Уламки минулого

Heathens – Twenty One Pilots
Стежечка – Христина Соловій
De Diepte – S10
Stand Up- Cynthia Erivo
Impossible (Cover) – Shontelle
Ти є та – 100лица, Ступак Владислав
Till I See You Again – UNSECRET
🇵🇱:Що відбувається, де ми?
🇨🇿:Це схоже на поле битви?
Перед країнами відкрилася жахлива картина наслідків бойових дій. Небо заполонили хмари із димом, в повітрі було чутно присмак горілого, трава на землі втратила свій колір і була згорілою. Де-не-де на землі лежала зброя.
– Ви бачите наші з Україною спогади, я їх транслюю через контакт, в реальному світі нічого не змінилось. Можете вважати це такою собі ілюзією.
🇱🇹:Що тут сталося?
🇺🇦:Війна поступово забирала життя нашої нації.
🇸🇪:Війна, але ж ти народилася після Першої світової?
🇺🇦:Це радянсько-українська війна 1917-1921  року. Мої батьки воювали з СРСР, вірніше тоді ще РРФСР. Хоч я і була тоді дуже маленькою, але я ніколи не забуду ці часи, ніколи не забуду батьків і свого не довгого вільного життя, перш ніж я опинюся в сім’ї радянських.
Вдалині почувся звук копит, миттю перед країнами пронісся кінь із вершником. Картинка почала мінятися і тепер вони бачили ліс.
Він біг швидко дуже швидко, щоб встигнути до батька, гілки били по обличчю, але це його не зупиняло. І ось вдалині на галявині почав виднітися табір. Багато палаток були розставлені одна біля одної, але хлопчик біг до найбільшої з їх, що знаходилась в центрі табору. Відбігши до палатки він почув розмову двох чоловіків, один з них це його батько, а інший це їх армія. Прислухавшись хлопчик почув слова.
– Отже кажеш шанси малоймовірні.
– Нажаль так сер, наші сили закінчуються, ворог проривається вглиб країни. Ми втрачаємо армію і території – з жалем підсумував головнокомандувач.
– Отже така наша доля, битися до смерті.
– Сер?
– Я не дозволю нам знову вдягнути на себе кайдани. Ми українці в наших жилах тече козацька кров, кров наших з тобою предків, які також боролися за свободу нашої нації. Я буду битися до кінця. Якщо помру отже так вирішила доля, але я йтиму до кінця, заради народу, заради країни – глянувши сумним, але люблячим поглядом на портрет що стояв на столі, він продовжив – заради сім’ї.
– Розумію вас сер і повністю погоджуюсь з вами не в наших ДНК закладено поклонятися москалям – похлопавши друга по плечу та посміхнувшись підсумував співрозмовник.
– Дякую друже, що підтримуєш мене я цьому безмежно радий.
– УНР ну як я можу лишити на призволяще битися з тираном свого друга дитинства. Викинь ці думки з голови.
– Гаразд, отже вирішено відступати ми не збираємось, дивлячись на ситуацію на фронті будемо діяти. Я ще обдумаю все добре і складу більш детальний план.
– Добре, тоді я піду, як що буде потрібно клич.
– Авжеж.
Коли чоловік направився до виходу з палатки, хлопець в ту ж мить чкурнув в бік щоб його не побачили, а тоді сам зайшов в середину.
– Тату, все погано?
– УПА, сину що тут робиш?! Я ж заборонив тобі їхати за мною, тут може бути дуже небезпечно!
– Я знаю тату, я поїхав за тобою 3 дні тому. Не хотілось відпускати тебе самого. Краще скажи, як там наші, як справи на фронті? – тяжко зітхнувши батько серйозно глянув на сина.
– Знаючи тебе я впевнено можу сказати, що ти чув нашу розмову, а хлопець ти не дурний повинен розуміти, що справи погані.
– Так, але запитати для етикету варто було – знизав плечима хлопчик.
