Фемповістка в книгах про Шерлока Холмса

До мене в інтернеті уже з’являлася величезна стаття про те, що Шерлок Холмс є не сексистом, як сприймають його в суспільстві, а навпаки – профеміністом. Тому я підійшла до питання трохи з корректнішого боку і припустила, що не Шерлок, а сама книга, що дивовижно як для перетину 19 та 20 століть, є профеміністичною. Тим паче, що іноді мізогінні промови Холмс таки виголошує.

Він говорить Джону про Мері, що навіть найкращим із жінок не можна довіряти. Він десь за кадром і до 3 оповідання (тобто цього взагалі немає в книзі) жартує з жіночого розуму, а потім зустрічає Ірен Адлер і перестає це робити. Він говорить про Трелоні з “Другої плями”, що жінок складно зрозуміти через скритність і постійне хвилювання про свою зовнішність, а потім спокійнісінько її розуміє. Він каже про Віолетту з “Вельможного клієнта”, що почуття жінок йому незрозумілі, і через пару сторінок ідеально пояснює її логіку та емоції. Але навіть те, що його слова мало узгоджуються з діями, його не виправдовує. Значить він такий мізогін, що навіть не здатний поглянути на факти критично.

Але якщо Шерлок мізогін, хіба це робить мізогінним сам твір? У мене ніколи не виникало сумніву, що ця його риса там подається як негативна. Ну а якщо книга каже, що сексистом бути безглуздо і погано, то що можна сказати про саму книгу? Ось із такими думками я сідала її читати, намагаючись перевірити свою гіпотезу.

1. Злочин, який максимально засуджується в першій же повісті канону, зараховується до категорії так званого гендерного насильства – тобто насильства, яке чиниться переважно щодо жінок, основним мотивом якого є статева ознака жертви. Коханій Джефферсона Хоупа чоловіки зі спільноти мармонів не дозволили вийти за нього заміж, убили її батька, а саму дівчину насильно видали заміж за когось із них. Нещасна померла за місяць, а Хоуп заприсягся помститися.

Насильницька видача дівчини заміж – і є те, чим Дойл закликає читачів обуритися, у той час як вбивства її катувальників Хоупом, які і розслідує Шерлок, подаються як досить зрозумілі. Перше оповідання ще не ставить перед детективом питання хотів би він відпустити на волю вбивцю, який мстився за кохану людину (бо Хоуп смертельно хворий) – але він уже ставить його перед читачем. І далі в книзі ця тема підніматиметься і розвиватиметься ще багато разів.

2. У фіналі всім відомого “Скандалу в Богемії” прямо в лоб феміністичний посил: Шерлок ображав жіночі інтелектуальні здібності, але після того, як Ірен змогла його обдурити, він це робити перестав. Тобто вже в третьому за рахунком оповіданні позиція Дойла щодо сумнівів у розумових здібностях жінок здається очевидною – як і його ставлення до холмсівської мізогінії як до чогось помилкового.

Так мало того, сама Ірен як особистість подається в книзі доволі несподівано. Король звинувачує її в тому, що вона намагається перешкодити його шлюбу. Те, що він зустрічався з жінкою нижчою за нього по рангу, але не збирався з нею при цьому одружуватись, він вважає цілком нормальним. Загалом подібна персонажка в нашому суспільстві сприймається явно негативно: причому претензії не просто в стилі “шантаж це погано”, а і в сенсі “ш****, крутить чоловіками як захочеться, заробляє гроші вагіною, спить з кимось, знаючи що не зможе вийти за нього заміж, мала більше ніж одного партнера за все життя!!!” Нічого дивного, що в “Шерлоку” від ББС “авантюристка та особа досить сумнівної репутації” із канону було протрактовано саме як проститутка. Бо проститутки це ж не згвалтовані тисячі разів жінки зі зламаною психікою і розбитим вщент здоров’ям та самооцінкою, які не можуть вивільнитись з лап індустрії, навіть коли цього більше всього хочуть, а хитрющі шахрайки, що заробляють гігантські багатства найлегшим і найаморальнішим способом і постійно обманюють нещасних довірливих чоловіків.

