Шірасе підіймає руки, повільно відступаючи. — Я лише… почав спілкуватися з вами обома влітку, тому що… ви обоє такі розумні та красиві, і мені просто… було важко обрати, і… — Він розвів руками з усмішкою, повною надії. — Я маю на увазі… Ми всі гарно ладнаємо, правда ж?

— …Ти… — Чюя робить паузу, його очі звужуються, — після того, як ти зраджував нас обох, ти серйозно припускаєш, що ми станемо… — Юан хитає головою на знак згоди, поки Чюя кричить. — МОРМОНАМИ?!

— ТАК—щ—стривай… — Вона робить паузу, повертаючись до Чюї. — Ні, це не те—

Вони повертаються одне до одного для швидкої маленької конференції.

— Я думав вони…?

— Ні… Ну, можливо, десь у 1800-х? Але ні… Я навіть не впевнена, що вони були б не проти бісексуалів чи ґеїв, чи… — Юан щипає себе за перенісся, — у будь-якому випадку, ти думаєш про поліаморію—

— Що?!

— Я тобі розповім, коли ми повернемося до потяга.

— СУТЬ У ТОМУ, — вони вдвох повертаються до Шірасе, коли той починає відходити по дюйму назад, крадучись до бару. — ЩО ТИ МРАЗОТА—

— І мені дуже шкода за це, — починає Шірасе, спотикаючись назад до дверей, коли Чюя відпускає Юан, і вона починає підкрадатися до нього, піднявши свою другу туфлю в повітря. — Але нам справді не потрібно вдаватися до—

— О, — тонко посміхається Чюя, — ти дозволиш їй це зробити.

Очі Шірасе перебігли з Чюї на Юан, коли та підкралася ще ближче, і він помічає, що рукава Чюї зсунуті до ліктя, і—

— Бо якщо ти не дозволиш їй, я зроблю це сам, — Чюя гарчить, гнів спалахує в його нутрі щоразу, коли він згадує, як наполегливо Шірасе намагався просунутися з ним далі протягом останніх кількох тижнів, і хоча раніше Чюя був готовий, він не міг викинути з голови те, що сказав Дадзай, і…

Тепер він точно знає — Дадзай був правий. Про все, що казав. З самого початку.

— …і якщо я зроблю це сам, ти опинишся в лікарні.

Є щось катарсичне в тому, щоб спостерігати, як Юан вибиває з нього все лайно (а також ще декілька разів добряче вдаряє його своєю туфлею).

— І до речі, ми перекинулися думками, і для того, хто так багато спить, ти справді лайновий коханець, ти знаєш?!

Це все схоже на ті приємні моменти в підлітковому кіно. Ті, де кинуті закохані кидаються на мудака, а потім разом біжать назустріч небокраю, поки хтось за кадром кричить: «ТУДИ його, подруго!».

І в якомусь сенсі так воно і є.

На зворотному шляху в поїзді вони дають одне одному п’ять. Юан здається бадьорою, помщеною… і повністю в захваті від того, як вони змогли принизити Шірасе перед його друзями.

— Боже… — тихо говорить вона, схрестивши руки на грудях, поки Чюя проводжає її назад до гуртожитку. — Не можу повірити, що ми витратили стільки часу на цього мудака…

— Ага, — бурмоче Чюя, чухаючи потилицю. — Але тепер усьому кінець, мабуть. — І принаймні він може сказати собі, що це добре, що вони дізналися про все так, як вони дізналися, інакше він міг би втратити дружбу з Юан. І, чесно кажучи, відколи він закінчив школу, він цінує її більше, ніж будь-кого ще, кого досі зустрічав.

— Чюя? — Вона зупиняється перед своїми дверима та озирається на нього. — Не хочеш залишитися з ночівлею? Ми могли б глянути фільм чи щось типу того…

— Після такого? — Чюя хитає головою. — Я дуже втомився, я просто… — він знизує плечима, — піду додому та ляжу раніше. Я напишу тобі завтра, гаразд?

— Гаразд, — Юан хмуриться, уважно спостерігаючи за ним. Чи засмучена вона тим, що щойно сталося? Звичайно. Але Шірасе не був її першим хлопцем, а Чюя… він неймовірно віддана людина. І… Так, добре, Юан визнає, він трохи наївний, але це просто брак досвіду. Він надолужить…

Але перш ніж вона зможе висловити свої занепокоєння, Чюя вже пішов, повертаючись до свого власного гуртожитку.

 

---

Дадзай стверджував би, що цей Геловін був найбільш лайновим за всі часи.