– Не сміши мене ти й етикет не сумісні речі.
– Тату, але чому ти не хотів мене брати із собою ти ж сам казав, що будеш виховувати із мене воїна. І характер в мене для цього підходящий, а тут безпечно це не фронт.
– Ні синку, ти ще занадто малий для таких серйозних речей, навіть не дивлячись на твій запальний характер. А зараз в мене нажаль є більш серйозні речі, аніж тренування.
– Але ти міг би мене взяти з собою, а я тут тренувався б.
– Ні сину, я дорожу тобою і твоєю безпекою. До того ж я залишав тебе єдиним чоловіком вдома. Як думаєш, що зараз почувають твої мама й сестра, коли вже 3 дні тебе знайти не можуть? – в цю мить хлопчик замислився, адже він не думав про це, а мама з сестрою вже досі місця собі не знаходять.
– Я…якось не подумав про це, але ж ти знаєш маму вона навіть в скрутній ситуації не опустить руки.
– Так, це одна з її рис в яку я закохався. Але всеодно, зараз тобі краще повернутися додому і чекати мене там.
– Я зрозумів вас, батьку –  УНР бачив як засмутився хлопчик і опустив голову, то ж чоловік підійшовши опустився на коліно, щоб бути на рівні з сином та заговорив до його.
– УПА, синку, прийде час і ти ще зможеш показати свої навики воїна, але це згодом. Спочатку тобі потрібно підрости, навчитись володіти зброєю, обдумувати стратегію і  удосконалити вміння а вже потім битися. Я звісно щасливий, що в моїй родині росте козак, але я не хочу щоб ти на собі відчув всі жахи війни, це зовсім не так як ти думаєш. Тому поки в тебе є можливість бути дитиною, будь. Насолоджуйся життям, не думай про проблеми, живи як в останнє, ти ще встигнеш подорослішати. А зараз просто займайся тим чим хочеш і не думай про те що буде завтра чи через роки –  УНР міцно обняв сина, передаючи в цих обіймах всю свою любов і турботу, які були в його вже розбитому серці.
– Тату – з сльозами на очах запитав юний воїн –  чому ти кажеш це так, наче прощаєшся. Тепер мені ще більше не хочеться їхати!
– Ні синку ти мусиш поїхати, а ні то мої солдати силою відправлять тебе додому. Передавай мамі і сестрі що я люблю їх.
– Ні тату, я не хочу залишати тебе, а якщо ти вже не…
– Не повернусь? Не знаю можливо так і буде. Але якщо це станеться прошу лише про одне, бережи сестру. Ви разом майбутнє українського народу, наче інь та янь, що доповнюють однин одного, так і ви країна та незламна армія завжди будете доповнювати один одного. Бережи себе сину.
***
– ЗУНР комуністи зайшли в столицю, вам потрібно було тікати!
– Я казала тобі забрати дітей і поїхати, але ж ти не послухав! Я не залишу УНР, щоб не сталося! 
– Я не думаю що УНР цього хоче, зрозумій же вам потрібно рятуватись, тим що залишиш його тут не зрадиш йому.
– Зраджу! Мені всеодно, ми українці маємо триматись разом, я не хочу щоб моя сім’я розвалилась.
– Та як же ти не розумієш комуніст всеодно не дасть спокійно вам жити, а чим далі від московії тим безпечніше.
– Ти так думаєш? Де мені по твоєму ховатись? В Карпатах? Чи може в іншій країні, але от проблема нас кругом оточують вороги! Польща тільки й чекає коли ми ослабнемо, щоб нанести свій удар. Який сенс тікати, якщо не має куди? – з жалем подивилася дівчина.
– Хоча б до мене, на певний час, а там далі можна подумати, дітей можемо сховати десь подалі, або відправити в Європу на певний час. Як щодо твоїх зведених сестер, або до німців УНР же друг Німецької імперії?