Але в оповіданні Дойл явно не має на меті засудити Ірен чи принизити. Крім розхвалень її відважності, сталевого характеру та розуму, автор явно пропонує подивитися на її вчинки позитивно і з етичної точки зору також. Ватсона мучить совість, коли він розігрує придуманий Холмсом спектакль, коли він дивиться з якою ласкою та турботою колишня примадонна опери доглядає за “пораненим” детективом. В своєму прощальному листі Ірен пише, що любить свого значно достойнішого теперішнього чоловіка, а король їй приніс чимало зла. Вельможа миттєво вірить в її обіцянку не публікувати ніде їхнє спільне фото, тому що знає, що її слово непорушне. А Холмс з явною зневагою говорить зі своїм клієнтом в фіналі, заявляючи що Ірен не його рівня в трохи іншому сенсі цього слова. Тобто ми явно можемо підозрювати, що це не вона авантюристка, яка зустрічається з принцами для того, щоб потім шантажувати, а він сам її використав і спонукав мститися (а то і захищатися від нього) таким чином. 

Я знаю, що і в цьому оповіданні, і в інших, достатньо хоч не мізогінних, але явно сексистських виразів про те, що “жінка завжди в стані тривоги рятує своє немовля, а бездітна шкатулку з дорогоцінностями”, “всі чоловіки втрачають від її краси і привабливості голову” і тому подібне. Артур Конан Дойль народився в середині 19 століття, він не розумів всіх тонкощів фемінізму, знайомих нам в 21-ому. В реальному житті він навіть виступав проти деяких прав жінок, які виборювали суфражистки уже тоді. Але це не завадило йому свідомо та несвідомо підтримувати погляди, які і в наш час серед чоловіків з вогнем не знайдеш. Що тільки доводить, що для того щоб жахатися жорстокому ставленню до жінок чи захоплюватися набагато моральнішою поведінкою жіночої половини населення, не треба розвинених знань біології та соціології – достатньо бути людиною та володіти емпатією. Що ми і побачимо в усіх подальших прикладах.

До речі, в 21 столітті Ірен Адлер є антагоністкою як мінімум в чотирьох (!) екранізаціях, так що позитивне висвітлення автора сучасні режисери явно не вловили. Що ставить Ірен в одну ситуацію з самим Шерлоком Холмсом (про те як в зараз вивернуто сприймають моральний образ детектива у мене є “Шерлокзай”, інша стаття аж на 70 сторінок).

3. У “Встановленні особи” вітчим обманює дівчину (прикидається її коханим, а потім кидає), намагаючись вбити її самооцінку – щоб вона ніколи не виходила заміж, а всі гроші з посагу діставалися йому. Зрозумівши це, Шерлок пошкодував, що не може засудити його за законом, але побажав, щоб знайшовся брат чи друг дівчини, який би добре побив мерзотника. Після чого заявляє, що він і сам не відмовить собі в подібному задоволенні, схоплюється до батога, а наляканий вітчим скочується вниз сходами.

Чи емпатично це з погляду Шерлока? Так. При тому, що психологічне та економічне насильство над дочкою/падчеркою – це один із прикладів домашнього насильства, найпоширенішого різновиду гендерного насильства. Яке заохочувалося законами та звичаями того часу. Наприклад, жінка не могла особисто вилучити свій дохід із сімейного бюджету і витратити так, як їй заманеться – їй справді треба було для цього вийти заміж.

У фіналі новели від детектива звучить сексистська фраза “небезпечно забирати у тигриці тигреня, а у жінки її помилку”, якою він пояснює своє небажання розповідати дівчині свої спостереження. Аля вона йому не повірить на слово, бо жінка. А чоловік би повірив, бо глянув би на факти раціонально. Це дуже дивне рішення і відвертий сексизм, але теж не мізогінія: він не намагався жінок цим якось образити. Вміти романтичною оманою прикрашати собі життя комусь може зберегти психіку у багатьох складних ситуаціях. Та й щодо самої клієнтки це може бути доречно, тому що Холмс бачить її розбитість і невпевненість у собі: якщо розповісти такій дівчині, що її зрадили і вітчим, і навіть мати, яка була за одне з чоловіком, то можна тільки нашкодити. Мабуть, вже краще чекати, поки вертихвіст-вітчим “докотиться до шибениці” (цитата Шерлока щодо нього).

4. У оповіданні “Пістрява стрічка” ситуація схожа, але набагато страшніша: тут йдеться про дівчину, яку намагається вбити її вітчим заради спадщини. Шерлок зустрічає налякану клієнтку тим, що лагідно гладить її по руці, а після розмови вказує на синці на її зап’ясті, які вона намагалася від нього приховати, і просить не вигороджувати звіра-вітчима. Самого вітчима він грубо виставляє геть, коли той приходить до нього погрожувати і говорити гидоту про падчерку. А у фіналі випадково вбиває покидька його ж знаряддям і іронічно заявляє, що навряд чи цей вчинок ляже тяжким тягарем на його совість.

