Удар у відповідь

Це було вже четверте село. Мабуть, що останнє у можливій зоні перебування ворога. Почасти Какаші був радий цьому, адже гроші, виділені на місію, танули зі швидкістю снігу у спекотний погожий опівдень. Ціни на проживання навіть на найбідніших заїжджих дворах в прикордонних містечках сягали захмарних висот, через те, що це хіба не єдине джерело прибутку для економіки маленьких селищ навіть П’яти великих країн.

Однак ніхто й знати не знав про Каімін Хіруне. Фото теж мало допомагало, адже на ньому була зображена молода дівчина. Та й легенда не з найкращих: загублений племінник, що розшукує тітоньку, а як же… Складалося враження, що шукати треба деінде. Пройшло надто багато часу із загибелі розвідгрупи, вона давно могла зникнути, і Какаші ніяк не міг второпати, чому Третій так довго тягнув. Та як би там не було, жінку навіть віддалено ніхто не міг пізнати. Готелі, забігайлівки та магазини закінчувалися. Саме там люди найчастіше зустрічають багато кого іншого і можуть охоче поділитися інформацією.

Какаші брів людною торговою вулицею, що тяглася до ринку. В натовпі було легше загубитися самому і в той же час спостерігати за багатьма людьми. Шансів на удачу було замало, він взагалі не надто вірив у фарт, однак іншого плану поки що не було. Схоже, доведеться повернутися і доповісти про провал місії.

Шинобі, спеціаліст з пошуку, знов не впорався із завданням.

Какаші втомився. Він розумів, що кожен день зволікань міг віддаляти його від цілі, тому поспішав, настільки, наскільки міг, щоб не привертати до себе зайвої уваги. І все-таки, не зважаючи на гостинність та зручності у готелях, востаннє нормально він спав ще у Коносі. Тут, на жаль, енергетичними пайками не допоможеш — ефект не довготривалий, а потім втома виснажувала з подвійною силою. В такі моменти Какаші дуже сумував за посиденьками з Юме в її прихистку, де не було снів, але не було і кошмарів. Останні знову повернулися до його життя, щойно він вийшов за межі селища, і позначалися на результаті роботи та настрої.

Він зупинився біля одного з прилавків з іграшками та різними масками. Тут юрмилися дітлахи, випрошуючи поступитися у ціні, або тягли батьків, щоб ті купили що-небудь. Какаші всміхнувся, дивлячись на значно старшого товариша у компанії дітей, котрий раз у раз прикрикував на них, стежив, щоб не розбіглися і не надто шуміли. Мимоволі згадав Уміно Іруку. Точніше, з недавніх пір — Іруку-сенсея. Той теж з радістю возився з майбутніми шинобі Конохи, наче курка з курчатами. М’який за характером і добросердний, він, здається, віднайшов своє покликання. І хоча навіть йому було нелегко взяти під свою опіку клас з особливим учнем, він старається. Малий непосидючий Наруто, якого у селищі знав, мабуть, кожен, і кожен переважно обходив хлопчика з демоном-Лисом усередині стороною, ледь не щодня доводить Іруку до сказу, та сенсей не здається.

Какаші не міг похвалитися подібними успіхами. Він, по суті, з легкістю відмовився від своїх підопічних, двічі, навіть як слід не спробувавши. Хоча знав, що просто не буде. На те, щоб зрозуміти, наскільки складно було Четвертому з ним, незважаючи на всі його таланти, Какаші знадобився час. Карі, Кодаті й Кодате він цього часу не дав. Та й від інших хлопців надто швидко відмовився. Сам радив Іруці, як знайти підхід до непростого хлопчика, і сам цю пораду проігнорував.

Відкритися учневі, щоб той відчув довіру і сам зміг довіряти.

Какаші складно було відкритися навіть перевіреним часом близьким людям, друзям, яких він методично уникав, щоби не затягувати до своєї безодні темряви та розпачу. Що вже говорити про дітей! Незважаючи на вік, його перші підопічні все ще діти, і його завдання як наставника було якраз у тому, щоб розворушити Карі, змусити її сховати колючки, притримати прямолінійність Кодаті і підтримати його брата. Дозволити їм помилятися зараз, щоб запобігти більш жахливим помилкам у майбутньому, коли доведеться зіштовхнутися зі справжніми неприємностями та ворогами, як сталося з іншою трійкою новоспечених генінів, котрих Хатаке відправив в Академію. Вберегти від помилок, яких припустився він сам.

