Фотки з випускного

Ні, йому зовсім не здавалось, що Фен Сінь виглядає чудово. В цьому ідеально чорному (до сьогоднішнього вечора Му Цін не був певен, що такий колір взагалі існує) костюмі, котрий бездоганно сів по тренованій регулярними заняттями спортивною стрільбою фігурі, та з цією зачіскою з двох колосків, зав’язаних на потилиці у невеликий хвостик, він не був схожим на самого себе. Це виводило. Де той завжди відсторонений хлопець, який чіпляв не неперевершеним стилем, а схованою за вічним роздратуванням добротою? Перед ким він так старається? 

Дурні думки на кшталт останньої ніяк не покидали голову Му Ціна. Бо він знав і перед ким, і чому його так бісить Лань Чан. Дівчисько не винне, ніхто не винен, але на душі було надто паскудно, щоб хоч якось пробувати вгамувати бурхливий внутрішній шквал заздрощів та невиправданої злоби на весь світ. Не треба було йти сюди, тільки настрій зіпсував і заробив купу спогадів, які ще довго будуть привиджуватись в нічних кошмарах. Му Цін ніколи не жалівся на погану пам’ять, але зараз він відчував це особливо гостро. Кожен момент надійно відкарбовувався на підкірці так, наче хтось підло знимкував все і мерщій зберігав на мозковий жорсткий диск без права на видалення. Чудовий випускний альбом, щоб його.

Ось він бере її за руку та посміхається. Му Ціну не віриться, але той справді вміє посміхатись так щиро, невимушено, ледь не закохано. Ось знімає з її волосся листочок, який занесло туди вітром (водночас Му Цін помітив безлад і у себе на голові, але поруч нікого, хто б міг бодай з ввічливості допомогти, не було). Ось вона просить зробити селфі, а він і радий виконати її прохання. Знову посміхається. М’яко, кутики губ ледь підіймаються, але цього вже достатньо, щоб у Му Ціна перехопило дихання. Приходиться відвести погляд, бо виглядають вони занадто солодко. 

А Му Ціну, вочевидь, занадто завидно. 

Му Цін заплющив очі у спробах вгамувати внутрішніх демонів. Моральних сил витримувати дратівливу світломузику та радісні лиця оточення у нього вже не зосталось. Але це призвело тільки до більшого гармидеру у відчуттях: всі звуки й запахи враз стали сприйматись значно чіткіше. Хтось неподалік, здавалось, стрибнув у чан зі спиртним, настільки від нього тхнуло, хтось надто гучно розповідав про свої статеві пригоди. Сміх, поодинокі радісні вигуки, бахи хлопавок — все змішалось у бурхливий життєвий коктейль, який навіть у натхненного слухача міг викликати мігрень.

Нічне повітря свіжістю вдарило у заклопотану голову, очі категорично не хотілось розплющувати. Вітер, раніше ледь чутний, зараз перебирав пасма його розпущеного волосся. Шум проїжджих по шосе машин свідчив про недостатньо пізній час, а отже вечір мук для Му Ціна тільки розпочинався. 

Зараз Му Цін знаходився далеко від головного залу з купою напівп’яних танцюючих випускників, але музика звідти все ж долинала до нього на веранду, куди він безславно втік, і той фоновий шум нескінченно дратував. Бо він напевно зараз теж танцює. З нею. Хоча ніколи до сьогоднішнього вечора не любив це діло: і танцювати, і дівчат.

Коли знайомий парфум додав ще пару нот у навколишню дисгармонію, Му Ціну прийшлось вийти з імпровізованої медитації. Від хлопця, який так підло підкрався, не несло алкоголем та сигаретним димом, що якісно відрізняло його від більшості однокласників, але самовдоволена посмішка, міцно закріплена на його обличчі, викликала рвотні позиви не гірше за інші чинники. Сє Лянь бридко випромінював щастя та огидно шарівся любов’ю. 

— Прийшов мене дратувати? — Му Цін звично закотив очі. Внутрішнє нагадування, що Сє Лянь теж абсолютно ні в чому не винен, не допомогло. — Вали до свого першокласника.