Тобто знову ж таки: жах людини, яка дізналася, що вітчим вбиває своїх падчериць заради грошей – це звичайне явище. Але в той же час бажання людини (особливо чоловіка середніх років), щоб їй показали синці від домашнього насильства, прагнення поспівчувати дівчині в таких речах, навіть якщо його про це і не просили – це щось просто надзвичайне. Так, я зараз спілкуюся переважно з правозахисниками та профеміністами, ретельно обираючи собі коло спілкування та розумію, що у читачок воно може бути схожим, але якщо вийти з нього хоча б на пару метрів, то подібного вже не зустрінеш майже ніде. Усі звинувачуватимуть за те, що посміла згадувати хоч мимохідь про насильство над собою (або і над іншими), говорити не виносити сміття з хати, що це не їхня справа, що вони продовжуватимуть нейтрально ставитися до такого злочинця – в той час, як у поведінці Шерлока нічого нейтрального немає.

До речі, поки я це пишу, то згадую, що два місяці тому потрапила в таку ситуацію: запитала сусідок, навіщо вони носять обіди господареві квартири до лікарні, якщо його сестра розповідала, що він її б’є. Навіщо гарне ставлення до такої людини? Вже подбали б про його сестру, якщо хочеться комусь допомогти. На що мені відповіли, що сімейні сварки це не їхня справа. От так люди ставляться до таких речей насправді. Мені то про не знати, якщо перші три роки після втечі з дому я взагалі майже не мала співрозмовників, які б цілковито моє рішення підтримували. На боці жорстокого вітчима виявилися абсолютно всі мої родичі. А всі чоловіки-лікарі, яким доводилося розповідати про свою ситуацію, мого вітчима ще й вигороджували, не забувши мене звинуватити. І наскільки ж різко позиція Дойла від цієї реальності відрізняється, хоча він жив у столітті, коли в Британії чоловікам було дозволено бити дружин ціпками за законом!

5. У зав’язці “Мідяних буків” Шерлок жартівливо бідкається, що перетворився на порадника юним леді. Але коли з’являється героїня – розумна, рішуча та енергійна, то він одразу переймається до неї повагою і вже за пару хвилин справді займається порадами: приймати їй посаду чи не приймати. Причому свої поради він роздає з позиції брата, що вже неймовірно мило. Пізніше у справі він доручає їй небезпечне завдання, називає розумницею і неабиякою жінкою. Тобто знову ж таки, наскрізна ідея оповідання в тому, що снобом і мізогіном бути не можна, а юні леді бувають і сміливими, і розумними.

6. У “Жовтому обличчі” Шерлок помиляється, не повіривши на слово жінці. Тут уже є расистсько-гендерний конфлікт: дружина приховує від чоловіка, що у неї темношкіра донька від першого шлюбу, але чоловік зрештою виявляється порядною людиною. Детективу ніяково за свою помилку, хоча він всього лише намагався допомогти дамі, запідозривши, що її шантажує перший чоловік, а вона не може про це сказати. Він просить Ватсона частіше йому про цю справу нагадувати, якщо здається, що він поводиться надто самовпевнено. Скромність Холмса викликає повагу, а додатковий зміст оповідання все такий же: менсплейнінг – це погано, потрібно слухати, що тобі кажуть, а не вважати себе правішим чи розумнішим за жінок лише тому, що ти чоловік.

7. У каноні дуже багато розповідей про гендерне насильство, тобто жінки в них зазвичай виступають постраждалими. Але є й такі, де винна сама жінка. Подача таких оповідань цілком звичайна, з підтекстом, що кожна людина здатна вчинити злочин і має нести покарання. Шерлок у таких випадках не починає розводити пасажі “а я ж казав, що цим бабам довіряти не можна”, а навпаки, реагує навіть занадто м’яко. У “Бериловій діадемі” він заступається за дівчину, яка зрадила довіру коханого дядька, сказавши, що їй просто запаморочив голову спритний злочинець – тобто вона скоріше закохалася, ніж хотіла комусь нашкодити.

