Ханахакі

–Даню. Прокидайся! –хтось відчайдушно кричав юнаку у вухо, поки він намагався вхопитися за втрачений сон. Хлопець повернувся на бік, вкрившись з головою.

–Даню! Ти хочеш проспати в цьому кабінеті цілу ніч, чи що? – ще голосніше закричав голос над вухом. Сон уже давно вислизнув від хлопця, але він не поспішав відкривати свої заспані очі.
Власник того голоса тільки зітхнув, і сів на табуретку. Буркнувши собі щось під носа.
Даня уже впізнав власника голосу. І просто вирішив перевірити, скільки часу Ян так висидить. Його м’язи після сну, ще були слабкими, тому він вирішив дозволити собі цю маленьку витівку.
Почувся майже не розбірливий звук. А точніше скрип. Рудоволосий здригнувся від несподіванки, але не відкрив свої очі. До ліжка хтось підійшов.
–Хлопче, мені треба вийти ненадовго. А ти будь хорошим і нагодуй його, коли він перестане прикидатись що спить. –чорт, вона помітила. А Даниїл хотів ще полежати спокійно. –його зілля лежить на столі. І прослідкуй щоб він знайшов дорогу до гуртожитку. Я не збираюсь сидіти з ним всю ніч. –сказавши це, жіночка повільно пішла до дверей, і зі противним скрипом закрила їх.
Тиша. Даня не смів відкривати очі. Несподівано з нього зняли теплу ковдру. Холод пройшов по всьому тілу. Юнак все ж наважився відкрити очі. На нього дивився розлючений шатен.
–Доброго… ранку? –рудоволосий посміхнувся, і піднявся з лежачого положення – в сидяче.
–Доброго ранку? Скоро відбій! Я тут уже кілька годин сиджу, намагаюсь його розбудити. –зеленоокий махав руками, частково піддавшись емоціям, продовжуючи сваритись. –Ольга Вікторівна сказала дочекатись доки ти проснешся, і відвести тебе в гуртожиток. Даню, скажи чесно, як давно ти не спиш? –від слів Яна, хлопець почервонів. Але все ж знайшов в собі сили відповісти.
–Всього лиш хвилин 5, може 10. –стараючись не дивитися на друга, мовив юнак. Він оглядав всю кімнату, тільки не зеленоокого.
Ковдра, яка лежала на підлозі, далі він знайшов поглядом вікно, –і правда темно– кілька стелажів з медичними зіллями, трави, стіл завалений паперами… Його обірвав нетерплячий юнак.
–Ось, їж. –вручив йому тарілку, з майже холодним супом. Вибирати не приходилося, все ж він напевне проспав вечерю.
Закінчивши з супом, блакитноокий юнак встав з ліжка, і почав обувати свої кросівки. Ян всунув йому в руки пакет із зіллями, і вони поплелися у сторону гуртожитку. Він навіть не говорив Яну, що йому хочеться палити, не хотілося ще більше розлютити хлопця.
До гуртожитку вони прийшли у тиші. На вході автоматом привіталися з коменданткою, навіть не чекаючи відповіді. І почали підніматися сходами.
–Як твоя доповідь? –почав розмову Даниїл.
–Він її не прийняв! Сказав до завтра переписати. –по вигляду хлопець був втомлений. –Я вже написав половину, але через декого мусив просто сидіти в кабінеті медички. –юнак все ще почувався трішки винним, тому сам запропонував свою допомогу. Яку уже щасливий Ян, прийняв без вагань.
–Дайте пройти! –їх просто штовхнула дівчина, яка тільки но вилетіла з кімнати.
–Стасю, ти чого? Знову сутність дістає? –хлопець явно не звернув увагу, на поштовх від дівчини, і усміхнувся. –Чи ти з сусідкою посварилася?
–Скільки разів тобі казати, Стейсі я! –дівчина, яка тільки но кудись попішала, зупинилась щоб поправити Даню.
–А ти чого такий блідий? –Стася пильно оглянула рудоволосого юнака.
–Я надіюсь це не заразне. –грубо сказала дівчина, хоча по очам можна було зрозуміти що вона хвилюється.
–Та вроді ні, Ольга Вікторівна тоді би мене не відпустила. –здається хлопець все ж помітив, справжні емоції дівчини, і не звертав увагу на грубощі.