По-перше, він навіть не мав шансу взяти свого молодшого брата на ласощі — а він обіцяв, — усе через якісь бісові плутанини з перельотами та через те, що його батько не повідомив школі Ацуші, що Дадзай хоче забрати його на вечір — і, так, чи був Дадзай пригнічений тим, що мусив пояснювати семирічній дитині, що їм доведеться скасувати плани в останню хвилину?

Абсолютно.

А потім, коли він намагався врятувати принаймні частинку вечора, намагаючись підчепити дівчину на Геловінській вечірці Федора, справа пішла лісом, коли Дадзай з’явився без костюма, і коли Федір почав блазнювати з нього, Дадзай вкрав його капелюха і сказав: «Гей, гляньте на мене, я одягнений, як озлоблений мудак».

І ось тепер він тут, повертається до своєї кімнати, ні Ацуші, ні дівчини, повністю замучений цим святом.

Коли він ногою відчиняє двері, кидаючи ключі на стіл і знімаючи куртку, він готовий лягти, (ймовірно, подрочити, якщо бути щирим — не думаючи про когось конкретного) прийняти душ і закінчити цей вечір…

Тоді його зустрічає видовище, яке було дещо більш жахливим, ніж будь-який з фільмів жахів, які він бачив за останні кілька тижнів.

Тремтяча кулька, повністю загорнута в футон, настільки сильно, що Дадзай фактично не може зрозуміти, чи це його сусід по кімнаті, чи крихітний серійний вбивця, що підстерігає жертву.

— …Чюя? — повільно запитує він, напівготовий до того, що це Саяко в образі вилізе звідти, щоб забрати його грішну душу спочивати. Тому що Чюя взагалі не повинен бути вдома сьогодні ввечері… Геловін — це взагалі свого роду розпутне свято, і він впевнений, що те опудало, з яким зустрічається рудий, мало якийсь план одягнути Чюя в дивне вбрання і зробити з ним невимовні-ну…

Гаразд. До біса все. Можливо, це тому, що Дадзай знає, що він шмат лайна, і це те що він сам зроби би…

— Іди геть.

Дадзай завмирає на звук його голосу. Це дивно. Дадзай завжди був… холодним. Відверто відсторонений від людей, що не належать до його родини, особливо якщо він не знає їх достатньо добре.

Але голос Чюї звучить грубо.

Ніби він плакав годинами.

І Дадзай… не очікував, що це змусить його щось відчувати.

Звісно, його сусід по кімнаті наївний, шкодливий і надокучливий — до такої міри, що навіть Дадзай хоче іноді показати йому, яке лайно може відбуватися в дійсності… Але він ніколи цього не робить. Він дражнить. Мучить. Навмисно злегка робить його червонішим, але… з того першого дня він ніколи не заходив надто далеко. Тому що хоче він це визнати чи ні…

— Чюя—

— Я сказав, іди геть! — бурмоче Чюя, скорчуючись у ще меншу кульку під футоном.

…Дадзаю не байдуже.

— …Що сталося? — його голос напрочуд м’який, але недостатньо, щоб змусити Чюю відкритися.

— Саме те, про що ти і казав, окей? — тихо промовляє Чюя, його голос надривається.

Дадзай на секунду збентежений, намагаючись зібрати все до купи, але…

Він обачно ставить одну ногу на їх кордон із клейкої стрічки, обережно перетинає кімнату, доки не стає біля ліжка Чюї.

— Щось із Шірасе?

Його сусід по кімнаті не відповідає, але тремтіння з-під ковдри говорить Дадзаю, що він щойно викликав ще одне тихе схлипування.

Ох.

— Дозволь мені дати тобі маленький життєвий урок—

Дадзай морщиться. Він придурок.

— …Чюя, те, що ти зараз відчуваєш—

— Замовкни! — Дадзай здригається, коли Чюя відсувається від нього, перевертаючись обличчям до стіни і шмигаючи носом. — Ти уявлення не маєш, що я відчуваю, гаразд?!

— … — Дадзай сідає на край ліжка Чюї, відвернутий від нього.

Як не дивно, це те, де він має багато досвіду.

— Я розумію, якщо ти мені не віриш або хочеш, щоб я пішов, — Чюя переривається, зі сльозами дивлячись на темряву під простирадлами, спантеличений тим, як м’яко звучить голос Дадзая. — Але я знаю, — одна рука тягнеться до Чюї, лягаючи на спину поверх ковдри. — І він просто шмат лайна, окей? — Чюя мовчить, а Дадзай продовжує. — Не має значення, наскільки ти гарний, розумний чи веселий — такі хлопці, як він… їм однаково. Просто з ним щось не так, а не з тобою.

— Це н-не правда, — Чюя міцніше обіймає себе. — Я був дурним.

— Ти йому довіряв.