8. В “Обряді родини Мастгрейвів” ще один приклад негативного жіночого персонажа. Брантона вбила, замкнувши (чи не врятувала, побачивши, що він у пастці) дівчина. Її розшукують, але не помітно, щоби хтось тут сильно поспішав її звинувачувати. У пошуках скарбу Брантон зіграв на її почуттях до нього, пообіцявши, одруження та золоті гори – за що й поплатився, коли гаряча дівчина зрозуміла, що її використали. Вбивство – страшний злочин, але видно як Дойл в одному з небагатьох оповідань, де злочинниця жінка, пояснює її поведінку якимись прийнятнішими причинами, ніж жадібність і жорстокість: тут це образа і, можливо, стан афекту. До речі, у гранаді, британському серіалі 90-х, цю думку розвивають ще далі: там нещасна дівчина у фіналі накладає на себе руки від жаху до свого вчинку.

9. “Грек-перекладач” про викрадення наречених. Гречанку тримає у полоні “наречений”, який вимагає від її брата переписати на себе майно. Брата він убив і втік разом із дівчиною, а пізніше Шерлок вважає, що повідомлення про смерть бандита в газетах недарма, і це гречанка вбила його, помстившись за брата. Ситуація з жіночим злочином дуже схожа з попередньою розповіддю, хоча, звичайно ж, тут вбивство з боку дівчини є набагато виправданішим (плюс могло бути самозахистом, адже він тримав її в полоні). Але ідея та сама: якщо ви наважуєтесь на обман і насильство у бік жінок, то не думайте, що не зможете за це поплатитися, а жінки не зможуть за себе помститися.

Підбиваючи підсумки, у каноні випадки гендерного насильства та типово жіночі проблеми розглядаються часто й детально. А якщо винницею чи вбивцею виступає жінка, то Шерлок не поспішає її звинувачувати, враховуючи обставини, що її виправдовують. Я б навіть сказала, що справа з діадемою яскраво показує, що Холмс якраз таки довіряє жінкам набагато більше, ніж чоловікам – у повній відповідності до статистики злочинів (90% на 10% на всі кримінальні злочини у 21 столітті, і ще більший перекіс в 19тому).

І це дивно, бо у “Знаку чотирьох” Холмс говорив Ватсону про Мері, що навіть найкращим з жінок не можна повністю довіряти. Розбіжність. А якщо серйозно, то Дойл не до кінця вміє прописувати персонажів, наприклад, щоб головний герой чинив за своїми власними, а не за Дойлівськими моральними цінностями. Тому що мізогінія, що решта “шерлокгадства” миттєво злітає, як тільки справа доходить до важливих за сюжетом дій. Докладніше у моїй статті “Шерлокзай”.

10. У “Морському договорі” друзі допомагають Персі – досить нервовому, слабкому та емоційному чоловікові. Його підтримує його наречена Енн, чий характер Холмс ще за почерком визначив як рідкісний. Прибувши до клієнтів, Шерлок відволікся на гарну квітку і почав захоплено філософствувати, на що Енн підійшла до нього і нагадала про справу, різко запитала чи є у нього версії і послала до Лондона їх перевіряти. Але Холмс не образився – у розмові з Ватсоном називає Енн гарною людиною і згодом дає їй дуже важливе доручення. По всьому видно, що Шерлок цінує в жінках сильний характер, а не лізе на стінку від одного натяку на нього, боячись втратити роздутий авторитет – як це роблять дуже багато чоловіків.

11. У фіналі “Танцюючих чоловічків” Шерлок ні в що не ставить виправдання злочинця, що “він любив, він би не образив”. Холмс тут взагалі звучить як справжня феміністка, вказуючи, що Слені не мав права переслідувати жінку, яка його боялася і намагалася втекти, а кохання для подібного – ніяк не виправдання. Домашнє насильство, менсплейнінг, тепер сталкерінг – одній мені здається, що ця книга трішки так випередила свій час?

12. В “Самотній велосипедистці” троє чоловіків розіграли в карти, кому з них свататися до дівчини, яка отримала величезну спадщину. Але один із них закохався в неї в процесі по-справжньому і намагався завадити іншим. Коли Холмс запитав, чому він тоді не попередив дівчину про небезпеку, Каррутерс відповів, що тоді б вона від нього пішла, на що Шерлок відповів, що це егоїзм, а не кохання. Щоб усі чоловіки так розумілися в питаннях любові, як “байдужий до романтики Холмс”.