— Перестань знущатись з Хва Чена! Він молодший за нас всього на рік, і це не дає тобі права…

Му Цін вже давно переріс свої почуття до Сє Ляня, котрі були на грані дитячого щенячого захвату та першого нерозділеного кохання, і слава богам, але відлуння ще деколи турбувало його, обіймаючи ніяковими спогадами. Особливо сьогодні та особливо коли єдина людина, з котрою він міг попліткувати на тему бісячих відносин спільного друга, пропадала в танцювальному залі та імовірно притискала до себе їхню однокласницю.

— То що він забув на нашому, — наголос, — випускному? — роздратовано перебив Му Цін. 

— Може мене, як думаєш? — Сє Лянь посміхався. Складалось враження, що щічки його почервоніли не від палких компліментів малого паскудника, а все ж від чогось більш градусного. — А ти перестань дутись в стороні і погово…

— Без тебе розберусь. Ти ж не пив?

Сє Лянь продовжив доброзичливо посміхатись, що могло означати буквально все на світі: від «а як ти зрозумів?» до «ще раз припустиш щось таке, і я більше з тобою не знатимусь». 

— Поговори з ним, а то сіпаєшся та тікаєш від нього весь день. Ви ж друзі, — хлопець радісно розтягнув останнє слово так, наче хотів натомість сказати щось інше. Грайливих бісиків у погляді Сє Ляня розпізнав би і сліпець, але Му Цін ніколи не вмів читати правдиві емоції свого товариша. 

— Ніякі ми не друзі, — вибухнув Му Цін. 

— Та може й не друзі, хто вас знає, — ще один хитрий погляд. — І, що б ти з цього приводу не думав, нам треба спільна фотка, бо ми з тобою вже точно друзі, і ти мені не зможеш відмовити. 

Сє Лянь спритно дістав з кишені телефон та підібрався до Му Ціна ближче. Му Цін щиро спробував зробити лице простіше, але справжні його думки все ж чудово було видно і крізь поспіхом вичавлену посмішку. 

— Чудово вийшло, а навіть якщо не чудово, то яка різниця? Це ж для історії, а не на обкладинку, — задоволено бурмотів хлопець, швидко гортаючи галерею. — Потім скину тобі, — раптом він побачив когось позаду Му Ціна, і його очі засяяли зовсім іншим видом привітності. Гадати без потреби, десь на горизонті з’явилась бісяча червона пляма. 

— Зникни, — йому все ж вдалось зменшити рівень пасивної агресії в голосі, інакше друг ще довго крутився б поруч або, що значно гірше, привабив своєю присутністю пана «Вимахуюсь-бо-можу-собі-дозволити», а цього Му Ціну точно не хотілося.  — Я скоро прийду, не хвилюйся. Провітрюсь, — і розвернувся до виходу з комплексу. 

Натомість хотілось спокою і ще крихту подумати. Зовсім трохи, він не бажав глибше занурюватись у це, бо знав, що заплутається тільки сильніше. 

— Не замерзни! 

Це вже Хва Чен. Му Цін не відповів, вдаючи, що не почув. 

«Може б це дійсно по-тихому звалити кудись? Пройтись по набережній, нарватись на ще більш п’яних випускників з іншої школи, вв’язатись у бійку, прийти до тями вже завтра, зате без жодного спогаду про цю жахливу ніч». Та він не був певен, що навіть ретроградна амнезія допоможе вирвати ці сторінки, вони вже міцно вкорінились в його особистості. Переплетіння рук, посмішки, кадри невластивої близькості спалахами фотоапарата вибухали в уяві Му Ціна.

Краватка давила на шию навіть у спущеному вигляді, тож він зняв її та недбало засунув до кишені штанів. Піджак він залишив десь у залі, тому більше нічого, окрім тонкої сорочки, не мішало нічному повітрю холодити розпалене тіло. 

Комплекс був чудово облаштований та освітлений, тому не потрібно було надто уважно придивлятись попід ноги, щоб випадково не зарити носом у дизайнерську плитку. Але Му Цін все одно глядів донизу так, наче в щілинках та поміж пророслого моху заховались всі таємниці всесвіту, а заодно підказка про те, як йому вчинити.

Попри всі намагання втекти, ноги його принесли не до виходу, а до майстерно обладнаного дворика зі штучним ставком та парою альтанок.