Дітлахи, весело сміючись, розсипалися далі по вулиці — попереду виднілися магазинчики з ласощами. Какаші теж повернувся до спостереження. Не варто надто довго ошиватися тут, щоб не привертати зайвої уваги, бо Каімін Хіруне могла бути не сама. А його уже деякий час мучило відчуття чужого погляду в спину, котре складно було пояснити лише втомою.

Какаші ще раз роззирнувся серед людей і напружився. Попереду, у одного з прилавків він побачив знайому фігуру у довгому темно-синьому платті, прикритому накидкою. Копна довгого світлого волосся, зібраного у хвіст, здаля привертала увагу. Він кинувся крізь натовп. Серце чомусь заклекотіло: знайшов. Але яка вірогідність, що Юме опинилася саме тут, де, вірогідно, переховувалася і її мати, якщо дівчина стверджує, що давно розірвала з нею зв’язки? Юме наснилася йому сьогодні, однак вперше вони не розмовляли, лише її образ залишився у пам’яті. Невже вона збрехала, сподіваючись заплутати Какаші, а сама вирушила попередити Хіруне?

Дзвінкий сміх тільки додавав упевненості, що він нарешті зможе вживу побачити дівчину із снів. Та на перехресті Какаші ледь не загубив її. Довелося продиратися крізь веселу компанію, що з’явилася невідомо звідки. Люди штовхалися і тягли за плащ, пхали ліктями і хтось схопив за руку, так, що він із силою ледь вирвався. Начебто його звали з собою пиячити.

Какаші насамперед перевірив гаманець. Злодії полюбляють подібні моменти. Але гроші були на місці, а дівчина знову опинилася далеко. Вона була у компанії темноволосої подруги, котра про щось безтурботно базікала.

Пробравшись крізь натовп, Какаші схопив дівчину за руку і зіштовхнувся з янтарними очима, сповненими нерозуміння та переляку. Поварбовані помадою губи на круглому обличчі лише трохи скривилися.

— Пробачте! — поспішив заговорити він. — Я обізнався…

Дівчина фиркнула і, огорнувши нудотним ароматом парфумів, пішла вздовж вулиці, продовжуючи розмову з подругою:

— Представляєш?! Я накупила солодощів, — обурилася вона. — Я ж не їм солодкого!

— І плаття це тобі не подобається, ти сама казала… — підтвердила подруга.

— Не виспалася, напевно.

Какаші засмучено зітхнув. Він теж не виспався, ось і ввижається усіляке.

Джонін іще раз озирнувся навколо. Відчуття чужого погляду у спину ніяк не минало. Гострого погляду темних очей, як у дівчини на фото.

***

Карі йшла вздовж вулиці, сховавши руки у кишені куртки, катаючи під ногами камінчик. Опущений додолу погляд, сутула постать і неквапливий крок могли створити помилкове враження, що дівчинка чимось засмучена. Але під темно-червоною маскою з тканини вона посміхалася. Незважаючи на черговий одноманітний день, сьогодні вона була цілком задоволена ним.

Вранці вона без перешкод сходила до батька. Какаші-сенсея не було, вже який день підряд. Карі вирішила, що він усе ще на місії, зважаючи на те, що вона його більше не бачила з тієї несподіваної зустрічі в бібліотеці, і в її снах вони більше не зустрічалися. Безумовно, якщо його завданням було встановити контакт із нею та її матір’ю чи розвідати, наскільки вони обидві небезпечні для селища, це не дивно. Третій умів діяти делікатно, якщо це був його наказ, без тиску. Їх з Хокаґе спокійна, навіть дружня, розмова біля пам’ятника героям кілька місяців тому могла бути підтвердженням. І Какаші-сенсей чудово впорався.