13. У “Чорному Пітері” вбитий капітан настільки жахливо поводився з домашніми, що вони тільки зраділи, коли його вбили. Нам детально описують виснажену місіс Керрі і те, як його дочка прямо в обличчя Шерлоку заявила, що благословляє руку вбивці свого батька. Головгерої від цього видовища ходять дуже пригнічені, але в їхніх думках і близько немає такого звичного мені “а що тут такого”, “самі винні”, “всі терплять і ви б терпіли”, “як вона могла таке сказати, це ж батько” . Тобто знову Дойл розкриває жахливу проблему домашнього насильства і робить це цілком правильно.

14. Розповідаючи Ватсону про шантажиста Мілвертона в одноіменному оповіданні, Шерлок окремо виділяє, що для жінок він більш небезпечний, ніж для чоловіків. І що інформацію шантажисту несуть не лише лакеї та покоївки, а й шляхетні мерзотники, які завоювали довіру жінки.

Чуйність та увага Дойла до гендерних питань просто захоплює. Оповідання саме по собі несе ідею, що поведінка жахлива саме у Мілвертона, а не у тих, чию репутацію він руйнує, розповідаючи про їхні особисті справи. Що й підводить нас до думки, що, можливо, претензії, що висловлюються суспільством, не настільки справедливі, щоб спиратися на них у чомусь інтимному. Особливо жінкам чи іншим представникам пригніченої частини населення.

15. У “Пенсне в золотій оправі” фігурує літня некрасива росіянка, яку герої вперше побачили, коли вона вибиралася із дводенного ув’язнення в шафі. Але, незважаючи на це, Ватсон відзначає в її образі шляхетність і впертість, що викликає повагу і навіть замилування. В каноні вистачає лукізму, але він зазвичай доброзичливий (в якості похвали, а не критики), досить інтелігентний і не дуже частий. І є ось такі пасажі про те, що внутрішня краса набагато важливіша: наприклад, відомі багатьом слова Холмса в “Знаку чотирьох”, що краса Мері Морстен ще не гарантує її повної моральності, а найкрасивіша жінка, яку він знав, убила трьох своїх дітей заради грошей.

16. В “Убивстві в Еббі-Грейндж” не просто випадок домашнього насильства, а тупо найулюбленіший тип домашнього насильства в риториці мізогінів. Мері зустріла шляхетного, сильного, красивого і закоханого в неї моряка, але ставилася до нього як друга, а заміж вийшла за багатого мерзотника, який після одруження став мучити її та бити. А знаєте, хто у книзі звинувачує в цьому саму дівчину? Ніхто. Сам моряк – капітан Крокер – вважає, що вона мала повне право вважати його лише другом, любить її і жахається тим, як з нею поводився чоловік. Холмс з Ватсоном це теж вважають досить жахливим, щоб не звинувачувати Крокера, який ненароком убив насильника в умовах самозахисту, і не видавати його поліції. А в “Нозі диявола” Шерлок прощає вбивці вже повністю навмисне вбивство брата своєї дівчини, який отруїв сестру заради грошей – тобто для Дойла самосуд в умовах не рівноправного законодавства чи непрацюючої судової системи є повністю правильним – і його можна зрозуміти.

Значить, в каноні не просто 12 оповідань про домашнє насильство. В каноні 12 оповідань про домашнє насильство, в яких немає жодного рядка віктимблеймінгу. Ви в житті то таке часто зустрічаєте?

17. У “Другій плямі” Шерлок начебто й негативно ставиться до Трелоні Хоуп, що обманює його і плете інтриги у чоловіка за спиною, але все одно допомагає їй виплутатися з історії і приховати від чоловіка з прем’єр-міністром правду. Чергова винуватка жіночої статі, побачивши яку мізогін головгерой не радісно ручки потирає, що зміг викрити цих підлих баб, а входить у її становище, розуміє, що її вина невелика, і щосили намагається їй допомогти.

18. У “Собаці Баскервілей” головний антагоніст Степлтон обманює і змушує допомагати собі двох жінок: Беріл Степлтон та Лору Лайонс. І їх взагалі тут ніхто не звинувачує. Навпаки, Шерлок їх обох намагається від злочинця врятувати.

19. У “Картонній коробці” між рядками згадується, що у вітальні на Бейкер-стріт на стіні висить портрет Генрі Бічера – людини, яка в 19 столітті виступала за жіноче виборче право. Цікавий збіг.

20. В оповіданні “Зникнення леді Френсіс Карфекс” Шерлок називає самотніх жінок без дому та друзів “безневинними або навіть корисними членами суспільства”, але вважає, що вони у великій небезпеці, що і було частково справедливим для того часу. Він взагалі дуже ніжно відгукується про леді Френсіс і завзято намагається її врятувати від злочинців.