При денному світлі, коли вони тільки прибули сюди, альтанки не виглядали і в половину настільки ж чарівно, але темрява та вітер, що грався невагомим тюлем, зробили своє діло. Тепер місце скоріше нагадувало локацію з відеогри, аніж реальний вид, 

Світло від жовтих вогників гірлянд, що прикрашали плетені стіни альтанки, відбивалось у гладі декоративного ставка, створювало ілюзію світлячків, які, здавалось, ще мить, і розлетяться у різні боки, подалі втечуть від надмірної уваги. Але ні, вони все ще залишались на своїх місцях та затишно поблискували, запрошуючи завітати всередину. Сховатись від усього світу, перепочити. 

«Там точно тихо та нема нікого». 

Нікого, хто б мав ім’я Фен Сінь. 

Бажання зробити ще одну світлину «для історії» виникло у Му Ціна тільки-но він переступив поріг альтанки. Всередині вона виглядала не менш казково, і Му Цін волів, щоб хоч один спогад цієї ночі був таким невагомо красивим та майже радісним.

Витягнув телефон, відкрив камеру, приготувався скорчити прийнятний вираз обличчя, як раптом помітив на екрані позаду себе темний силует.

— А щоб тебе! — телефон вивалився з рук, незграбна спроба його спіймати тільки погіршила ситуацію, той ледь не звалився за огорожу у ставок.  

— Вибач, не хотів лякати, — розпочав прибулець. — Ти де пропав? 

Ну звичайно, це був Фен Сінь. В своєму костюмі довершеного кольору темних глибин всесвіту та зі своїм звичним відсторонено-холодним лицем, бо всі посмішки він, очевидно, сьогодні вже розтратив. 

— Що там Лань Чан? 

Хлопець знизав плечима, потягнувся рукою, щоб ніяково почухати потилицю, але вчасно згадав про зачіску, тому обмежився тільки тим, що перекинув хвіст зі спини на плече. 

— Вхопила пару подружок і втекла з зали. Здається, плакати.

Зовсім ірраціонально, але Му Цін після цієї фрази відчув тільки праведний гнів. Спочатку мило посміхатись весь вечір, а потім втнути щось, що змогло довести до сліз? І тепер так спокійно про це говорити? Так, наче і не сталось нічого вартого уваги. Му Цін не вірив своїм вухам.

— Що ти їй наговорив? — долоні проти волі стиснулись у кулаки.  

Му Цін чітко усвідомлював, що саме гризло його весь цей час. Розумів, що ревнує, але нічого поробити з цим не міг. Почуття зосереджувались в такому місці, куди раціональній його частині було не суджено добратись, тож він чимдуж уникав прямого контакту та унеможливлював виникнення голосних сцен. І заради чого були ці старання? Щоб все обернулось отак? 

— Я? До чого тут я? Вона про Сє Ляня дізналась.

— Сє Ляня? Про що ти? 

Му Цін відкинувся спиною на стіну альтанки, схрестив руки на грудях. 

— А ти про що? — здавалось, що Фен Сінь справді не розумів, чому Му Цін настільки розізлився. Не потрібно бути психологом, щоб правильно прочитати його позу, вона кричала про необхідність пояснень, але що саме потрібно пояснити залишалось для Фен Сіня загадкою. — То де ти пропадаєш цілий вечір?

Фен Сінь підійшов ближче, обережно подивився Му Ціну у очі, немов шукав там ознаки чогось впевнено незаконного. І тільки тут хлопець помітив, що в руках у Фен Сіня його акуратно складений піджак. Він здивувався, ця деталь цілковито вибила його з колії.

— Звідки ти тут взявся? І якого біса ти зараз бігаєш з моїм піджаком, якщо маєш її заспокоювати?

— Пан «Вибішу-кого-завгодно-за-десять-секунд» тебе здав, сказав, що ти шукав свого піджака. Не змерз? Тут холодно. І чому, до речі, я повинен її заспокоювати?

— Ну, ви ж наче разом.

Вимовити ці слова виявилось навдивовижу легко, вони самі злетіли з язика. Ця легкість змогла надійно приховати весь той шквал емоцій, який ховався за нею, всі ті нерви, ревнощі та біль. 