— Це була дурість! — Голос Чюї знову тріскається, — ти мав рацію, добре?! Я просто… дурна… довірлива… маленька опікувана дитинка, окей?! Я це все знаю, тому якщо ти просто блазнюєш, припини—

— Гей, — Дадзай простягає руку, хапає кінець ковдри та стягує її з голови Чюї — і тепер він справді бачить його…

Його щоки палають, очі опухли та почервоніли, і він виглядає таким до біса нещасним, і… Дадзай хоче переїхати Шірасе своєю машиною. А потім ще пару разів.

Може три.

— Я серйозно, — судячи з тону, який використовує Дадзай, Чюя взагалі не може в цьому сумніватися. — Ти не дурний.

Дадзай навіть не розуміє, який вплив мають ці слова.

Батьки Чюї завжди були люблячими, підтримували його, особливо мама.

Але останні п’ять років… Кожна людина в його житті, як би сильно вони його не любили, намагалися нав’язати йому його власні межі. Це завжди: «Ти сильний, але…» або «Ти розумний, але…».

Завжди додається приставка. Дадзай нічого подібного не говорить. Тільки не зараз.

— Я не знаю… — Дадзай втомлено видихає. — Я не знаю, що робить стосунки хорошими, але я знаю, як виглядають погані — вони завжди починаються з недовіри одне до одного.

Він бачив це занадто багато разів.

— Твоя довіра до нього не зробила тебе дурним, це просто означало, що ти був хорошим партнером.

Чюя не знає, що про це думати. Тому що слова Дадзая… вони дійсно мають ефект, він справді почувається краще, але… чому Дадзай взагалі говорить усе це? Чому він такий добрий?

— …Якщо тебе турбує те, що ти сказав раніше, — голос Чюї такий слабкий, що зовсім не схожий сам на себе. — Я пробачаю, гаразд? Тобі не потрібно…

     — Мені шкода.

     — …Гаразд.

Вони досягли більшого прогресу, ніж Дадзай коли-небудь сподівався, але це не було його наміром.

— …Я не… — Дадзай зажмурюється, на мить зціпивши зуби. — Я просто… — він повільно видихає. Це на нього не схоже — підбирати слова. Втрачати самовладання. На нього не схоже бути таким серйозним.

Лайно.

Лайно, лайно, лайно—

— Я просто пропоную…

Чюя повільно кліпає, втомлено підіймає голову та витирає очі.

— Пропонуєш що?

— … — Дадзай повертає голову, щоб поглянути на нього, і Чюя розуміє — він не відчуває провини, не маніпулює чи дражнить, чи щось ще — це справді щира пропозиція. — Перемир’я?

— … — Чюя нахиляє голову. — Що?

Губи Дадзая злегка опускаються в задумливій хмурості — не той безтурботний вигляд, який усі постійно бачать. І це дивно — Чюя зазвичай асоціює інтимні моменти з тими, де ти можеш побачити когось більш розслабленим, але…

Це відчуття… якесь особливе — просто бачити, як Дадзай принаймні на хвилину перестає прикидатися. Навіть якщо він і Чюя протилежність друзям, і це не повинно мати значення…

У цей крихітний, лайновий момент — це приємно.

— Якщо хочеш плакати, вдарити мене, що завгодно, — Дадзай знизує плечима. — Я не скажу про це завтра ні слова.

Чюя дивиться на нього широко розплющеними очима, а Дадзай перебирає низку варіантів можливих наслідків. Отримати ляпаса, кулаком по обличчю, прохання «від’їбатися» (хоча, знаючи Чюю, він, мабуть, сказав би «здертися», тому що, ну, він смішний…)

— …Обіцяєш?

Дадзай киває в очікуванні, а потім—

Чюя просто підбирається вперед, доки його обличчя не притискається до ребер Дадзая… і Дадзай відчуває вологість чужих щік крізь свою кофтину, коли руки рудого міцно обхоплюють його талію.

І це неймовірно для Дадзая, що після того, яким жахливим покидьком він був по відношенню до Чюї, той готовий просто чіплятися за нього ось так і виплакувати всі очі.

— Я був таким дурним…

Дадзай пам’ятає, з якою ненавистю до себе Чюя це вимовляв. І це здається… неправильним.

Він не може сказати це вголос, але…

Бути таким відкритим, таким довірливим — бути таким вразливим — це… доволі сміливо. І, можливо, якби він сам був трохи більш зрілим — він знає, що злегка лицемірить, коли критикує Чюю з цього приводу, — він міг би визнати, що він… трохи заздрить цьому.

Дадзай не знає, як бути таким. Ні з ким.

Коли він ріс, якщо щось його і засмучувало, то він досить швидко звик до думки, що коло нього нікого не буде. Тож він просто… перестав реагувати.