21. Коли я дивилася серіал “Теорія брехні”, мені дуже сподобалася серія, де командир військової частини зустрічається з підлеглою без особливого бажання підлеглої. Зрештою, дівчина звільняється, а за неї мстять колежанки. Детектив з’ясовує, що командир спеціально не посилав дівчину на небезпечні завдання, поки вони були разом – а якби вона йому відмовила, посилав би на них тільки її. Сивий начальник на це каже: “Так, це насильство. Виведіть його!” На що я сумно зітхнула: добре їм у їхніх Європах, що дорослий чоловік може ось так зреагувати. У нас би сказали, що сама ш****, ноги роздвигала заради вигоди, і що – шановану людину за це з роботи знімати?

Це серіал 2009 року. “Загадка Торського мосту” написана в 1927. І уже в 1927 Шерлок говорить Гібсону, що той не мав права освідчуватися в коханні гувернантці своїх дітей, добробут якої залежить від нього. Тому що вона не може йому до ладу відмовити, боячись втратити свій єдиний заробіток. Неймовірно.

22. “Вельможний клієнт” – це розказане в досить консервативній манері одне з найпрофеміністичніших для канону оповідань. Король Англії анонімно звертається до Шерлока за допомогою проти огидного злочинця Гюнтера, що колекціонує розбиті жіночі долі. Про нього Холмс навіть з газет зміг зрозуміти, що той убив свою колишню дружину, але зміг уникнути покарання. Чергова жертва Гюнтера, Віолетта, виявляється небайдужою самому королю (вона дочка його генерала), але навіть він нічого не може зробити в ситуації, коли жінка добровільно погоджується на шлюб з подібним негідником – вона ж фактично потрапляє до нього в рабство.

Для початку Холмс намагається Віолетту просто переконати на словах. У цьому йому погоджується допомогти дуже цікава персонажка – повія Кітті Вінтер, яскрава та емоційна дівчина, яка всім серцем ненавидить мерзотника, що розбив їй життя. Про це не йдеться зовсім вже прямим текстом, враховуючи рейтинг твору, але швидше за все, стосунки з Гюнтером, які обмежилися лише сексом та закоханістю Кітті, закінчилися тим, що він виставив її як чергову пасію за двері. І з огляду на погляди тодішньої Англії, вона не змогла після цього шукати іншого чоловіка і не мала можливостей заробляти на життя у нормальний спосіб, що змусило її торгувати своїм тілом.

Хоча мені не подобається, як описується її професія (“поле гріха”) і, частково, емоції самої Кітті (“тільки в очах жінки може палати така ненависть”), в принципі доля дівчини відображена в розповіді з рідкісним розумінням і співчуттям. А сама Кітті – з нехай частковим, але захопленням та повагою. Чого варте одне те, що вона відмовляється брати гроші за свою допомогу, оскільки справжньою ціною бачить лише помсту Гюнтеру. Мені здається, хтось інший на місці Дойла б уже приплів щось на кшталт “раз повія, отже, продає все за гроші, і звичайно, братиме їх за будь-які послуги”. А тут такого нема. Сам Холмс із Кітті дуже привітний і вдячний їй за допомогу. Він не висловлює жодної критики, коли йому доводиться силою виводити її з дому Віолетти, щоб Вінтер на емоціях не не накинулася на господиню за холодність до помічників і крайній захист злочинця. Холмс погоджується з почуттями Кітті в цій ситуації, просить її сховатися, коли боїться, що Гюнтер найме проти неї вбивць, і називає те, що вона облила антагоніста в фіналі кислотою “Божою розплатою”. Покарання за це їй було найменшим, яке могла запропонувати судова система. Тобто це ще одна розповідь, де чоловіка, який псує життя жінкам, зупиняють незаконним методом.