Але хотілося вірити, що в їхніх посиденьках було щось іще. Вона вже напевно отримала користь із цього. Обмін. Причому нерівний. Какаші-сенсей не вчив її прямо, але підказував і спрямовував, з терпінням ставився до її промахів і іноді погоджувався приміряти на себе роль її супротивника, щоб вона могла проаналізувати свої помилки. Карі могла б хоч зараз ризикнути складати тест на звання чуніна. Дівчина відчувала, що стала сильнішою. Нехай поки що тільки у світі сновидінь, але для сновидця це однаково важливо, як уміння по цей бік реальності. Все, що вона могла дати своєму вчителю натомість — лише трохи спокійніший сон без кошмарів. Какаші часто дрімав, поки вона надривала мізки з черговим стратегічним завданням, тож потім доводилося тихенько йти на інший бік озера, щоб провітрити голову і заразом відпрацювати черговий прийом. Але Карі це не дратувало. Вона, скоріше, щоразу бентежилася, коли треба було його розбудити. Мабуть, погані сни, про які Какаші іноді згадував, справді сильно йому дошкуляли.

Так, розриваючись між гранями реальності, Карі майже закинула навчання в Академії. Сил не вистачало. Дівчина спала майже на всіх заняттях, удостоївшись ще гірших оцінок за нездані проєкти та незроблені домашні завдання, і все гостріше відчувала різницю у своїх навичках, адже тут вона не могла просити Какаші-сенсея допомогти з відточуванням прийомів.

Хоча сьогодні вдалося застати за цим заняттям братів, своїх колишніх напарників.

Меча і Щита Конохи, як назвала їх Карі.

Хлопці все ще ображалися на неї за випробування сенсея, але немає краще способу налагодити стосунки, ніж пригостити чимось смачним. Особливо двох голодних хлопців, виснажених тренуваннями. Вони, як зазвичай, відпрацьовували навички володіння зброєю. Як завжди — під час занять в Академії. Карі теж прогулювала. Хай вже вибачать Сузуме-сенсей та Дайкоку-сенсей, але в квітах Карі й раніше не надто розбиралася, а історію та географію вона непогано вивчила, ще коли їй було дев’ять. З того часу мало що змінилося у світі. Все ті ж п’ять великих країн, ті самі сутички і хиткий мир у країнах між їхніми кордонами… Від тренувань з управління чакрою для неї було куди більше користі. Як і радив Какаші-сенсей. Та й вправам зі зброєю та сюрикенами слід було приділити час.

Завдяки братам Йорой саме сьогодні Карі тренувалася не одна та із задоволенням випробувала нові знання, отримані на тренуваннях з Какаші-сенсеєм. Не все виходило, оскільки її тіло не відповідало тому рівню навантажень та умінь, до якого звик розум у снах, а ніндзюцу вона, як і раніше, не могла використовувати. Але поки що, Карі була впевнена, вона потребувала осягнути навички сновидця набагато більше, тому свій програш близнюкам зустріла гідно.

Дівчина вже й на напарників подивилася по-іншому. Все-таки вони навіть обличчя ділили одне на двох, не дивно, що з пів слова розуміли одне одного. Незважаючи на досвід, їй весь час доводилося підлаштовуватися під їхній стиль бою і вчитися — хлопці діяли зовсім інакше від Какаші. Вони в майбутньому обов’язково стануть гідними шинобі. І, можливо, її першими друзями.

Карі зітхнула і підвела голову до неба. У променях заходу сонця портрети чотирьох Каґе виглядали якось по-особливому. Дівчина приклала долоню до лоба, відгородившись від світла, і не змогла стримати сміх. Дехто, і вона здогадувалася, хто саме, розмалював кам’яні обличчя фарбою, причому з особливою художньою точністю на такій площі. Перший ридав, у Другого темнів фінгал під оком, Третій сяяв червоним носом, наче старий алкоголік, а Четвертий — милими рум’яними щоками. Здається, у хлопця особливі почуття до Четвертого з огляду на те, що зовні вони дуже схожі. Карі бачила Четвертого Хокаґе лише кілька разів: на інавгурації і після того він якось заходив до Академії. Але чомусь образ запам’ятався. Світлий та теплий. Надійний. Дивно, але непосидючий капосник теж ледь не на кожному розі кричав, що збирається стати Хокаґе.

