“У мене немає ніякої дедукції, Едгаре!”

У Озброєному Детективному Агентстві усі займаються своїми справами, тільки Рампо не може найти собі місця. Кожного дня він читав комікси та їв солодощі, а зараз немає ні коміксів, ні ласощів. Рампо міг би вийти та купити, але він не хоче. І звісно, він вирішив попросити когось з агенства піти і купити(він завжди так робить)

– Ацушіііііі!

– Щось сталось, Рампо-сан?

– Вийдеш купити мені цукерки в магазин?

– Я нажаль не можу зараз. Є робота.

– Ех, ну добре.

Він перепитав всіх, і ніхто не зміг йому допомогти. Він так і залишався нудьгувати в агенстві.

*Ні цукерок, ні коміксів, нічого! Ну і що мені робити? Цікаво, що там По поробляє..Зараз би його детективний роман почитати! Але він тільки три дні назад приносив роман. Може все-таки вийти на двір? Але я так не хочу-у!*

Поборовши свою лінь, детектив вирішив вийти на двір. Проходячи повз кабінет Фукудзави, детектив почув розмову. Він вирішив послухати, про що йде річ. Двері були привідкриті, тому все було добре чути. Разом з Юкічі був Дадзай.

– Бос, чому ви не розкажете йому правду? Чому ви його обманюєте?

– Я не можу йому просто взяти і сказати це.. Він не повірить, що він весь цей час був простим, що у нього не було ніякої здібності. А ще більше мене хвилює реакція Рампо.. Якщо він дізнається що я його обманював.. Він взагалі не захоче мене бачити.

Раптом двері відкриваються, і з них видно Рампо, який явно не очікував такого почути. По його лицю було видно, що він от-от розплачеться

– Рампо..? Ти.. що ти тут робиш? -пролунав схвильований голос фукудзави

– Все життя.. Все життя всі мені брехали.. Я просто людина? У мене немає ніякої дедукції..?

– Рампо, ти все неправильно зрозумів!

– Ненавиджу.. ненавиджу вас всіх..! Зі сльозами на очах детектив хлопнув дверима. Тепер він хотів знаходитись подальше від усіх. Тепер він не хотів залишатись в агенстві. Тепер йому зовсім не хотілося цукерок. Йому хотілось тільки в одне місце. Дорогу до цього місця детектив знав напам’ять, бо ходив туди мало не кожен день.

Різко влив дощ. Детектив не прихопив з собою парасолі, бо навіть не сподівався на таку різку зміну погоди. Йому було холодно та погано. Сльози не переставали литись.

Через деякий час Рампо був уже під дверима будинку Едгара. Він не знав чому, але йому хотілося побачити письменника. Прямо зараз.

Едгар писав роман за своїм столом. Вікно та Штори у кімнаті закриті, тому не чути що за вікном падає дощ. Почувши дзвінок у двері, По хутчіш встав зі стільця та пішов відкривати. Він догадувався, хто це може бути. Хто ще, як не детектив.

Відкривши двері, Едгар побачив перед собою Рампо. Але не такого, як завжди. Зовсім іншого.

– Рампо?

Нічого не сказавши у відповідь Едогава зробив крок в сторону Едгара та впав прямо на нього. Едгар розгубився, так як не очікував такого, але втримав рівновагу. Рампо міцно обійняв письменника, обвівши руками його спину. По почав гладити того по спині.

– Рампо..що сталось? Ти що,плачеш?

– Едгаре..У мене немає ніякої дедукції, Едгаре! Це все просто брехня..! Я простий, такий як усі.. Тепер ти не будеш захоплюватись мною..? Відвернешся від мене..?

– Що? І ти такої думки про мене, Рампо? Думав, що я перестану з тобою говорити? Ні, ні, і ще раз ні! Я так ніколи не зроблю, що б не сталось! Я завжди буду на твоїй стороні! Чуєш? Завжди!

Едгар підняв голову Рампо, та витер його сльози своєю рукою.

– Правда..?

– Правда!

– Але чому?

– Ну.. бо я..

– Бо ти кохаєш мене?

– Так..Тобто, звідки ти знаєш? Лице Едгара покрилось яскравим рум’янцем

– І я тебе також кохаю, Едгаре..

– П-правда?

– Я не став би брехати тобі.

Детектив переклав руки зі спини на плечі письменника, та поцілував його. Йому стало тепліше.

– Давай ми підемо до кімнати і ти мені все розкажеш?

– Угу..

Вони зручно вмостились на диван та почали розмову. Рампо лежав у Едгара на колінах. Письменник гладив його по голові.

– Рампо! То виходить що ти настільки геній? Таким розумним робить тебе не дедукція, а твій розум!

– Ну звісно я геній!

– Я знаю, мій дорогий. Едгар нагнувся та чмокнув детектива в чоло – Тепер тобі стало краще? Фукудзава-сан мусив так зробити, щоб ти зміг контролювати та покращувати свій дар.

– Тепер мені набагато краще, бо ти зі мною.