«Разом», — подумки повторив кожен з хлопців, повітря наповнилось гірким відлунням слова. Му Ціну довелось витерпіти довгий пронизливий погляд, що, здавалось, заглядав прямо в душу. 

— Хто тобі… 

«Ну, ось і все. Зараз Фен Сінь скаже щось таке, після чого я не зможу з ним спілкуватись. Розставить всі крапки по своїм місцям».

Але Му Цін помилявся. 

— Як ти до такого взагалі додумався? — роздратування в голосі Фен Сіня досягло свого піка, ніколи раніше і ніколи після Му Цін не чув від нього схожих, приглушених відчуттям тотальної несправедливості, інтонацій. — Лань Чан давно, ще минулого місяця, попросила мене побути з нею на офіційній частині, станцювати цей дурний вальс, бо Сє Ляня вмовити їй не вдалось. А сьогодні ще й побачила нашу солодку, нехай їм щастить, парочку разом і засмутилась. Я навіть не здогадувався, що він їй подобається… 

У Му Ціна не стало сил, щоб зробити наступний вдих. Тобто ви хочете сказати, що весь цей час, всі ці нестерпні тижні, Му Цін накручував себе майже безпідставно? Всі ці їх зустрічі не були побаченнями? І зараз він напнув цей красивущий костюм не заради неї? Тоді чому? 

— Вибач, але ти тупий? — продовжив Фен Сінь, підходячи ще ближче. Тепер кожен з них міг без перешкод та за наявного бажання торкнутись один одного, настільки близько вони знаходились. — Як тобі взагалі таке прийшло до голови?

— Я тупий? Та я краще склав випускні іспити, ніж ти! — ожив Му Цін, бо якщо на перебудову світосприйняття в нього не зосталось сил, то на суперечку вони завжди знайдуться. 

— О боги, серйозно? Що ти взагалі від мене хочеш? 

Пауза. Рій безпідставних бажань, воскреслих сподівань та мрій геть зніс хлопцю можливість мислити раціонально, емоції чітко проступили на лиці, щоки та вуха почервоніли. Раптом Му Цін відчув неметафоричну близькість, тепло від тіла поряд майже заглушило навколишню прохолоду. Він знав, що цей вечір поставить крапку, відчував на клітинному рівні, але не думав, що ця крапка бодай ймовірно буде іншого толку.   

— Потанцюй зі мною, — вирвалось відверте. 

Відкритий погляд, на секунду обидва не повірили у сказане, але потім:

— Ходи сюди, — Фен Сінь, не чекаючи рішучих дій зі сторони хлопця, самотужки обхопив Му Ціна за талію і зробив перший крок. — Ти справді…

— Заткнись. Що б ти не хотів сказати, просто замовкни.

Вони плутались у рухах, ставали на ноги, хитались у тільки їм відомому ритмі. Але це було по-справжньому, цей момент належав тільки їм. 

— Ти знаєш, що це все означає? 

— Ні. 

— Сказати?

— Без тебе розберусь.

Але відчувати чужі руки, що так впевнено притискали тебе до себе, було приємно. Мати можливість погладити щоку, поправити комір піджака, порахувати пальцями всі ґудзики, і, головне, — нарешті не думати. 

Альтанка, вітер, що колисав тюль, та вогники, так схожі на світлячків, стали свідками найнезграбнішого танцю цього вечора. Але кому яка різниця? 

— Почекай, — через деякий час, коли сум’яття в думках трохи стишилось, мовив Му Цін. — Мені треба зробити фото.

Чи повернулись вони на святкування? Навряд, в той момент статус «закохані» їх обох цікавив значно більше, ніж статус «випускники». Вони ніяк не могли перестати цілуватись. І торкатись, бо, як виявилось, це зовсім не те саме, що дружні або випадкові торкання. А потім мовчати, тупо дивлячись один на одного, зблизька розглядаючи найдрібніші родимки, бо говорити без підвищених тонів та саркастичних закидів вони поки що не навчились. Але вони зможуть. Бо, напевно, люблять один одного. 

Від авторки: Трошки ООС’у у відносинах, але я справді бачу можливість такого розвитку в схожому Модерн-АВ, коли події та персонажів між собою не розділяють буквально сотні років. Але все ж проставила цей ООС в тегах, щоб не було непорозумінь. Дякую, що дочитали до кінця <3