Цікаво, якби його обличчя опинилося на скелі, він би і себе розмалював?

Враховуючи час доби ці мистецтва залишаться тут до ранку. Ніхто їх змивати не стане проти ночі.

А хлопець не дурень, вдосконалює свої навички капостити.

Його звали Наруто. Дізнатися та запам’ятати це було нескладно. Ірука частенько волав на весь клас його ім’я, так що чути було навіть у коридорах. Карі подумки поправила себе: Ірука-сенсей.

Від цього було тоскно. Добродушний хлопчисько, який сидів на сусідньому ряду в їхньому старому класі в Академії, став чуніном і взяв на себе відповідальність за навчання нового покоління. Поки вона змушена ховатися під каптуром і маскою, брехати про свій вік та озиратися, чи немає когось поблизу, хто бачив її раніше і міг взнати.

Поки вона Сенрін Карі, цього не можна було допустити.

Тільки у своїх снах вона могла бути вільнішою. Але безпробудно спати день і ніч і підозріло, і просто неможливо, навіть з допомогою препаратів, тож Карі гуляла. Іноді проходила десятки кілометрів вулиць Конохи за вечір. Деколи захоплюючись так, що опинялася на околиці селища.

Квартал Учіха готували під знесення. Частини Конохи, яку вона знала як цілком дружнє місце зі своєю неповторною атмосферою, що створював шанований клан, і шикарною кондитерською, з якої її неможливо було витягти, більше не було. Самого клану більше не стало майже рік тому. Про це досі шепотіли на кожному кутку, тихенько, крадькома перезираючись. Хтось шкодував про те, що сталося, хтось зловтішно вигукував: “От і добре, нарешті!” Щоправда, відразу замовкав під поглядом товаришів.

З історії Конохи Карі знала, що до клану Учіха завжди ставилися з певною недовірою. Через зраду Учіха Мадари, одного із засновників селища, чия велетенська статуя й донині височіла в долині Звершення разом із такою самою — Першого Хокаґе. Як нагадування. Старійшини ніби передчували недобре і побоювалися могутності клану, що володіє шарінґаном. Після нападу К’юбі дівчинка зрозуміла, чому вони пішли на такий радикальний крок, переселивши нащадків Мадари подалі. Страх, помножений на біль втрати, міг вилитися у ще більше кровопролиття, замішане на ненависті. Карі сама досі не оговталася, але звинуватити в катастрофі, що зветься Дев’ятихвостий демон-лис, навіть дітей, лише за те, що вони Учіха, — це занадто. Якби Учіх знищив хтось інший, можна було б підозрювати у змові та геноциді вже старійшин Прихованого Листа. Зрештою в загибелі клану було надто багато підозрілого. Але жителі звикли довіряти своєму лідеру, Хокаґе, а різанину списали на внутрішньокланові чвари.

Дівчину перетрусило від вечірньої прохолоди, а може, від своїх думок. Звичайно ж, вона чула і про те, кого звинувачували у смерті Учіх. Якою це треба бути людиною, щоби піти на таке?! Щось, чи хтось, підштовхнув Учіха Ітачі виступити проти своєї крові. Незбагненно: за одну ніч викреслити з історії увесь клан!

Не увесь, знову виправила себе Карі. Дивним чином вижив один хлопчик, що теж був під опікою Іруки в його класі. Як було хлопчакові, що вибрався з такої колотнечі, дівчині складно було й уявити. Їй би нізащо не хотілося побачити його сни.

Карі перейшла на іншу вулицю, щоб не опинитися перед воротами занедбаного району, спустошеного та моторошного, як минулого разу. Одне перебування у тих місцях викликало жах. Особливо у сутінках.

Дівчина пришвидшилася. Вона хотіла прогулятися ще в одному місці, перш ніж йти спати.

Дізнатися, де живе Какаші-сенсей, не склало б труднощів, якби він був наставником їхньої групи. А так довелося проявити винахідливість. І ще більшу — щоб його нінкен не пішов слідом.