Історія Віолетти із цього оповідання це також приклад жіночої проблеми. Дівчинці задурив голову вбивця і ґвалтівник, і їй загрожує опинитися у його владі, якщо вона вийде за нього заміж. Шерлок за неї боїться і щосили намагається допомогти. І знову таки: тут уже точно найулюбленіший приклад мізогінів: дівчина сама хоче заміж за того, про кого їй прямо говорять, що він убив колишню дружину. Який момент, щоб сказати, що жінки обирають собі альфачів-ґвалтівників, обминаючи увагою “добрих і невинних” мізогінів! Але в оповіданні у Дойла немає й думки про те, що вона (чи інші жінки-жертви) винна сама. Навпаки, прямо дається зрозуміти, що вона вірить Грюнеру і вважає його жертвою злослів’я. Так, Віолетта в каноні не найприємніший персонаж, і Холмс від неї зовсім не в захваті. Вона описується холодною, гордовитою та відчуженою, а мені особисто не сподобалося те, що про деякі злодіяння нареченого вона знала (навряд чи правдиву версію, але хоч якусь) і зреагувала на це в дусі “він вибачився і змінився”. Дивовижна довіра, при тому, що іншим людям вона не вірила нітрохи. Але незважаючи на все це, у каноні чітко зберігається правильне визначення провини на плечах того, хто вбивав, кидав, розбивав, а не на плечах тих, хто такій людині просто повірив. У обговореннях новин у сучасному інтернеті таку визначеність зустрінеш рідко.

На початку оповідання Холмс каже ідіотську фразу, що жіночий розум для чоловіка нерозв’язна загадка. Аля “не налякали розповіді про вбивство минулої дружини – відверне від мерзотника щось інше”. Але у фіналі він уже чітко пояснює, що Віолетта любитиме спотвореного кислотою Грюнера навіть більше, ніж до цього, знову вважаючи його жертвою злих ворогів. І пропонує показати їй його записничок з “колекцією” колишніх дівчат. Через це те, що він говорить на початку, вже читається з глузуванням – ну треба ж, розібрався. Це як і з оповіданнями Ватсона, Холмс все життя їх критикує, а в старості розуміє, що все було написано правильним чином. Він може робити помилки, але нам показують, що він робить помилки.

23. Єдина повноправна антагоністка-главзлодійка за весь канон з’являється в оповіданні “Пригода на віллі “Три фронтони””. Айседорі Кляйн ніхто не запаморочив голову, її ніхто не зраджував, і нею ніхто не маніпулював. Усім цим вона чудово вміє займатися сама в сторону молодших та багатших хлопчаків. А на тих, хто їй уже не потрібен, спрямовує своїх тілоохоронців. Такі побої і позбавили життя молодого, розумного та талановитого юнака, який любив Айседору, але не підійшов їй розміром свого гаманця.

І тут я раптово хочу похвалити Дойла вже з позиції маскулізму: ставлення до Дугласа тут таке саме, як і до Мері з “Еббі-Грейндж” або до Віолетти з “Вельможного клієнта” – його ніхто не звинувачує в тому, що сам винен, бачили очі що брали. В оповіданні критикується сама Айседора, а не закохані в неї чоловіки. Її складно було покарати за законом, тому у відповідь на обіцянку зберегти причину смерті Дугласа в таємниці, Шерлок змушує маніпуляторку купити матері Дугласа квиток на подорож навколо світу.

В особистій розмові Айседора Кляйн намагається розжалобити детектива, заграючи з ним, але на нього це не діє. Взагалі, Шерлок має досить очевидні смаки на жінок. Йому не подобаються негативно-фемінні риси: кокетство, спеціальна дурачкуватість та вдавана слабкість – хоча більшість чоловіків якраз їх і люблять. Йому не подобаються цим Трелоні та Айседора, нехай і з ними він дуже поступливий. А подобаються йому дівчата розумні, сильні, зухвалі, чесні та добрі. Я завжди вважала вчинок Ірен Адлер в фіналі “Скандалу в Богемії” дуже зухвалим – і що саме це йому і сподобалося. Подумайте – вона подарувала свою фотографію чоловікові, якого обдурила, але не з метою образити, а припускаючи, що він буде в захваті від неї. Яка самовпевненість! І все ж, вона не помилилася. Побачивши жінок, які можуть його обхитрити (Ірен Адлер), розкритикувати і підігнати в розслідуванні (“Морський договір”) або бути правими, коли він помиляється (“Жовте обличчя”), Холмс не намагається вилізти на стіну від обурення, а переповнюється до них повагою.

24. І під кінець, одне з останніх оповідань Артура Конан Дойля – і одне з найбільш пронизливих. “Квартирантка під вуаллю” вже не про те, як Шерлок б’є насильника, не про те, як Шерлок вбиває насильника. Не про те, як коханий жінки вбиває насильника, а Шерлок його відпускає, не про те, як жінка дякує вбивці насильника, і не про те, як жінка спотворює насильника кислотою. Вона про те, як жінка сама готує вбивство насильника – і Шерлок її покриває.