– Львів, любий, зрозумій спокою нам не буде ніде, у Європі тільки но закінчилась своя війна, як вони можуть бути гарантом безпеки України та УПА. Так Німецька імперія допомагав нам у цій війні, але він програв і тепер на його місці Веймарська республіка в якого і своїх проблем достатньо, а з Австрією та Угорщиною я взагалі не підтримую контакт. Антанта ще на початку відмовились нам допомагати. Нам нікуди йти, єдине що ми можемо це до кінця протистояти клятому москалю!
– Так я теж за це, але ЗУНР, що скаже твій чоловік, якщо з тобою щось станеться? А якщо з дітьми?
– Я брала активну участь в Першій світовій, візьму і зараз, а дітей ти забереш із собою і це крапка!
– Але люба, хто залишиться з тобою?
– УНР та Київ. Вибач Львів, але так треба, я довіряю тобі як нікому, я довіряю тобі  майбутнє українського народу – дівчина підійшла до своєї столиці та міцно обняла його – ти чудовий друг, ти завжди був тим кому я могла відкритись і я ніколи не забуду всього що ти зробив для мене. Мій найкращий друг!
– Я виховав тебе майже з дитинства і пам’ятаю всі етапи твого життя, як заспокоював тебе в лиху годину, як радів разом із тобою твоєму щастю, як вперше тримав на руках Україну та УПА, а колись такою ж тримав і тебе. Ти мені як донька ЗУНР і в мене серце кров’ю обливається, коли я розумію, що залишу тебе в таку лиху годину.
– Пообіцяй лише одне. Ти вбережеш Україну та УПА і виховаєш їх сильними лідерами – дивлячись тому в очі сказала діва.
– Ні! Це зробите ви з УНР, ви мусите вижити заради дітей, заради народу, заради нас.
В коридорі було чутно тупотіння маленьких ніг.
– Україна швидко збирайся! – УПА підлетів до сестри та почав її сильно трусити, щоб та проснулась.
– Що сталося УПА?
– Нам потрібно збиратися, вороги вони вже тут, ми зараз поїдемо з дядьком Львовом на захід, тому давай швидше!
– Що? Як так, а мама, а тато? – злякано запитала дівчинка, а хлопець на секунду задумався.
– Тато…і мама теж поїдуть, але пізніше в їх зараз важливіші справи, державного характеру, то ж задля нашої безпеки ми поїдемо зі Львовом раніше.
– Але я не хочу їхати без мами й тата.
– Україна дорогенька зрозумій, наші закляті вороги вже майже ступають нам на поріг і головна їхня ціль це ми, адже ми є спадкоємцями українських земель і коли мама з татом розберуться з москалем ми зможемо спокійно повернутись назад до Києва. Хіба ти не хочеш поїхати до Львова там так красиво і казково, що ти й не побачиш як швидко пролетить час – посміхнувся хлопчик сестрі та обняв її щоб заспокоїти.
– Добре братику я тобі вірю, але спочатку хочу побачити маму.
– Так авжеж я можу її покликати – хлопець вийшов з кімнати у коридор та побіг до кабінету батьків, але там нікого не було.
УПА бігав кімнатами шукаючи маму, або хоча б Київ та Львів, але нікого так і не знайшов, раптом зовні почувся вибух. Стіни маєтку затряслися хлопчик зі страхом на обличчі побіг до вхідних дверей. Відчинивши їх перед ним відкрилась жахлива картина зруйнована вибухом дорога та деякі будинки що палали, сотні ворожих солдат, що пробиралися в самий центр столиці а на головній площі стояли декілька осіб.
– Ну що ЗУНР, сама здаєшся чи як? – з посмішкою проговорив комуніст.
– А дідька тобі лисого, а не поразка. В наших жилах тече кров вольовитого народу, який навіть в смертельній ситуації буде до останнього боротись за своє!