Вона і так надто близько підпустила джоніна до себе.

Карі до болю закусила губу. Той поцілунок, який зовсім не поцілунок, означав тільки те, що він хотів перевірити її слова. Нічого більше. Але дівчина вже не вперше ловила себе на думці, що майже щоночі чекає їхньої зустрічі. Не тільки, і навіть не стільки заради нового досвіду, технік чи відпрацювання прийомів, скільки заради можливості говорити чесно, відкрито і на рівних. Вони могли обговорювати дзюцу, його копіюючі здібності та її помилки в оволодінні новими знаннями, а також теревенити про різні речі: улюблені місця у Коносі, їжу та книги. Звісно, більше говорила вона, але й Какаші-сенсей все менше був схожий на шинобі, мовчазного та підозрілого, іноді розповідаючи випадки зі свого життя, і все більше — на звичайного молодого чоловіка, в чиїй компанії приємно проводити час. Навіть якщо мовчки дивитися на зірки.

Дівчина теж дещо розповідала про своє минуле. Безумовно, багато про що все одно доводилося замовчувати. А щось зовсім не хотілося розповідати. Як, наприклад, про свою сім’ю. Про батька Карі могла говорити годинами, та тільки він загинув, і спогади з кожним днем ставали дедалі примарнішими. А коли Какаші спитав про матір, вона раптом відчула, як її тіло скував страх. Зраду найріднішої людини непросто прийняти. Тієї ночі Карі втратила останню опору в житті і лише дивом вижила.

Вона лише сподівалася, що Какаші-сенсей не зміг знайти її матір, інакше, якщо слова Третього правда, він ризикував загинути, як ті четверо шинобі. Техніки сновидців марні під час бою, але завжди безвідмовні поза ним. Порятунком могли стати хіба очі, здатні бачити крізь ілюзії. Однак як може допомогти усвідомлення, що все, що відбувається — лише сон, якщо біль правдоподібно реальний? Або смерть.

Карі блискавичною тінню піднялася на дах будинку навпроти житла Хатаке, багатокімнатного гуртожитка з мінімумом зручностей. Лише один швидкий погляд на порожні темні вікна, щоб переконатися, що він все ще на місії. Коли ж у вікні промайнула чиясь тінь, вона злякалася. То був не Какаші.

Двері до його кімнати були прочинені, а всередині знаходилися двоє медиків і ще пара шинобі. Саме силует одного з них Карі щойно бачила.

— Так все-таки що з ним?! — нетерпляче запитав один, у зеленому жилеті Конохи. — Ви вже зрозуміли?

— Ні, — промовив один з медиків. Хмарка зеленої чакри зчезла з його долоней, над грудьми Какаші, що лежав на ліжку. — Не схоже на ґендзюцу. Він просто спить. Однак його чакра не відновлюється.

— Він витрачає її, неначе б’ється уві сні. — Карі почула ще один голос.

Їй було видно лише рукав чорного плаща шинобі та довге світле волосся, зібране у хвіст. Напевно, це був Яманака Іноічі-сан.

— Його розум ніби заблукав. Тому не виходить його розбудити. В той же час свідомість знаходиться за певним бар’єром, зачіпати який я і не можу, і побоююся, щоб не нашкодити. Це незнайома мені техніка.

Карі обдало холодом. Все-таки щось трапилося. Дівчина сахнулася в сторону, і її необережний рух не залишився без уваги шинобі у кімнаті.

Іноічі-сан не побачив нікого за дверима лише тому, що Карі вже стрімголов мчала вулицями Конохи, не розбираючи дороги. Сльози перетворювали картинку перед очима у розмиті кольорові плями. Сталося те, чого вона найбільше боялася. Какаші знайшов її матір.

Або, що вірогідніше, це вона знайшла його.

***

Двері довго не відчиняли. Але Карі бачила у вікні світло. Отже, хтось все-таки залишився з Какаші-сенсеєм. Дівчина ще раз постукала і миттю начепила дружню посмішку, коли на порозі показався виснажений медик. За маскою цієї посмішки не було видно, та очі з інтонацією голосу мали надурити його.