–Ось, навіть зілля дала. –юнак витягнув один флакон, і показав Стейсі. Яка глянула на нього вдумливим поглядом, потім перевела розуміючий погляд на Даню, на довгу мить. Буркнула щось незрозуміле під ніс.
–Ну, тоді я піду. Щасливо вам залишатись, в цьому… місці. –після цих слів, дівчина попрямувала в невідомому напрямку. А хлопці переглянулись, і зайшли в кімнату.
***
Вранці, Даня прокинувся пізніше звичайного. Сусіда в кімнаті вже не було.
–Дивно. Він зазвичай так шумно збирається, що будить і мене. –думав юнак обводячи поглядом кімнату, на ознаку що хтось ще в ній був.
Не знайшовши таких, він жваво потягнувся на ліжку. І через декілька моментів вже встав. Поспіхом застелив ліжко. Ну як застелив, просто кинув ковдру назад на ліжко.
Даниїл поглянув на годинник, що висів на стіні. 8:02, сніданок тільки но розпочався. Зрозумівши на стільки він запізнювався, він зібрав свою сумку, і швиденько накинув на себе вчорашній одяг. За 5 хвилин він уже вітався з коменданткою. І та, на подив, йому відповіла. Данька дивно поглянув на неї.
–Може в неї також гарячка? – жіночка сиділа, зручно вмостившись на своєму кріслі. У руках у неї був… –То точно чай? – виявивши причину її гарного настрою, хлопець розслабився. І щоб не дати знати, що він зрозумів, поспішив до виходу.
О 8:17, він зайшов у їдальню. Обвівши поглядом всі столи, він задумався, куди йому сісти. Серцем його тягнуло до Велесу, та і обіцянки Марії він хотів дотриматись. А коли він побачив з ними за столом, ще і Яна, ніяких сумнівів не залишилося.
Підійшовши, він помітив що Марія і Ян, про щось говорили. А Єсен про щось розмірковував.
–Як же мені подобається, коли він такий серйозний. –тут їхні погляди зустрілися. У хлопця різко закінчилося повітря в легенях. Але звичайного кашлю, який завжди його супроводжував – не було.
–Привіт. –просто привітався Єсен. І продовжив, але вже до його дівчини. –Марія, мені уже потрібно йти, зустрінемося після занять.
Юнак зібрав свою сумку, і поцілувавши у щоку свою дівчину, пішов.
Даня просто сів на своє місце. Він уже зрозумів, яку помилку зробив, просто прийшовши сюди.
Рудоволосий не чув, як з ним привіталися друзі. Не бачив їхньої реакції, на те що він їх проігнорував. Апетиту не було зовсім. Хлопець випив кілька ковтків чаю, і поплівся на пару.
***
За пів дня, Ян і Марія підходили до рудоволосого безліч разів. Все розпитували, що з ним сталось. Даня просто відповідав чергове, «все добре», після якого прощався з ними, посилаючись на якісь важливі справи. Після пар, коли він прийшов до своєї кімнати, і став робити домашку, Ян спробував з ним поговорити. Але Даниїло не хотів. Взагалі ні з ким. Це те, з чим йому хотілося впоратися самостійно.
Тому він відклав домашню роботу. І під пильним поглядом сусіда, вийшов з кімнати.
Своїм островом самотності, він вибрав якийсь погано зачинений кабінет. Зайшовши всередину, він закрився на ключ.
–Просто деяким вчителям, треба пильніше слідкувати за ключами. – усміхнувшись, юнак підійшов до вікна. Відкривши, він відчув потік холодного повітря, і сніг почав подати у приміщення. Відійшовши на кілька кроків, він прикурив цигарку.
Хоч Даня і вирішив, страждати в самоті, але вже жалкував. Йому потрібно було поділитися з кимось. Просто життєво необхідно. Сьогоднішній день це показав. Було неприємно брехати друзям, що все добре. Хоча вони явно йому не вірили. Хлопець зітхнув. Він вирішив поговорити, хоча би з кимось.
–Але точно не з Марією. Залишився тільки Ян. – змирившись, що йому доведеться поговорити з шатеном, він затушив цигарку. Зачинивши за собою вікно, він попрямував до виходу.
В коридорі почулися кроки, хтось ішов. Даниїлу не хотілося, щоб його застукав хтось із вчителів. Тому він зупинився біля дверей, і прислухався. Їх було двоє, і вони про щось говорили. Голоси сперечались, і наближувались в сторону Дані. Хлопець почав вслухатися. І окремі літери, почали вимальовуватися в слова.