– Як безглуздо, що ж якщо не хочеш сама доведеться мені силою зробити це, шкода не хочеться руйнувати таке чудове місто – з награнним смутком промовив він та голосно засміявся – жартую заради перемоги не шкода. А знаєш в мене є те що могло б тебе змусити передумати, несіть його!
В центр їхнього кола радянські солдати штовхаючи та знущаючись вивели пораненого УНР.
– На коліна його! – зкомандував головний.
– УНР! Що ви з ним зробили паскуди?! – ЗУНР вже хотіла підбігти до чоловіка, але перед ним став РРФСР.
– Ні! Спочатку давай домовимось так, ти визнаєш вашу поразку і командуєш армії здатися, а я залишаю вас живими. Ну як тобі пропозиція?
ЗУНР затуманено дивилась на коханого. Вона розуміла, що це безвихідна ситуація, адже навіть якщо вони здадуться вони не зможуть спокійно жити під радянською владою і рано чи пізно, їм настане кінець, але думка про те що вся її родина вона сама і всі хто будуть чинити спротив в цю ж хвилину будуть вбиті наводила жінку на ще більший жах. Вона подивилась зі сльозами на очах на УНР, він наче відчувши погляд коханої підняв голову вгору. Вони дивились один одному у вічі, як вперше коли зустрілись, поглядом надії та думки що все може змінитись. Вона подумки запитувала, що їй робити. А він лише одними губами прошепотів.
– Не дозволяй собою маніпулювати – і з посмішкою глянув на дружину. Наче заспокоюючи і кажучи що все буде добре. Після хвилини роздуму вона мовила.
– Моя відповідь ні! І вона остаточна, як я казала ми боремося до останнього.
– Що ж ти вибрала свій шлях – він обернувся до солдат простягнувши руку – а це наслідки твого вибору.
– В мить гостре лезо проткнуло грудну клітку Української Народної Республіки, з його рота смужкою потекла темна червона кров, а на обличчі відобразились всі емоції одночасно. Всі звуки на площі замінив один безжалісний крик, який йшов із самої душі.
– УНР! – вона миттю підлетіла до коханого, який вже втрачав життєві барви. Вона положила його голову собі на коліна зі сльозами на очах та лише тихо безмірно просила вибачення. А він лише подивився на її завжди таким закоханим поглядом, підняв руку торкаючись її холодної щоки та промовив на останніх силах.
– Я кохаю тебе, бережи наших янголят – ледве ці слова злетіли з його вуст як погляд його став скляний, а шкіра остаточно втратила свої барви.
– Ні! Ні-ні-ні-ні-ні УНР! Будь ласка прошу не залишай мене коханий! Ти ж обіцяв! Прошу УНР скажи щось! – вона голосно ридала та благала коханого подати якийсь знак, але він не рухався -Ні! УНР, я…теж тебе…кохаю – із судомними вдихами сказала вона.
– І пам’ятай це твій вибір, а він зараз міг би бути живий – зі спокійним лицем сказав комуніст.
– Ні, це якраз таки ти у всьому винен. Клятий москаль, горіти тобі в пеклі! – вона зірвалася з місця підбігаючи до РРФСР. Пролунав постріл. Секунда і жінка похитнулась. У вухах дзвеніло, подивившись в низ ЗУНР  побачила червону пляму на одязі, що швидко збільшується. Вона знесилено впала на коліна, прикриваючи поранення рукою. Та судомно вдихаючи морозне повітря. РРФСР який спостерігав за цим підійшов до її та спустився на коліно. Взявши жінку за підборіддя та піднявши її голову, заглянув в її очі нахабно посміхаючись.
– Рано чи пізно, але це сталося б. І хоч я й не люблю таких клятих націоналістів як ти мушу тебе похвалити, трималась ти на диво чудово і до останнього як і обіцяла – нахилившись до обличчя українки промовив москаль.