— Добрий вечір! — затараторила дівчина і показала пакунок, у якому, очевидно, знаходилося щось смачненьке, загорнуте у фіолетову тканину. Щоби одразу попередити будь-які запитання. Вона сподівалася сама вести цю розмову. — Яка ж я рада, що ви тут, пане! Я так хвилювалася за Какаші-сенсея, що не змогла пройти повз. Ви дозволите?..

Не надто чекаючи дозволу, Карі прослизнула в дім.

— Як він?

— Все ще без тями, — насторожено відповів молодий хлопець, не старший за неї, справжню. — “Сенсей”?.. Невже у нього були учні?

— Ну, він міг бути моїм наставником, — знітилася дівчинка і опустила руки. Зараз прийшов час відвертостей. — Але я не пройшла перевірку. 

— І ти не сердишся, що через нього не стала шинобі?

— Я б здивувалася, якби він вирішив інакше. — Дівчина знову посміхнулася. — Але це ж не привід не хвилюватися за нього! І за вас, пане! — Вона знову простягла йому пакунок. — Ви напевно втомилися і зголодніли. Якщо вже Какаші-сенсей усе ще хворий, то чому б вам не взяти це?..

— Так, я дійсно втомився, — збентежено посміхнувся хлопець, почухавши потилицю, — але, справді, не варто…

— О, тоді вам напевно слід піти додому і гарненько відпочити.

— Як же я можу…

— А я тим часом придивлюся за Какаші-сенсеєм, — знову посміхнулася Карі й взялася підштовхувати хлопця до виходу. — Не хвилюйтеся, я впораюся якнайкраще!

— Але у мене будуть проблеми, якщо хтось дізнається, що я кинув варту, — все ще пручався він.

— Тільки якщо ви комусь розповісте…

Карі нарешті вдалося виставити медика за двері. Він не надто вже й засмутився. Врешті дав пару порад і подякував за можливість відпочити, пообіцявши повернутися вранці.

Дівчина закрила двері і, слухаючи кроки, що затихали в далечині, полегшено видихнула. Почекавши ще кілька секунд, вона трохи роззирнулася в погано освітленій настільною лампою кімнаті.

Досить аскетична обстановка. Мінімум речей, ніби Какаші і не жив тут зовсім, а так, лише зупинився на час місії. Ідеальний порядок. Пенал для усіляких дрібниць біля входу та велика валіза для речей, письмовий стіл праворуч від вікна навпроти, кілька нотаток на пробковій дошці над ним, кілька невеликих акуратних картин на стінах, ліжко навпроти столу. Так само, як у тому сні Какаші, в який Карі безцеремонно вторглася після його такого ж безцеремонного запитання про брата. Образ цього місця у його пам’яті дозволив відтворити ідентичний уві сні, до дрібниць.

Карі мимохіть поглянула на знайомий будильник та невелике фото у рамці у тіні якоїсь кімнатної рослини. Дуже хотілося розглянути тут все іще краще, але дівчисько і так порушило всі можливі правила пристойності. А ще невідомо, скільки часу вона мала. Карі пройшла вглиб кімнати, не відриваючи погляду від сенсея, потай побоюючись, що той зараз розплющить очі та дорікне їй за вторгнення. Або, що гірше, вона могла спізнитися.

План “Б” і “В” у вигляді частування зі снодійним і пари бомб зі снодійним газом вона виклала на стіл і зняла куртку. Довге волосся, стягнуте на потилиці в низький хвіст, забарвилося майже білим кольором у світлі висхідного місяця, що заглянув у вікно. Дівчина поправила довгу в’язану напіврукавичку і схилилася над Какаші, гострим уважним поглядом вивчаючи його. Тяжке поверхневе дихання джоніна єдине порушувало тишу кімнати. Обличчя було спотворене болем, а все тіло напружене, наче зведене судомою. На лобі лежав уже сухий компрес, який давно треба було змінити — до всього, Какаші мучив жар.

Карі випросталася, не зводячи очей з жертви Кошмару. Її губи зло скривилися під маскою. Вона пообіцяла черговому медику доглянути Какаші-сенсеєм і впоратися якнайкраще.

Читати далі