— Я… пробач… — Чюя задихається, прибираючи своє обличчя назад. — Я знаю деяких хлопців, які… почуваються дивно, обіймаючи інших хлопців, тому… — він видає тихий звук здивування, який він відмовляється класифікувати як «писк», навіть якщо той був достатньо високим, коли Дадзай тягне його назад, притискаючи Чюю до себе.

— Ти не дуже уважно слухаєш, знаєш? — куточки губ Дазая трохи піднімаються.

Чюя тихенько шмигає носом в його толстовку, намагаючись встигнути за тим, що говорить йому голова, і за тим дивним, збентеженим почуттям в його животі. Десь посередині між розбитим серцем і метеликами.

Одну частину він розуміє. Іншу частину…

Його руки міцніше обіймають Дадзая, очі знову наливаються сльозами, а серце боляче калатає в грудях. Це ніколи не допомагало йому раніше, і це не починає допомагати зараз.

— Я просто не хочу, щоб ти…

— Чюя, — хитає головою Дадзай, дозволяючи меншому хлопцю піднятися, доки він повністю не опиниться в руках Дадзая, згорнувшись між його ніг та притуливши голову до його грудей.

І це дивно.

Тому що Чюя почувається… захищеним.

І це звучить, як такий тупий, банальний спосіб описати це, але так воно і є. Ніби Дадзай справді має на увазі те, що каже, і яким би жалюгідним, незрілим чи слабким не був Чюя зараз, він дійсно не буде робити з цього велику проблему пізніше.

Вперше Дадзаю довелося зробити щось подібне, коли йому було дев’ять років. У віці, коли ти думаєш, що твоя мати — найкрасивіша жінка в світі, і здається незбагненним, що ти бачиш те, що не мусиш бачити.

Твій батько з якоюсь безликою незнайомкою в обіймах. І коли ти намагаєшся задавати питання, це призводить до того, що… ти бачиш свою матів, яка плаче в своїй спальні, безутішна, намагаєшся виправити ситуацію, хоча ти не уявляєш як, і в такому віці бачити, як хтось з твоїх батьків так плаче…

Це жахає. Це змушує тебе почуватися дуже безпорадно.

Тож тепер, потираючи однією рукою спину Чюї вгору та вниз, притискаючи його до себе, поки рудий плаче біля його шиї, він усе ще почувається безпорадним, але це не жахає.

Просто сумно, злить, і хоче він це визнати чи ні — бажання захистити.

Що безглуздо.

Чюя не намагається відсторонитися — і Дадзай не змушує його. Зрештою вони… дивляться фільм на Айпаді Чюї, рудий підтягує коліна до своїх грудей, сидячи між ніг Дадзая, повністю притулившись до нього спиною.

Пирхання Дадзая не ображає, коли Чюя здригається від якогось скримера — це в будь-якому разі мило.

— Чому з усього ти обрав подивитися саме «Судну ніч», коли тобі сумно? Чи ти мазохіст?

Чюя дивиться на нього, шмигаючи носом і підіймаючи брову.

— Це люди, які люблять біль, так?

— … — Дадзай бореться з кожним своїм бажанням пожартувати і просто киває. — Ага.

Чюя знову дивиться на екран, хитаючи головою.

— Якщо мені страшно, — він тягнеться до коробки з паперовими серветками, яку Дадзай видобув для нього з шафи, і знову витирає очі, — мені не сумно.

— … — Дадзай знизує плечима, стримуючи посмішку, спираючись підборіддям на голову Чюї. — Гаразд.

Чюя здається маленьким, але напрочуд вагомим у його руках. Його вага надійна, втішна, навіть якщо Дадзай зараз тут той, хто втішає — і Дадзай згадує те, що він помітив у першу ніч їх знайомства, — те, що він забув.

Чюя так приємно пахне.

Ніхто з них точно не знає, коли вони заснули, а коли Дадзай прокидається наступного ранку, Чюя все ще спить, як камінь у нього на грудях, їхні ноги сплелися на простирадлі.

Він постійно намагається сказати своєму мозку, що це дивно, але… це не так.

Блять.

Дадзай тихо веде перемовини сам із собою протягом години, кажучи собі, що збирається рухатися. Він незамислюючись проводить рукою по рудому волоссю, спостерігаючи, як окремі пасма ковзають крізь кінчики його пальців у м’якому ранковому світлі.

Десять хвилин. Він встане через десять хвилин.

Чюя не хропе, він тихенько сопить і зітхає, коли притискається до грудей Дадзая, м’яко видихаючи в його кофту.

Дадзай ще ніколи раніше не спав в одному ліжку з кимось. Він ділив його для тимчасових дослідницьких дослідів, але не більше ніж на декілька… годин максимум.

Це не так погано, як він міг подумати.