– Ти ніколи не знищиш нас, скільки б не намагався, але українці завжди житимуть! Бо в нашій крові покладена жага до свободи. А ти всього лиш нікчемний раб, який поклоняється своєму вождю – з останніх сил промовила жінка та посміхнулась.  Скривившись він відкинув її помираюче тіло подалі, а сам повернувшись до армії почав роздавати накази.
Маленький УПА який зі сльозами на очах весь час за цим спостерігав намагався не зірватися прямо зараз та побігти обійняти батьків в останнє. Але тут його за руку хтось смикнув.
– УПА ти що тут робиш, куди ти подівся я тебе вже майже годину шукаю! – хлопчик лише безмовно подивився на місто своїми мокрими очима. Такого погляду Львів від маленького воїна ще жодного разу не бачив. Такий пронизливий, чистий і водночас той що втратив сенс існування. Батьки були для УПА всім, він хоч і був негідником який любив бешкетувати, але в серйозних ситуаціях поводив себе краще за де-яких дорослих, беручи приклад з батьків. І тут ця трагедія, ті на кого він розраховував  з кого брав приклад і кого просто любив всією душею покинули його. Він більше не зможе обняти їх, спитати пораду, а вони більше не зможуть приголубити його та втішити.
– УПА дорогий ходімо, потяг скоро буде відправлятись і сестра тут чекає, а я з вами поїду – але хлопчик лише опустив голову та мовчав – Мені теж не легко усвідомлювати це. Я почуваюся винним, що не зберіг життя ні УНР, ні моїй любій ЗУНР. Тому я мушу врятувати вас. Тепер від цього залежить майбутнє країни.  Комуністи шукатимуть вас. Ходімо – він простягнув свою руку хлопчику, той в останнє глянувши на площу та тіла, які там лежали простягнув свою долоню у відповідь.
Вони вийшли через двері на задньому дворі і прямували до авто яким їхатимуть до самої залізниці. Серце несамовито калатало, руки потіли, але Львів знав він попри все не має дати знайти дітей комуністам. Заради ЗУНР. Обернувшись він переконався, що поблизу нікого не має, посадивши дітей вже хотів сідати сам, але раптом, постріл влучив в колесо авто. Хлопець обернувся, позаду його стояв він, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка.
– І куди ж ми зібрались, мм?
– …
– Що мовчиш? Зі страху язик проковтнув? – сміючись сказав опонент – отже слухай сюди, місто, зараз повільно відчиняєш двері і відходиш в бік на десять кроків, зрозумів мене?! – Львів не рухався він думав що можна вдіяти в цю хвилину.
– Негайно! – хлопець під прицілом почав повільно відчиняти дверцята автомобіля.. І тільки но комуніст почав підходити ближче, як роздався постріл і москаль крикнувши від болю впав на коліна. Його бік був прострелений, а пістолет відлетів в сторону. Біля героїв зупинився великий білий жеребець вершником якого був Київ.
– А зараз без слів бери дітей, коня і тікайте, а я затримаю його – Львів вдячно поглянув на місто з яким до того не дуже контактував. Тепер він точно може йому довіряти!
– Не так швидко -коли діти вийшли з машини комуніст замахнувся на столицю вдаривши його по обличчю та схопив маленьку Україну потягнувши до себе.
– О ні! – Львів побіг за ним, але той приклав до горла дівчинки кинжал, мовляв ворухнешся і вона помре. Але Київ що вчасно піднявся направив револьвер на комуніста. Але вистрелити не міг, були великі шанси потрапити в Україну, а ні то це зробить сам комуніст. Вдалі почулися голоси солдат що прямували сюди. В їх були лічені хвилини. Україна лише налякано із мокрими від сліз очами дивилась на це, розуміючи що навряд чи вже побачить брата та міста. Київ розуміючи, що шансів в їх не має прийняв для себе дуже тяжке рішення і заговорив до напарника.