Ви відчуваєте, наскільки тонко та поступово нас до цієї справи підвели? Справі, у якій жінка сама знає, що Шерлок не піде зі звинуваченням на неї в поліцію, бо вона прочитала всі попередні Ватсонові оповідання. І в якому все, що він робить з нею, це співчуває і благає не закінчувати життя самогубством. Ну так якою ж можна назвати книгу, що розповідає про гендерне насильство без віктимблеймінгу, що чітко говорить, що домашнє насильство – це не “сімейна справа”, а найжахливіший злочин, з якого треба втекти будь-яким способом, за який насильник заслуговує платити будь-яку ціну?

Висновок

Як багато пов’язаних з гендерною тематикою питань піднімає Дойл за свої 60 оповідань. І як рідко люди, далекі від фемінізму, це за ним помічають. Все, що знає кожен перший, так це те, що Холмс мізогін був і дружини у нього не було. А оскільки він дуже розумний, сміливий, сильний і самодостатній, то я ні краплі не сумніваюся, що безліч чоловіків, і не читаючи книгу, вважають його образ найкращим доказом достойності життя “без баб” – а бідний Дойл крутиться у труні.

Чи насильники над найріднішими людьми заслуговують на жахливе покарання, а саме насильство повинне будь-якими способами припинятися? Чи все ж потрібно спокійно ставитись до домашнього насильства як до особистої справи сім’ї та неприємної, але обов’язкової складової виховання дітей?

Чи в плані розуму жінки на тому ж рівні, що й чоловіки? Чи це милі придатки до творців світу, потрібні більше у домашніх справах, ніж десь за їхніми межами?

Те, що чоловіки статистично в 90% випадках є злочинцями, є доказом жахливості чоловічої гендерної соціалізації та логічності довіри до жінок? Чи це всього лише вроджена чоловіча особливість, що перекривається неймовірною кількістю так само вроджених чоловічих переваг? А значить жінок-злочинок потрібно не намагатися зрозуміти, бо їхнім мотивом рідко є жорстокість, а треба обуритися їхньою зухвалістю: при вродженій схильності до доброти примудрилися все одно вчинити погано?

Яка поведінка нормальніша для шанованого чоловіка, навіть схильного до якихось сексистських переконань: захопитися жінкою, яка виявилася розумнішою за нього самого, не побоялася його справедливо критикувати чи проявити сильний характер? Або шаленіти, типу як вона посміла?

Важливіша внутрішня краса жінок чи зовнішня?

Чи потрібно приховувати від інших своє інтимне життя, враховуючи недоліки суспільства? Чи критика суспільства у бік особистого життя жінок, зазвичай, цілком справедлива?

Потрібно замислюватися про те, чи можна зізнаватись у почуттях жінці, яка від тебе залежить, і для виживання якій буде потрібним збрехати у відповідь? Чи це не твоя справа і що такого у освідченнях у коханні?

Чи можна називати сталкерство та будь-які інші порушення особистих кордонів насильством? Чи це зовсім некрасиві заяви у бік великого та чистого кохання?

Незаміжні 40+річні жінки мають право робити зі своїм життям що хочуть чи заслуговують на глузування про сорок котів?

І чи можна незаконним методом зупиняти чоловіка, що жорстоко знущається з жінок чи закон найважливіший навіть у випадку, коли він прописаний погано?

Відповіддю Дойла на всі ці питання однозначно є перший варіант, але більшість людей довкола мене зазвичай обирають другий. Що викликає в мене до автора просто неймовірне захоплення та повагу. І, звичайно, я не можу не висловити вдячності до матері Артура, завдяки якій він і захопився письменництвом, і перейняв настільки правильні переконання про жінок.

На початку статті я сказала, що стаття не про те, чи профемініст Холмс, вона про те, чи феміністична сама книга про нього. Але при прочитанні уже очевидно, що раз переважна більшість моментів, що мене захоплюють, зав’язані на поведінці самого Шерлока. Він допомагає жінкам усіма доступними способами в неочевидних суспільству (а найчастіше і закону) ситуаціях, він підтримує жінок, співчуває, розуміє, довіряє і хвалить за риси, які в його часи всі вважали “не жіночими”. А мізогінні речі про недостатні жіночі здібності він говорить явно не з метою самоствердитись або принизити, а тому що він просто так думає. А якщо так, то і переконати його для багатьох героїнь не було проблемою. Важко переконати не того, хто помиляється, а того, кому помилятися вигідно.