–Ти маєш вибачитися! – сердито мовила дівчина. –Марія?
–А чого я повинен вибачатись? Це він з мене посміявся! –крикнув у відповідь хлопчачий голос. –А то Єсен?
Рудоволосому не хотілося підслуховувати їхню розмову, тому він відійшов подалі.
–Це мені було неприємно! Нехай сам вибачається, за свій невдалий жарт! –почув уже віддаляючись юнак. Він намагався затулити вуха, вони явно говорили про нього. Не хотілося більше того чути. Але Даниїл все ще чув обривки фраз.
–І звідки він дізнався… Я ж вирішив все забути… –хлопець намагався заспокоїтися, почати знову дихати. Але щось не давало йому.
–Пр… ти? –все ще чув голоси юнак, хоча ті двоє, вже були далеко від нього.
Ніхто не почув, як хлопець відчайдушно закашляв. Сил стояти не було, і він упав на землю, згорнувшись пополам.
–Посміявся!?! Мої почуття, для нього жарт? Йому було дуже не приємно?!! –очі пекли, а з грудей неначе виривали легеню. Нестерпно боляче. В роті на цей раз були не пелюстки, а цілі бутони. Він сплюнув їх на підлогу, намагаючись підвестись.
–Боже! То незабудки? Ненавиджу їх. –впавши прямо на них, він втратив свідомість.
***
–Даню! Даню! Боже, що з тобою? –хтось перевернув юнака, і через кілька моментів влив щось в рота. Ще через мить, юнак відкрив очі.
–Лев Константинович? Що ви тут робите? –спитав, ще не до кінця прийшовший в себе юнак. Чоловік зітхнув, оглядаючи простір навколо рудоволосого.
–Це я повинен питати, що ти тут забув. Але зараз є нагальніше питання. –серйозно мовив білявий чоловік. –Ти же був у медсестри?
–Так. –відповів уже прийшовший до тями юнак. –Вона ще мені якесь огидне зілля дала.
–І нічого не пояснила? –нерозуміючий погляд Даниїла, став йому відповіддю. –То ти не знаєш, що в тебе за хвороба?
–Ні! Ольга Вікторівна мені нічого не пояснювала. – мовив засмучений юнак.
–Може хоча би ви знаєте? –перевів на нього благаючий погляд хлопець, такий яким його частенько нагороджував Ян. –А що, тільки йому можна?
–Хм… Ну добре, тоді мені прийдеться. Так як я твій виклач, це мій прямий обов’язок. – почав мовити чоловік. –Ця хвороба називається –Ханахакі. Вона на даний момент невиліковна.
–Що? –перебив його, стурбований Даня.
–Та дослухай, будь ласка. Вона з’являється від сильного нерозділеного кохання. У легенях ростуть квітки, які ти викашлюєш. – він перевів погляд на підлогу –Вона дуже рідкісна. І все чого люди домоглися, тільки це зілля, яке частково знімає симптоми.
Даниїл мовчав. А по його його блідому обличчі, стікали капельки холодного поту.
–То я помираю?..
–Слухай, це не звичайна «невиліковна хвороба», а скоріше психологічна. Якщо почуття невзаємні, я тобі раджу уникати цю людину, це буде краще для тебе. І постарайся не думати про неї. Я знаю, це тяжко…
–Я зрозумів, менше контакту, уникати. І можливо я не помру. Дякую учителю – обнадіяли.
–Даню, я розумію що це важко, але цілителі знайдуть ліки…
–Нічого ви не знаєте! –обірвав його злий юнак.
–Знаю… –тихо мовив викладач, а Даня обвів його дивним поглядом.
–Ви також хворі. Саме тому знали що зі мною, та ще і зілля при собі носите. –просто констатація факту.
–Цілителі саме зараз проводять дослідження. І скоро, я вірю, вони знайдуть ліки –проігнорував твердження юнака Лев. –А зараз тобі потрібно в гуртожиток –перевів погляд на наручний годинник. –Комендантська година, почалася 5 хвилин тому.
–Ну, тоді з вашого дозволу я піду, дякую за все. –хотів було піти юнак, але йому не дозволили.
–Я тебе проведу. У вас комендантка дуже сувора, ще бува не пустить. А так я скажу, що затримав тебе.