– Бери УПА й тікайте, зараз тут буде рота ворожих солдат ми не врятуємось всеодно, а так є шанси вберегти хоть хлопчика. Він всеодно не вб’є її – твердо сказав хлопець.
– Ти що таке говориш, я пообіцяв їх матері вберегти їх обох, як ти можеш таке мені пропонувати!
– Іншого вибору не має, або вони двоє або лише Україна, я всеодно залишусь тут і буду разом з нею. Іди! А ти якщо ворухнешся, я прострелю тобі башку!
– Дядько Львів, Київ? – плачучи сказала дівчинка.
– Не хвилюйся люба я тут, все добре, скоро все закінчиться.
– Ні! УПА! -вона хотіла вирватись та побігти до брата, але комуніст лише міцніше стиснув її в руках. Львів же дивлячись прямо на Україну та поглядом вибачаючись застрибнув на коня де позаду вже сидів хлопчик.
– Правильно робите, ваші сили вичерпані армія розбита, а лідери мертві. Все що вам залишається це лише здатись і прийняти нових господарів – до їх підбігли десяток солдатів та зупинились біля комуніста. Вони направили рушниці на Київ, але вершника що виднівся в далині їм не вдалось зупинити.
– Вільно солдати, ми й так їх дістанемо, а цього схопити і в темницю! –  показавши на Київ сердито проговорив хлопець.
– Так товарище командир!
– Ні! Відпустіть мене, я хочу до брата хочу до Льова, до Києва – почала брикатись українка.
– Хіба ти не розумієш? Вони покинули тебе, на призволяще долі. Але це в минулому, тепер в тебе є нова сім’я, яка ніколи тебе не покине та завжди дбатиме про тебе –  дивлячись зляканій дівчинці в очі сказав РРФСР і попри протистояння взяв її на руки прикриваючи поранене місце долонею. Переможно посміхнувшись він зкомандував солдатам.
– Підготуйте автомобіль, ми відправляємось до Москви.
***
Друзі всі в одну мить наче проснулись від довгого, страшного сну. Всі дихали дуже важко і дивились одне на одного нерозуміючими поглядами. УПА теж тяжко дихав спершись об стіну.
– Поки що це все, моїх сил на більше не вистачає, але цього достатньо щоб ви самі змогли зрозуміти як події розвивались далі.
🇺🇦:УПА я й не думала, що ти бачив стільки всього.
– Ну, тут варто дякувати моєму невгамовному характеру. Принаймні тепер вони знають.
🇬🇧:Яку ж велику ціну ми маємо платити за правду. Ви двоє пережили за такий короткий час більше ніж деякі країни за сотні років.
🇺🇦:Для цього не треба особливо старатись варто лише жити з такими сусідами як Росія – дівчина подивилася на Польщу, яка весь цей час опустивши голову мовчала, вона думала про своє. Багато чого відкрилося полячці з іншої сторони, вона завжди думала, що її історія протягом віків була трагічна, але зараз збагнула, що дуже сильно помилялась, адже для когось трагічну історію творила саме вона. Вона чудово пам’ятала ті події і як пішла у війну з РРФСР, і як окупувала Львів та весь захід, і як забрала УПА під своє виховання.
– Я дуже надіюсь, що ви тепер розумієте чому Україна в таких відносинах з росією, а якщо ні то вона просто не варта мати таких союзників, тим більше друзів.

Всі країни зараз ще відходили від стану шоку від побаченого в кожного була гамма емоцій на обличчі і кожен намагався зрозуміти ситуацію по своєму. УПА лише дивився на це серйозним поглядом. Він вже не такий м’якотілий як раніше, смерть батьків, війна на його території та насильницьке виховання з боку іншої країни зробили з його ще в дитинстві холоднокровного воїна, який може вбити і оком не моргнувши. Але при цьому залишатись до чортиків розсудливим, він не вбив аби кого, ним всі його роки керувала жага помсти. Він знайшов сенс життя у вічній боротьбі за волю України.